10 червня 2025 рокусправа № 380/24318/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» (далі - відповідач, КЗ ЛОР «ЛОЦ МСЕ»), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Сихівської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії (структурного підрозділу КЗ ЛОР «ЛОЦ МСЕ») від 27.11.2024 про невизнання позивача інвалідом, відмови у визначені групи інвалідності;
- зобов'язати КЗ ЛОР «ЛОЦ МСЕ» провести медико-соціальну експертизу позивача з дотриманням законодавчо встановленої процедури, з метою встановлення групи інвалідності та відсотку втрати працездатності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 22.08.2023 серії 12 ААГ №372847 терміном на 1 рік. Стверджує, що у 2024 році на підставі лікарсько-консультативної комісії скерований на огляд до Сихівської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії, яка є структурним підрозділом КЗ ЛОР «ЛОЦ МСЕ». Вказує, що після проходження огляду всі необхідні медичні документи надав до МСЕК. 27.11.2024 на повторному огляді в Сихівській міжрайонній МСЕК комісія, не дослідивши належним чином та ненадавши оцінку усім поданим позивачем документам щодо стану його здоров'я, видала довідку «Про невизнання інвалідом». На переконання позивача, таке рішення прийняте з порушенням процедури, визначеної «Положенням про медико-соціальну експертизу» та «Інструкцією про встановлення груп інвалідності». З огляду на викладене, за захистом порушеного права звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 09.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних документів процесуального характеру від нього на адресу суду не надходило.
За змістом ч. 6 ст. 162 та ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 22.08.2023 серії 12 ААГ №372847 Сихівською міжрайонною МСЕК позивача визнано особою із інвалідністю IIІ групи, строком до вересня 2024 року, причина інвалідності - загальне захворювання.
Суд установив, що позивач пройшов медичне обстеження та лабораторні дослідження для визначення клініко-функціонального діагнозу, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста №21559, медичними висновками невропатолога, офтальмолога, отоларинголога, тональною пороговою аудіометрією.
27.11.2024 позивач проходив огляд в Сихівській міжрайонній МСЕК, за результатами якого прийнято рішення, оформлене Довідкою про невизнання інвалідом.
Отже, за наслідками переогляду МСЕК не визнала позивача особою з інвалідністю ІІІ групи.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із прийняттям рішення про невизнання позивача особою з інвалідністю.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII), який також гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 875-XII особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 875-XII інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об'єднань осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 3 Закону №875-XII).
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності регламентовано Законом України від 06.10.2005 № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в України» (тут і далі - Закон №2961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону №2961-IV, медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
За змістом ч. 1, 2 ст. 7 Закону №2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Частиною 8 ст. 7 Закону №2961-IV передбачено, що медико-соціальні експертні комісії визначають:
групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;
види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);
причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;
ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч. 12 ст. 7 Закону №2961-IV).
Положення про медико-соціальну експертизу (далі - положення про МСЕК (чинне на момент виникнення спірних правовідносин)) та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.
За змістом п. 3 положення про МСЕК медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (п. 4 положення про МСЕК).
За змістом п. 10 положення про МСЕК залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії:
1) загального профілю;
2) спеціалізованого профілю.
Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров'я МВС, Пенсійного фонду України, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники органів державної служби зайнятості та у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.
До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.
Відповідно до пп. 1 п. 11 положення про МСЕК міжрайонні комісії визначають, серед іншого, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування.
Пунктом 12 положення про МСЕК передбачено, що Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії, зокрема, проводять у складних випадках огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій.
Згідно з п. 17 положення про МСЕК медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до п. 19 положення про МСЕК комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
За приписами п. 3 положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.
Відповідно до п. 4 положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.
Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останніх 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.
Пунктом 7 положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності встановлено, що комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для проведення медико-соціальної експертизи, протягом п'яти робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи відсутність інвалідності.
Комісія під час заповнення форми первинної облікової документації керується Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157-5/о «Журнал протоколів засідань медико-соціальної експертної комісії», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 № 577, у якій вказано, що дана форма має бути завірена головою МСЕК та печаткою закладу охорони здоров'я.
Комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України (п. 20 положення про МСЕК).
Інструкція про встановлення груп інвалідності затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 №561, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 за № 1295/20033 (далі - інструкції №561).
Пунктом 1.4 інструкції №561 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) регламентовано, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з п. 1.10 інструкції № 561 при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Тобто, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, яка обов'язково включає направлення на МСЕК, та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.
Відповідно до п. 25 положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.
Суд установив, що позивач 27.11.2024 проходив огляд у Сихівській міжрайонній МСЕК, за результатами якого прийнято рішення, оформлене довідкою від 27.11.2024 за формою №167/о «Про невизнання інвалідом».
Всупереч приписам, передбачених п. 19 положення про МСЕК, огляд позивача, за його твердженнями, здійснювався комісією у складі голови комісії та двох лікарів, спеціальність яких невідома. Як зазначалося вище, до складу такої комісії повинні входити не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.
Крім того, суд звертає увагу на те, що матеріалами справи не підтверджується, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем після здійснення необхідних досліджень ОСОБА_1 лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, опитування хворого та за результатами об'єктивного обстеження позивача членами комісії, що свідчить про порушення відповідачем порядку проведення медико-соціальної експертизи.
За таких обставин, суд виснує, що відповідачем порушено процедуру проведення перевірки обґрунтованості рішень та/або переогляду шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від неправомірного рішення є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.
Оцінюючи рішення відповідача про невизнання позивача особою з інвалідністю, суд дійшов висновку, що воно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивача на належний соціальний захист та охорону здоров'я, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги зобов'язального характеру, суд керується таким.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною 2 ст. 9 КАС України регламентовано, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зауважує, що Положення про медико соціальну-експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, скасоване з 01.01.2025 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338.
Відповідно до п. 40 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, за результатами проведення оцінювання повсякденного функціонування особи експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства інвалідності, фіксації причин та часу її настання відповідно до документів, що це підтверджують.
Враховуючи викладене, суд, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Сихівської міжрайонної МСЕК, оформлене довідкою про невизнання інвалідом від 27.11.2024, та зобов'язати відповідача повторно провести оцінювання повсякденного функціонування позивача, за результатами якого прийняти обґрунтоване рішення.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тому особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Всупереч зазначеним нормам, відповідач як зазначалося вище, відзив до суду не подав, і тим самим жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність та обґрунтованість спірного рішення.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що судовий збір за подання позивачем позовної заяви (одна вимога немайнового характеру) становить 1211,20 грн.
Під час звернення до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 4239,20 грн, тобто у більшому розмірі.
Отже, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Водночас суд звертає увагу, що позивач має право відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» подати клопотання про повернення судового збору у зв'язку з внесенням його в більшому розмірі.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Сихівської міжрайонної МСЕК, оформлене довідкою про невизнання інвалідом ОСОБА_1 від 27.11.2024.
3. Зобов'язати Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» повторно провести оцінювання повсякденного функціонування позивача, за результатами якого прийняти обґрунтоване рішення.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» (місцезнаходження: вул. Бой-Желенського, буд. 5, м. Львів, 79026; ЄДРПОУ 20762605).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна