10 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1417/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №51 від 07.01.2025 начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСОБА_2 ; стягнення шкоди заподіяної протиправним рішенням у розмірі 193 714,54 грн.
Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ним при проходженні прикордонного контролю було надано усі документи, необхідні для перетину кордону на виїзд з України, а саме: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, військово-обліковий документ з оновленою інформацією витяг з додатку «Резерв+», посвідчення про відстрочку від призову на військову службу, довідку з місця роботи, копію трудової книжки, наказ про надання відпустки за кордон із зазначенням країни та часу перебування в кожній країні, довідку про доходи та гарантійний лист, проте 07.01.2025 начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСОБА_3 прийнято рішення №51 про відмову в перетині державного кордону України.
Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнала та просила у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції зазначила, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації передбачена статтею 23 Закону України №3543-ХІІ, зокрема, згідно з абзацом 2 частини 1 статті 23 Закону України №3543-XII нe підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вказала, що під час здійснення прикордонного контролю позивачем було пред'явлено наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 ; військовий квиток НОМЕР_2 ; копія посвідчення №12 від 12.11.2024 про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час видане ОСОБА_1 ; копія витягу з Резерв + ОСОБА_1 ; наказ приватного сільськогосподарського підприємства «Сновський» №СН00- 000001від 02.01.2025 про надання відпустки ОСОБА_1 ; наказ приватного сільськогосподарського підприємства «Сновський» про надання відпустки з можливістю виїзду за кордон ОСОБА_1 .
Зауважила, що під час спроби перетину державного кордону на виїзд з України в міжнародному пункті пропуска для залізничного сполучення «Ягодин» уповноваженою службовою особою НОМЕР_3 прикордонного загону Держприкордонслужби України було прийнято рішення про винесення відмови в перетинанні державного кордону, оскільки з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну громадянин ОСОБА_1 слідував вперше та був спрямований на співбесіду, під час якої не пред'явив зворотні квитки, не орієнтувався в отриманні документів та куди слідує, а також не надав жодних підтверджень щодо отримання заробітної плати за період перебування на посаді.».
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
07.01.2025 позивач прибув до пункту пропуску для залізничного сполучення «Ягодин» для перетину державного кордону з метою відбуття у відпустку на відпочинок до Ямайки.
Для підтвердження права на перетин державного кордону ним було надано: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 ; військовий квиток НОМЕР_2 ; копія посвідчення №12 від 12.11.2024 про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час видане ОСОБА_1 ; копія витягу з Резерв + Голданова В. В.; наказ приватного сільськогосподарського підприємства «Сновський» №СН00-000001 від 02.01.2025 про надання відпустки ОСОБА_1 ; наказ приватного сільськогосподарського підприємства «Сновський» про надання відпустки з можливістю виїзду за кордон ОСОБА_1
07.01.2025 начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСОБА_3 прийнято рішення №51 про відмову в перетинанні державного кордону України, з причин того, що громадянин країни ОСОБА_1 тимчасово обмежений у праві виїзду з України на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або мету своєї поїздки.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом в умовах воєнного або надзвичайного стану, при цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 року №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов'язків має бути забезпечене державою.
Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" від 11.12.2003 за №1382-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" №1382 визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Відповідно до абзацу 2 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" №1382 термін "свобода пересування" у цьому Законі вживається у такому значенні право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За приписами абзацу 3 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" №1382 термін "вільний вибір місця проживання чи перебування" у цьому Законі вживається у такому значенні право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Згідно з абзацом 6 частини першої статті 12 цього Закону свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан відносно перелічених у частині другій цієї ж статті осіб.
При цьому частиною третьою статті 12 обумовлено, що свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 за № 3857-XII.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
За приписами частини першої статті 3 цього Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (частина друга статті 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII).
Нормами частини першої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
він засуджений за вчинення кримінального правопорушення до відбуття покарання або звільнення від покарання;
він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції до припинення нагляду;
він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Частиною третьою статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку (стаття 8 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII).
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Статтею 1 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався указами Президента 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024 та Указом Президента № 740/2024 від 29.10.2024, яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 10.11.2024 строком на 90 діб строком на 90 діб.
Отже, на час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем в Україні діяв воєнний стан.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (... Державній прикордонній службі України ...) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим з воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Згідно із ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VIII від 12.05.2015 року, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних Інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 6 Закону України "Про прикордонний контроль" №1710-VI визначено, що перетинання особами державного кордону здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Відповідно до п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57, (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини 6 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ, громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Поряд з цим, статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно з абзацом 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 24 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ визначена мета бронювання військовозобов'язаних. Бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
З вищевикладеного випливає, що бронювання військовозобов'язаних (у тому числі позивача) на період мобілізації та на воєнний час здійснюється з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період та не передбачає автоматичне надання дозволу на перетин державного кордону України, зазначені правовідносини регулюються спеціальним законодавством.
На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 за № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", якими визначено окремі категорії груп осіб, яким перетин Державного кордону України у цих умовах дозволений (пункти 2-1 2-17).
Відповідно до пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
З огляду на зазначене, при наданні позивачем підтверджуючих документів, право на перетин державного кордону може бути врегульовано пунктом 2-6 Правил №57.
Станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв воєнний стан, оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежувалось законодавством.
Водночас законодавством передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається військовозобов'язаним, зокрема, - які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому, така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів підтверджуючі документи.
12.11.2024 ІНФОРМАЦІЯ_6 позивачу видано посвідчення № 19 від 12.11.2024, де вказано про надання відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на дванадцять місяців з дня оформлення відстрочки від призову.
Поряд із тим, аналіз пункту 2-6 Правил № 57 у взаємозв'язку зі статтею 23 Закону № 3543-XII дає підстави для висновку, що під час дії воєнного стану не усім категоріям осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації надано право на перетин державного кордону на виїзд за межі території Україну. Заброньованим особам хоча і гарантовано право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак для цієї категорії осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, не передбачено право на перетин державного кордону на виїзд за межі території Україну в умовах дії на території України воєнного стану.
Отже, відсутність у позивача на момент спроби перетину кордону будь-яких обмежень, оскільки він є заброньованою особою, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, не тотожне звільненню його від обов'язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову.
Водночас наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов'язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану. Відповідно до Законів України "Про правовий режим воєнного стану", «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", «Про прикордонний контроль", Правил перетинання державного кордону право на перетин кордону позивача мало бути підтверджене документами, передбаченими вказаними нормативними актами, яких позивач не надав.
Відповідно до п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року "194 "Деякі питання бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану", з метою підтвердження надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час орган державної влади, інший державний орган видає військовозобов'язаному витяг з наказу Міністерства економіки.
Окрім того, відповідно до частини 4 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 року, у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Згідно з абзацами 1 та 4 пункту 1 Додатку 1 до "Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року №921, призовники і військовозобов'язані повинні не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки.
Проте, всупереч вищенаведеним нормам, позивач не надав ні відповідачу, ні до суду документів, які б підтверджували надання йому дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на виїзд з місця проживання у воєнний час.
Підсумовуючи викладене, враховуючи першочерговий пріорітет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Суд зазначає що підставою ухвалення оскаржуваного рішення є фактично Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" щодо введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції України.
При цьому, згідно з пунктом 2-6 Правил № 57, в редакції, чинній з 01 квітня 2022 року, у позивача як військовозобов'язаної особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації як така, що визначена в абзаці другому частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відсутнє право на перетин державного кордону.
Таким чином, оскаржуване рішення містить всі обов'язкові реквізити, підставу та мотиви його прийняття.
Отже, рішення відповідача про відмову позивачу в перетинанні державного кордону є належно вмотивованим.
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного суду викладеними у постанові від 14 лютого 2024 року у справі №380/18153/22.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу) з тих підстав, що він є заброньованою особою, не є підставою для виїзду за межі України під час дії правового режиму воєнного стану, а тому оскаржуване рішення, яким позивачу відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України, є правомірним та відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, які визначені частиною другою статті 2 КАС України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі № 520/5008/23.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень дії та рішення якого оскаржуються, належним чином доведено правомірність таких дій та прийняття рішення.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Враховуючи те, що інші позовні вимоги є похідними від вимоги щодо скасування спірного рішення відповідача, яка не підлягає задоволенню, відповідно ці вимоги також не можуть бути задоволені.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя С.Ф. Костюкевич