Справа № 148/2671/24
Провадження №11-кп/801/639/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 червня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - ОСОБА_2 (суддя-доповідач),
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого в режимі відеоконференції - ОСОБА_7 ,
захисника в режимі відеоконференції - ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12024020180000320 від 07 жовтня 2024 року, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с Ільник Турківського району Львівської області, не одруженого, офіційно не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого
03 липня 2024 року Тульчинським районним судом Вінницької області за ст. 1261 КК України до 240 годин громадських робіт,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України,
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1261 КК України та призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на один рік.
Ухвалено строк покарання ОСОБА_7 рахувати з часу набрання вироком законної сили, звернення його до виконання і подальшого направлення засудженого до виправного центру для відбування покарання у встановленому законом порядку.
На підставі ч. 1 п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 91-1 КК України застосовано до ОСОБА_7 обмежувальні заходи строком на три місяці, як до особи, яка вчинила домашнє насильство:
заборонено ОСОБА_7 листування, телефонні переговори з ОСОБА_9 , інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
Ухвалено запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирати.
За обставин встановлених судом та детально викладених у вироку суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він являючись особою на яку поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству, умисно, систематично протягом тривалого часу з 02 липня 2024 року по 06 вересня 2024 року, не маючи підґрунтя, вчиняв домашнє насильство відносно своєї співмешканки ОСОБА_9 , з якою проживає за адресою: АДРЕСА_2 , унаслідок чого перебуває на профілактичному обліку сектору превенції Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області як сімейний кривдник.
02 липня 2024 року о 16:11 годині ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 , умисно висловлював погрози, образи та нецензурну лайку в адресу своєї співмешканки ОСОБА_9 , чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.
Постановою Тульчинського районного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 148/1659/24 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1732 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.
29 липня 2024 року о 16:11 годині ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння за адресою: АДРЕСА_2 , виражався нецензурною лайкою, виганяв з будинку, погрожував застосувати фізичну силу щодо своєї співмешканки ОСОБА_9 , чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.
Постановою Тульчинського районного суду від 15 серпня 2024 року у справі № 148/1796/24 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1732 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.
25 серпня 2024 року о 18:30 годині ОСОБА_7 , у стані алкогольного сп'яніння, за адресою: АДРЕСА_2 , порушив обмежувальний припис № 148/1240/24 від 03 липня 2024 року, виражався нецензурною лайкою щодо своєї співмешканки ОСОБА_9 , чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.
Постановою Тульчинського районного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 148/2028/24 ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1732 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.
Надалі ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчинила насильство в сім'ї щодо своєї співмешканки ОСОБА_9 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , діючи повторно, умисно, з мотивів явної неповаги до існуючих норм співжиття у сім'ї, 05 вересня 2024 року в обідню пору доби (точний час досудовим розслідуванням не встановлено) вчинив щодо своєї співмешканки ОСОБА_9 психологічне насильство, що виразилося у словесних образах, нецензурній лайці, погрозах, чим завдав шкоди психологічному здоров'ю потерпілої.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікував за ст. 1261 КК України, як умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року скасувати в частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Просить у цій частині ухвалити новий вирок, яким звільнити ОСОБА_7 , від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, із покладенням обов'язків передбачених ст. 76 КК України. У решті вирок залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
місцевий суд не у повній мірі урахував загальні підстави призначення покарання, унаслідок чого призначив надто суворе покарання;
місцевий суд безпідставно не визнав обставиною, що пом'якшує покарання - щире каяття, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 розкаявся у вчиненому, про що свідчить його поведінка, зокрема припинив вживати алкоголь, почав працювати.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги захисника з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, указав, що оскаржуваний вирок, у тому числі в частині призначеного покарання є законним та обґрунтованим.
Потерпіла ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, підтримали апеляційну скаргу захисника та просила її задовольнити.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутністю потерпілої, яка була належним чином повідомлена про дату, час та місце його проведення, оскільки, відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України, ця обставина не є перешкодою для апеляційного розгляду.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З оскаржуваного вироку слідує, що суд розглянув обвинувальний акт відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував правильність розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про те, що призначене покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Особа зобов'язана перетерпіти ті позбавлення й обмеження, які пов'язані з застосуванням до неї покарання. При цьому, держава має забезпечити належний захист законних прав та свобод особи, їх обмеження повинно бути належним чином обґрунтовано.
Згідно з ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Частиною другою статті 8 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ).
ЄСПЛ у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізан проти росії» (рішення від 24 березня2005 року) указав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
У справі «Ізмайлов проти росії» (рішення від 15 жовтня 2008 року) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи», чого суд першої інстанції не дотримав.
Отже, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 роз'яснено, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, ураховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі 756/4830/17-к зроблено висновок, що:
«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».
Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання приписів указаної норми кримінального закону та положень судової практики, урахував:
характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином;
характеристику особи обвинуваченого, який не одружений, офіційно не працює, раніше судимий за ст. 1261 КК України за вчинення домашнього насильства щодо потерпілої ОСОБА_9 , за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. При підготовці досудової доповіді органом пробації, визначено ризики повторного вчинення кримінального правопорушення та рівень небезпеки для суспільства як високий;
відсутність обставин, що пом'якшують покарання;
обставини, що обтяжують покарання: вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння, вчинення злочину повторно.
На підставі указаних даних, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання передбачене санкцією ст. 1261 КК України у виді обмеження волі строком на один рік.
На переконання апеляційного суду, вид та розмір призначеного покарання є таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання, буде необхідним та достатнім для мети його призначення.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо необхідності урахування пом'якшуючої обставини, а саме щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, апеляційний суд виходить з такого.
З системного тлумачення законодавства і судової практики слідує, що щире каяття характеризує ставлення особи до вчиненого кримінального правопорушення та проявляється у тому, що вона визнає свою вину, щиро жалкує про вчинене, бажає виправити ситуацію, що склалася, дає правдиві показання, негативно оцінює кримінальне правопорушення та засуджує свою поведінку.
Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину суто з позицій психологічної внутрішньої переорієнтації суб'єкта, справжнє засудження свого діяння, визнання його антисуспільного характеру, про що мають свідчити і об'єктивні дані про зміни в ціннісних пріоритетах та способі життя.
У постанові Верховного Суді від 10 березня 2021 року у справі № 742/1479/19 (провадження № 51-3505км20) указано, що:
«щире каяття припускає критичну оцінку особою своєї злочинної поведінки шляхом визнання вини й готовності нести кримінальну відповідальність. Немає підстав встановлення щирого каяття, як обставини, що пом'якшує покарання, у випадку, коли обвинувачений повідомив про своє розкаяння неусвідомлено та не щиро, озвучивши це лише на словах, не підтверджених жодними діями як-то висловлення співчуття родині загиблого, вибачення перед потерпілою, відшкодування заподіяної їй матеріальної чи моральної шкоди, а вину свою визнав таким чином, що підтвердив лише очевидність скоєння ним».
З оскаржуваного вироку слідує, що обвинувачений ОСОБА_7 систематично вчиняв протиправні дії домашнього насильства щодо співмешканки ОСОБА_9 , як до постановлення вироку суду від 03 липня 2024 року, так і після цього.
Водночас, обвинувачений ОСОБА_7 був обізнаний із застосуванням судом заборони перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_9 та періодом проходження програми для кривдників.
Указане свідчить про те, що щире каяття обвинуваченого, про яке захисник указує в апеляційній скарзі, має на меті виключно намагання уникнути справедливого покарання за вчинене кримінальне правопорушення, тому не може бути визнане пом'якшуючою покарання обставиною.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність (можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням) з огляду на таке.
Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.
У постанові Верховного Суду від 19 липня 2018 року у справі № 755/6254/17 зроблено висновок, що:
«згідно з законом ст. 75 КК України може бути застосована у тому разі, коли при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві».
Іншими словами, умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання.
Наведені вище дані про особу обвинуваченого у сукупності з встановленими обставинами провадження та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення очевидно не дають суду підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого та скасування вироку суду в частині призначеного покарання з підстав наведених у ній.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не установлено.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 403, 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 за ст. 1261 КК України залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4