Справа № 184/2007/24
Номер провадження 2/184/375/25
10 червня 2025 рокум. Покров
Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Томаш В.І.,
за участю секретаря судових засідань - Бринзи Л.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідачки - ОСОБА_2 ,
представника третьої особи - Гутвін І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області «про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки, призначення опікуна та стягнення аліментів», -
Позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлення опіки, призначення опікуна та стягнення аліментів. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у нього та його дружини ОСОБА_4 протягом тривалого часу перебуває на вихованні їхній онук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є його син ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_2 . Батько дитини ОСОБА_3 на даний час позбавлений волі та відбуває покарання за вироком суду. Мати дитини ОСОБА_2 протягом тривалого часу веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, страждає від алкогольної залежності, перебуває на обліку у лікаря нарколога, ніде не працює, вихованням, розвитком та утриманням дитини не займається, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Відповідно до довідки лікарні відповідачка перебуває у реєстрі наркологічних хворих. В 2021 році він з дружиною зверталися до суду з позовом до відповідачки про позбавлення її батьківських прав по відношенню до її сина ОСОБА_3 , однак рішення Орджонікідзевського міського суду від 30.11.2021 року (справа №184/1548/21) їм було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Після такого рішення суду відповідача почала ще більш безвідповідально ставитися до своїх обов'язав щодо виховання, розвитку та утримання дитини і продовжила надалі ухилятися від виховання та розвитку свого сина. За період з січня 2022 року по червень 2024 року ОСОБА_2 12 разів притягувалася до адміністративної відповідальності за ухилення від виховання дитини за ч. 2 ст. 184 КУпАП. 12 квітня 2024 року ОСОБА_2 було припинено надання соціальних послуг. Однак відповідачка навіть під час отримання зазначених соціальних послуг також продовжувала ухилятися від виконання батьківських обов'язків щодо виховання свого сина. У відповідачки не було і зараз немає будь-яких об'єктивних перешкоди у виконанні нею своїх обов'язків щодо її участі у вихованні, розвитку та утриманні дитини, що свідчить про свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідачка продовжує вести аморальний спосіб життя, зловживати спиртними напоями, страждає від алкогольної залежності, перебуває на обліку у лікаря нарколога, перебуває у реєстрі наркологічних хворих, ніде не працює, протягом тривалого часу, не піклуються про розвиток та стан здоров'я дитини. Вона фактично самоусунулась від виконання батьківських обов'язків, переклавши обов'язки з виховання та утримання свого сина на нього та його дружину, тому з цих підстав просить суд ОСОБА_2 позбавити батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити опіку та призначити його опікуном щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала та просить відмовити в їх задоволенні.
Представник третьої особи - Гутвін І.О. підтримала позовні вимоги позивача, а також наданий суду висновок органу опіки. Вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд, вислухавши сторони, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем та його представником позовні вимоги обґрунтовані, знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: батько ОСОБА_5 та мати ОСОБА_2 (а.с.7).
Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є: батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_4 (а.с.8).
Згідно довідки виконкому Покровської міської ради Дніпропетровської області №1238 від 01.07.2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с.9).
Згідно довідки КП «Центральна міська лікарня Покровської міської ради Дніпропетровської області» №560 від 19.07.2024р., ОСОБА_2 перебуває в реєстрі наркологічних хворих (а.с.10).
Згідно рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 30.11.2021 року у справі №184/1548/21 в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування виконкому Покровської міської ради «про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів» відмовлено (а.с.24-25).
Згідно копій постанов Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023 року, 24.04.2024 року, 10.06.2024 року, 18.09.2024 року ОСОБА_2 була притягнута до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.184 КУпАП (а.с.12, 21-23).
Згідно повідомлення Центру соціальних служб Покровської міської ради Дніпропетровської області від 26.04.2024 року, з 11 травня 2023 року родина ОСОБА_2 була отримувачем соціальної послуги «соціального супроводу» та соціальної послуги «консультування» в ЦСС ПМР ДО у зв'язку з необхідністю формування у матері навичок відповідального батьківства, налагодження емоційних контактів між членами родини, мінімізацією негативних чинників, що впливають на життєдіяльність матері та задоволення потреб дитини. За період надання соціальних послуг вищевказаній родині відповідно до Державного стандарту соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах спільно з ОСОБА_2 були складені та підписані індивідуальні плани соціального супроводу та консультування. Згідно інформації Покровського управління Нікопольської філії ДОЦЗ №104 від 12.03.2024 року ОСОБА_2 з 22.10.2022р. перебуває в трудових відносинах з ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський». Згідно з інформацією КНП «ЦПМСД ПМР ДО» №314 від 08.03.2024 року ОСОБА_2 виконує рекомендації лікарів, дитина на «Д» обліку не перебуває, щеплена за віком. Фахівцем центру неодноразово було проведено консультативно-роз'яснювальні бесіди з ОСОБА_2 щодо налагодження стосунків у родині, виконання батьківських обов'язків та ведення здорового способу життя, забезпечення умов для навчання та розвитку дитини. В результаті відвідування родини, за присутності матері встановлено, що умови проживання задовільні, дитина має необхідний запас речей, необхідне канцелярське приладдя, мобільний телефон для навчання. ОСОБА_2 було видано направлення до КП «ЦМЛ ПМР ДО» №3 від 15.02.2024 року та проконсультовано щодо дотримання здорового способу життя. В результаті проведеної роботи ОСОБА_2 надала довідку від лікаря-нарколога, згідно якої відвідує лікаря-нарколога та виконує його рекомендації. Наразі ОСОБА_2 продовжує перебувати в реєстрі наркозалежних у лікаря-нарколога. Протягом періоду надання соціальних послуг ОСОБА_2 запропоновано залучити психолога для вирішення конфліктів в родині, налагодження контактів між членами родини, але остання відмовилась, зазначивши, що в змозі самостійно вирішувати питання щодо конфліктних ситуацій в родині. З 12 квітня 2024 року ОСОБА_2 було припинено надання соціальної послуги «консультування» у зв'язку із мінімізацією складних життєвих обставин в родині та закінченням строку дії договору. ОСОБА_2 повідомила, що допомоги з боки соціальних служб не потребує та в змозі вирішувати свої життєві питання самостійно (а.с.26).
Згідно висновку Органу опіки та піклування виконкому Покровської міської ради від 27.11.2024 року №771/06-53-24 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , служба вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.36-38).
Згідно висновку Органу опіки та піклування виконкому Покровської міської ради від 16.12.2024 року №836/06-53-24 щодо доцільності встановлення опіки та призначення ОСОБА_1 опікуном неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , служба вважає доцільним встановити опіку та призначити ОСОБА_1 опікуном неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за умови позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуванням ОСОБА_3 покарання в місцях позбавлення волі та набуттям дитиною відповідного статусу (а.с.40-43).
Встановивши фактичні обставини, суд керується наступним.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
При цьому, у рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). Сімейним кодексом України у статті 7 визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Статтею 150 Сімейного кодексу України встановлено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, в тому числі зобов'язання піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною освіти.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 164 ч. 1 п. 2 Сімейного кодексу України мати та батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. На переконання суду, головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, висновок Органу опіки та піклування носить рекомендаційний характер і чинне законодавство не містить перешкод для встановлення судом іншого, ніж визначений Органом опіки та піклування, способу розв'язання спору.
Приймаючи до уваги викладене у відповідності до ч.6 ст.19 СК України суд не погоджується і не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування від 23.08.2023 року №333/06-53-23 через його недостатню обґрунтованість та невідповідність інтересам дітей, оскільки зміст цього документу містить лише викладення встановлених обставин за результатами матеріалів позовної заяви та зібраної інформації від суб'єктів соціальної роботи, цитування законодавства і взагалі не містить будь-якого мотивування прийнятого рішення.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про неможливість виконання батьківських обов'язків одноосібно позивачем. Натомість, судом встановлено неможливість виконання матір'ю батьківських обов'язків у повній мірі.
Наведені вище обставини переконують суд в тому, що з метою якнайкращого забезпечення інтересів неповнолітньої дитини буде задоволення позовних вимог в частині позбавлення матері батьківських прав. При цьому суд роз'яснює, що стаття 169 Сімейного Кодексу України надає матері та батьку, які позбавлені батьківських прав, право звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Щодо позовних вимог про встановлення опіки та призначення опікуна суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 55 ЦК України, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 60 ЦК України, суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Згідно зі статтею 243 СК України, опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.
Згідно із частиною четвертою статті 167 СК України якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
Суд вважає, що позивач за віком та станом свого здоров'я може виконувати обов'язки опікуна свого онука, який постійно проживає разом з ним та його дружиною. Він з дружиною разом займаємося його вихованням, розвитком та утриманням.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Частиною 3 статті 166 СК України передбачено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. (яку ратифіковано Україною 27.02.1991 p.), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За змістом ч. 1. ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001p. №2402-111, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Одним із способів утримання, відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України, є стягнення аліментів за рішенням суду.
Відповідно до ч. 3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За приписами ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.
З огляду на задоволення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав, позовна вимога про стягнення аліментів також підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в межах платежу за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується статтею 133 ЦПК України, відповідно до якої встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У зв'язку з задоволенням позовних вимог судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Суд зазначає, що обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставин и та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 11 ЦПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі “Роуз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі “Хірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28.03.2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд погоджується з позивачем, що така поведінка та бездіяльність відповідача, як матері, суперечить інтересам дитини, порушує його права, гарантовані міжнародним та національним законодавством та приходить до висновку, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками щодо виховання та розвитку дитини, а тому позовні вимоги щодо позбавлення її батьківських прав є підставними та підлягають до задоволення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.150, 155, 164, 165 СК України, ст.ст. 12, 13, 80, 89, 223, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області «про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки, призначення опікуна та стягнення аліментів» - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , опікуном неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНН: НОМЕР_3 , зареєстрована та мешкає: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02.10.2024 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНН: НОМЕР_3 , зареєстрована та мешкає: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , судовий збір у розмірі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч. 6 ст. 164 СК України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Роз'яснити, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10.06.2025 року.
Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш