11 червня 2025 р. Справа № 440/1433/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 року (ухвалене суддею І.С. Шевяков) в справі № 440/1433/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.01.2025 р. №9160201424427 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії - переході з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 27.12.2024 р. на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 19.06.1998 р. по 17.11.2016 р. в органах державної податкової служби.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 р. задоволено адміністративний позов.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про державну службу", Кодексу адміністративного судочинства України. Апелянт зазначає, що у спірні періоди позивачка обіймала посаду в органах державної податкової служби та їй було присвоєно персональне звання. Положеннями ст. 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. №3723 були визначені категорії посад державних службовців робота на яких дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу". Також, положеннями ст. 6 Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII визначені категорії посад державних службовців робота на яких дає право на призначення пенсії відповідно до положень цього Закону №889-VIII. Відповідач зазначає, що посади працівників фіскальної та податкової служб даними статтями не передбачені. Отже, оскільки посадовим особам податкової служби відповідно до положень ст. 343 Податкового кодексу України присвоюються спеціальні звання, відповідач вважає, що ці посади не належать до посад віднесених до категорії посад державної служби визначених положеннями ст. 25 Закону №3723 та ст. 6 Закону № 889 у зв'язку з чим, періоди роботи позивачки в органах державної податкової служби не може бути зараховано до стажу роботи держслужбовця.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що 27.12.2024 р. позивачка звернулася до уповноваженого органу Пенсійного фонду України зі заявою щодо проведення перерахунку - перехід з пенсії за віком на пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про державну службу" (а.с. 42-43), долучивши довідки про складові заробітної плати державного службовця, видані Фінансовим управлінням Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області від 27.12.2024 р. (а.с. 28-29).
Заяву ОСОБА_1 розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийнято рішення від 02.01.2025 р. №916020142427 про відмову позивачці в перерахунку пенсії (перехід на інший вид пенсії - з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу") (а.с. 32). Підставою відмови зазначено те, що посади, на яких працювала заявниця з 01.04.1999 р., не відносяться до категорії посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ (зі змінами) та актами Кабінету Міністрів України.
Позивачка, вважає рішення відповідача таким, що порушує її право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивачці є зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 з 27.12.2024 р. (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 19.06.1998 р. по 17.11.2016 р. в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок фінансового управління Полтавської районної державної адміністрації №167/03.1-47 від 27.12.2024 р. та №168/03.1-47 від 27.12.2024 р.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).
Згідно із ст. 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до ст. 45 Закону №1058-ІV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України "Про державну службу".
01.05.2016 р. набув чинності Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII "Про державну службу", підпунктом 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну службу" крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 р., право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016 р., відповідно до ст. 90 Закону України "Про державну службу" №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 р. зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII вік і страховий стаж державної служби.
Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 р. у справі № 466/5138/17, від 25.06.2024 р. у справі 620/11015/23, від 30.07.2024 р. у справі 500/2602/23.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла віку 60 років та має стаж державної служби понад 20 років, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.08.1985 р. (а.с. 20-26), а саме: 19.06.1998 р. - зарахована на конкурсній основі на посаду головного державного податкового інспектора відділу обліку та звітності й прогнозування надходжень Полтавської міжрайонної Державної податкової інспекції (Наказ №12-о від 19.06.1998 р. Цього ж дня прийняла присягу державного службовця на вірність народу України (Закон України “Про державну службу» ст. 17 від 16.12.1993 р.); 01.04.1999 р. - присвоєно спеціальне звання - інспектор податкової служби II рангу (Наказ №72 від 01.04.1999 р.); 03.07.2000 р. - згідно зі змінами у штатному розписі назву відділу змінено на відділ обліку та звітності (Наказ №131а від 03.07.2000 р.); 01.08.2002 р. - переведена на посаду головного державного податкового інспектора відділу адміністрування облікових показників управління інформатизації та звітності (Наказ №29-о від 13.08.2002 р.); 01.04.2003 р. - присвоєно спеціальне звання - інспектор податкової служби І рангу (Наказ № 14-о від 10.04.2003 р.); 01.08.2003 р. - згідно зі змінами в організаційній структурі назва відділу змінена на “відділ обліку та звітності» (Наказ №183 від 08.08.2003 р.); 29.02.2012 р. - звільнена з посади в порядку переводу п. 5 ст. 365 КЗпП України (Наказ №30-о від 29.02.2012 р.); 01.03.2012 р. - призначена за переводом з Полтавської МДПІ на посаду головного державного інспектора відділу прогнозування, аналізу, обліку та звітності (Наказ № 1 -о від 01.03.2012 р.); 26.06.2013 р. - звільнена у зв'язку із переводом до Полтавської ОДНІ Головного управління Міндоходів в Полтавській області п. 5 ст. 36 КЗпП України (Наказ № 63-0 від 26.06.2013 р.); 27.06.2013 р. - призначена в порядку переводу з Полтавської МДПІ на посаду головного державного інспектора координаційно-моніторингового відділу (Наказ № 4-о від 27.06.2013 р.). Присвоєно 11 ранг державного службовця (Наказ № 4-о від 27.06.2013 р.); 27.12.2013 р. - присвоєно спеціальне звання - інспектор податкової й таможеної справи І рангу (наказ №60-о від 27.12.2013); 03.07.2014 р. - переведена на посаду головного державного інспектора - спеціаліста з питань інформаційно-комунікаційного супроводу на період відпустки по вагітності та пологам Єпіхіної А.А. (Наказ №64-о від 03.07.2014 р.); 21.10.2014 р. - переведена на посаду головного державного інспектора координаційно-моніторингового відділу на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років ОСОБА_2 (Наказ №84-о від 21.10.2014 р.); 26.05.2015 р. - звільнена у зв'язку з переводом до Полтавської ОДНІ ГУ ДФС у Полтавській області, п. 5 ст. 36 КЗпП України (Наказ №59-о від 26.05.2015 р.; 27.05.2015 р. - призначена на посаду начальника координаційно-моніторингового відділу на період відпустки основного працівника (Наказ №5-о від 27.05.2015 р.); 02.06.2015 р. - переведена на посаду головного державного інспектора цього відділу (Наказ № 8-о від 02.06.2015 р.); 17.17.02.2016 р. - в зв'язку зі змінами в організаційній структурі та штатного розпису переведена на посаду головного державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем, на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника (Наказ №9-о від 17.02.2016 р.); 18.17.11.2016 р. - звільнена у зв'язку з переведенням до фінансового управління Полтавської райдержадміністрації (Наказ № 82-о від 11.11.2016 р.); 18.11.2016 р. - призначено на посаду головного спеціаліста бюджетного відділу тимчасово, на період соціальної відпустки основного працівника в порядку переведення (Наказ №31 від 17.11.2016 р.). Присвоєно сьомий ранг державного службовця (категорія “В»); 21.02.2017 р. - звільнена із займаної посади згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП, в порядку переведення до відділу освіти райдержадміністрації (Наказ №2 від 21.02.2017 р.); 22.02.2017 р. - призначена на посаду головного спеціаліста відділу освіти райдержадміністрації, в порядку переведення (Розпорядження голови РДА від 22.02.2017 №30-к); 20.03.2017 р. - звільнено з посади згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України, в порядку переведення до фінансового управління райдержадміністрації (Розпорядження голови РДА від 20.03.2017 р.); 21.03.2017 р. - призначено на посаду головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління райдержадміністрації тимчасово, на період соціальної відпустки основного працівника в порядку переведення (Наказ № 8 від 20.03.2017 р.); 06.11.2017 р. - призначено на посаду головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління райдержадміністрації тимчасово, на період соціальної відпустки основного працівника в порядку переведення (Наказ №30 від 03.11.2017 р.); 26.11.2018 р. - призначено на посаду головного спеціаліста сектору економічного аналізу та планування доходів бюджету відділу планування доходів, економічного аналізу, обліку та звітності в порядку переведення (Наказ №30 від 23.11.2018 р.); 23.03.2020 р. - присвоєно шостий ранг державного службовця “Категорія “В» (Наказ № 3 від 23.03.2020 р.); 04.02.2021 р. - призначено на посаду головного спеціаліста відділу планування доходів, економічного аналізу, обліку та звітності в порядку переведення (Наказ № 4 від 04.02.2021 р.); 20.12.2021 р. - призначено на посаду начальника відділу планування доходів, економічного аналізу, обліку та звітності в порядку просування по службі, як таку, що успішно пройшла за конкурсом, із збереженням шостого рангу державного службовця (категорія "Б") (Наказ № 40 від 17.12.2021 р.); 23.03.2023 р. - присвоєно п'ятий ранг державного службовця (категорія "Б") (Наказ №3 від 23.03.2023 р.).
Разом із тим, відповідачем до стажу державної служби не зараховано період роботи з 19.06.1998 р. по 17.11.2016 р. в органах державної податкової служби, коли позивачці було присвоєно спеціальне звання, а тому на думку відповідача, відсутні 20 років стажу на посадах, віднесених до певної категорії. У зв'язку з чим право на перерахунок пенсії державного службовця з урахуванням поданих зі заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця відсутнє.
Однак, з такими доводами суд апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 5 ст. 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509-XII) (чинного до 19.11.2012 р.), правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, Законом України "Про державну службу".
Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби (ч. 7 ст. 15 Закону №509-XII).
Відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону №509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частиною 4 статті 15 Закону №509-XII визначено, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно із ст. 6 Закону №509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм встановлено, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно із абз. 2 п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII, далі Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апаратів органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів
Крім того, згідно із п. 344.1 ст. 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до п.п. 343.1-343.2 ст. 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 р. №839, що був чинним до 16.10.2020 р. (далі - Порядок №839).
Згідно із п. 9 Порядку №839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
До строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково (п. 4 Порядку №839).
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 р. у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку №283.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, доводи скаржника про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є необгрунтованими.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач під час розгляду заяви позивача безпідставно виходив з того, що у неї відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.01.2025 р. №9160201424427 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв'язку з чим є не обгрунтованим та підлягає скасуванню.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 р. у справі № 227/3208/16-а.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки заяву позивача та додані документи не розглянуто належним чином, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 27.12.2024 р. на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. №3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 19.06.1998 р. по 17.11.2016 р. в органах державної податкової служби, та з урахуванням довідок фінансового управління Полтавської районної державної адміністрації №167/03.1-47 від 27.12.2024 р. та №168/03.1-47 від 27.12.2024 р.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 в справі № 440/1433/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич