02 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 908/2404/22
Згідно з постановою Верховного Суду від 29.05.2025 касаційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України задоволено частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі № 908/2404/22 скасовано.
Справу № 908/2404/22 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду від 29.05.2025 щодо скасування рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції й направлення справи на новий розгляд мотивована тим, що у справі № 908/2404/22, зважаючи на положення вимог частини четвертої статті 300 ГПК України, враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 908/2403/22 та від 13.05.2025 у справі № 908/2402/22 (з посиланням у зазначених постановах на правову позицію, викладену у справі № 908/2400/22) повний текст яких, і, відповідно, сформовані Судом висновки щодо застосування норм права, оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05.05.2025 та 16.05.2025 відповідно, тобто після подання касаційної скарги прокуратурою у справі № 908/2404/22 (касаційна скарга подана 18.03.2025), та про наявність яких колегії суддів стало відомо під час розгляду цієї справи.
Так, предметом розгляду справи № 908/2403/22 були вимоги ТОВ «Автомагістраль-Південь» до Служби про стягнення боргу у сумі 69 080 519,25 грн за договором поточного середнього ремонту автомобільної дороги державного значення Т-04-08 Павлоград-Васильківка-Новомиколаївка-Оріхів-Токмак на ділянці км 140+208-км 169+671, Запорізька обл. (45233142-6-Ремонт доріг) від 25.06.2021 № 406-21/1, а предметом розгляду справи № 908/2402/22 були вимоги ТОВ «Автомагістраль-Південь» до Служби про стягнення боргу у сумі 2 000 254,56 грн за договором капітального ремонту автомобільної дороги державного значення Т-08-05 Кам'янка-Дніпровська-Велика Білозерка-Веселе-/М-14/ на ділянці км 51+665 - км 55+665 (додаткові роботи) (45230000-8- Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь).
При цьому колегія суддів у справі № 908/2404/22 виснувала, що виходячи із зазначених критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справах № 908/2403/22, № 908/2402/22, № 908/2400/22 та у справі, що розглядається є подібними, оскільки у цих справах розглядалися тотожні спори між тими ж сторонами (на підставі різних договорів будівельного підряду, які мають аналогічні умови).
Водночас з висновками щодо подібності правовідносин справи, яка наразі переглядається (зокрема зі справою 908/2400/22) я не можу погодитися з огляду на викладене нижче.
Так, Верховний Суд у цій справі (№ 908/2404/22) зазначив, що до позовної заяви позивачем долучено акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідку про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) без зазначення дати їх складання та без зазначення відомостей про період часу, протягом якого ці роботи були виконанні. Цим доказам, необхідним для перевірки реальності виконаних робіт у частині їх обсягів та якості, суд першої інстанції оцінки не надав та не встановив час виконання цих робіт, а також дотримання/порушення позивачем умов договору від 25.06.2021 № 213-21 щодо строків складання акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) та передачі їх замовнику для підписання, передбачених пунктом 4.2. договору. Судом першої інстанції встановлено, що сторонами договору підряду від 25.06.2021 № 213-21 підписано додаток № 2 «Календарний план», який неодноразово змінювався шляхом укладення додаткових угод. Разом з тим суд першої інстанції не встановив відповідність зазначених ТОВ «Автомагістраль-Південь» робіт за вказаним договором, про які воно вказує у позовній заяві, цьому Календарному плану. Зі змісту відповіді Служби відновлення (лист від 28.10.2022 № 22/1160), долученої до позовної заяви, на лист ТОВ «Автомагістраль-Південь» від 12.09.2022 № 1209/01 з проханням підписати акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) вбачається, що відповідач відмовив у їх підписанні посилаючись, зокрема на відсутність можливості прийняти ці роботи, оскільки автомобільна дорога державного значення М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ (на м. Таганрог), на ділянці км 428+343-км 442+731 Запорізької області є такою, що знаходиться на тимчасово окупованій території, тому у працівників/повноважних спеціалістів Служби відсутня сьогодні можливість для виїзду на місце ремонту автомобільної дороги та огляду будівельного майданчика з метою засвідчення станом на поточні дати виконаних фізичних обсягів робіт відповідно до актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт на суму 31 161 091,68 грн з ПДВ. При цьому суд першої інстанції не встановив, чи є причини непідписання Службою відновлення первинних документів (акта приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3)) безпідставними. Наведені обставини суд першої інстанції не встановив і не надав їм правової оцінки та не застосував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.07.2024 у справі № 908/2400/22 у подібних правовідносинах (на який посилався скаржник у касаційній скарзі) щодо можливості оплати виконаних робіт за актом, підписаним в односторонньому порядку, лише у разі наявності реального виконання робіт за договором у строк, визначений у договорі, та у разі, якщо замовник у порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт. Не встановив також суд першої інстанції, на думку колегії суддів касаційної інстанції, і тотожність актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3), які позивач надсилав відповідачу листом від 12.09.2022 № 1209/01 для підписання та одного акта приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) і однієї довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3), які долучені ТОВ «Автомагістраль-Південь» до позовної заяви. З огляду на зазначене, колегія суддів Верховного Суду виснувала, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог є передчасним та зроблений без урахування висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, оскільки ані судом апеляційної інстанції, ані судом першої інстанції не встановлено обставин фактичного виконання/невиконання ТОВ «Автомагістраль-Південь» робіт, оплата яких є предметом спору, та обставин обґрунтованої/необґрунтованої відмови Служби відновлення у підписанні актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3).
Керуючись пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України, Верховний Суд у постанові від 29.05.2025 у справі № 908/2404/22 дійшов висновку, що касаційну скаргу прокуратури слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд суду першої інстанції.
При ухваленні вказаної постанови зі справи № 908/2404/22 мною, суддею Колос І.Б., у порядку частини третьої статті 34 ГПК України висловлено окрему думку такого змісту.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження прокуратура, зокрема, посилалася на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм: - частини четвертої статті 879 та статті 882 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладеного у постанові Верховного Суду від 09.07.2024 у справі № 908/2400/22; - статей 23, 48 БК України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 916/1621/22, а також у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19 та від 16.03.2023 у справі № 906/86/20. Крім того, вказувала на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частин третьої та четвертої статті 48 БК України при вирішенні спорів щодо стягнення коштів за виконані роботи за договором будівельного підряду, укладеного одержувачем бюджетних коштів, який одночасно виступає учасником бюджетного процесу, за результатами проведення процедури закупівлі без відповідних бюджетних асигнувань (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Вважаю, що у цій справі існували підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у цій справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в іншій частині підстав касаційного оскарження касаційну скаргу прокуратури слід було залишити без задоволення, а зазначені судові акти попередніх інстанцій слід було залишити без змін, з огляду на таке.
Так, предметом судового розгляду у цій справі (№ 908/2404/22) - є вимоги ТОВ «Автомагістраль-Південь» (підрядника) до Служби (замовника) про стягнення заборгованості за виконані підрядні роботи.
Звертаючись з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Державного агентства прокуратура просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення у справі № 908/2404/22, яким у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав нікчемності договору підряду від 25.06.2021, який не породжує правових наслідків, зокрема й стосовно оплати виконаних робіт, оскільки правочин, на думку прокуратури, вчинено Службою, яка будучи розпорядником бюджетних коштів уклала договір з порушенням вимог статей 2, 23, 46, 48 БК України.
При цьому апеляційна скарга прокуратури не обґрунтовувалася жодними доводами та доказами невиконання позивачем спірного договору.
Апеляційний господарський суд зазначав, що прокуратура в апеляційній скарзі посилалася лише на нові обставини справи, жодним чином не оскаржуючи зміст самого рішення (в т.ч. у частині оцінки доказів).
Вважаю, що суд апеляційної інстанції, правильно розглянув справу № 908/2404/22 у межах доводів апеляційної скарги прокуратури.
Так, мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції зазначив про необґрунтованість доводів апеляційної скарги прокуратури та недоведення останнім підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення, оскільки питання нікчемності договору є питанням матеріального права, і суд зобов'язаний застосовувати відповідні правові норми незалежно від того, чи заявлялися ці доводи в суді першої інстанції. Натомість за наслідками розгляду наданих учасниками справи належних та допустимих доказів, наявність обставин нікчемності спірного правочину апеляційним господарським судом не встановлена. При цьому розглядати та надавати оцінку наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору (оспорюваний правочин) процесуальні підстави відсутні, оскільки обставини недійсності не досліджувалися судом першої інстанції та потребують додаткового доказування сторонами та заявлення відповідних вимог (що не обмежує прокуратуру у праві звернення з відповідним окремим позовом), тоді як суд апеляційної інстанції не може виходити за межі позовних вимог, які були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції (врахувавши у т.ч. суб'єктний склад учасників справи, предмет та підстави позову, презумпцію правомірності правочину), на моє переконання, правильно вказав, що згідно з вимогами статті 269 ГПК України обставини, на які посилається прокуратура, а саме щодо недійсності договору, не можуть бути ані підставою для скасування рішення про стягнення боргу за договором, ані предметом розгляду в рамках апеляційного оскарження вказаного рішення, що не позбавляє прокуратуру права звернутися з вказаним позовом окремо. При цьому за змістом рішення суду апеляційної інстанції також зазначено, що прокуратура не ставить під сумнів факт виконання робіт.
Слід зазначити, що посилання прокуратури на незастосування правових висновків, зокрема у справі № 908/2400/22 мало бути відхилене Судом, з огляду на відсутність у вказаній постанові Верховного Суду, правових висновків, які б стосувалися предмету і підстав касаційного оскарження в цій справі. Крім того, вказана справа (покладена в т.ч. в основу інших зазначених Судом рішень Верховного Суду у постанові від 23.04.2025 у справі № 908/2403/22 та у постанові від 13.05.2025 у справі № 908/2402/22) суттєво різнилася зі справою, яка переглядається не лише за змістовним критерієм (предмет та підстави позовних вимог (з урахуванням визначених прокуратурою) та суб'єктним складом, нормативно правовим регулюванням, але і за фактично встановленими обставинами за наслідками оцінки судами наявних у справі доказів в частині виконання спірного договору).
Посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 908/2403/22 та від 13.05.2025 у справі № 908/2402/22, на мою думку, не є достатнім чином обґрунтованими, з огляду в т.ч. на відсутність у цих справах правових висновків з тих питань, якими безпосередньо обґрунтовувалася касаційна скарга прокуратури.
При цьому неправильність застосування судами попередніх інстанцій приписів частини четвертої статті 879 та статті 882 ЦК України мотивована прокуратурою виключно лише обставинами неможливості оглянути місце виконання робіт, а не з підстав наявності у прокуратури доказів нереальності виконання спірного договору.
Проте збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, визначених ГПК України, оскільки одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Водночас із введенням у дію нового стандарту доказування необхідно надати не достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У справі, яка переглядається судами попередніх інстанцій встановлено та прокуратурою не спростовано, протилежні обставини встановленим у справі № 908/2400/22 (висновки якої, в свою чергу, як релевантної до спірних правовідносин, помилково застосовано у постановах Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 908/2403/22 та від 13.05.2025 у справі № 908/2402/22 ), а саме: обставини виконання позивачем передбачених договором робіт та визнання відповідачем факту їх виконання. Зокрема суди, врахувавши надані позивачем у цій справі № 908/2404/22 на підтвердження виконання будівельних робіт первинних бухгалтерських документів, а саме: протоколів випробувань та актів за об'єктом; сертифікатів відповідності та паспорти на бітумну емульсію з протоколами випробувань лабораторії, актів надання послуг, товарно-транспортних накладних; відомостей про вантаж щодо перевезення будівельних матеріалів на місце виконання робіт на об'єкті; реєстрів на подання техніки та перевезення матеріалів та видаткові накладні щодо об'єкту; видаткових накладних та реєстрів матеріалів застосованих на об'єкті; локальних об'єктних кошторисів на будівельні роботи, відомостей ресурсів до локальних кошторисів; загальний журнал робіт по об'єкту; актів на закриття прихованих робіт по об'єкту, які містять рішення комісії щодо відповідності етапів робіт документації, стандартам; фотоматеріалів тощо), суди попередніх інстанцій у цій справі визнали доведеним факт виконання позивачем робіт.
Суди в справі, яка переглядається, також врахували відсутність заяв з боку відповідача чи інших учасників процесу щодо несвоєчасного направлення позивачем відповідачу первинних документів, які необхідні для перевірки реальності виконаних робіт, а також на несвоєчасне виконання генпідрядником передбаченого договором підряду обов'язку передати для підписання уповноваженому представнику замовника акта приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми № КБ-3).
Отже, аналіз постанови Верховного Суду від 09.07.2024 у справі № 908/2400/22 свідчить, що встановлені судами фактичні обставини, які формують зміст правовідносин у цій справі є відмінними за критеріями подібності від фактичних обставин, встановлених судами у цій справі (№ 908/2404/22).
Вважаю, що касаційна скарга прокуратури в цій частині містила лише незгоду саме зі здійсненою судами оцінкою встановлених у справі обставин у взаємозв'язку з наданими на їх підтвердження доказами та апелювала до необхідності зміни такої, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені приписами статті 300 ГПК України.
Отже, колегія суддів, на моє переконання (з огляду на межі касаційного перегляду, визначені статтею 300 ГПК України) в цій справі мала лише перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги прокуратури на підставі встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі фактичних обставин.
Крім того, вважаю, що вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Водночас у спірних правовідносинах відсутні обґрунтування прокуратурою наявності обставини порушення прав Державного агентства, тому відсутні підстави для звернення прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства, яке не є стороною оспорюваного правочину (заінтересована особа). Натомість не допускається звернення прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу, який не є стороною оспорюваного правочину (заінтересована особа), з позовом про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом стягнення грошових коштів на користь підприємства, як сторони правочину, яке (підприємство) не є суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, але прокурором визначено одним із відповідачів у справі, оскільки в такому випадку прокурор фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб'єкта господарювання поза відносинами представництва, що не відповідає висновку про заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
Судом апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що Служба, до якої скеровані вимоги прокурора не є бюджетною установою. Відповідно до пунктів 3.1., 3.4., 3.5. Положення про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області, що затверджене наказом Агентства відновлення від 31.03.2023 № Н-117, Служба є державною неприбутковою організацією, замовником закупівлі товарів, робіт, послуг необхідних для забезпечення виконання мети, предмету діяльності та функцій Служби, а також одержувачем (!) бюджетних коштів, який уповноважений розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, що є метою діяльності Служби.
При цьому, головним розпорядником коштів державного дорожнього фонду, які спрямовуються на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення - є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства і таким органом є Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (Агентство).
Таким чином, на моє переконання, прокуратура висуваючи нові вимоги поза межами предмета позову до Служби у цій справі фактично має вимоги до особи-розпорядника бюджетних коштів (Агентства) у зв'язку з проведенням належною до сфери його управління особою закупівлі поза межами бюджетних асигнувань, але яке одночасно із цим прокуратура вважає зобов'язаним звертатися з позовом до суду.
Така конструкція учасників справи є суперечливою, а новий розгляд справи призведе до зміни предмета і підстав позову у справі у позапроцесуальний спосіб та не сприятиме захисту прав інтересів держави.
З огляду на викладене, вважаю, що Верховний Суд у справі № 908/2404/22 повинен був залишити рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2025 без змін. При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції прокуратура не позбавлена права окремо звернутися з позовом, відповідним до предмета захисту.
Суддя Верховного Суду І. Колос