11 червня 2025 року справа №761/40864/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кадрового центру Збройних Сил України про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить суд:
- визнати таким, що виданий з порушенням діючого законодавства, та скасувати наказ начальника Кадрового центру Збройних Сил України (по особовому складу державних службовців) від 27.10.2020 №60;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України;
- стягнути з Кадрового центру Збройних Сил України, який перебуває на балансі у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він працював на посаді головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України, однак наказом начальника Кадрового центру Збройних Сил України (по особовому складу державних службовців) від 27.10.2020 №60 його було звільнено з державної служби у зв'язку із скороченням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття спірного наказу, оскільки вважає, що відповідачем було порушено процедуру його попередження про звільнення.
Так, позивач зауважив, що попередження про наступне вивільнення посади було доведено до відома позивача 10.08.2020 начальником відділення моніторингу кадрової ситуації майором ОСОБА_2 , а не керівником державної служби, що суперечить вимогам ст.87 Закону України «Про державну службу».
Крім того, позивач зазначив, що у витязі зі спірного наказу в якості підстави звільнення зазначена спільна директива Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 30.07.2020 № Д-322/1/6дск, а в попередженні про вивільнення та в аркуші бесіди - спільна директива Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.07.2020 №Д-321/6/дск, що є різними документами.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 07.12.2021 залучено до участі у справі в якості належного відповідача Кадровий центр Збройних Сил України.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 17.02.2022 позовну заяву задоволено у повному обсязі.
Скасовано наказ начальника Кадрового центру Збройних Сил України (по особовому складу державних службовців) №60 від 27 жовтня 2020 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України з 30 жовтня 2020 року.
Стягнуто з Кадрового центру Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2020 року по 17 лютого 2022 року у розмірі 426 617 (чотириста двадцять шість тисяч шістсот сімнадцять) гривень 60 копійок.
Постановою Київського апеляційного суду від 27.10.2022 задоволено частково апеляційну скаргу Кадрового центру Збройних сил України.
Скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року та закрито провадження у справі.
09.11.2022 позивач звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
01.12.2022 матеріали справи разом із супровідним листом Київського апеляційного суду надійшли на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовної провадження.
13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
16.02.2024 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С.О. та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати заяву про поновлення строку звернення до суд з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
В уточненій позовній заяві, яка надійшла до суду 26.02.2024, позивач зазначив, що спільна директива Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України №Д-321/1/6дск від 30.07.2021 не може бути підставою для звільнення позивача відповідно до наказу від 27.10.2020 №60, оскільки сказаний документ був прийнятий пізніше (30.07.2021), ніж спірний наказ.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 поновлено позивачу строк звернення до суду з позовною заявою, відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду та продовжено розгляд адміністративної справи.
Кадровий центр Збройних Сил України у відзиві на позовну заяву зазначив про дотримання ним порядку попередження позивача про звільнення, оскільки відповідне попередження було підписано начальником Кадрового центру Збройних Сил України полковником ОСОБА_3 , у той час як норми чинного законодавства не визначають способу доведення до відома державного службовця змісту письмово складеного уповноваженою особою попередження про наступне звільнення.
Крім того, відповідач зазначив, що у спірному наказі було допущено технічну помилку в частині зазначення реквізитів спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Так, замість номеру "№Д-321/6/дск" помилково вказаного номер "№Д-322/6/дск".
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Радянським РУГУ МВС України в м.Києві 25.04.1996.
Як вбачається з трудової книжки, наказом начальника Кадрового центру Збройних Сил України від 15.07.2016 №43 позивача було прийнято на державну службу за переведенням на посаду головного спеціаліста інформаційно-аналітичного відділу Кадрового центру Збройних Сил України.
Відповідно до наказу начальника Кадрового центру Збройних Сил України від 05.02.2020 №8 у зв'язку з проведенням організаційних заходів позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України.
30.07.2020 Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України було прийнято спільну директиву №Д-321/6/дск, якою встановлено, що у зв'язку із проведенням додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2020 році, в Кадровому центрі передбачено скорочення посади працівника із одночасним введенням посади військовослужбовця.
На підставі вказаної Директиви 10.08.2020 начальником Кадрового центру Збройних Сил України полковником ОСОБА_3 було складено та підписано попередження про наступне вивільнення головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України ОСОБА_1 .
Вказане попередження 10.08.2020 було доведено до відома позивачу начальником відділення моніторингу кадрової ситуації майором ОСОБА_2 .
Також з позивачем було проведено бесіду, про що свідчить аркуш бесіди від 10.08.2020.
11.08.2020 з Генерального штабу Збройних Сил України до Кадрового центру надійшов Перелік змін в якому зазначалося про скорочення посади головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації.
Судом встановлено, що позивач звернувся до начальника Кадрового центру з вимогою утворити комісію для перевірки фактів порушення його прав або перешкод у реалізації права на державну службу.
Відповідач листом від 21.10.2020 №321/068/4711 повідомив, що дійсно майором ОСОБА_4 допущено технічну помилку в частині порядку оформлення попередження щодо скорочення займаної посади.
Разом з тим, причино-наслідкового зв'язку між допущеною технічною помилкою та перешкодами дотримання встановленого законодавством порядку звільнення позивача з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів не виявлено.
У вказаному листі зазначено про відсутність вакантних посад головного спеціаліста, яка б могла бути запропонована для заміщення.
29.10.2020 начальником Кадрового центру Збройних Сил України було прийнято наказ (по особовому складу державних службовців) від 27.10.2020 № 60, яким на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.07.2020 №Д-322/6/дск, змін у Переліку змін до штату №02/311-51, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України припинено державну службу та звільнено з роботи 29.10.2020 за скороченням ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України.
Витяг з вказаного наказу був вручений позивачу 29.10.2020.
Наказом начальника Кадрового центру Збройних Сил України (по особовому складу державних службовців) від 03.12.2021 №48 внесено зміни до наказу начальника Кадрового центру Збройних Сил України (по особовому складу державних службовців) від 27.10.2020 №60, зокрема, в частині зазначення спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.07.2020 №Д-321/6/дск.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі-Закон №889, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону №889 відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Підстави припинення державної служби визначені статтею 83 Закону.
Частиною першою статті 83 Закону №889 визначено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889 суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
За змістом частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Отже, наведена правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Верховний Суд у постанові від 20.09.2022 у справі №380/3348/20 підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889 слово «може» означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Аналізуючи норми Закону №889, якими визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оскаржуваного наказу, Верховний Суд зробив висновок про те, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати працівникові іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Як зазначено вище, наказом начальника Кадрового центру Збройних Сил України було прийнято наказ (по особовому складу державних службовців) від 27.10.2020 № 60, позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділення моніторингу кадрової ситуації Кадрового центру Збройних Сил України з 29.10.2020 у зв'язку із скороченням.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що відповідачем було порушено процедуру його звільнення у зв'язку із скороченням.
Так, позивач зауважив, що попередження про наступне вивільнення посади було доведено до його відома начальником відділення моніторингу кадрової ситуації майором ОСОБА_5 , а не керівником державної служби, що не відповідає вимогам ст.87 Закону №889, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889 суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №889 керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
Пунктом 7 частини першої статті 2 Закону №889 визначено, що суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
З матеріалів справи вбачається, що 10.08.2020 начальником відділення моніторингу кадрової ситуації майором ОСОБА_5 було доведено до відома позивача попередження про наступне скорочення посади, яку він обіймає у термін до 31.10.2020.
Суд звертає увагу на те, що попередження про наступне вивільнення підписано начальником Кадрового центру Збройних Сил України полковником ОСОБА_3 .
Отже, в силу вимог ч.3 ст.87 Закону №889 попередження про наступне вивільнення позивача підписано уповноваженою особою.
Суд зазначає, що зі змісту ст.87 Закону №889 вбачається, що вказана норма лише встановлює перелік суб'єктів (суб'єкт призначення або керівник державної служби), які зобов'язані письмового попередити державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889, та форму такого попередження (письмовий документ).
При цьому, вказана норма не встановлює способу та осіб, якими має бути доводено до відома державного службовця зміст письмово складеного ними попередження наступне звільнення.
У зв'язку з цим, суд вважає, що доведення начальником відділення моніторингу кадрової ситуації майором ОСОБА_2 до відома позивачу попередження про наступне скорочення його посади, яке складене уповноваженою особою, відповідає вимогам ст.87 Закону №889.
Також позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, зазначив, що спільна директива Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України №Д-321/1/6дск від 30.07.2021 не може бути підставою для звільнення позивача відповідно до наказу від 27.10.2020 №60, оскільки сказаний документ був прийняти пізніше, ніж спірний наказ.
Крім того, позивач зазначив, що у спірному наказі неправильно вказано підставу його звільнення.
Так, позивач зауважив, що спірний наказ від 27.10.2020 №60 містить посилання на спільну директиву Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.07.2020 №Д-322/6/дск, а в попередженні про вивільнення вказано про спільну директиву Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.07.2020 №Д-321/6/дск,з приводу чого, суд зазначає.
Суд зазначає, що в наказі начальника Кадрового центру Збройних Сил України було прийнято наказ (по особовому складу державних службовців) від 27.10.2020 №60, в якості підстави звільнення позивача зі служби зазначено, зокрема, спільну директиву Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.07.2020 №Д-322/6/дск.
При цьому, у розділі "Підстава" спірного наказу та у попередженні про вивільнення від 10.08.2020 зазначено про спільну директиву Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.07.2020 №Д-321/6/дск.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що скорочення посад в Кадровому центрі було передбачено лише спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.07.2020 №Д-321/6/дск.
У відзиві на позовну заяву Кадровий центр Збройних Сил України зазначив, що відповідачем у спірному наказі було допущено технічну помилку в частині зазначення реквізитів спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Так, замість номеру "№Д-321/6/дск" помилково вказаного номер "№Д-322/6/дск".
Отже, з вказаного слідує, що спірний наказ містить помилку в частині номеру спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, яка є підставою для звільнення.
Суд зазначає, допущена позивачем помилка в частині зазначення реквізиту документа, який є підставою для звільнення, не свідчить про незаконність такого звільнення, оскільки вказаний недолік не ставить під сумнів фактичну наявність підстави для такого звільнення.
Щодо дати спільної директиви, то судом встановлено, що матеріали справи містять копію витягу спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України №Д-321/1/6дск, датовану 30.07.2021, а не 30.07.2020, як вказано у спірному наказі.
З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, ухвалою суд від 23.02.2025 було витребувано від відповідача: письмові пояснення про те, чи приймалась Міністерством оборони України та Головнокомандувачем Збройних Сил України спільна директива №Д-321/1/6дск, яка датована 30.07.2020; копію спільної директиви №Д-321/1/6дск, яка датована саме 30.07.2020.
Відповідач у письмових поясненнях по справі зазначив, що згідно наданої Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України інформації вбачається, що Міністром оборони України та Головнокомандувачем Збройних Сил України підписана директива від 30.07.2020 № Д-321/6/дск “Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2020 році», яка стосується порушеного у позовній заяві ОСОБА_1 питання.
До письмових пояснень додано повний текст спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України №Д-321/1/6дск, датовану саме 30.07.2020.
Вказане спростовує твердження позивача про протиправність наказу з огляду на те, що вказана спільна директива прийнята пізніше за сам наказ.
Враховуючи вказане, суд вважає, що відповідачем обґрунтовано та правомірно звільнено позивача з державної служби.
Відповідно до положень першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи позивачем не було доведено порушення відповідачем вимог чинного законодавства під час прийняття спірного наказу про звільнення позивача з державної служби.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.