Справа № 638/2997/25 Головуючий суддя І інстанції Теслікова І. І.
Провадження № 33/818/761/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
21 травня 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2025 року, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець м. Харкова,
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткований мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 в порушення вимог п. 2.5 ПДР України, 07 лютого 2025 року о 23:45 год. в м. Харкові по вул. Клочківська, 261, керував транспортним засобом «Форд», номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Драгер» та в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ за адресою: м. Харків, вул. Ахієзерів, 18а, - відмовився.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення посилаючись на те, що зазначена постанова є незаконною, необґрунтованою та безпідставною, винесеною з порушенням діючого законодавства. Зокрема суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення, які він надавав суду, а також пояснення свідків. Поряд з цим вказував, що суд першої інстанції формально та однобічно досліджував доводи сторони захисту, не з'ясував усіх фактичних обставин цієї справи, не надав належної оцінки доказам, які містяться в цій справі та дійшов, на його думку, помилкового висновку, який не відповідає дійсності. Зазначав також, що 07.02.2025 року він дійсно керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції за порушення, на його думку, під час комендантської години та ігнорування зупинки на вимогу працівників поліції. Однак, працівники поліції не бажали вислухати причину, чому він керував автомобілем під час комендантської години, надумали існування у нього ознак алкогольного сп'яніння та почали пропонувати пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, від якого він не відмовлявся. Поряд з цим наголошував на тому, що не пропонував працівниками поліції неправомірної вигоди, а лише просив відпустити його у зв'язку з загрозою життю собаки. Зауважував на тому, що працівники поліції не виявили у нього будь-яких ознак алкогольного сп'яніння та посилався на відеозапис, який міститься в матеріалах справи, як на доказ відсутності у нього будь-яких ознак алкогольного сп'яніння. Вказував на те, що він просив у працівників поліції надати йому сертифікат на пристрій «Драгер», однак останні відмовили йому у наданні таких документів. Також вважав, що працівники поліції порушили вимоги ст. 266 КУпАП, оскільки він не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у закладі охорони здоров'я, тобто всупереч його згоди на проходження такого огляду зафіксували відмову, що не відповідає дійсності. Крім цього ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі зазначав, що працівники поліції не відсторонили його від керування автомобілем, що, на його думку, свідчить про безпідставність тверджень перебування в стані сп'яніння та є порушенням чинного законодавства. Поряд з цим, посилався на те, що працівники поліції здійснювали відеофіксацію події за його участю на портативні бодікамери, однак в порушення чинного законодавства здійснювали цю відеофіксацію не безперервно і кожен на свій розсуд. Вказував, що в матеріалах справи відсутні докази щодо порушення ним п. 2.5 ПДР України.
Дослідивши відомості та докази по справі, заслухавши доводи ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення свідка ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд не дотримався всіх вказаних вимог закону.
Крім того, переглядаючи апеляційну скаргу в межах доводів та вимог про відсутність ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП в аспекті порушення вимог п. 2.5 ПДР України належить врахувати відомості, які є в матеріалах справи, в тому числі, відеозаписи, пояснення свідка, а також пояснення апелянта щодо хронології подій, які відбувались 07.02.2025 року та послідовність дій працівників поліції.
Дослідивши повторно дослідивши докази з метою перевірки всіх апеляційних доводів, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , а також пояснення свідка ОСОБА_2 , яка увесь час спілкування з працівниками поліції перебувала поруч з ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вбачає, що апеляційні доводи ОСОБА_1 не позбавлені правових та фактичних підстав.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції послався на докази, а саме на відомості, які містяться у:акті огляду на стан алкогольного сп'яніння; направленні ОСОБА_1 на огляд; відомостях відеозаписів.
Такі висновки суду спростовуються фактичними обставинами цього провадження.
Зокрема, належить врахувати, що працівники поліції взагалі не проводили огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння на місці його зупинки з використанням газоаналізатору Драгер.
Такі відомості підтверджуються відомостями протоколу про адміністративне правопорушення, який складений саме за відмову у проходженні огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Належить врахувати, що відповідно до положень п. 10 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - результати огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів. У випадках установлення стану сп'яніння результат огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду.
Тобто, оцінюючи положення цієї Інструкції суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що працівник поліції, після того, як він особисто провів огляд водія на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних вимірювальних приладів, повинен зазначити результати цього огляду в акті огляду на стан сп'яніння.
Натомість, згідно відомостей відеозапису, в цій справі працівники поліції не проводили особисто будь-який попередній огляд ОСОБА_1 щодо встановлення ознак алкогольного сп'яніння на місці його зупинки, а тому не мали процесуальних підстав складати акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, оскільки не мали результатів огляду.
Такі відомості вочевидь свідчать про те, що цей акт не може бути доказом у цій справі, оскільки він не містить будь-яких фактичних відомостей на підтвердження порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України, а посилання суду першої інстанції у рішенні на цей акт, як на доказ - є безпідставним.
Крім того, в матеріалах цієї справи міститься диск з відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції, на яких фрагментарно та з перервами зафіксовані частини події, яка відбувалася 07.02.2025 року за участю ОСОБА_1 (арк. 5).
Суд апеляційної інстанції дослідив ці відеозаписи в судовому засіданні.
З відомостей відеозапису вбачається, що працівники поліції перебували на вул. Клочківській у м. Харкові та під час дії комендантської години зупиняли автомобілі, які проїжджали, з метою перевірки документів у осіб, які перебували у цих автомобілях.
Після зупинки декількох автомобілів, два працівника поліції раптово почали рухатись у бік службового автомобіля та почали переслідування автомобіля, який нібито, не зупинився на вимогу працівника поліції.
Через незначну відстань працівники поліції наблизились до цього автомобіля та увімкнули проблискові красно-сині маячки та звуковий спеціальний сигнал, після чого автомобіль одразу зупинився.
Працівник поліції, який здійснював переслідування та керував службовим автомобілем, а саме ОСОБА_3 , відразу підійшов до водія, яким виявився ОСОБА_1 , та повідомив причину його зупинки, а саме те, що він рухався під час дії комендантської години та не зупинився на вимогу працівників поліції, на що останній відповів, що не бачив працівників поліції та будь-яких вимог про зупинку.
Належить врахувати, що з відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 сумлінно погоджувався з тим, що рухався під час дії комендантської години. Поряд з цим ОСОБА_1 почав пояснювати працівникам поліції причину, чому він вимушений був рухатись під час дії комендантської години.
Поряд з цим, з відомостей відеозапису вбачається, що на пасажирському сидінні перебувала інша особа - ОСОБА_2 , яка також намагалась пояснити працівникам поліції причини пересування на автомобілі під час дії комендантської години.
З відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 пояснював працівникам поліції, що він рухався на автомобілі, побачив у дзеркало заднього виду проблискові маячки та почув звукові сигнали і відразу зупинився. Інших вимог працівників поліції для зупинки його автомобіля він не чув та не бачив.
Також з відеозапису вбачається, що автомобіль дійсно проїжджав біля працівників поліції, які перебували на вул. Клочківська та перевіряли документи у інших водіїв, однак з цих відеозаписів не вбачається, що працівники поліції дійсно подавали будь-які сигнали для зупинки цього автомобіля, а також не вбачається, що це був саме автомобіль під керуванням ОСОБА_1 .
Статтею 35 Закону України «Про національну поліцію» визначено перелік підстав для зупинки працівниками поліції автомобіля.
Зокрема, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;
10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;
11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
2. Поліцейський зобов'язаний зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;
2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
3. Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення.
З відеозапису вбачається, що після зупинки ОСОБА_1 працівник поліції повідомив останньому причину зупинки, а саме, що він не зупинився на вимогу працівника поліції під час дії комендантської голини і все подальше спілкування, протягом близько 40 хвилин, стосувалось саме з'ясування цієї обставини.
Натомість, відомості які містяться в матеріалах цієї справи, а також у відеозаписах не свідчать про те, що ОСОБА_1 умисно порушив ПДР України, а саме не зупинився на вимогу працівників поліції.
При цьому, належить врахувати, що працівниками поліції не було складено будь-яких процесуальних документів, в тому числі, ані протоколу, ані постанови стосовно ОСОБА_1 щодо його ігнорування вимоги працівників поліції про зупинку транспортного засобу, що також свідчить про відсутність у працівників поліції підстави для зупинення ОСОБА_1 .
Такі відомості викликають сумнів у суду апеляційної інстанції щодо законності зупинки працівниками поліції ОСОБА_1 , а відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Крім того, відомості протоколу про порушення п. 2.5 ПДР України внаслідок відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння не підтверджується відомостями відеозапису з місця зупинки транспортного засобу. Вказані матеріали справи містять 2 відеозаписи, які є фрагментарними, внаслідок чого неповно відображають послідовність спілкування між ОСОБА_1 , та працівниками поліції, а також свідка. Разом з цим відомості відеозаписів свідчать про наступне.
З відомостей відеозапису вбачається, що працівник поліції, який підійшов до ОСОБА_1 безпосередньо після його зупинки, а саме ОСОБА_3 , виявив запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінку, що не відповідає обстановці.
Натомість з відеозапису вбачається, що працівники поліції не проводили будь-яких дій фактично спрямованих на встановлення ознак алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 після його зупинки.
В подальшому, нібито встановивши такі ознаки, працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, на що ОСОБА_1 погодився та вийшов з автомобіля.
Але в подальшому, враховуючи, що у екіпажу працівників поліції, які зупинили ОСОБА_1 не було алкотестеру Драгер, останні викликали інший екіпаж з алкотестером.
Належить врахувати, що під час тривалого очікування іншого екіпажу, а саме близько години, ОСОБА_1 , намагався пояснити працівникам поліції, що він вимушений був керувати автомобілем під час комендантської години, у зв'язку із тяжкою хворобою його собаки, якій загрожує небезпека внаслідок прогресування хвороби, однак працівники поліції упереджено та скептично ставились до цих пояснень, а також пояснень свідка.
ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_1 та його пасажир ОСОБА_2 неодноразово намагались пояснити працівникам поліції, що собака перебуває за місцем проживання ОСОБА_2 та благали надати можливість в найкоротший час надати собаці медичну допомогу. Натомість працівники поліції відразу ставились скептично до цієї версії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та безпідставно висловлювали їм недовіру. За таких обставин ОСОБА_1 і просив працівників поліції відпустити його.
З відомостей усних пояснень, які ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надавали працівникам поліції, які зафіксовані на відеореєстраторі, вбачається, що з самого початку спілкування з поліцейськими, у ОСОБА_1 виникло враження, що його намагаються притягнути до відповідальності за пересування під час дії комендантської години та за те, що він не зупинився на вимогу працівника поліції.
Оцінюючі такі відомості пояснень ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він об'єктивно не розумів, з якої підстави працівники поліції намагаються провести його огляд на стан алкогольного сп'яніння.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснював, що він не розумів, чому працівники поліції за наявністю тверджень про ігнорування вимог про зупинку, пропонують йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, оскільки є юридично необізнаною особою, а лише вважав, що вони здійснювали розгляд справи саме за порушення ним комендантської години та за невиконання вимоги працівника поліції щодо зупинки автомобіля.
Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснював, що рухався під час дії комендантської години та був зупинений працівниками поліції. Під час спілкування з працівниками поліції він намагався пояснити чому порушив комендантську годину, оскільки вважав, що всі дії працівників поліції пов'язані саме з цим його порушенням, вчинення якого він не заперечував.
Тобто, під час спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції з приводу ігнорування вимоги про зупинку, працівник поліції почав стверджувати про існування ознак алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 , але через нетривалий час цей працівник поліції почав спілкуватись по телефону з іншими працівниками поліції та відходив від ОСОБА_1 та перебував від нього на значній відстані, з'ясовуючи обставини якоїсь іншої події.
Такі відомості об'єктивно свідчать про те, що під час перебування на значній відстані від ОСОБА_1 , цей працівник поліції не мав можливості встановити про що та з ким саме спілкувався ОСОБА_1 та зафіксувати це на відеореєстратор, що вочевидь свідчить про фрагментарність цього відеозапису щодо подій спілкування з ОСОБА_1 після його зупинки, що є істотним порушенням та суперечить Порядку здійснення відео фіксації працівниками поліції, який врегульований Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, відповідно до якого відеозйомка ведеться безперервно та до її завершення, оскільки за таких обставин свідки не залучаються.
Відповідно до правил, визначених п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 року №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати і часу.
Крім того, з відеозапису вбачається, що в подальшому працівник поліції, який зупинив ОСОБА_1 , повернувся разом з іншим працівниками поліції, в тому числі, з лейтенантом поліції ОСОБА_5 , який розпочав з початку процедуру огляду на стан алкогольного сп'яніння. Останній запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці його зупинки з використанням газоаналізатору Драгер, однак не демонстрував цілісність упаковки мундштуків, внаслідок чого ОСОБА_1 відмовився. Але після цього ОСОБА_1 запропонували пройти огляд у закладі охорони здоров'я, від чого ОСОБА_1 не відмовлявся, а працівник поліції суб'єктивно зафіксував відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі.
З відомостей відеозапису, вбачається, що відеофіксація не є безперервною, оскільки працівники поліції які здійснювали фіксацію на бодікамеру неодноразово відходили від місця, де перебував ОСОБА_1 , що об'єктивно вказує на порушення вищенаведеного наказу.
Поряд з цим, враховуючи відсутність безперервного відеозапису подій за участю ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вбачає, що працівники поліції повинні були залучити свідків для проведення відповідного огляду, чого вони також не зробили, що свідчить про порушення вимог ст. 266 КУпАП.
Вказані порушення об'єктивно свідчать на користь обґрунтованості апеляційних доводів ОСОБА_1 щодо порушення порядку огляду.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснював, що вважав, що попередні дії та спілкування з працівниками поліції стосувалися невиконання вимог щодо зупинки, але він не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі, однак працівник поліції з невідомих підстав зафіксував відмову. Також ОСОБА_1 , пояснив, що він є юридично необізнаною особою та не знав, як саме він мав себе поводити у цій ситуації, оскільки на запитання працівників поліції відповідав чітко, відразу та погоджувався пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі.
Такі пояснення ОСОБА_1 об'єктивно узгоджуються з відомостями відеозапису та свідчать про передчасність та суб'єктивність висновку працівника поліції про відмову ОСОБА_6 , від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у закладі охорони здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Поряд з цим належить врахувати, що в подальшому з відомостей відеозапису вбачається, що працівники поліції почувши бажання ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у будь-який спосіб все одно продовжували запитувати у нього чи погоджується він пройти такий огляд. ОСОБА_1 не заперечував, а лише просив відпустити його для надання невідкладної допомоги хворій тварині, якій загрожувала реальна небезпека для життя.
Належить врахувати, що працівник поліції почувши, що ОСОБА_1 погоджується пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у закладі охорони здоров'я, зобов'язаний був доставити його до такої медичної установи, або у разі, якщо не отримав чітку відповідь ОСОБА_1 не мав перешкод чітко це з'ясувати - тобто перепитати.
Отже, об'єктивних підстав, які б обмежували у часі працівників поліції при проведенні процесуальних дій не встановлено, враховуючи, що на попереднє спілкування було витрачено більше години.
Натомість, працівник поліції не перепитав відповідь ОСОБА_1 та не переконавшись, що останній погоджується, тобто не відмовляється, пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у закладі охорони здоров'я, зафіксував його відмову від проходження такого огляду, що, поза розумним сумнівом, не відповідає дійсності, та свідчить про порушення працівником поліції порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, що в розумінні ч. 5 ст. 266 КУпАП свідчить про недійсність проведеного огляду.
Вказані порушення з урахуванням кваліфікації дій щодо порушення п. 2.5 ПДР - належить вважати істотними.
Зазначені обставини безпосередньо впливають на захист процесуальних прав ОСОБА_1 , а саме реалізацію права на захист в провадженні щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, відповідно до відомостей, які зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення (арк. 1) вбачається, що старший лейтенант поліції Кривцун О.О. склав цей протокол про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та поведінка, що не відповідає дійсності. Відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці його зупинки та в закладі охорони здоров'я.
Натомість з відомостей відеозапису вбачається, що працівник поліції, який складав протокол про адміністративне правопорушення особисто не встановив будь-яких ознак алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 , оскільки пропонував останньому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у зв'язку із наявністю певних ознак алкогольного сп'яніння, однак не повідомляв яких саме.
Поряд з цим з цього відеозапису вбачається, що працівник поліції, складав протокол у салоні службового автомобіля, поруч з яким перебував інший працівник поліції, який не проводив огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, а саме ОСОБА_3 .
З відеозапису вбачається, що працівник поліції Кривцун О.О. під час складення протоколу запитував у працівника поліції ОСОБА_3 , які саме ознаки алкогольного сп'яніння йому записувати до протоколу, а останній в свою чергу надиктував ознаки, а саме: «порушення мови та поведінка, що не відповідає дійсності».
Належить врахувати, що відповідно до вимог частини 1 статті 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення, зазначаються, зокрема час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.
При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актах, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.
Разом з цим, оцінюючи зміст відомостей протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №241354 від 08.02.2024 року та решту сукупності доказів вбачається, що ознаки алкогольного сп'яніння, які зазначені в протоколі не були встановлені особою, яка його складала.
Отже, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №241354 від 08.02.2024 року, всупереч вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП, зазначені ознаки сп'яніння, однак ці ознаки взагалі працівником поліції, який складав цей протокол, особисто не встановлювались.
Апеляційний суд бере до уваги, що, в судовому засіданні ОСОБА_1 надавав усні пояснення, розмовляючи неспішно, що притаманно його звичайній манері спілкування, що помилково було сприйнято працівниками поліції як млявість мови. Спосіб викладення пояснень на відео є такий саме спокійний, послідовний, зосереджений на конкретній темі спілкування. Також з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 з повагою ставився до працівників поліції, послідовно та об'єктивно наводив свої пояснення та відповідав на запитання повно та логічно.
Такі відомості щодо стилю спілкування ОСОБА_1 вочевидь свідчать про помилковість встановлення існування такої ознаки алкогольного сп'яніння як порушення мови та поведінки, що не відповідає обстановці.
Суд першої інстанції, враховуючи відомості відеозапису, на вказані порушення вимог закону уваги не звернув і ухвалив передчасно судове рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказане рішення внаслідок його оскарження не набрало законної сили.
За таких обставин, зафіксовані у протоколі ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: порушення мови та поведінка, що не відповідає дійсності - не є об'єктивно встановленими ознаками, оскільки поза розумним сумнівом, зазначені особою, яка складала протокол зі слів іншої особи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі відомості протоколу не відповідають дійсності, є суб'єктивними та до них необхідно ставитись критично.
Стосовно ще однієї ознаки алкогольного сп'яніння, яка була зафіксована в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме запах алкоголю з порожнини рота, встановлено наступне.
З відеозапису вбачається, що під час зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , в салоні автомобіля на передньому пасажирському сидінні перебувала інша особа, - свідок ОСОБА_2 .
Зокрема, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_2 також спілкувалась з працівниками поліції, відразу після зупинки саме в той час коли ОСОБА_1 також перебував в салоні автомобіля.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявив клопотання про допит ОСОБА_2 у якості свідка.
Для повного дослідження та перевірки апеляційних доводів, клопотання ОСОБА_1 про допит свідка ОСОБА_2 було задоволено.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_2 пояснила, що в цей день вони возили хвору собаку ОСОБА_1 до ветеринарного лікаря, де перебували до вечора. Після цього відвезли собаку до її матері та поїхали по власних справах. Однак через не тривалий час їй зателефонувала мати та повідомила, що собаці знов становиться зле і вони вимушені були їхати під час дії комендантської години з метою надання медичної допомоги собаці, оскільки напередодні отримали рекомендації лікаря. Також вона повідомила, що після відвідування ветеринарної клініки, лікар надав їм ліки для собаки, які необхідно їй давати, якщо стан здоров'я погіршиться. У зв'язку з тим, що стан здоров'я собаки погіршився, вони їхали надати їй медичну допомогу. Саме про це вона намагалась повідомити працівникам поліції, які не надавали її словам будь-якого значення. Поряд з цим, свідок повідомила, що після того, як вони відвезли собаку до її матері, вона випила келих вина внаслідок стресу, а ОСОБА_1 зовсім не вживав алкогольних напоїв. Працівники поліції могли помилково сприйняти запах алкоголю в автомобілі, де одночасно перебувала вона та ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції бере до уваги те, що відповідно до відомостей, які містяться в довідці ФОП ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно 07.02.2025 року з 21:30 год. до 22:25 год. був на прийомі у ветклініці «Асканія-vet», що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Дудинської, 1А, зі своєю собакою породи тоса-іну, з кличкою ОСОБА_8 , з терміновим зверненням щодо сильної алергічної реакції. Упродовж цього часу собаці надавалася невідкладна ветеринарна допомога.
Вказані обставини свідчать про обґрунтованість пояснень свідка та ОСОБА_1 .
Поряд з цим, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надавали суду для огляду фотознімки зі своїх мобільних телефонів за різні періоди часу, на яких зафіксована одна і таж собака у різні періоди часу.
З цих світлин було встановлено, що ОСОБА_1 вже тривалий час має цю собаку, а ОСОБА_2 також приймає участь в догляді та піклуванні за нею.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пояснення свідка ОСОБА_2 відповідають дійсності, оскільки узгоджуються з іншими фактичними відомостями цієї справи.
Поряд з цим з відомостей відеозапису об'єктивно вбачається, що свідок ОСОБА_2 дійсно спілкувалась з працівниками поліції під час коли вона та ОСОБА_1 перебували у салоні автомобіля, а також перебувала біля ОСОБА_1 на вулиці під час спілкування з ним інших працівників поліції.
Такі відомості свідчать про те, що запах алкоголю з порожнини її рота працівники поліції помилково сприймали як запах алкоголю з порожнини рота ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи, а також відомості відеозапису не містять відомостей про те, що працівники поліції проводили безпосередній огляд ОСОБА_1 для встановлення у нього ознак алкогольного сп'яніння, в тому числі, запах алкоголю з порожнини рота, а тому відсутні будь-які фактичні відомості, які доводять існування цієї ознаки.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі обставини, як ухилення ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі, однак працівники поліції не звернули на це увагу та з невідомих підстав зафіксували відмову ОСОБА_1 від проходження такого огляду. Поряд з цим, в протоколі були зазначені ознаки сп'яніння, які фактично не були встановлені безпосередньо працівником поліції, який складав протокол, а тому такі апеляційні доводи є обґрунтованими і заслуговують на увагу.
Отже об'єктивно вбачається, що ОСОБА_1 на вимогу працівників поліції бажав пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі, однак працівник поліції, помилково вважав, що останній відмовився від проходження огляду в закладі охорони здоров'я, а тому поза розумним сумнівом немає підстав вважати, що водій умисно та протиправно відмовився проїхати з працівниками поліції до медичного закладу, що об'єктивно вбачається з відомостей наявного в матеріалах цієї справи відеозапису.
Оцінюючи всю сукупність доказів по цій справі, які повторно досліджені судом апеляційної інстанції, встановлено, що пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 - чітко узгоджуються між собою та з відомостями відеозапису, який зроблено працівниками поліції і не суперечать один одному.
Зокрема в своїх поясненнях ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_2 вказували, що працівники поліції постійно підходили та відходили від ОСОБА_1 , приїжджали інші працівники поліції, а також наголошували на тому, що зупинив та перевіряв документи та нібито встановив ознаки алкогольного сп'яніння один працівник поліції, а проводив огляд ОСОБА_1 та складав протокол вже інший працівник поліції.
Об'єктивність таких пояснень поза розумним сумнівом підтверджується відомостями відеозапису, який міститься в матеріалах справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 заслуговують на увагу.
Наведена сукупність встановлених обставин, поза розумним сумнівом, об'єктивно свідчить про обґрунтованість апеляційних доводів щодо відсутності правових та фактичних підстав для складення протоколу стосовно ОСОБА_1 за ст. 130 КУпАП у зв'язку з поршенням вимог п. 2.5 ПДР.
Натомість суд першої інстанції не надав належну процесуальну оцінку вищенаведеним обставинам, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність ознак складу правопорушення, згідно відомостей протоколу, які не узгоджуються з рештою досліджених доказів.
Зокрема для наявності ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП внаслідок невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, уповноважена особа органу поліції перш ніж скласти протокол повинна особисто встановити та переконатись в наявності ознак, в тому числі, алкогольного сп'яніння, особисто роз'яснити особі його процесуальні права та обов'язки, порядок та умови проходження огляду і наслідки щодо відмови від нього. Лише в такий процесуальний спосіб може бути встановлено факт умисної відмови водія на законну вимогу працівника поліції щодо проходження медичного огляду в медичній установі, чого працівник поліції не дотримався, що свідчить про відсутність складу цього правопорушення.
Крім того, з відеозапису вбачається, що після того, як працівник поліції склав протокол про адміністративне правопорушення, він роз'яснив ОСОБА_1 , що йому заборонено керувати автомобілем. Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили працівників поліції допомогти їм із автомобілем, щоб не залишати його вночі без охорони, а також просили допомогти їм дібратись до дому, оскільки собака перебувала у тяжкому стані та потребувала допомоги, однак працівники поліції швидко уїхали, повідомивши, що повинні допомагати людям.
Водночас, порушення з боку працівників поліції слід вважати істотними, оскільки вони вказують на порушення процесуальних прав ОСОБА_1 , в тому числі порушення права на захист. Вказані процесуальні порушення залишились поза увагою суду першої інстанції, який не надав оцінку цим обставинам, що свідчить про однобічність та неповноту дослідження доказів, як того вимагають норми ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.
Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 р., провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні у справі «Гайдашевський проти України» (заява № 11553/21) Європейський суд зазначив, що апеляційний суд, до компетенції якого належав розгляд як питань права, так і фактів, проводив засідання але не викликав ані прокурора, ані працівника поліції, який склав протокол про адміністративне правопорушення. Внаслідок чого жодна зі сторін не підтримала позицію обвинувачення щодо заявника під час засідання. Попри це, і хоча заявник стверджував про свою невинуватість у засіданні, апеляційний суд залишив постанову про визнання заявника винним без змін.
Суд апеляційної інстанції здійснював виклик працівника поліції, який складав протокол в судове засідання в суд апеляційної інстанції, однак працівник поліції в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Належить врахувати, що суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості будь-яким іншим чином забезпечити участь працівника поліції в судовому засіданні, а тому оцінював у сукупності усі фактичні відомості, які містяться в матеріалах справи, а також пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 , що не суперечить вищенаведеному рішенню ЄСПЛ.
У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
У п.56. рішення ЄСПЛ «Михайлова поти України», заява № 10644/08 від 06 березня 2018 року суд нагадує, що «безсторонність», як правило, означає відсутність упередженості або необ'єктивності, а її існування або відсутність можуть встановлюватися різними шляхами. Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, при якому мають ураховуватись особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто, чи мав суддя будь-які особисті упередження або чи був він об'єктивним у цій справі); та (і) об'єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., наприклад, рішення у справі «Моріс проти Франції» [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункт 73, ЄСПЛ 2015, з подальшими посиланнями). У контексті об'єктивного критерію, крім поведінки судді слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об'єктивно обґрунтованим (там само, пункт 76). Об'єктивний критерій в основному стосується ієрархічних чи інших зв'язків між суддею та іншими учасниками провадження. У зв'язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість, або, іншими словами, «правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (там само, пункти 77 та 78).
Європейський суд з прав людини у справах «Енгель та інші проти Нідерландів» («Engel and Others v. the. Netherlands», 08 червня 1976 року, no. 5100/71, 5101/71, 5102/71, 5354/72, 5370/72), «Озтюрк проти Німеччини» («Ozturk v. Germany», 21 лютого 1984 року, no. 8544/79), «Лутц проти Німеччини» («Lutz v. Germany», 25 серпня 1987 року, no. 9912/82), тлумачить поняття «кримінальний» автономно, тобто незалежно від національної термінології, включаючи сюди адміністративні, дисциплінарні, митні проступки тощо.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardov. Spain» від 06.12.1998 Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитись на користь цієї особи.
У справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Згідно рішення у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилось нічого іншого, як взяти на себе функцію сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагальності процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Відповідно до ч.2 ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно ч.1 ст. 7 КУпАП, ніхто не можу бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Більш того, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення визначені статтею 247 КУпАП. Відповідно до п.1 цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Дослідивши та оцінивши відомості, що є в цій справі, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2025 року підлягає скасуванню, а провадження в справі стосовно ОСОБА_1 закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, згідно доводів поданої апеляційної скарги.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП - скасувати, а провадження у цій справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков