вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2025 р. Справа№ 910/15382/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Хрипуна О.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 03.02.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 (повний текст складено 26.02.2024)
у справі №910/15382/23 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект"
до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
треті особи: Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" (третя особа-1)
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (третя особа-2)
про стягнення 20 266 243,44 грн,-
Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря" - "Машпроект" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" з вимогою про стягнення 20 266 243, 44 грн., з яких: 1 700 000, 00 грн. - списання з депозитного рахунку, 18 547 632, 50 грн. - за користування коштами, 18 610, 94 грн. - комісія за управління Гарантією та з вимогою про визнання припиненими усіх зобов'язань позивача перед відповідачем за договором гарантії № 18-22GR0007 від 09.10.2018 року.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що відсутні підстави для задоволення вимоги за банківською гарантією та відсутності права регресної вимоги відносно сплачених відповідачем коштів на виконання вимог за банківською гарантією.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 по справі №910/15382/23 у задоволенні позову Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник позивача звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 2, 73-80, 86, 236, 238 ГПК України.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
1)висновки суду та викладені обставини є неповними, оскільки Позивач зазначав, що прострочення Кредитора наявне не тільки через порушення строків оплати за виконані роботи, а також через консервування об'єкту будівництва, повернення Замовнику проектно-кошторисної документації (далі ПКД) та виконавчої документації, а згодом і будівельного майданчика, що в сукупності виключають можливість для Підрядника виконувати роботи, а отже і вчинити взагалі будь-які порушення. З матеріалів справи та поданих доказів вбачається, що сторони вели роботу направлену на припинення зобов'язань по Договору, і Замовник фактично відмовився від Договору. Іншими словами: через дії АТ «Укртрансгаз» ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» не могло і не може здійснювати роботи на об'єкті взагалі.
В даному випадку на правовідносини між Підрядником та Замовником розповсюджуються приписи ст. 538, 612, 613 ЦК України, а саме виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
З урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.06.2022 року у справі № 910/9397/20, вважає, що в діях АТ «Укртрансгаз» вбачається прострочення кредитора в розумінні ст. 3, 13, 538, 613, 851, 856 ЦК України.
Вимога про виплату коштів по Гарантії (від 26.12.2022 року) заявлена протягом строку прострочення Кредитора, а також у період відсутності порушення з боку Підрядника через неможливість виконання зобов'язання в силу ст. 538, 612, 613 ЦК України. Суд взагалі залишив поза увагою ту обставину, що сплата коштів по Гарантії відбулося вже після припинення чинності Гарантії.
АТ «Укртрансгаз» не мав право на отримання коштів по Гарантії (не було законних підстав) як на момент пред'явлення вимоги (26.12.2022 року), так і на час сплати Гарантом коштів (02.01.2023 року), оскільки через дії Замовника Підрядник був позбавлений можливості виконувати свої зобов'язання, а отже і прострочення з боку Позивача не відбулося (відсутній факт порушення зобов'язань).
Замовник не мав права приймати (отримувати) від Гаранта коштів за Гарантією.
Під час розгляду справи по суті та прийняття рішення, суд не врахував зазначені обставини, проігнорував їх та докази, надані на їх підтвердження.
2) суд допустив грубе порушення норм процесуального права та невірно застосував приписи ст. 75, 86 ГПК України, в частині звільнення від доказування та застосування преюдиції.
Так, суд зазначив результати розгляду судової справи № 910/718/23 та послався на неї як на встановлення преюдиціальних фактів, проте застосував і послався як на преюдицію не на обставини встановлені судом, а на правові оцінки, що є недопустимим в силу ч. 7 ст. 75 ГПК України.
Суд І та ІІ інстанції у справі № 910/718/23 не досліджували обставини належного/не належного виконання Підрядником своїх зобов'язань, а так само умови прострочення Замовника (прострочення кредитора), що випливає з тексту самих судових рішень, і, зокрема, зауваження суду апеляційної інстанції про відхилення ним судової практики, що є обов'язковою для вирішення справ по стягненню та виконанню банківських гарантій.
У справі № 910/718/23 в основу прийняття рішень про відмову у задоволенні позовних вимог покладено підставу неналежного способу захисту, а не у зв'язку з наявністю порушення з боку Підрядника.
АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» ніколи не визнавало неналежного виконання зобов'язань за Договором та факт порушення зі свого боку, а також своєї вини.
Позивач всіляко наполягав та стверджував про відсутність вини та самого факту порушення, неактуальність та не обов'язковість строків виконання робіт (відсутність прострочення виконання робіт з 01.11.2022 року).
3) висновки суду про наявність з боку АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» порушення умов Договору з 01.11.2022 року не відповідає дійсності та обставинам справи, є недоведеними належними та допустимим доказами, тому суд не дотримався вимог ст. 2, 14, 73-80, 86 ГПК України.
Суд дійшов невірного висновку про те, що «враховуючи викладене, позивачем не доведено відсутність підстав для задоволення вимоги за банківською гарантією та відсутності права регресної вимоги відносно сплачених відповідачем коштів на виконання вимог за банківською гарантією».
4) Вимога Бенефіціара від 26.12.2022 року не відповідає критеріям належного представлення та достовірності. Щодо її не достовірності зазначено вище, а щодо належного представлення представником Позивача було додатково зазначено про невідповідність форми та порядку пред'явлення вимоги про сплату коштів умовам Гарантії, однак це було проігноровано судом. Суд неналежним чином дослідив форму та зміст вимоги Бенефіціара, а також спосіб її представлення відповідно до умов Гарантії.
За умовами Гарантії вимога має бути надіслана, зокрема, на адресу Гаранта через банк бенефіціара, який підтвердить дійсність підписів та печатки на вимозі та повноваження представника бенефіціара на підписання вимоги шляхом відправки гаранту автентичного SWIFT-повідомлення формату МТ799 з посиланням на реквізити гарантії та вимоги.
За такого, відповідне SWIFT-повідомлення має бути не аби-яке, а саме формату МТ799, за такого всі інші формати є неналежними, через що і вимога є неналежно представленою.
Відповідач не навів достатніх доводів та доказів того, що наявне в матеріалах справи SWIFT-повідомлення відповідає формату МТ799.
Гарант, надаючи Гарантію, передбачив саме цю умову істотною та серед всього виділив форму відправки автентичного SWIFT-повідомлення саме формату МТ799.
Отримавши будь-яке SWIFT-повідомлення, Гарант перевіряючи належність пред'явлення вимоги умовам Гарантії в частині вимог до SWIFT-повідомлення, в першу чергу, мав перевірити її відповідність формату МТ799 і що вона подана саме у цьому форматі.
Вважає, що за відсутності самого SWIFT-повідомлення формату МТ799 або наявність іншого формату, достовірність підпису та печатки на вимозі не підтверджені, а отже є сумніви у її правомочності такої вимоги як належної.
Посилається на те, що суд проявив необ'єктивність, неповноту у встановленні обставин, що мають значення для справи, що призвело до невірних висновків.
5) Направлення листа № 0023301/39190-22 від 28.12.2022 року не є виконання Банком
умов щодо встановлення факту порушення зобов'язань, забезпечених Гарантією, або встановлення обставин що вимога є належно представленою та достовірною.
Сам по собі лист № 0023301/39190-22 від 28.12.2022 року, крім загальної пропозиції до Бенефіціара про відкликання вимоги, не впливає на суть правовідносин між сторонами і не є «індульгенцією» для АТ «Укрексімбанк» про зняття з нього відповідальності.
6) обставини форс-мажору є однією з обставин неправомірності застосування до Принципала Гарантії і сплати коштів по неї, а не єдиною, у зв'язку з чим судом необгрунтовано відхилено доводи Позивача з цього приводу.
7) більшість обставин, які мають значення для справи, про які зазначав Позивач (зокрема, виконання зобов'язань належним чином, прострочення Кредитора-Бенефіціара, передача ПКД, домовленості щодо припинення Договору, реалізація цих домовленостей, доведення ситуації до стану неможливості подальшого продовження виконання зобов'язань,
тощо) не були з'ясовані, що потягло до неправильного встановлення обставин справи і в подальшому прийняття незаконного, необґрунтованого рішення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/15382/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Станіка С.Р., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №910/15382/23, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Відповідно до останнього протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/15382/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Хрипуна О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №910/15382/23, призначено до розгляду в судовому засіданні.
Під час апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції від відповідача отримано відзив на апеляційну скаргу, в якому він спростовує доводи апелянта.
Третьою особою 2 також подано відзив на апеляційну скаргу позивача з запереченнями доводів апеляційної скарги.
Третьою особою 1 подано письмовві пояснення на апеляційну скаргу, в яких він підтримує доводи апеляційної скарги позивача.
До матеріалів справи позивачем, відповідачем та третьою сообою 2 подавались письмові пояснення у справі щодо обставин, які з'ясовувались під час апеляційного перегляду справи.
Під час розгляду справи, колегією суддів задоволено клопотання позивача про заміну Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (код ЄДРПОУ 31821381) на правонаступника Акціонерне товариство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (код ЄДРПОУ 31821381, 54018, м.Миколаїв, пр.Богоявленський, 42а).
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
В судовому засіданні 03.02.2025 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове - про задоволення позову.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 03.02.2025 представники відповідача та третьої особи-2 заперечували доводи апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення залишити без змін, представник третьої особи-1 підтримував апеляційну скаргу позивача.
В судовому засіданні 03.02.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
10.10.2018 між Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (замовником, третьою особою 2.) та Державним підприємством "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (підрядником, позивачем) укладений договір підряду № 1810000270, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, встановлених Договором та додатками до нього, третя особа 2 доручає, а позивач зобов'язується на свій ризик, своїми силами і засобами, з власних матеріалів та з використанням власного обладнання виконати роботи щодо об'єкта будівництва "Реконструкція компресорної станції "Яготин" (Будівельні роботи та поточний ремонт), далі іменовані "Роботи", а відповідач - прийняти виконані в строк та належним чином оформлені позивачем роботи та оплатити їх на умовах Договору.
Пунктом 2.1 Договору підряду визначено, що ціна Договору визначена на підставі договірної ціни (додаток № 2 до Договору), що визначається на основі кошторисів, калькуляцій, розрахунків, є невід'ємною частиною Договору і складає 2 248 050 000,00 грн. з ПДВ.
Положеннями п. 16.2 Договору підряду (з урахуванням додаткової угоди № 3 від 04.08.2021 до Договору підряду) передбачено, що Договір є діючим до 30.12.2022, а в частині гарантійних зобов'язань та розрахунків - до повного виконання.
Виконання умов Договору підряду було забезпечено банківською гарантією № 18-22GR0007 від 09.10.2018, де позивач є принципалом, третя особа 2. - бенефіціаром, а Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (відповідач) - гарантом. Банківська гарантія є безвідкличною та безумовною. Строк дії Банківської гарантії (з урахуванням змін № 2 від 10.09.2021) - до 30.12.2022 включно. Сума Банківської гарантії - 112 402 500,00 грн.
Банківською гарантією, зокрема, визначено, що вимога бенефіціара про здійснення виплати має бути виписана на бланку бенефіціара та має містити:
- посилання на номер і дату цієї гарантії;
- реквізити (номер і дата) Договору та дату набуття чинності Договором;
- повідомлення про невиконання/неналежне виконання позивачем зобов'язань за Договором, забезпечених цією гарантією;
- підписи уповноважених осіб бенефіціара та відбиток печатки бенефіціара;
- платіжні реквізити для перерахування суми, що вимагається за гарантією.
Також Банківською гарантією, зокрема, передбачено, що оригінал вимоги повинен бути надісланий:
- листом з оголошеною цінністю з описом вкладення або кур'єрською поштою на адресу гаранта: Україна, 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127 (до уваги Управління документарного бізнесу), разом із карткою бенефіціара із зразками підпису особи, що підписала вимогу, та відбитка печатки бенефіціара, завіреною нотаріально або Державною казначейською службою України;
або на зазначену вище адресу гаранта через банк бенефіціара, який підтвердить дійсність підписів та печатки на вимозі та повноваження представника бенефіціара на підписання вимоги шляхом відправки гаранту автентичного SWIFT-повідомлення формату МТ799 з посиланням на реквізити гарантії та вимоги.
Як встановлено матеріалами справи, третя особа 2 звернулася до позивача з претензією № 1001ВИХ-20-1086 від 02.03.2020, відповідно до якої вимагала сплатити 736 835,48 грн. (з яких: 516 414,61 грн. пені та 220 420,87 грн. штрафу) у зв'язку з порушенням строку виконання позивачем зобов'язання за Договором підряду.
На вказану претензію позивач надав відповідь № 17/1-1802 від 20.03.2020, в якій повідомив про відсутність підстав для задоволення претензії, оскільки невиконання позивачем зобов'язань у строки, передбачені Договором підряду, стало результатом прострочення третьою особою 2. виконання власних обов'язків.
Третя особа 2 звернулася до позивача з претензією № 1001ВИХ-22-4962 від 21.12.2022, в якій вимагала сплатити 129 086 264,45 грн. (з яких: 60 263 953,18 грн. пені та 68 822 311,27 грн. штрафу) у зв'язку з порушенням строку виконання позивачем зобов'язання за Договором.
На вказану претензію позивач надав відповідь № 17-3675 від 23.12.2022, в якій повідомив про відсутність підстав для задоволення претензії у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин.
