П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34219/24
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусик А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 420/34219/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії від 30.10.2024 за №155350021497;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 23 вересня 2024 року;
- звернути рішення до негайного виконання в межах одного місяця.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення від 30.10.2024 за № 1553521497, яким відмовлено у призначенні пенсії. Відмова ґрунтувалась на тому, що заявниця не досягла віку 55 років. При цьому, позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII. Отже, з моменту визнання рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 неконституційними змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині досягнення пенсійного віку, має застосовуватись попередня редакція Закону України «Про пенсійне забезпечення», отже позивач набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
До суду першої інстанції від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги та просить відмовити в задоволенні позову зазначивши, що Позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявоюпро призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV. На момент звернення до територіального органу Пенсійного фонду України запризначенням пенсії, вік Позивача становив - 53 роки 29 днів. П.8 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV передбачено, що водіям міського пасажирськоготранспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим утехнологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років іза наявності страхового стажу:для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12років 6 місяців;для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
На переконання відповідача, Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №155350021497 від 30.10.2024 Позивачу було правомірно відмовлено у призначенні пенсії за вікомна пільгових умовах у зв'язку з недосягнення пенсійного віку 55 років.
До суду першої інстанції від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги та просить відмовити в задоволенні позову зазначивши, що Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №155350021497 від 30.10.2024 є законним та обґрунтованим, та ним правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягнення пенсійного віку 55 років. Відповідач зазначає, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є необґрунтованим та не може застосовуватись до спірних правовідносин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 13 січня 2025 року у справі №420/34219/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправними та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії від 30.10.2024 за №155350021497.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 23 вересня 2024 року.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції незаконне і необґрунтоване, винесено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що ГУ ПФУ в Одеській області правомірно прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах було прийнято у зв'язку з з недосягненням віку 55 років.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що 21 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міськелектротранспорту, що підтверджується оригіналом розписки- повідомлення до заяви від 02.10.2024.
За принципом екстериторіальності документи позивача розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та відповідно за результатами розгляду поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову № 155350021497 від 30.10.2024 у призначенні пенсії.
Вказане рішення обґрунтовано тим, що відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких i шкідливих виробництв після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу, зокрема, для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.Вік заявниці 53 роки 29 днів.Страховий стаж особи становить 34 роки 04 місяці 06 днів.Пільговий стаж особи становить 12 років 01 місяць 24 дні.
Згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.8 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа матиме з 23.09.2026 (після досягнення необхідного віку).
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, вважаючи його незаконним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії від 30.10.2024 за №155350021497підтверджено, що страховий стаж позивача становить 34 роки 04 місяці 06 днів, пільговий стаж - 12 років 01 місяць 24 дні.
Таким чином, в даному випадку відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах порушує гарантоване Законом України «Про пенсійне забезпечення» право на призначення на пільгових умовах пенсії за віком, як особі, яка досягла 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, отже відповідне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, межі дій суб'єкта владних повноважень - органу пенсійного фонду чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема, Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом №1058-IV.
За змістом частини першої статті 26 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень пункту 1 Порядку №637 (у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.
Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, колегія суддів враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу Позивача .
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу Позивача певних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), Відповідач переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті як орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певні періоди.
Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду №120/8471/23 від 31 січня 2025 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для належного захисту порушених прав необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 23 вересня 2024 року.
Доводи апеляційної скарги.
Аргументи апелянта про правомірну відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах було у зв'язку з з недосягненням віку 55 років, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд вказав, що «до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії».
Велика Палата Верховного Суду переглядаючи рішення у зразковій справі №360/3611/20, 03.11.2021 ухвалила Постанову, у якій, зокрема дійшла висновку, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Відтак норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Судом першої інстанції встановлено, що в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії від 30.10.2024 за №155350021497 підтверджено, що страховий стаж позивача становить 34 роки 04 місяці 06 днів, пільговий стаж - 12 років 01 місяць 24 дні.
Таким чином, відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах порушує гарантоване Законом України «Про пенсійне забезпечення» право на призначення на пільгових умовах пенсії за віком, як особі, яка досягла 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, отже відповідне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315,316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2024 року у справі № 420/34219/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк