11 червня 2025 року Справа № 160/9292/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіРищенко А. Ю.
за участі секретаря судового засіданняДидочкіної О.А.
за участі:
представника позивачва: представника відповідача: Бичков В.В. Орлянська М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Такт" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАКТ» (далі - позивач, ТОВ «ТАКТ») звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якій просить:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 0024660703 від 15.01.2025 р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 4915074,00 грн та штрафних санкцій в сумі 1011592,25 грн, а всього на суму 5926666,25 грн;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 0024700703 від 15.01.2025 р. щодо завищення від'ємного значення з податку на прибуток.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акта перевірки від 17 грудня 2024 року № 4057/04-36-07-03/21858979, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є протиправними та необґрунтованими. Позивач стверджує, що правомірно відніс до складу адміністративних витрат суми роялті, сплачені на підставі Ліцензійного договору від 04.01.2016, оскільки вказаний договір не є договором про надання послуг і не вимагає складання щомісячних актів виконаних робіт. Віднесення цих витрат до адміністративних відповідає стандартам бухгалтерського обліку, оскільки торговельна марка використовувалася для широкого кола завдань, включаючи рекламу, ділову документацію та інтернет-присутність, що унеможливлює їх прямий зв'язок з доходом певного періоду. Також позивач наполягає на наявності розумної економічної мети (ділової мети) укладення ліцензійного договору, яка полягає у підвищенні впізнаваності бренду та зміцненні ринкових позицій.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на доводи, викладені в акті перевірки та відзиві на позовну заяву. Вважає, що витрати зі сплати роялті мали бути віднесені до собівартості продукції, оскільки торговельний знак наноситься на готову продукцію. Також відповідач вказує на відсутність первинних документів, які б щомісячно підтверджували факт використання знаку (актів), та ставить під сумнів економічну доцільність (ділову мету) понесених витрат, зважаючи на те, що ліцензіаром є засновник товариства.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТАКТ» за період з 01.01.2018 р. по 30.06.2024 р., за результатами якої складено акт від 17.12.2024 № 4057/04-36-07-03/21858979.
Перевіркою встановлено порушення, на думку відповідача, п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та стандартів бухгалтерського обліку, внаслідок неправомірного віднесення до адміністративних витрат сум роялті, сплачених на користь ОСОБА_1 на підставі Ліцензійного договору від 04.01.2016 про надання виключної ліцензії на використання знака для товарів та послуг за свідоцтвом України № 143560, на загальну суму 27300000 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідач обґрунтовує свої висновки, зокрема, тим, що для підтвердження господарських операцій з нарахування роялті позивачем не надано щомісячних двосторонніх документів (актів), які б підтверджували факт використання об'єкта інтелектуальної власності.
Відповідно до статті 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «ТАКТ» (Ліцензіат) укладено Ліцензійний договір, за умовами якого Ліцензіату було надано виключну ліцензію на використання знака для товарів та послуг за Свідоцтвом України № 143560. Того ж дня сторонами підписано Акт передачі-прийому майнових прав, згідно з яким ОСОБА_1 передав, а Ліцензіат прийняв майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг.
Отже, господарська операція з передачі права на використання об'єкта інтелектуальної власності відбулася в момент підписання договору та акту передачі-прийому. Надання дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності не є послугою, що надається безперервно та потребує щомісячного підтвердження актами виконаних робіт. Платіж за використання цього права (роялті), навіть якщо він є періодичним, є винагородою за вже передане право.
Законодавство не встановлює вимоги щодо обов'язкового складання щомісячних актів за ліцензійними договорами, на відміну від договорів про надання послуг (стаття 901 ЦК України). Доводи позивача, що роялті є пасивним доходом для ліцензіара і не є послугою з його боку, є обґрунтованими.
Таким чином, підставою для бухгалтерського обліку операцій з нарахування роялті є сам ліцензійний договір, акт передачі-прийому майнових прав та документи, що підтверджують розрахунки (банківські виписки, платіжні інструкції), які були надані позивачем. Вимога відповідача щодо наявності щомісячних двосторонніх актів є безпідставною.
В акті перевірки та під час розгляду справи відповідач наполягає, що витрати зі сплати роялті повинні включатися до собівартості виготовленої продукції (рахунки 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати»), оскільки торговельна марка наноситься на товар.
Позивач, у свою чергу, відносив ці витрати до адміністративних (рахунок 92 «Адміністративні витрати»).
Відповідно до пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі - П(С)БО 16), витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Згідно з умовами Ліцензійного договору, використання знаку для товарів та послуг включає не лише нанесення його на товар, а й застосування в діловій документації, рекламі та мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.
Використання торговельної марки для просування компанії в цілому (на сайті, у діловому листуванні, в рекламних матеріалах) є постійним і не залежить від обсягу виробництва чи реалізації продукції в конкретному місяці. Тому прямо пов'язати фіксовану суму роялті з доходом від реалізації конкретної партії продукції є неможливим.
Згідно з пунктом 18 П(С)БО 16 до адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, які включають, зокрема, витрати на зв'язок, рекламу, плату за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Враховуючи, що роялті сплачувалося за використання знаку, який є невід'ємною частиною загальної ідентифікації та просування компанії, віднесення цих витрат до складу адміністративних є обґрунтованим та не суперечить стандартам бухгалтерського обліку.
Крім того, суд зазначає, що відповідач в акті перевірки не запропонував власного розрахунку та не обґрунтував, яка саме частина роялті та в якому звітному періоді мала бути віднесена до собівартості продукції, а яка - до інших витрат. Неправильна класифікація витрат в межах рахунків класу 9 «Витрати діяльності» за умови, що загальна сума витрат періоду визначена правильно, не призводить до заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Також відповідач ставить під сумнів наявність ділової мети в операціях зі сплати роялті, посилаючись на збитковість позивача у 2019-2020 роках та на те, що ліцензіаром є засновник та кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «ТАКТ».
Суд вважає ці доводи необґрунтованими.
Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Використання торговельної марки є інструментом маркетингової політики, спрямованим на підвищення упізнаваності компанії та її продукції, формування лояльності споживачів, захист від недобросовісної конкуренції та, як наслідок, на отримання економічного ефекту в майбутньому. Це є легітимною діловою метою.
Тимчасова збитковість підприємства не може свідчити про відсутність ділової мети у його господарських операціях, особливо тих, що мають довгостроковий ефект, наприклад інвестиції в бренд.
Те, що ліцензіаром є засновник товариства, саме по собі не свідчить про фіктивність чи безтоварність операції, якщо вона має реальний характер. У даному випадку, право власності на знак для товарів та послуг зареєстровано за фізичною особою - ОСОБА_1 , який як власник має право розпоряджатися своїми майновими правами, в тому числі надавати дозвіл на їх використання за плату. Позивач є окремою юридичною особою, і договірні відносини між ним та його засновником не заборонені законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено відсутність ділової мети в операціях зі сплати роялті.
Крім того за результатами перевірки, відповідач збільшив фінансовий результат позивача на 30% вартості послуг, придбаних у нерезидента (Адвокатська фірма Grata International, Республіка Узбекистан). Підставою стало ненадання, на думку відповідача, документів, що підтверджують відповідність ціни принципу "витягнутої руки" згідно з пп. 140.5.4 ПК України.
Також судом встановлено, що 27.09.2021 року між ТОВ «ТАКТ» (далі - Позивач, Довіритель) та нерезидентом - Адвокатською фірмою "GRATA INTERNATIONAL advokatlik firmasi" (Республіка Узбекистан, далі - Виконавець, GRATA) було укладено договір про надання юридичної допомоги №064/в.
Предметом договору є надання Виконавцем юридичної допомоги Довірителю за законодавством Республіки Узбекистан. На виконання договору Виконавцю було надано конкретні доручення, зокрема: Доручення №1 від 27.09.2021 подача до суду чотирьох заяв про визнання та приведення у виконання рішень іноземних арбітражів; Доручення №2, №3, №4 від 02.03.2023: моніторинг виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості на підставі відповідних ухвал економічного суду.
Загальна вартість наданих юридичних послуг, згідно з наданими первинними документами, у 2022 році склала 19 883,13 грн.
Під час документальної перевірки Відповідач дійшов висновку, що Позивач, в порушення п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України, занизив фінансовий результат до оподаткування за 2022 рік.
Порушення, на думку Відповідача, полягає у тому, що Позивач не збільшив фінансовий результат на 30% вартості послуг, придбаних у нерезидента, зареєстрованого в Республіці Узбекистан - державі, що включена до переліку держав (територій), затвердженого Постановою КМУ №1045 від 27.12.2017.
У зв'язку з ненаданням позивачем на запит відповідача від 10.12.2024 №11 документів, які б підтверджували ціну придбаних послуг за принципом «витягнутої руки» відповідач прийшов до висновку, що позивачем не було підтверджено суму витрат за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки».
На підставі цього Відповідач дійшов висновку про необхідність збільшення фінансового результату Позивача за 2022 рік на суму 5965 грн.
Норма п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 ПКУ дійсно встановлює обов'язок для платника податків збільшувати фінансовий результат до оподаткування на 30% вартості товарів (робіт, послуг), придбаних у нерезидентів з "низькоподаткових" юрисдикцій. Водночас ця норма не є безумовною та містить виняток: коригування можна не проводити, якщо платник податків обґрунтує, що ціна операції відповідає принципу «витягнутої руки».
Процедура такого обґрунтування для неконтрольованих операцій не вимагає подання повного звіту про контрольовані операції, а передбачає надання документів, які міститять інформацію в обсязі, необхідному для оцінки відповідності рівня ціни принципу «витягнутої руки».
Позивач у позовній заяві та наданих поясненнях навів вичерпні аргументи щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) укладення договору з GRATA INTERNATIONAL та обґрунтованості ціни послуг.
Так позивачем зазначалось, що послуги були необхідні для стягнення заборгованості та примусового виконання чотирьох рішень міжнародного арбітражу на території Республіки Узбекистан. Без залучення місцевої юридичної фірми досягти цієї мети було практично неможливо. Позивач посилався на обставини, що ускладнювали або унеможливлювали самостійне представництво інтересів в Узбекистані, а саме: пандемія COVID-19, початок повномасштабного вторгнення, відсутність прямого авіасполучення, мовні та культурні бар'єри. Вартість послуг адвокатської фірми (2 750 доларів США) була значно меншою за потенційні витрати на відрядження власного представника, а також неспівставно малою порівняно з сумою боргу, який вдалося стягнути завдяки цим послугам, що свідчить про економічну раціональність операції. Позивач зазначив, що намагався встановити контакти з іншими адвокатами в Узбекистані, однак зіткнувся з комунікаційними труднощами та пропозиціями щодо значно вищих гонорарів. Вибір GRATA INTERNATIONAL був здійснений, у тому числі, за рекомендацією представника Міністерства економіки України в Ташкенті.
Суд вважає, що надані Позивачем пояснення у своїй сукупності є достатнім обґрунтуванням відповідності умов операції принципу «витягнутої руки» у форматі, передбаченому для неконтрольованих операцій. Вимога Відповідача надати додаткові документи, які зазвичай вимагаються для повноцінного звіту з трансфертного ціноутворення, є надмірною та не відповідає масштабу та суті господарської операції.
Відповідач, у свою чергу, не надав жодних доказів того, що ціна послуг не відповідала ринковій. Контролюючий орган не навів порівняльних даних щодо вартості аналогічних юридичних послуг в Республіці Узбекистан та не обґрунтував, чому надані Позивачем пояснення є недостатніми. Фактично, Відповідач обмежився формальним посиланням на ненадання документів у відповідь на запит, проігнорувавши змістовне обґрунтування Позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на суб'єкта владних повноважень. Відповідач не довів, що ціна придбаних послуг перевищує їх ціну, визначену за принципом "витягнутої руки", а отже, підстави для коригування фінансового результату на 30% вартості послуг були відсутні.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що висновки акту перевірки в частині порушення п.п. 140.5.4 ст. 140 ПКУ є необґрунтованими, а відповідне донарахування податкового зобов'язання - протиправним.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 26646,40 грн. Також позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33735,00 грн, що підтверджується договором про надання правничої допомоги та актом прийому-передачі послуг від 02.06.2025. Суд, враховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи та ціну позову, визнає заявлений розмір витрат на правничу допомогу розумним та співмірним, а отже, таким, що підлягає стягненню з відповідача.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що висновки відповідача є необґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" (адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, буд. 16-А, 49005, код ЄДРПОУ 21858879) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (адреса: м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0024660703 від 15.01.2025 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0024700703 від 15.01.2025 щодо завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" судовий збір у розмірі 26 646 (двадцять шість тисяч шістсот сорок шість) гривень 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 33735 (тридцять три тисячі сімсот тридцять п'ять) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 11 червня 2025 року.
Суддя А. Ю. Рищенко