11 червня 2025 року м. ПолтаваСправа № 640/1737/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора про:
- визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу Генеральної прокуратури України №1212-вк від 26 грудня 2019 року, яким прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 , з 31 грудня 2019 року звільнено з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- поновлення ОСОБА_1 на відповідній (рівнозначній) посаді в Офісі Генерального прокурора з 31 грудня 2019 року;
- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 31 грудня 2019 року по дату винесення судового рішення;
- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 25228 грн. 00 коп. за період з 31.12.2019 по 19.01.2020.
Позовні вимоги позивач мотивував протиправністю пункту 1 наказу Генеральної прокуратури України №1212-вк від 26 грудня 2019 року, оскільки він не містить правового визначення підстави звільнення позивача, прийнятий відповідачем без наявності правових підстав для звільнення, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про прокуратуру" та із численними та грубими порушеннями трудового законодавства України. Генеральним прокурором спірний наказ прийнято всупереч повноважень, що визначені ст. 9 Закону України "Про прокуратуру", та з застосуванням ст. 41 Закону України "Про прокуратуру", яка не може бути застосована при звільненні позивача. Посада позивача, яку останній займав на момент прийняття спірного наказу відповідачем, називається "прокурор відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України" та не є адміністративною посадою в розумінні статті 39 Закону України "Про прокуратуру". Отже, відповідач застосував при звільненні до позивача статтю 41 Закону України "Про прокуратуру", яка не могла бути застосована до нього, оскільки вона не регулює порядок звільнення прокурорів відділу з займаних посад, так як такі посади не є адміністративними. Офіс Генерального прокурора почав роботу з 02.01.2020, перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора відбулося згідно наказу від 27.12.2019, тобто вже після прийняття спірного наказу відповідача, що свідчить про те, що Генеральний прокурор у відповідності до статті 9 Закону України "Про прокуратуру" не наділений повноваженнями щодо звільнення позивача, як прокурора Генеральної прокуратури України. Також призначення позивача на посаду прокурора та перебування його на посаді прокурора Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України визначає правовий статус позивача як прокурора, у зв'язку з чим, звільнення останнього з посади прокурора можливе лише в порядку та на підставах, визначених Законом України "Про прокуратуру", а не Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу". Спірний наказ не містить будь-якої підстави звільнення позивача з посади прокурора, що визначена частиною 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", що так само створює правову невизначеність для позивача, позбавляє його права на ознайомлення з причиною звільнення та порушує його право на захист своїх трудових прав при звільненні. За викладених обставин, пункт 1 спірного наказу відповідача в частині звільнення позивача з посади підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позивач підлягає поновленню на відповідній (рівнозначній) посаді прокурора Офісу Генеральної прокуратури, а також позивачу має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу. Поряд з цим, відповідачем не проведено повного розрахунку з позивачем при його звільненні, що є порушенням статті 47 КЗпП України та підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2020 прийнято до провадження дану адміністративну справу та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22.02.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію мотивував тим, що правовідносини з приводу проходження військової служби не є трудовими правовідносинами, їх врегульовано спеціальним законодавством. Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених Законом. Зі змісту цієї норми вбачається, що прокурор може бути звільнений з підстав та в порядку, встановлених не лише Законом України "Про прокуратуру", а й іншими законами, у даному випадку Законом №2232-ХІІ. Оскільки ОСОБА_1 не працював у Генеральній прокуратурі України за трудовим договором в розумінні КЗпП України, а проходив військову службу, його звільнення з військової служби з посади, на якій він її проходив, має відбуватися насамперед відповідно до вимог вищевказаного Закону. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ жодних норм стосовно продовження перебування на посаді військового прокурора, у разі дострокового розірвання особою контракту та припинення військової служби, не передбачає. З аналізу положень пункту 18 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ слідує, що право дострокового припинення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України надано прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, у разі успішного проходження ними атестації з метою переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Разом з тим, Закон не містить положень, які б свідчили, що Генеральний прокурор уповноважений звільняти указаних прокурорів виключно з підстав, передбачених пп. 1-4 п. 9 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ та Законом України "Про прокуратуру". Відтак, наказ про звільнення позивача від 26.12.2019 №1227-вк Генеральним прокурором видано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України. Також позивачем було подано в установлений строк заяву затвердженої форми до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора. 23.10.2019 під час анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 набрав 67 балів, що є менше прохідного балу. Отже, оскільки обов'язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації та надання їх згоди на призначення, не проходження першого етапу атестації позивачем виключає можливість його переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. При цьому, поновлення позивача на відповідній посаді оминаючи процедуру атестації, усупереч конституційному принципу рівності громадян, надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію. Щодо несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, то вказане зумовлено тим, що ОСОБА_1 з 31.12.2019 звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України наказом Генеральної прокуратури України від 26.12.2019 №1227-вк, в той час як коштів на відповідних рахунках Генеральної прокуратури України для виплати заробітної плати (грошового забезпечення) вже не було. На зазначені дати був здійснений розрахунок видатків по заробітній платі та грошовому забезпеченню, передбачені кошторисом на 2019 рік. При цьому нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за повні календарні роки служби та компенсацію за дні невикористаних відпусток у кінці бюджетного 2019 року (26.12.2019) не було можливості у зв'язку із відсутністю коштів у кошторисі видатків за КЕКВ 2112. У 2020 році згідно з випискою Державної казначейської служби України за 11.01.2020 (дата формування виписки 13.01.2020) асигнування на виконання програм загального фонду державного бюджету відповідно до кошторису Офісу Генерального прокурора були відкриті 11.01.2020. Виплата ОСОБА_1 вищевказаних коштів відповідно здійснена 15.01.2020. В подальшому за даними відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури (на правах Департаменту) ОСОБА_1 додатково нараховано компенсацію ще за 15 невикористаних днів відпустки, яку перераховано на його картковий рахунок.
У відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 28.02.2020, позивач наполягав на тому, що документи додані до відзиву не спростовують обставин щодо незаконного та безпідставного звільнення позивача з посади прокурора, а навпаки підтверджують їх. Окрім того, відповідачем у відзиві не надано заперечень щодо усіх наведених позивачем обставин та правових підстав позову, а тому такі обставини вважаються такими, що визнані відповідачем.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2020 справу №640/1737/20 клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін залишено без задоволення.
У подальшому, справа №640/1737/20 надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду м. Києва для розгляду 18.02.2025, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі та за результатами автоматизованого розподілу справи між суддями передана до провадження судді Петрової Л.М.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийнято до провадження; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
07.03.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній наполягав на відмові у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію мотивував тим, що ОСОБА_1 не виявив бажання проходити військову службу після отримання висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби за станом здоров'я. Позивачем 19.12.2019 Генеральному прокурору подано рапорт про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII за станом здоров'я. За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором Чумаком В.В. згідно з вимогами п. 245 Положення до Міністерства оборони України 21.12.2019 надіслано подання про звільнення позивача з військової служби. Наказом Міністра оборони України від 21.12.2019 № 718-вк позивача звільнено з військової служби з вищевказаних підстав. У зв'язку з цим, наказом Генерального прокурора від 26.12.2019 № 1227-вк прокурора відділу організації представництва держави, протидії корупції у військовій сфері та оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII та виключено зі списків особового складу цієї військової прокуратури. У подальшому наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 №1516ц внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 № 1227-вк про звільнення ОСОБА_1 , а саме, пункт перший наказу викладено в іншій редакції з дотриманням вимог ст. ст. 2, 24 Закону № 2232-XII та п. 245 Положення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №640/636/21 задоволено позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу від 11.06.2020 №1516ц. Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №640/636/21 задоволено апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора та скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №640/636/21 про задоволення позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 11.06.2020 № 1516ц "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 №1227-вк". Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Також на час розгляду даної справи 640/1737/20 Верховним Судом сформовано правові висновки у подібних правовідносинах щодо правомірності звільнення військовослужбовців, відряджених до органів прокуратури, з органів прокуратури, які викладено у постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №420/5104/20, від 06.10.2022 у справі №460/6002/20, від 20.10.2022 у справі № 640/1455/20, від 27.10.2022 у справі № 640/1917/20, від 08.11.2022 у справі № 640/1559/20. Зокрема, за висновками Верховного Суду, сформованими у справі №420/10296/20: "Звільнення з військової служби є (самостійною) підставою для звільнення з посади прокурора військової прокуратури". Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи. Ураховуючи викладене, сталу практику Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання протиправним та скасування п. 1 наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 №1227-вк у первісній редакції. Таким чином, у межах даної справи не може бути розглянуто вимогу про визнання протиправним та скасування п. 1 наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 №1227-вк у редакції з урахуванням наказу Генерального прокурора від 11.06.2020 № 1516ц, оскільки такої вимоги у межах даної справи не заявлялося і підстави позову обмежено виключно виданням наказу саме від 26.12.2019. Оскільки вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, то вони також не підлягають задоволенню. Щодо вимоги позивача про стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з 31.12.2019 по 19.01.2020 у розмірі 25228 грн, позицію Офісу Генерального прокурора викладено у відзиві від 20.02.2020 №15/2/2-23272-20, який міститься у матеріалах справи №640/1737/20.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
26.01.2015 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України генерал-полковника ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років.
Наказом Міністра оборони України від 26.01.2015 №43 майора запасу ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідні посади, а також присвоєно йому чергове військове звання "підполковник юстиції".
Наказом Генеральної прокуратури України від 04.02.2015 №09-вк підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 24.06.2019 №488-вк підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
19.12.2019 позивач подав Генеральному прокурору рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби в запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я.
За результатами розгляду вказаного рапорту заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором складено та направлено до Міністерства оборони України подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я.
Наказом Міністра оборони України від 21.12.2019 №718 полковника юстиції ОСОБА_1 , прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я.
На підставі наказу Міністра оборони України від 21.12.2019 №718 та керуючись статтями 9, 41 Закону України "Про прокуратуру", статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Генеральна прокуратура України наказом від 26.12.2019 №1227-вк наказала:
1. Прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України полковника юстиції ОСОБА_1 з 31.12.2019 звільнити з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. Виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 7 повних календарних років служби.
3. Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести повний розрахунок у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби до його виключення зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 11.06.2020 №1516ц "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 №1227-вк" внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 №1227-вк, а саме наказано:
у вступній частині слова "статтями 9, 41 Закону України "Про прокуратуру" замінити словами "статтею 9 Закону України "Про прокуратуру";
пункт 1 викласти у такій редакції: "Полковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 21.12.2019 №718 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), з 31 грудня 2019 року звільнити з посади прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись із наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 №1516ц, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з відповідним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №640/636/21 позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1516ц.
У подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №640/636/21 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року - скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Між тим, позивач, не погодившись також із правомірністю винесення відносно нього наказу Генеральної прокуратури України від 26.12.2019 №1227-вк, звернувся до суду з цим позовом.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до частини 3 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.
Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладах освіти, затверджується Президентом України (частини 10 статті 6 Закону №2232-XII).
Вказана норма знайшла своє відображення і в пункті 9 Положення №1153/2008.
Згідно з вимогами частини 4 статті 27 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, яка діяла до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ, військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України "Про прокуратуру" щодо припинення діяльності військових прокуратур.
Так, виключено частину 4 статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, частину 4 статті 8, що стосувалася утворення в Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури (на правах структурного підрозділу). Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, призначення та звільнення, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження.
Зокрема, підпунктом 1 та абзацом другим пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" передбачено, що положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які (1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах.
Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку про те, що прокурор, який на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" займав посаду у військовій прокуратурі, міг бути переведений на посаду прокурора в органах прокуратури лише у разі успішного проходження атестації.
За змістом пункту 15 Положення №1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Згідно з підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах - за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або обмежену придатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.
Як слідує з матеріалів справи, 19.12.2019 позивачем подано Генеральному прокурору рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII за станом здоров'я, так як ОСОБА_1 не виявив бажання проходити військову службу після отримання ним висновку військово-лікарської комісії про непридатність його до військової служби за станом здоров'я.
Згідно з пунктом 240 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Рішення про дальше проходження військової служби військовослужбовцями, які визнані обмежено придатними до проходження військової служби в мирний час, приймає посадова особа, до чиєї номенклатури призначення належить посада, яку займає військовослужбовець на підставі відповідних клопотань. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформляються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Відповідно до пункту 245 Положення №1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 225 цього Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.
Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладах, до яких вони були відряджені.
У разі закінчення строку дії контракту про проходження військової служби військовослужбовці, яких передбачається звільнити з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладах, але немає можливості використати на військовій службі, звільняються з військової служби наказом посадової особи, яка приймала рішення про їх відрядження, у зв'язку із закінченням строку контракту.
Витяги з наказів про звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються до відповідних державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладів для дальшого розрахунку звільнених осіб та направлення їх на військовий облік. У день розрахунку таких осіб у зв'язку із звільненням з військової служби керівник державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального (освітнього) закладу видає їм припис для направлення на військовий облік у відповідному військовому комісаріаті. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Наказом Міністра оборони України від 21.12.2019 №718 полковника юстиції ОСОБА_1 , прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я.
Зазначений наказ позивачем в установленому порядку до суду не оскаржено та судом не скасовано.
Саме на підставі наказу Міністра оборони України від 21.12.2019 №718 Генеральна прокуратура України прийняла 26.12.2019 наказ №1227-вк, пунктом 1 якого наказала прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України полковника юстиції ОСОБА_1 з 31.12.2019 звільнити з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд відмічає ту обставину, що у військовій прокуратурі позивач перебував на посаді прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України як військовослужбовець, з яким було укладено відповідний контракт про проходження військової служби.
Іншими словами, у військовій прокуратурі позивач проходив саме військову службу (за контрактом) і це було визначальною (необхідною) умовою для його призначення на цю посаду. Якщо відносини щодо проходження військової служби припинилися, підстав для перебування/залишення на посаді прокурора військової прокуратури уже немає і така особа підлягає звільненню (з посади військового прокурора).
Отже, за відсутності спору про звільнення з військової служби обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді прокурора після звільнення з військової служби, за наведеного правового регулювання спірних відносин, не було, оскільки не може перебувати на посаді військового прокурора особа, яка не є військовослужбовцем, як і не може бути переведена на іншу посаду (прокурора).
Подібна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №420/5104/20, від 20.10.2022 у справі №640/1455/20, від 08.11.2022 у справі №640/1559/20, від 29.02.2024 у справі №640/18117/20, від 01.05.2025 у справі №640/1058/20.
Доводи позивача про те, що його звільнення повинно було відбуватися виключно з підстав, передбачених Законом України "Про прокуратуру" не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
На переконання суду, правовідносини з приводу проходження військової служби не є трудовими правовідносинами, їх врегульовано спеціальним законодавством.
У спірному випадку ОСОБА_1 не працював у Генеральній прокуратурі України за трудовим договором в розумінні КЗпП України, а проходив військову службу, його звільнення з військової служби з посади, на якій він її проходив, має відбуватися насамперед відповідно до вимог Закону №2232-ХІІ.
Твердження позивача з приводу того, що Законом України №113-ІХ надано право прокурорам військових прокуратур достроково припинити контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України без пов'язаного з цим звільнення з органів прокуратури, суд вважає безпідставними.
Закон України №113-ІХ жодних норм щодо продовження перебування на посаді військового прокурора у разі дострокового розірвання контракту та припинення ним військової служби не передбачає.
З аналізу положень пункту 18 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України №113-ІХ слідує, що право дострокового припинення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України надано прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, у разі успішного проходження ними атестації з метою переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
Судовим розглядом встановлено, що позивачем було подано в установлений строк заяву затвердженої форми до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до рішення першої кадрової комісії від 29.10.2019 №44 ОСОБА_1 за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрав 67 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту (70 балів), тобто він не успішно пройшов атестацію.
Отже, оскільки відносно позивача немає рішення про успішне проходження ним атестації, в силу пункту 7 розділу ІІ Закону України №113-ІХ це унеможливлює призначення його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.
При цьому, суд враховує, що можливе поновлення позивача на відповідній посаді оминаючи процедуру атестації, усупереч конституційному принципу рівності громадян, надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію.
Стосовно повноважень Генерального прокурора на звільнення позивача, то суд зауважує, що за змістом статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор.
Повноваження Генерального прокурора, у тому числі щодо звільнення прокурорів Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), передбачені статтею 9 Закону України "Про прокуратуру".
Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України №113-ІХ визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з підстав, передбачених підпунктами 1-4 цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру" (пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України №113-ІХ).
Разом з цим, Закон України №113-ІХ не містить положень, які б свідчили, що Генеральний прокурор уповноважений звільняти указаних прокурорів виключно з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України №113-ІХ та Законом України "Про прокуратуру".
Враховуючи викладене, наказ про звільнення позивача від 26.12.2019 №1227-вк Генеральним прокурором видано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
Помилкове ж зазначення у оскаржуваному наказі статті 41 Закону України "Про прокуратуру" є лише технічною помилкою, яка жодним чином не спотворює змісту наказу.
Поряд з цим суд відмічає, що наказом Офісу Генерального прокурора від 11.06.2020 №1516ц "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 №1227-вк" внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 №1227-вк, а саме наказано:
у вступній частині слова "статтями 9, 41 Закону України "Про прокуратуру" замінити словами "статтею 9 Закону України "Про прокуратуру";
пункт 1 викласти у такій редакції: "Полковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 21.12.2019 №718 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), з 31 грудня 2019 року звільнити з посади прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись із наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 №1516ц, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з відповідним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №640/636/21 позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1516ц.
У подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №640/636/21 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року - скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №640/636/21 не оскаржувалася та набрала законної сили.
Так, відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції у справі №640/636/21 дійшов висновку, що звільнення військовослужбовців з військової служби є беззаперечною підставою для прийняття рішення про їх звільнення з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені. Підставою для звільнення ОСОБА_1 є саме наказ Міністра оборони України від 21.12.2019 № 718-вк, яким позивача звільнено з військової служби, а тому наказ Генерального прокурора від 11.06.2020 № 1516ц, яким внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 № 1227-вк про звільнення ОСОБА_1 , відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, у справі №640/1737/20 ОСОБА_1 оскаржує пункт 1 наказу Генеральної прокуратури України від 26.12.2019 №1227-вк про звільнення його з військової служби відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключення зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлення особової справи до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який змінено наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 № 1516ц, який, у свою чергу, визнаний законним рішенням суду, що набрало законної сили.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що наказ Генеральної прокуратури України від 26.12.2019 №1227-вк про звільнення позивача є законними та обґрунтованими, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Водночас, вимоги позивача про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказу, у зв'язку з чим підстави для їх задоволення також відсутні.
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з 31.12.2019 по 19.01.2020 у розмірі 25228,00 грн, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі невиконання підприємством, установою, організацією обов'язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 16.07.2020 у справі №812/1259/17, від 16.07.2020 у справі №825/1540/17, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 13.08.2020 у справі № 808/610/18.
Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
Як слідує з матеріалів справи, у відповідності до пункту 1 наказу від 26.12.2019 №1227-вк позивача фактично звільнено з займаної посади з 31.12.2019.
При цьому, пунктом 2 наказу від 26.12.2019 №1227-вк відповідач прийняв рішення про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 7 повних календарних років.
У відповідності до пункту 3 вищезазначеного наказу Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України наказано провести повний розрахунок у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби до його виключення зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Таким чином, відповідач повинен був виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення та провести повний розрахунок у зв'язку зі звільненням позивача не пізніше 31.12.2019 (дата фактичного звільнення).
Позивачем визнається та обставина, що відповідачем 24.12.2019, тобто не пізніше дати фактичного звільнення, виплачено йому заробітну плату у розмірі 31040,08 грн (без урахування сплаченого 12.12.2019 авансу у розмірі 7439,00 грн) та з відрахуванням профспілкового внеску у розмірі 394,66 грн та військового збору 591,99 грн.
Разом з тим, виплату позивачу одноразової грошової винагороди (допомоги) та грошової компенсації за 140 днів невикористаної відпустки у розмірі 176 596,50 грн відповідач здійснив з порушенням строків, визначених статтею 116 КЗпП України, а саме, 15.01.2020 здійснив виплату суми 290 514,25 грн та 20.01.2020 здійснив доплату суми 18637,28 грн.
Отже, вищевикладене свідчить, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив лише 20.01.2020, а тому суд доходить висновку про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, тобто з 01.01.2020 по 20.01.2020, що складає 20 днів.
Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою Офісу Генерального прокурора від 19.02.2020 №21-316зп сума середньоденного грошового забезпечення складає 1198,94 грн.
Відтак, суд вважає за доцільне зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2020 по 20.01.2020 саме у розмірі 23978,80 грн (20 днів х 1198,94 грн), а не у розмірі 25228 грн, який помилково вказує позивач у позовній заяві.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Витрат по сплаті судового збору позивач за подання цього позову не поніс, а тому підстави для розподілу судом таких витрат у цій справі відсутні.
При цьому, у прохальній частині позовних вимог заявлено до відшкодування витрати позивача на професійну правничу допомогу, що оцінені у сумі 12000,00 грн.
Так, питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України, у силу положень якої за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, як визначено частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.
Зі змісту залучених до матеріалів справи документів слідує, що між Адвокатським бюро "ВОЙНІКАНІС-МИРСЬКОГО" та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №67 від 16.01.2020.
20.01.2020 адвокатським бюро "ВОЙНІКАНІС-МИРСЬКОГО" в особі адвоката Войніканіс-Мирського Яна Сергійовича на підтвердження повноважень адвоката видано ордер серія КС №546865.
16.01.2020 позивач надав АБ "ВОЙНІКАНІС-МИРСЬКОГО" на виконання умов договору письмове завдання (доручення) щодо підготовки позовної заяви та звернення до суду.
На підставі наданого завдання АБ "ВОЙНІКАНІС-МИРСЬКОГО" виставило позивачу рахунок на оплату від 16.01.2020 №65.
Позивач сплатив вартість надання правової допомоги у розмірі 12000,00 грн, що підтверджується квитанцією банку за підготовку цієї позовної заяви до адміністративного суду про скасування наказу Генеральної прокуратури України №1227-вк від 26.12.2019 в частині звільнення клієнта з посади, та про стягнення з Генеральної прокуратури України сум, що підлягають виплаті клієнту у зв'язку з незаконним звільненням.
23.01.2020 між позивачем та АБ "ВОЙНІКАНІС-МИРСЬКОГО" підписано акт приймання-передачі наданої правової допомоги відповідно до договору про надання правової допомоги №67 від 16.01.2020.
Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04) підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №160/19098/21.
Оцінюючи надані позивачем до позовної заяви документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, а також зважаючи на часткове задоволення лише однієї із чотирьох заявлених позивачем позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу у цій справі в розмірі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2020 по 20.01.2020 у розмірі 23978,80 грн (двадцять три тисячі дев'ятсот сімдесят вісім гривень вісімдесят копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.М. Петрова