вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" квітня 2025 р. Справа№ 910/3283/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 28.04.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 (повний текст рішення підписано 26.02.2025)
у справі №910/3283/23 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандора"
до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Нова Трейд"
про стягнення 2 611 892,76 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сандора" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про визнання вимоги №2022-142 від 16.08.2022 року про виплату банківської гарантії правомірною та стягнення 2 611 892,76 грн. гарантійної суми за банківською гарантією №GRІ0081КН від 05.02.2020, виданою в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Нова Трейд" зобов'язань перед позивачем за договором дистрибуції №S-21-8612.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024, у позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 17.09.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 910/3283/23 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
У відзиві на позовну заяву вказано, що як вбачається з листів-відповідей відповідача від 22.06.2022 та 31.08.2022 та не спростовано позивачем, гарантійний випадок не настав через не надання належних доказів згідно з умовами наданої банком гарантії. Так, у позивача відсутні оригінали видаткових накладних, а надані до банку їх копії викликали об'єктивні сумніви у їх автентичності.
У відповіді на відзив позивачем указано, що копії видаткових накладних містять посилання на реквізити договору, та умови банківської гарантії не вимагають вказувати повну назву договору без скорочень, а також на всіх документах наявна печатка та код ЄДРПОУ на печатці, підписи відповідальних осіб. Утім, наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Як зауважив позивач, строк позивачем на звернення 16.08.2022 із вимогою про виконання банківської гарантії не порушено, так як позивач звернувся раніше закінчення строку її дії - 31.12.2022 року.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідачем зауважено, що подані документи, не містять основного реквізиту - назви договору, а тільки містять номер і дату. Також, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження підпису представника принципала про отримання товару. Отже, за доводами відповідача, подані з вимогою документи викликали об'єктивні сумніви у їх виконанні не з оригіналу, при цьому позивачем під час розгляду справи не надані оригінали товарно-транспортних накладних.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 по справі №910/3283/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандора" задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандора" 2611892 (два мільйони шістсот одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн. 76 коп. заборгованості, 39178 (тридцять дев'ять тисяч сто сімдесят вісім) грн. 39 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позову, 58767 (п'ятдесят вісім тисяч сімсот шістдесят сім) грн. 59 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 78356 (сімдесят вісім тисяч триста п'ятдесят шість) грн. 78 коп. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сандора" у дохід Державного бюджету України 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. судового збору.
Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з доведеності заявлених позовних вимог в частині стягнення коштів за банківською гарантією. В той же час судом відмовлено в частині позовних вимог про визнання вимоги №2022-142 від 16.08.2022 року про виплату банківської гарантії правомірною, у зв'язку тим, що заявлена позовна вимога не є ефективним способом захисту, та фактично містить в собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення, що є підставою для відмови в позові в цій частині позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 10.03.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 10.03.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
На думку апелянта, висновки суду є такими, що суперечать встановленим в ході розгляду справи обставинам.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
Відповідач вважає, що позивачем подано суду фіктивні/підробні письмові докази, а саме видаткові накладні за спірним переліком.
Суд залишив поза увагою невідповідність вимоги та доданих документів умовам банківської гарантії.
Долучені до позовної заяви товарно-транспортні накладні не містять жодного посилання на договір від 01.09.2021 №S-21-8612, як того вимагають умови гарантії, а тому у банку відсутній обов'язок як гаранта здійснити платіж.
Відповідач у справі поставив під сумнів достовірність наданих ТОВ «Сандора» доказів, зокрема копій видаткових накладних, а представник позивача підтвердив відсутність у нього оригіналів всіх видаткових накладних, долучених до позову.
В матеріалах справи відсутні жодні докази (довіреності, накази тощо), які б дійсно підтверджували, що на наявних в матеріалах справи копіях відповідних видаткових накладних та товарно-транспортних накладних міститься підпис саме представника ТОВ «ТК «Нова Трейд».
Зазначає, що умовами банківської гарантії передбачено надання в сукупності, як товарно-транспортних накладних, так і видаткових накладних.
Оскільки у позивача відсутні оригінали всіх видаткових накладних, надані до банку їх копії викликали об'єктивні сумніви в їх автентичності/оригінальності з копіями видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи, з посиланням на п.1 статті 19 Конвенції вважає, що у позові має бути відмовлено.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів надсилання копії апеляційної скарги третій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Нова Трейд" у паперовій формі листом з описом вкладення.
14.03.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 14.03.2025) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази надсилання копії апеляційної скарги третій особі (сканкопію опису вкладення в цінний лист №0101141776127 з відміткою пошти про відправлення 14.03.2025, сканкопію поштової накладної АТ «Укрпошта» №0101141776127 від 14.03.2025 та сканкопію фіскального чеку АТ «Укрпошта» №97 від 14.03.2025).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі №910/3283/23, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 28.04.2025.
Під час апеляційного провадження позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує доводи апелянта в повному обсязі.
Відповідачем (апелянтом) подано відповідь на відзив позивача, в якому останній не погоджується з позицією позивача, викладеною у відзиві на апеляційну скаргу.
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
В судовому засіданні 28.04.2025 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове - про відмову в позові.
В судовому засіданні 28.04.2025 представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 28.04.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом встановлено, що 01.09.2021 між ТОВ «Сандора» (Компанія) та ТОВ «ТК «Нова Трейд» (Дистриб'ютор) укладено Договір про дистрибуцію, за умовами пункту 2.3 якого Компанія зобов'язалась передати у власність Дистриб'ютора у встановлені цим Договором строки продукцію товар для використання її у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а Дистриб'ютор зобов'язався прийняти продукцію товар і сплатити за неї певну грошову суму за спеціальними (дистрибуційними) цінами.
У забезпечення виконання зобов'язання за Договором Банк 05.02.2020 надав гарантію платежу № GRI0081KH20 (далі - Гарантія), згідно з якою Банк безвідклично зобов'язується виплатити бенефіціару суму чи суми, що разом не перевищують 4 600 000,00 грн, відповідно до СВІФТ-повідомлення формату МТ767 від 27.09.2021. Бенефіціаром за Гарантією є ТОВ «Сандора», а принципалом - ТОВ «ТК «Нова Трейд». Сума виплат Банком за Гарантією, пов'язаних з невиконанням Принципалом умов Договору, не може перевищувати 3 780 000,00 грн (СВІФТ-повідомлення формату МТ767 від 17.01.2022).
Як передбачено в гарантії: «Вимога повинна супроводжуватись наступними завіреними Вашим(-и) оригінальним(-и) підписам(-ами) та печаткою (за наявності) документами, які містять обов'язкове посилання на реквізити відповідного Договору, за яким було здійснено поставку Товару: - копіями відповідних видаткових накладних на Товар з підписом представника Принципала, що підтверджує отримання Принципалом Товару від Вас, та - копіями відповідних товарно-транспортних накладних на Товар з підписом представника Принципала, що підтверджує отримання Принципалом Товару від Вас».
24.05.2022 Банк отримав письмову вимогу від позивача № 08 від 17.05.2022 на здійснення виплати за Гарантією у розмірі 450 118,72 грн., про що повідомив третю особу листом від 26.05.2022 № 192/317 (а.с.179, т.1).
У відповідь на повідомлення ТОВ «ТК «Нова Трейд» листом від 01.06.2022 повідомило Банк про неможливість підтвердити або спростувати наявність заборгованості перед позивачем, оскільки усі документи, сервери з базами даних і програмним забезпеченням, печатки та електронні засоби доступу залишилися на окупованій території, і третя особа не має до них доступу, жоден підрозділ компанії не працює.
Листом від 31.08.2022 № 192/443 Банк повідомив позивача про отримання від нього 23.08.2022 вимоги № 2022-142 від 16.08.2022 про сплату коштів за Гарантією в розмірі 2 611 892,76 грн (а.с.143, т.1) та про прийняте рішення про відмову у виплаті цих коштів з підстав невідповідності вимоги умовам Гарантії, а саме: у наданій вимозі заявлено про поставку як бенефіціаром продукції принципалу на загальну суму 2 611 892,76 грн відповідно до умов Договору, що має підтверджуватися копіями видаткових накладних і товарно-транспортних накладних, засвідчених підписом та печаткою бенефіціара та перелік яких зазначений у вимозі. Проте надані копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних містять посилання на реквізити договору, які не відповідають зазначеним в Гарантії в частині назви договору, як це передбачено в умовах Гарантії. Крім того, копія товарно-транспортної накладної від 16.02.2022 № СА-ЦБ/РНв-007348 містить посилання на реквізити договору, які не відповідають зазначеним в Гарантії в частині номера договору, як це передбачено в умовах Гарантії; у наданих видаткових накладних (ВН) та товарно-транспортних накладних (ТТН) за переліком: ВН №ЦБ/РНв-003480 від 27.01.2022 та ТТН №СА-ЦБ/РНв-003480 від 27.01.2022, ВН №ЦБ/РНв-006344 від 08.02.2022 та ТТН №СА-ЦБ/РНв-006344 від 08.02.2022 неможливо розпізнати печатку отримувача товару та код ЄДРПОУ на печатці, що не дає можливості пересвідчитись, що товар отримано ТОВ «ТД «Нова Трейд», як того вимагають умови Гарантії.
Банк листом від 31.08.2022 №192/443 повідомив позивача про те, що аналогічна вимога ТОВ «Сандора» від 16.08.2022 № 2022-14 не відповідає умовам Гарантії з цих же підстав.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 563 ЦК України унормовано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Як передбачено частиною другою статті 564 ЦК України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Відповідно до частин першої, третьої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Таким чином відповідно до наведених законодавчих положень, з одного боку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією; кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. З іншого боку, зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання; якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; але повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
Об'єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов'язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов'язання принципалом, тобто те, що основне зобов'язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов'язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об'єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.
Об'єднана палата вважає, що слід за можливості прагнути до такого тлумачення законодавства, щоб не виникала суперечність між його окремими положеннями та не було необхідності у наданні переваги одним положенням перед іншими. Тому об'єднана палата виходить із такого.
Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.
Перш за все- це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов'язання. Умова щодо забезпечення основного зобов'язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.
Обов'язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.
Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов'язання гаранта.
Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов'язання, зв'язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв'язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
Виходячи з викладеного, об'єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
Крім того, об'єднана палата зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України); зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33).
Об'єднана палата вважає, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов'язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.
Крім того, під час тлумачення вказаних вище законодавчих положень об'єднана палата бере до уваги міжнародну практику щодо гарантій, зокрема вважає за необхідне звернутися до відповідних міжнародних актів.
Згідно з пунктом 1 статті 2 Уніфікованих правил Міжнародної торгівельної палати для гарантій на першу вимогу 1992 року банківська гарантія означає будь-яку гарантію або платіжне зобов'язання банку, страхової компанії або будь-якої іншої юридичної або фізичної особи (гарант), видану у письмовій формі та яка містить зобов'язання виплатити грошову суму у разі подання письмового платіжного вимоги, складеної відповідно до її умов, а також інших документів (наприклад, сертифіката, виданого архітектором або інженером, судового чи арбітражного рішення), якщо таке зобов'язання видано, зокрема, по наказу й під відповідальність однієї сторони (принципала).
Згідно з пунктом а) статті 20 Уніфікованих правил будь-яка платіжна вимога повинна бути зроблена у письмовій формі на додаток до документів, визначених у самій гарантії, та повинна включати письмову заяву, яка знаходиться або в самому тексті вимоги, або в окремих документах; письмова заява має містити: 1) твердження, що принципал порушив свої зобов'язання за основним контрактом, а у разі тендерної гарантії - умови тендеру, а також 2) зобов'язання, які порушив принципал.
При цьому згідно з пунктом b) статті 20 Уніфікованих правил гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендеру, на якій вона ґрунтується, тому гарант жодним чином не пов'язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них містяться в тексті гарантії; обов'язок гаранта - сплатити грошову суму, зазначену в гарантії, за поданням письмової вимоги та інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним у гарантії. Статтею 9 зазначених Уніфікованих правил встановлено, що всі документи, що надаються згідно з гарантією, включаючи платіжну вимогу, мають бути перевірені гарантом з належною увагою, аби визначити, чи відповідають вони за зовнішніми ознаками умовам гарантії. Якщо такі документи не відповідають за зовнішніми ознаками умовам, зазначеним у гарантії, вони мають бути відхилені.
Конвенція Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви від 11.12.1995 у статті 2 (1) визначає, що для цілей цієї Конвенції зобов'язання означає незалежне зобов'язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія або резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою ("гарантом/емітентом"), сплатити бенефіціару певну або таку, що може бути визначена, суму на просту вимогу або на вимогу поданням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобов'язання, які вказують або з яких випливає, що платіж належить за невиконання будь-якого зобов'язання або настання іншої обставини, або в сплату за позикові або авансовані кошти, або як платіж у погашення будь-якої строкової заборгованості принципала/наказодавця чи іншої особи. У силу статті 3 цієї Конвенції гарантія є незалежним зобов'язанням, тобто таким, що а) не залежить від наявності або дійсності основного правочину або будь-якого іншого зобов'язання або b) не визначається будь-якою умовою, не зазначеною у зобов'язанні, або будь-якою майбутньою невизначеною дією або подією за виключенням надання документів або іншої подібної дії або події у межах діяльності гаранта/емітента.
Пунктом 1 статті 16 тієї ж Конвенції встановлено, що гарант/емітент розглядає вимогу та будь-які супроводжуючі документи згідно зі стандартом поведінки, зазначеним у пункті 1 статті 14 [стаття 14 "Стандарт поведінки та відповідальності гаранта/емітента"]. При визначенні того, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками умовам зобов'язання і чи узгоджуються вони одне з другим, гарант/емітент гідним чином враховує міжнародний стандарт практики незалежних гарантій та резервних акредитивів.
Пунктом 1 статті 19 тієї ж Конвенції встановлено, що виключення з зобов'язання здійснити платіж можуть відбутися, "якщо явно очевидно, що: а) будь-який документ не є оригінальним або був підробленим; b) платіж не є належним на підставі, зазначеній у вимозі та допоміжних документах, або с) з урахуванням виду та мети зобов'язання відсутні достатні підстави, гарант/емітент, діючи добросовісно, має по відношенню до бенефіціара право призупинити платіж.
Згідно з Уніфікованими правилами для гарантій на вимогу 2010 року, затвердженими Міжнародною торговою палатою, гарантія за своєю природою не залежить від основного правочину та заяви, а гарант жодним чином не пов'язаний і не обмежений умовами правочину. Посилання в гарантії на основний правочин для мети його ідентифікації не змінює незалежної природи гарантії. Зобов'язання гаранта платити по гарантії не залежить від вимоги та заперечень, що випливають з будь-яких заперечень поза межами відносин поміж гарантом та бенефіціаром (п. "а" статті 5).
Статтею 12 "Межі відповідальності гаранта по гарантії" тих же Уніфікованих правил встановлено що гарант несе відповідальність перед бенефіціаром лише у відповідності, по-перше, з умовами самої гарантії, а по-друге, з цими правилами у тій мірі, в якій вони узгоджуються з умовами гарантії, у межах суми гарантії.
З огляду на аналіз міжнародних актів, що регулюють правовий обіг гарантій, об'єднана палата відзначає самостійність зобов'язання з гарантії, тобто непов'язаність такого зобов'язання з основним зобов'язанням.
Виходячи з викладеного, об'єднана палата дійшла висновку, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання визначений підзаконним актом - Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 (далі - Положення № 639).
Відповідно до підпункту 9 пункту 3 розд. І цього Положення гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
Відповідно до п. 36 розд. V Положення № 639 банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.
Вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта / банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією / контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту (пп. 7 п. 2 розд. І Положення № 639).
Тобто, отримавши вимогу від бенефіціара, Банк (гарант) повинен був перевірити її на відповідність таким критеріям: 1) чи є така вимога належним представленням; 2) чи є така вимога достовірною.
Пп. 11 п. 2 розд. І Положення № 639 унормовано, що належне представлення - представлення документів за гарантією / контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії / контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія / контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії / контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями / контргарантіями.
Положення № 639 не дає визначення достовірності вимоги. Водночас зі змісту пунктів 54 (авізуючий банк (резидент), отримавши від іншого банку гарантію, перевіряє достовірність цієї гарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)), 69 (банк-гарант (резидент), отримавши від іншого банку контргарантію, перевіряє достовірність цієї контргарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)) випливає, що під перевіркою достовірності вимоги слід розуміти перевірку того, що вимога подана (підписана) бенефіціаром (від його імені), а не іншою особою.
У Положенні № 639 (п.п. 7 пункту 3) у відповідності з частиною третьою статті 563 ЦК України зазначено, що у вимозі має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією. Це положення корелюється з частиною першою статті 564 ЦК України, відповідно до якої після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Тобто зазначені положення спрямовані виключно на інформування боржника про дії його контрагента - кредитора, спрямовані на одержання коштів за гарантією (зокрема, для запобігання подвійної сплати боргу як гарантом, так і боржником). Ці положення не надають банку права відмовляти у сплаті коштів з підстав, не передбачених статтею 565 ЦК України.
Отже, наведені положення цього підзаконного акта відповідають § 4 глави 49 ЦК України.
Враховуючи висновки, сформульовані у цій постанові, об'єднана палата відступає від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у разі, коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).
Аналогічно у разі, коли об'єднана палата відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у такій постанові об'єднаної палати.
Вказані правові висновки викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, та враховуються судом при розгляді даної справи.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у даній справі, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/3283/23, та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на те, що
- до предмета доказування у цій справі не входить дослідження наявності чи відсутності порушення боржником (принципалом) зобов'язання, забезпеченого Гарантією, як помилково вважали суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір. За обставинами цієї справи ані Банк, ані суди попередніх інстанцій не мали встановлювати обставини виконання основного зобов'язання сторонами Договору, а повинні були лише перевірити вимогу позивача на відповідність умовам Гарантії; чи можливо було з наданих позивачем документів ідентифікувати зобов'язання, забезпечене Гарантією;
- для правильного вирішення спору у цій справі судам попередніх інстанцій слід врахувати вказані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, та вирішити спір по суті заявлених позовних вимог, дослідити обставини, що входять до предмета доказування у спорі про існування у гаранта обов'язку сплатити за гарантією, зокрема щодо обставин відповідності / невідповідності вимоги умовам виданої банківської гарантії.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до умов банківської гарантії від 05.02.2020 № GRI0081KH20 вимога повинна супроводжуватись завіреними підписами та печаткою (за наявності) позивача документами, які містять обов'язкове посилання на реквізити відповідного договору, за яким здійснено поставку товару: копіями відповідних видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на товар з підписом представника ТОВ «ТК «Нова Трейд», що підтверджує отримання ним товару від позивача.
У свою чергу, відмовляючи у виплаті грошових коштів за гарантією, відповідач послався на те, що надані копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних містять посилання на реквізити договору, які не відповідають зазначеним в гарантії в частині назви договору; у видаткових накладних (ВН) та товарно-транспортних накладних (ТТН) за переліком: ВН №ЦБ/РНв-003480 від 27.01.2022 та ТТН №СА-ЦБ/РНв-003480 від 27.01.2022, ВН №ЦБ/РНв-006344 від 08.02.2022 та ТТН №СА-ЦБ/РНв-006344 від 08.02.2022 неможливо розпізнати печатку отримувача товару та код ЄДРПОУ на печатці, що не дає можливості пересвідчитись, що товар отримано ТОВ «ТД «Нова Трейд», як того вимагають умови гарантії.
Як слідує з копій відповідних видаткових накладних, в останніх міститься посилання на договір від 01.09.2021 №S-21-8612, а в товарно-транспортних накладних міститься посилання на відповідні видаткові накладні з посиланням на договір від 01.09.2021 №S-21-8612, що дозволяє здійснити його ідентифікацію як договору про дистрибуцію від 01.09.2021 №S-21-8612, забезпеченого банківською гарантією від 05.02.2020 № GRI0081KH20.
Крім того, матеріали справи містять в додаток до видаткових та товарно-транспорних накладних, ще і копії податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН.
Умови банківської гарантії від 05.02.2020 № GRI0081KH20 передбачають наявність на копіях відповідних видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на товар підписи представника ТОВ «ТК «Нова Трейд» на підтвердження отримання ним товару від позивача. Відповідні підписи отримувача проставлені в графі «Отримав(ла)» у зазначених документах.
Відтак, проставлення печатки ТОВ «ТК «Нова Трейд» на видаткових накладних та товарно-транспортних накладних не визначено обов'язковою умовою для належного представлення вимоги за банківською гарантією від 05.02.2020 № GRI0081KH20.
Поряд із цим, у вказаній гарантії передбачено можливість проставлення печатки саме позивача (за наявності) при завіренні копій документів, що надаються позивачем разом із вимогою про виплату.
Таким чином, не надання позивачем для огляду оригіналів документів, що подані ним у копіях до вимоги від 16.08.2022 № 2022-142 про виплату банківської гарантії, не свідчить про неналежне представлення ним вимоги на час її подання до відповідача, та не може бути єдиною підставою для відмови в стягненні грошових коштів.
При цьому, посилання Відповідача на неможливість розпізнати печатку отримувача товару та код ЄДРПОУ на печатці, що не дає можливості пересвідчитись, що товар отримано ТОВ «ТД «Нова Трейд», як того вимагають умови Гарантії, колегією суддів відхиляються, оскільки на наявних у справі видаткових та товарно-транспортних накладних наявна печатка та код ЄДРПОУ на печатці, що належать ТОВ ТК «Нова ТРейд», та містяться підписи відповідальних осіб.
Як зазначено позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, та не заперечено відповідачем, «Під час розгляду справи в суді першої інстанції, під час першого розгляду в 2023 році, на вимогу суду Позивач надавав оригінали ТТН і вони також оглядались Відповідачем, даний юридичний факт відбувався під час стадії дослідження доказів і у Відповідача небуло зауважень щодо їх справжності. Додатково під час нового розгляду в суді першої інстанції в 2025 році, на стадії дослідження доказів, на запитання суду - «Чи бачив і досліджував Відповідач Оригінали ТТН? І чи є у нього зауваження до них?» Відповідач констатував - «Так, оригінали ТТН досліджувались під час минулого розгляду і зауважень немає, необхідності в повторно їх досліджені відсутні.»
Виходячи з матеріалів справи в їх сукупності, колегія суддів констатує, що отримавши вимогу від бенефіціара, Банк (гарант) повинен був перевірити її на відповідність таким критеріям: 1) чи є така вимога належним представленням; 2) чи є така вимога достовірною, та зазначає, що вимога позивача про виплату за банківською гарантією є належно представленою та достовірною, оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження протилежного.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відповідність вимоги умовам виданої банківської гарантії від 05.02.2020 № GRI0081KH20, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення 2 611 892,76 грн. гарантійної суми.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови в позовних вимог про визнання вимоги №2022-142 від 16.08.2022 року про виплату банківської гарантії правомірною, у зв'язку тим, що заявлена позовна вимога не є ефективним способом захисту, та фактично містить в собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення, що є підставою для відмови в позові в цій частині позовних вимог, не оскаржується в апеляційному порядку, відповідно в цій частині рішення суду в апеляційному порядку не переглядається у відповідності до ст.269 ГПК України.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Доводи та міркування скаржника під час апеляційного перегляду прийнятого у справі рішення взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у мотивувальній частині постанови, однак не спростовують та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, належно оцінені та обгрунтовано відхилені під час апеляційного перегляду у справі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі №910/3283/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2025 у справі №910/3283/23 залишити без змін.
4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Райффайзен Банк".
5. Матеріали справи №910/3283/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 12.06.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко