11 червня 2025 р. Справа № 520/9851/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.06.24 по справі № 520/9851/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Харківській області (далі - ГУ ДПС в Харківській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №0028788-2405-2033 від 06.03.2023 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 81 138,00 гривень за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період 2021 рік у частині нарахування податкових зобов'язань на суму 73 024,20 грн,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №0028788-2405-2033 від 06.03.2023 за формою "Ф" з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік у частині нарахування податкових зобов'язань на суму 73 024,20 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області суму витрат на правничу допомогу в розмірі 9900,00 грн.
Відповідач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Згідно з п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника.
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебувають нежитлові будівлі у фізичної особи, а не у фізичної особи - підприємця, а саме нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 352,20 кв. метрів.
Позивач у позовній заяві зазначав, що належний йому на праві власності об'єкт нежитлової нерухомості, стосовно якого сформоване оскаржуване податкове повідомлення-рішення, за своїм функціональним призначенням належить до будівель промисловості та складів (докази чого у матеріалах справи відсутні).
Апелянт, посилаючись на практику Верховного Суду зазначену у постанові 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17 зазначив, що застосування підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва промислової продукції будь-якого виду.
Додатковим підтвердженням, на думку апелянта, правильності такого тлумачення є дії законодавця - Верховної Ради України, яким з 23.05.2020 пп. “є» пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України викладено у наступній редакції: “Не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В - FКВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку».
Відповідно до наданих декларацій платника єдиного податку ФОП ОСОБА_2 за 2021 задекларовано дохід, отриманий від діяльності надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Вже це , на думку апелянта, виключає можливість застосування податкової пільги та віднесення оподаткованого нежитлового приміщення до категорії "будівлі промисловості та склади" .
Апелянт звертає увагу, що зміни відповідно до наданого до Суду технічного паспорту на нежитлову будівлю внесені 21.12.2021, у той час як оподаткованим періодом спірного податкового повідомлення - рішення є 2021 рік. Таким чином, такі зміни можуть бути взяти до уваги як судом так і контролюючим органом при формуванні податкового повідомлення - рішення за 2021 рік.
Позивач мав право на звернення до контролюючого органу з метою надання відповідних документів та проведення звірки щодо об'єктів оподаткування. ОСОБА_1 на звірку до контролюючого органу не звертався, будь-яких правовстановлюючих документів до ГУ ДПС надано не було.
На думку апелянта, платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно - будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо віднесення об'єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його д податкового органу. Зазначена правова позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному ним у постанові від 2 лютого 2020 року у справі №819/2191/17.
Посилаючись на практику Верховного Суду, апелянт зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив суму витрат на правову допомогу, формально підійшов до з'ясування фактичних обставин цієї справи, а судове рішення ґрунтується виключно на правовій позиції позивача без урахування доводів та пояснень, наданих представником відповідача.
Вказав, що вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд має врахувати, що даний спір не є складним, причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмета доказування об'єктивно не вимагали суттєвих додаткових інтелектуальних та фізичних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності та вивчення змісту належних норм права.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач є власником нежитлової будівлі літ. “А-4», загальною площею 1352,3 м2, яка знаходиться за адресою: вул. Холодногірська, 3, м. Харків, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.04.2007 №14366976, рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 13.04.2007 у справі №2-1891/07 та витягом з Державного реєстру речових прав №365408371 від 12.02.2024.
Призначення нежитлової будівлі, вказане у Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 20.10.2011 №ХК14311061328, - адміністративно-побутовий комплекс для розміщення швацького виробництва та зборки металопластикових вікон (код ДКБС: 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості).
Призначення нежитлової будівлі, вказане у технічному паспорті виробничого будинку №ТІ01:0034-4734-8258-5812 від 21.12.2021 код ДКБС: 1251.8 Будівлі підприємств легкої промисловості.
06.03.2023 ГУ ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0028788-2405-2033 за 2021 рік на суму 81 138,00 грн за формою “Ф» про нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
З розрахунку до податкового повідомлення-рішення №0028788-2405-2033 від 06.03.2023 вбачається, що при обрахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючим органом застосовано ставку податку 1% від мінімальної заробітної плати.
Не погодившись з рішенням податкового органу, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.
Згідно з пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішенням Харківської міської ради Харківської області від 22.02.2017 № 542/17 “Про місцеві податки і збори у місті Харкові», з урахуванням змін та доповнень, у м. Харкові встановлені ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у таких розмірах (п. 5 Додатку 1 до рішення): будівлі готельні - 1 відсоток; будівлі офісні - 1 відсоток; будівлі торговельні - 1 відсоток; гаражі - 0,1 відсотка; виключений; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; інші будівлі - 0,1 відсотка.
Відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку.
Тобто, для розрахунку суми податку з об'єкта нежитлової нерухомості необхідно: 1) відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановити належність об'єкту нерухомості на праві власності фізичній особі та його площу; 2) визначити функціональне (цільове) призначення такого об'єкту нерухомості для застосування відповідного розміру ставки податку.
Враховуючи, що відомості щодо цільового призначення об'єктів нерухомості відсутні у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та враховуючи, що Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 є частиною чинного законодавства України та призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні, то на переконання судової колегії, останній може застосовуватися для визначення статусу нежитлового приміщення, будівлі або споруди.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства, склади тощо) віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові» група 125 “Будівлі промислові та склади».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 у переліку за кодом 1251.4 відповідно до ДК 018-2000 - Будівлі промисловості. Будівлі підприємств легкої промисловості.
ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Вказана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 31.01.2018 у справі №822/2624/16.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав, нежитлова будівля, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1352,30 м2, що належить позивачу на праві власності, згідно з ДК 018-2000 відноситься до класу 1251 “Будівлі промислові».
Призначення нежитлової будівлі, вказане у Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 20.10.2011 №ХК14311061328 - адміністративно-побутовий комплекс для розміщення швацького виробництва та зборки металопластикових вікон (код ДКБС: 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості).
Призначення нежитлової будівлі, вказане у технічному паспорті виробничого будинку №ТІ01:0034-4734-8258-5812 від 21.12.2021 код ДКБС: 1251.8 Будівлі підприємств легкої промисловості.
Вказані обставини в сукупності свідчать, що належна позивачу на праві власності будівля за вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) “Будівлі промислові та склади» підкласу 1251.8 - Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, а оскільки, п.п. 5 п. 5 (будівлі промислові та склади) рішенням Харківської міської ради від 28.11.2018 №1294/18 був виключений, то нежитлова будівля “група нежитлових приміщень у виробничому будинку» належить до п. п.8 п. 5 Додатку 1 до рішення Харківської міської ради Харківської області від 22.02.2017 №542/17 - інші будівлі.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважа, що застосуванню підлягає ставка 0,1 відсотка від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м., а не 1 відсоток, як застосував відповідач.
Посилання апелянта про те, що відповідно до наданих декларацій платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 за 2021 задекларовано дохід, отриманий від діяльності надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, з огляду на що об'єкт нерухомості позивача не є об'єктом нерухомості, який не включається у базу оподаткування, не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, оскільки позивачем оскаржується ставка податку, застосована податковим органом, а не факт визначення належної позивачу будівлі до об'єктів оподаткування.
Належність спірного об'єкту нерухомості до об'єктів оподаткування позивачем визнається та не оскаржується.
З урахуванням ставки 0,1 %, податок на нерухоме майно площею 1352,3 кв.м. (Харківська обл., м. Харків, Холодногірський р-н, вулиця Холодногірська, будинок, 3 повинен складати 8113,80 грн (1352,3х (0,1% х 6 000) = 8133,80 грн).
Враховуючи встановлені по справі обставини колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання апелянта на практику Верховного Суду колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вона стосується інших обставин та підстав у спорах про скасування податкових повідомлень-рішень щодо податків та зборів на нежитлові приміщення, що належать приватним особам на праві власності.
Стосовно здійсненого за результатами розгляду справи розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною 3 ст. 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі, і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, ч. 7 ст. 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Позивач просив суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9900 грн.
Колегією суддів встановлено, що на підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано : договір про надання правової (правничої) допомоги від 06.03.2024, акти прийому-передачі наданих послуг від 11.04.2024 та від 08.05.2024 на загальну суму гонорару у розмірі - 9900,00 грн, платіжні інструкції №0.0.3581715548.1 від 12.04.2024, 0.0.3631848389.1 від 09.05.2024 (а.с.10-14,106-107).
Згідно з п.п.1.1 розділу 1 договору про надання правничої (правової) допомоги від 06.03.2024 Клієнт ОСОБА_1 доручає, а адвокатське об'єднання «КОРНЕВИ І ПАРТНЕРИ» бере на себе обов'язок надати Клієнту професійну правничу (правову) допомогу відповідно до вимог чинного законодавства України, визначену у п.1.2 цього Договору, шляхом надання йому послуг, які відносяться до видів адвокатської діяльності відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а Клієнт , зі свого боку, зобов'язується прийняти вказані послуги та оплатити їх на умовах, передбачених Договором.
Відповідно до п.п.3.1. розділу 3 цього Договору гонорар адвокатського об'єднання визначається у формі погодинної оплати за надання правничої (правової) допомоги Клієнту із розрахунку вартості однієї години роботи адвокатського об'єднання в сумі 1650 грн (а.с.12-14).
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 11.04.2024 адвокатським об'єднанням «КОРНЕВИ І ПАРТНЕРИ» за договором про надання правничої (правової) допомоги від 06.03.2024 були надані наступні послуги ОСОБА_1 : -аналіз та збір документів для підготовки позовної заяви, у тому числі складання адвокатського запиту, обсягом 1,5 години, на суму 2475 грн;- складання проекту позовної заяви, обсягом 2,5 години, на суму 4125 грн, складання та подання заяви про поновлення строку звернення до суду, обсягом 1 година, на суму 1650 грн; загальна вартість наданих послуг -8250 грн (а.с.11).
Оплата позивачем зазначених послуг підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3581715548.1 від 12.04.2024 (а.с.10).
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 08.05.2024 адвокатським об'єднанням «КОРНЕВИ І ПАРТНЕРИ» за договором про надання правничої (правової) допомоги від 06.03.2024 були надані наступні послуги ОСОБА_1 : складання проекту відповіді на відзив у справі №520/9851/24 та подання відповіді на відзив до Харківського окружного адміністративного суду, обсягом 1 година, на суму 1650 грн (а.с.107).
Оплата позивачем зазначеної послуги підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3631848389.1 від 09.05.2024 (а.с.106).
Судом першої інстанції було стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області витрати на правничу допомогу у розмірі 9900,00 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Апелянт зазначив, що вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9900,00 грн є необґрунтованою, тому не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу була надана правова допомога у вигляді підготовки (вивчення документів, складання адвокатського запиту) та складання проекту позовної заяви, складання заяви про поновлення строку звернення до суду, складання проекту відповіді на відзив, вартість якої оцінена у 9900,00 грн. Судом першої інстанції на користь позивача стягнуто 9900,00 грн у відшкодування витрат на правову допомогу.
Колегія суддів вважає, що ця сума не відповідає об'єму виконаної роботи та її складності. Враховуючи зміст складених адвокатським об'єднанням документів, складність справи, обсяг інформації, яку необхідно було опрацювати для підготовки до складання позову, колегія суддів вважає, що сума витрат на правничу допомогу яка підлягає стягнення з ГУ ДПС у Харківській області на користь позивача має становити 5000,00 грн.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими висновки суду в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про стягнення на користь позивача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням викладеного та на підставі ч. 1 ст. 317 КАСУ колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ГУ ДПС у Харківській області підлягає частковому задоволенню в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в цій частині з ухваленням постанови про стягнення з ГУ ДПС у Харківській області на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, отже відсутні підстави для його зміни або скасування.
Керуючись ст. 132, 134, 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі № 520/9851/24 скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області витрат на правничу допомогу у розмірі 9900,00 грн.
Ухвалити постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) грн.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі №520/9851/24 -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін