Справа № 148/2325/24
Провадження № 22-ц/801/820/2025
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Штифурко Л. А.
Доповідач:Ковальчук О. В.
10 червня 2025 рокуСправа № 148/2325/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Орган опіки та піклування Тульчинської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 30 січня 2025 року у м. Тульчині суддею цього суду Штифуркою Л.А., дата складання повного тексту судового рішення 06 лютого 2025 року,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаною вище позовною заявою, мотивуючи її тим, що 04.10.2009 року він уклав шлюб із ОСОБА_2 , який був зареєстрований виконком Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, актовий запис № 19. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі у них народився син ОСОБА_3 .
Спільне життя у них не склалось через різні погляди на життя, у зв'язку з чим 30.09. 2015 року рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області у справі № 148/1567/15-ц шлюб між ними було розірвано. Після розірвання шлюбу син ОСОБА_4 проживає разом зі позивачем, знаходиться на його повному утриманні, з п'ятирічною віку сина, його навчанням та вихованням займається ОСОБА_1 .
Позивач проживає разом з сином та батьками. Син вчиться у ОСОБА_5 ліцеї з першого класу. Батько відвідує класні та загальношкільні батьківські збори та тримає постійно зв'язок з освітнім закладом.
Разом з тим, з 24.02.2022 року на всій території України введений режим воєнного стану, в Україні оголошено повну мобілізацію.
Законодавець у частині 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначив гарантований захист дітей, яких виховують самостійно військовозобов'язані жінки та чоловіки. Оскільки позивач є особою призовного віку, який самостійно виховує дитину, то у відповідності до вимог ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Позивач вважає, що від встановлення факту самостійного виховання ним дитини до 18 років, який можна встановити рішенням суду, залежить виникнення у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченого ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У зв'язку з викладеним, позивач просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що він самостійно виховує та здійснює догляд за дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
30.01.2025 року рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно, без належного обґрунтування, замінено поняття «встановлення факту самостійного виховання дитини» та поняття «одинокий батько», що юридично є різними поняттями, мають різну природу, підстави та наслідки.
Скаржник наголошує, що КМУ чітко визначено форму документу, який необхідно надати, а саме судове рішення про встановлення факту самостійного виховання дитини.
При цьому, відповідач, знаючи про розгляд даної справи, в жодне судове засідання не з'явилась, заперечень не висловила, що додатково свідчить про її байдужість.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
В ході розгляду справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , його батьком є ОСОБА_1 , а матір'ю - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Виконкомом Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області (а.с. 6).
30.09.2015 року рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області у справі № 148/1567/15-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб між ними розірвано, про що свідчить копія вказаного рішення (а.с. 7).
Відповідно до копії довідки № 1914 від 30.09.2024 року, виданої Кирнасівським старостинським округом Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Склад сім'ї наступний: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати - ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 8).
Згідно із копією довідки від 30.09.2024 року, виданої КНП «Тульчинський центр первинної медико-санітарної допомоги», ОСОБА_1 займається вихованням та доглядом свого сина, ОСОБА_3 (а.с. 10).
Відповідно до копії акту обстеження матеріально-побутових та санітарно-гігієнічних умов життя сім'ї № 1916 від 30.09.2024 року комісія в складі: старости ОСОБА_8 , діловодів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обстежили матеріально-побутові та санітарно-гігієнічні умови життя сім'ї ОСОБА_1 (а.с. 11).
З копії характеристики, підписаної директором та класним керівником Кирнасівського ліцею, на учня 9-А класу Кирнасівського ліцею ОСОБА_3 вбачається, що у підлітка достатньо сформовані уміння та навички, необхідні для засвоєння навчальної програми. За роки навчання зарекомендував себе як дисциплінований учень. Без поважних причин не пропускає заняття. Повністю забезпечений підручниками та шкільним приладдям. Для дистанційного навчання має необхідні технічні засоби. До дорослих завжди виявляє повагу. Дотримується норм поведінки у колективі. Правила поведінки завжди свідомо виконує. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Доручену справу доводить до кінця. ОСОБА_4 є фізоргом класу. Має друзів. Однокласники до нього ставляться дружелюбно. ОСОБА_4 проживає з батьком, який приділяє належну увагу вихованню сина, його навчанню. Відвідує класні та загальношкільні батьківські збори. Батько тримає постійно зв'язок з освітнім закладом (а.с. 12).
Відповідно до копії характеристики № 1918 від 30.09.2024 року, виданої Кирнасівським старостинським округом Тульчинської міської ради, на громадянина ОСОБА_1 , останній за час проживання зарекомендував себе з позитивної сторони. До виконання обов'язків відноситься з відповідальністю. Громадський порядок не порушує. Скарг, нарікань на даний час не надходило (а.с. 13).
З відповіді Тульчинської міської ради №02-22-3203 від 17.10.2024 року, наданої на запит суду, вбачається, що відповідно до обліків інформації щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 не значиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 28).
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 856658 від 22.01.2025 року щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за вказаними параметрами особу не знайдено (а.с. 29).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що у вихованні чи утриманні неповнолітньої дитини, матір участі не бере. Суд також зазначив, що окреме проживання батьків, проживання дитини із позивачем, що включає в себе обов'язок батька утримувати та виховувати дитину, не свідчать про відсутності матері в житті дитини, а також того, що вона не бере участі у вихованні та утриманні сина.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем беззаперечно не доведено факту його самостійного, без участі матері, виховання та утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З огляду на викладене, суд не вбачав підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено порушення його прав чи свобод, а так само не доведено належними доказами, що від встановлення факту, про який він просить, залежить виникнення чи зміна прав, про які зазначено в позові.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).
Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього ОСОБА_3 , який є його сином. Метою встановлення факту заявник визначив отримання права на відстрочку від мобілізації відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з самостійним вихованням та утриманням дитини за рішенням суду.
Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_3 , суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні його позову.
При цьому, неявка матері до суду і неподання нею відзиву не свідчать про визнання позову та відсутність у неї заперечень проти встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 січня 2025 року - без змін.
Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.
Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
О. С. Панасюк