Іменем України
10 червня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/311/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Хіловської І.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15563, код 32947017
до відповідача: Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації, Краснопресненська набережна, 2, м. Москва, 103274
про стягнення 7871533,00 грн шкоди
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув;
Встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації, у якому просить суд:
- визнати Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» особою, що зазнала майнової шкоди від військових дій Російської Федерації, а саме артилерійських обстрілів в березні 2022 року території та майнового комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», розташованого за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, “А»;
- стягнути з Російської Федерації на користь позивача 7871533,00 грн майнової шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що через військову агресію Російської Федерації проти України та масовані обстріли території, на якій знаходиться Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» пошкоджено майно та об?єкти позивача, що спричинило майнові шкоду позивачу на суму 7871533,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2025 у справі №927/311/25 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» залишено без руху на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
14.04.2025 в межах строку, встановленого ухвалою суду від 04.04.2025, від позивача надійшла заява від 14.04.2025 про усунення недоліків, до якої додано докази направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до них документів на адресу посольства Російської Федерації у Республіці Польща.
Ухвалою суду від 15.04.2025 відкрите загальне позовне провадження у справі №927/311/25, підготовче засідання призначено на 13.05.2025, 12:45; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог; зобов?язано позивача здійснити переклад даної ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) посольства Російської Федерації в Польщі (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів (ухвала суду доставлена позивачу до його електронного кабінету в ЄСІТС 15.04.2025, 17:49, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа).
22.04.2025 Господарським судом Чернігівської області на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cn.arbitr.gov.ua розміщено повідомлення про те, що розірвання дипломатичних відносин України з Російської Федерацією унеможливлює надсилання ухвали на адресу відповідача - Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації, а тому Господарський суд Чернігівської області здійснює повідомлення відповідача у справі шляхом розміщення на сайті Судової влади України відповідного оголошення-повідомлення. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Вказаним повідомленням Господарський суд Чернігівської області у судовій справі №927/311/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» до Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації про стягнення 7871533,00 грн шкоди повідомляє відповідача - Російську Федерацію в особі уряду Російської Федерації про те, що ухвалою від 15.04.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 927/311/25 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 13.05.2025, 12:45. Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Чернігівської області за адресою: проспект Миру 20, м. Чернігів, 14000, зал судових засідань № 6; встановив процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву, роз?яснив відповідачу, що подання відзиву на позовну заяву є його правом.
12.05.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи, на виконання ухвали суду від 15.04.2025, доказів направлення відповідачу електронною поштою на адресу посольства Російської Федерації у республіці Польща ухвали суду від 15.04.2025 про відкриття провадження у справі.
13.05.2025 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, у якому просить суд розглянути справу за наявними в матеріалах справи документами, закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.
У підготовче засідання 13.05.2025 позивач та відповідача не прибули; про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином.
Подані позивачем докази направлення відповідачу електронною поштою на адресу посольства Російської Федерації у республіці Польща ухвали суду від 15.04.2025 про відкриття провадження у справі залучено до матеріалів справи.
Клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі задоволено судом, оскільки участь у судовому засіданні є процесуальним правом сторони.
У підготовчому засіданні 13.05.2025 протокольно закрив підготовче провадження у справі № 927/311/25 та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.06.2025, 13:00, про що учасників справи повідомлено ухвалою суду від 13.05.2025, у якій зазначено про те, що явка представників не є обов?язковою (ухвала суду доставлена позивачу до його електронного кабінету в ЄСІТС 13.05.2025, 20:59, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа).
15.05.2025 Господарським судом Чернігівської області на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cn.arbitr.gov.ua розміщено повідомлення про те, що розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією унеможливлює надсилання ухвали на адресу відповідача - Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації, а тому Господарський суд Чернігівської області здійснює повідомлення відповідача у справі шляхом розміщення на сайті Судової влади України відповідного оголошення-повідомлення. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Вказаним повідомленням Господарський суд Чернігівської області у судовій справі №927/311/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» до Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації про стягнення 7871533,00 грн шкоди повідомляє відповідача - російську федерацію в особі уряду російської федерації про те, що ухвалою від 13.05.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 927/311/25 та призначити справу до судового розгляду по суті на 10.06.2025, 13:00. Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Чернігівської області за адресою: проспект Миру 20, м. Чернігів, 14000, зал судових засідань № 6. Зазначено про те, що явка представників не є обов?язковою.
10.06.2025 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, у якому просить суд розглянути справу за наявними в матеріалах справи документами, а також зазначає про те, що позовні вимогу підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити.
У судове засідання 10.06.2025 позивач та відповідач не прибули; про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі задоволено судом, оскільки участь у судовому засіданні є процесуальним правом сторони.
Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.
Судом враховано, що на офіційній сторінці Господарського суду Чернігівської області розміщено відповідне оголошення веб-порталу “Судова влада України» в порядку, передбаченому ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України, про час і місце розгляду даної справи.
Також всі процесуальні документи суду у справі №927/311/25 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".
При цьому суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода, завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20, а також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому, безумовно, Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та 22.06.2022 у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Згідно з ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, названого Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим у зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також, сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ “Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Таким чином, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи у цій справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.
Разом з тим у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Відтак, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі №927/311/25 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про необхідність подальшого повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Таким чином, учасники даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.
Відповідачем відзив на позовну заяву не подано, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлено.
Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У судовому засіданні 10.06.2025 суд розпочав розгляд справи по суті.
Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень учасникам судового процесу створені усі належні умови для надання доказів.
Оскільки відповідач у відповідності до ст.165 Господарського процесуального кодексу України відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, тому рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» (код 32947017) зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України, номер запису 100064107003100005 від 08.12.2021.
Основними видами економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» є: 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (основний); 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 56.30 Обслуговування напоями; 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення.
У приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» перебуває нерухоме майно загальною площею 1433,3 кв.м., опис: адміністративна будівля А-2, площею 557,9 кв.м.; прохідна А1-1, площею 183,0 кв.м.; склад А5-1, плошею 39,5 кв.м.; склад Е-1, площею 154,0 кв.м., склад навіс Е1-1, площею 66,1 кв.м.; вагова Е2-1, площею 16,9 кв.м., гаражі Ж-1, площею 265,3 кв.м; трансформаторна С-2, площею 27,8 кв.м.; пилорама Т-1, площею 74,8 кв.м; магазин У-1, площею 42,6 кв.м; склад Ф-1, площею 5,4 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15563 та розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером 7425582800:05:000:6048, (реєстраційний номер 1871303674255), реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1394481274255, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 189975218 від 23.11.2019) (а.с.34).
08.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» (орендар) та Чернігівською обласною державною адміністрацією (орендодавець) укладено Договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 7425582800:05:000:6048, площею 0,6009 га (землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення в адміністративних межах Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області), для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, строком на 25 років, на якій розміщено об?єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1394481274255 (а.с. 38-41).
Також для здійснення виробничої діяльності сільськогосподарського використання, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець) 04.09.2019 укладено Договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 7425580500:07:000:0159, площею 2,9148 га, в тому числі: 2,9148 га сільськогосподарських угідь, з них 2,9148 га ріллі, місцезнаходження якої: Чернігівська область, Чернігівський район, Анисівська сільська рада, строком на 7 років, який діє до 03.09.2026 (а.с. 35-36).
Право приватної власності Седнєвця А. Г. на земельну ділянку з кадастровим номером 7425580500:07:000:0159, площею 2,9148 га підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 178608078 від 23.08.2019) (а.с. 36 зворот).
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.22 введено в Україні воєнний стан, який триває на даний час.
З першого дня повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації на територію незалежної України 24.02.2022 місто Чернігів опинилось під щільним вогнем російської авіації, артилерії та інших можливих засобів ураження. По місту Чернігову безперервно наносились авіаудари, ракетні бомбування та обстріли артилерією. Починаючи з 25 - 26 лютого 2022 року до околиць міста вже в притул підійшла важка техніка агресора і додались обстріли з танків.
Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 “Про затвердження Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» територія Чернігівської області та безпосередньо с. Количівка, а також с. Іванівка Іванівської сільської територіальної громади з 24.02.2022 по 31.03.2022 входять до території активних бойових дій.
09.03.2022 внаслідок артилерійського обстрілу російських окупаційних військ виникла пожежа в адміністративній будівлі Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» за адресою: вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область, якою знищено одноповерхову будівлю, частину адміністративної будівлі та майно (а.с. 8).
Актом попереднього візуального обстеження пошкодженого майна внаслідок військової агресії Російської Федерації від 29.07.2022, складеним комісією Количівського старостинського округу Чернігівського району Чернігівської області у присутності власника пошкодженої нежитлової будівлі зафіксовано часткове пошкодження даху будинку, вікон у кількості 32 шт, вхідних дверей у кількості 5 шт, руйнування фасаду нежитлового приміщення; фотоматеріали додаються та є невід?ємною частиною акту (а.с. 7).
Згідно з Довідкою слідчого СВ Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області Даниленко Є. М. Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область, залучено в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 22022270000000010 від 28.02.2022 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 та ч.2 ст. 438 Кримінального кодексу України (а.с. 37).
Висновком експертного дослідження № ЕД-19/125-24/8743-БТ від 28.09.2024, складеного Чернігівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, на підставі наданого на дослідження експертного звіту за результатами обстеження від 20.09.2022 №ТО-20092022-1, щодо дослідження нежитлової будівлі та споруд, що знаходяться за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, А, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», встановлено, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт, з урахуванням вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень нежитлових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, А внаслідок військового обстрілу станом на час проведення дослідження становить 7871533,00 грн з ПДВ; перелік пошкоджень, заподіяних нежитловим будівлям та спорудам, що знаходяться за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, А внаслідок військового обстрілу наведено у дослідницькій частині висновку експертного дослідження (а.с. 10-33).
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з держави - російська федерація на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» 7871533,00 грн майнової шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації до України.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 7 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Судочинство в господарських судах здійснюється, зокрема, відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.1-3 ст.3 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб?єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1,4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Із змісту позовної заяви вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» відповідачем визначено Російську Федерацію.
Згідно ч. 1 ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до ч. 4 ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право» у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України “Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
У рішенні від 14.03.2013 у справі “Олєйніков проти Росії» Європейський суду з прав людини вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються “відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст.6 Конвенції (п.68, п. 31).
Отже, особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права “рівний над рівними має влади і юрисдикції», однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.
Водночас у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжено відповідними нормативно-правовими актами.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Крім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 №2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
У ч. 1 ст.2 Закону України “Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» зазначено, що російська федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Відповідно до ст. 2 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У п.4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ч.1 ст.1 Статуту ООН останній переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживає ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводить мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий “деліктний виняток» (англ. “tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування “деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у спорі, який розглядається, суд враховує таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок знищення майна останньої; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом “генерального делікту»).
Отже, Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21 Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.
Судом у даній справі також береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Отже, у разі застосування “деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у резидента України, навіть з іноземною країною, зокрема, й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Відповідно до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно до ч.ч.1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої “деліктної шкоди». Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Відповідно до ч. 1,2 ст. ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому ч.3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Судом встановлено, що територія Чернігівської області та безпосередньо с. Іванівка Іванівської сільської територіальної громади з 24.02.2022 по 31.03.2022 входили до території активних бойових дій, інформація про що міститься у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309.
09.03.2022 внаслідок артилерійського обстрілу російських окупаційних військ виникла пожежа в адміністративній будівлі Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» за адресою: вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область, якою знищено одноповерхову будівлю, частину адміністративної будівлі та майно, що зафіксовано в Акті про пожежу від 18.07.2022.
Фіксування часткового пошкодження даху будинку, вікон у кількості 32 шт, вхідних дверей у кількості 5 шт, руйнування фасаду нежитлового приміщення підтверджується Актом поперднього візуального обстеження пошкодженого майна внаслідок військової агресії Російської Федерації від 29.07.2022, складеним комісією Количівського старостинського округу Чернігівського району Чернігівської області в присутності власника пошкодженої нежитлової будівлі, у якому зазначено, що фотоматеріали додаються та є невід?ємню частиною акту.
Згідно з Довідкою слідчого СВ Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області Даниленко Є. М. Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область, залучено як потерпілий у кримінальному провадженні № 22022270000000010 від 28.02.2022 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 та ч.2 ст. 438 Кримінального кодексу України.
У силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів як частини українського національного законодавства дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії відносно України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Отже, протиправність діяння відповідача як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України у розумінні ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який не потребує встановлення в судовому порядку та закріплений державою на законодавчому рівні.
Щодо вини як складового елементу цивільного правопорушення слід зазначити, що законодавством України на позивача не покладається обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 та у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.
Також обов'язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками.
Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.
За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що 09.03.2022 у процесі пожежі об?єкту нерухомого майна, яке перебуває у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», розташованого за адресою: вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область, знищено одноповерхову будівлю, частину адміністративної будівлі та майно позивача, тобто його товарно-матеріальні цінності.
Як зазначалося вище, згідно з Довідкою слідчого СВ Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області Даниленко Є. М. 28.02.2022 відкрито кримінальне провадження № 22022270000000010 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 та ч.2 ст. 438 Кримінального кодексу України, де Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» (код 32947017, вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область) залучено в якості потерпілого.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, факт вини та заподіяння збитків (шкоди) діями відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17 та від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
З урахуванням викладеного вище суд дійшов висновку про те, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Щодо права власності позивача на знищене відповідачем майно.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності позивача на майно, розташоване за адресою: вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1394481274255) підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 189975218 від 23.11.2019).
Для розміщення та експлуатації об?єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1394481274255, а також для здійснення виробничої діяльності сільськогосподарського використання позивачем укладено договір оренди землі від 08.07.2019 щодо ділянки з кадастровим номером 7425582800:05:000:6048 площею 0,6009 га та договір оренди землі від 04.09.2019 на земельну ділянку з кадастровим номером 7425580500:07:000:0159 площею 2,9148 га.
Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких умов знищення належного позивачу на праві власності майна порушує його право власності і у зв'язку із цим породжує право останнього на відшкодування заподіяної йому відповідачем шкоди.
Cуд враховує те, що захист права власності гарантується статтею 1 Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Крім того, згідно п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватися із держави в цілому за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема, і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Щодо розміру заявлених позивачем збитків.
Як зазначалося вище, статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Виходячи з приписів ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Враховуючи приписи ч.4 ст. 22 Цивільного кодексу України стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.
Висновком експертного дослідження № ЕД-19/125-24/8743-БТ від 28.09.2024, складеного Чернігівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, на підставі наданого на дослідження експертного звіту за результатами обстеження від 20.09.2022 №ТО-20092022-1, щодо дослідження нежитлової будівлі та споруд, що знаходяться за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, А, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», встановлено, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт з урахуванням вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень нежитлових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, А, внаслідок військового обстрілу станом на час проведення дослідження становить 7871533,00 грн з ПДВ; перелік пошкоджень, заподіяних нежитловим будівлям та спорудам, що знаходяться за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, А внаслідок військового обстрілу наведено у дослідницькій частині висновку експертного дослідження.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Висновок експерта, розмір завданої шкоди відповідачем під сумнів, у належний спосіб, поставлено не було, заперечень та власних міркувань з цього приводу не висловлено.
Оцінивши Висновок експертного дослідження № ЕД-19/125-24/8743-БТ від 28.09.2024, складеного Чернігівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру майнової шкоди на суму 7871533,00 грн, завданої позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.
Таким чином, відповідно до вказаних висновків загальний розмір майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок російської збройної агресії на території України, складає 7871533,00 грн.
Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Таким чином, саме вимога позивача про стягнення з відповідача 7871533,00 грн майнової шкоди є законною, обґрунтованою, документально доведеною та забезпечить ефективний спосіб захисту порушеного права і фактично призведе до відповідного відшкодування.
У зв?язку з вищевикладеним суд доходить висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» 7871533 (семи мільйонів вісімсот сімдесяти однієї тисячі п'ятисот тридцяти трьох) гривень 00 копійок майнової шкоди.
У прохальній частині позову позивачем серед іншого заявлено вимогу про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» особою, що зазнала майнової шкоди від військових дій Російської Федерації, а саме артилерійських обстрілів в березні 2022 року території та майнового комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», розташованого за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, “А».
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути увагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейським судом з прав людини зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім цього, судом вказано, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 13 передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" у законі та на практиці (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17, постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/4164/19.
У постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, зокрема, зазначено, що якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Заявлена позивачем вимога про визнання Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» особою, що зазнала майнової шкоди від військових дій Російської Федерації, а саме артилерійських обстрілів в березні 2022 року території та майнового комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», розташованого за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, “А», є фактично вимогою про встановлення факту та не може бути предметом спору і самостійно розглядатися в окремій господарській справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Суд наголошує на тому, що, звертаючись з вимогою про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» особою, що зазнала майнової шкоди від військових дій Російської Федерації, а саме артилерійських обстрілів в березні 2022 року території та майнового комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», розташованого за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, “А», позивач фактично ставить питання про встановлення фактичних обставин справи, що входять в предмет доказування позову. Сама по собі ця вимога не є способом захисту порушеного права позивача у справі, а є лише підставою для певних висновків про наявність або відсутність юридичних фактів.
Згідно з правовим висновком, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 2, ст. 20 Господарського процесуального кодексу Украйни до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 910/7631/18).
Судом з урахуванням встановлених обставин зроблені відповідні висновки, які і лягли в основу даного рішення в частині вимог про стягнення майнової шкоди у розмірі 7871533,00 грн, заявлених в межах позову.
Звертаючись до суду з вимогою щодо встановлення юридичного факту, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», прагне досягти правової визначеності.
Суд зазначає, що навіть у разі задоволення такої вимоги рішення не може бути виконане у порядку, передбаченому чинним законодавством.
З огляду на вищевикладені висновки суду, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» в частині вимог про визнання Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» особою, що зазнала майнової шкоди від військових дій російської федерації, а саме артилерійських обстрілів в березні 2022 року території та майнового комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром», розташованого за адресою: Чернігівський район, с. Количівка, вул. 14 км Ніжинського шосе, “А» задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
При ухваленні рішення в справі суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За частиною 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач в установленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Позов позивачем подано через систему "Електронний суд".
Законом України від 26.05.2021 №2147а-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підпункт "б" підпункту 1 пункту 17 § 1 розділу 4).
Отже, з урахуванням вищевикладеного та з огляду на обставини подання позивачем позову через систему "Електронний суд", з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 94458,40 грн.
Керуючись ст. 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації (Краснопресненська набережна, 2, м. Москва, 103274) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівзернопром» (вул. 14 км Ніжинського шосе, А, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15563, код 32947017) 7871533 (сім мільйонів вісімсот сімдесят одну тисячу п'ятсот тридцять три) гривні 00 копійок майнової шкоди.
3. Стягнути з Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації (Краснопресненська набережна, 2, м. Москва, 103274) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код 37993783); банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106) 94458 (дев'яносто чотири тисячі чотириста п'ятдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору.
Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
4. У решті позову відмовити.
У судовому засіданні 10.06.2025 підписано вступну та резолютивну частини рішення суду.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 11.06.2025.
Суддя М.О. Демидова