Третя особа 2 звернулася до гаранта за Банківською гарантією з письмовою вимогою № 36ВИХ-20-75від 28.02.2020 щодо настання гарантійного випадку та перерахування коштів за гарантією, в якій вимагала здійснити виплату їй грошової суми за Банківською гарантією в розмірі 736 835,48 грн. у зв'язку з порушенням виконання позивачем зобов'язань за Договором підряду. Вказана вимога виконана гарантом за Банківською гарантією.
У подальшому третя особа 2 звернулася до гаранта за Банківською гарантією з письмовою вимогою № 1001ВИХ-22-5022 від 26.12.2022 щодо настання гарантійного випадку та перерахування коштів за банківською гарантією, в якій вимагала сплатити їй грошову суму за Банківською гарантією в розмірі 111 665 664,52 грн. у зв'язку з порушенням виконання позивачем зобов'язань за Договором. Вказана вимога виконана гарантом за Банківською гарантією.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач стверджував, що у зв'язку з не оплатою третьою особою 2 актів виконаних робіт за договором підряду, мало місце прострочення кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України. А також неможливість виконання зобов'язання за договором підряду була спричинена у зв'язку з існуванням форс-мажорних обставин, а саме: воєнною агресією проти України, що позивач обґрунтовує висновком Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин № 1774/1-2 від 16.11.2022 та сертифікатом регіональної Торгово-промислової палати Миколаївської області № 381/07 від 23.12.2022 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Тому, на думку позивача, відсутні підстави для задоволення вимоги за банківською гарантією та відсутності права регресної вимоги відносно сплачених відповідачем коштів на виконання вимог за банківською гарантією.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Під час апеляційного перегляду даної справи колегія суддів звертається до правових висновків, викладених в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, згідно яких:
« 38. Відповідно до частин першої, четвертої статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
39. Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
40. Відповідно до статті 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
41. Частинами першою, третьою статті 563 ЦК України унормовано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
42. Як передбачено частиною другою статті 564 ЦК України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
43. Відповідно до частин першої, третьої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
44. Таким чином відповідно до наведених законодавчих положень, з одного боку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією; кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. З іншого боку, зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання; якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; але повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
45. Об'єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов'язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов'язання принципалом, тобто те, що основне зобов'язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов'язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об'єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.
46. Об'єднана палата вважає, що слід за можливості прагнути до такого тлумачення законодавства, щоб не виникала суперечність між його окремими положеннями та не було необхідності у наданні переваги одним положенням перед іншими. Тому об'єднана палата виходить із такого.
47. Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.
48. Перш за все- це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов'язання. Умова щодо забезпечення основного зобов'язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.
49. Обов'язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.
50. Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов'язання гаранта.
51. Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов'язання, зв'язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв'язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.
52. Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
53. Виходячи з викладеного, об'єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
54. Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
55. Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
56. Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
57. Крім того, об'єднана палата зазначає таке.
58. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України); зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33).
59. Об'єднана палата вважає, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов'язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.
60. Крім того, під час тлумачення вказаних вище законодавчих положень об'єднана палата бере до уваги міжнародну практику щодо гарантій, зокрема вважає за необхідне звернутися до відповідних міжнародних актів.
61. Згідно з пунктом 1 статті 2 Уніфікованих правил Міжнародної торгівельної палати для гарантій на першу вимогу 1992 року банківська гарантія означає будь-яку гарантію або платіжне зобов'язання банку, страхової компанії або будь-якої іншої юридичної або фізичної особи (гарант), видану у письмовій формі та яка містить зобов'язання виплатити грошову суму у разі подання письмового платіжного вимоги, складеної відповідно до її умов, а також інших документів (наприклад, сертифіката, виданого архітектором або інженером, судового чи арбітражного рішення), якщо таке зобов'язання видано, зокрема, по наказу й під відповідальність однієї сторони (принципала).
62. Згідно з пунктом а) статті 20 Уніфікованих правил будь-яка платіжна вимога повинна бути зроблена у письмовій формі на додаток до документів, визначених у самій гарантії, та повинна включати письмову заяву, яка знаходиться або в самому тексті вимоги, або в окремих документах; письмова заява має містити: 1) твердження, що принципал порушив свої зобов'язання за основним контрактом, а у разі тендерної гарантії - умови тендеру, а також 2) зобов'язання, які порушив принципал.
63. При цьому згідно з пунктом b) статті 20 Уніфікованих правил гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендеру, на якій вона ґрунтується, тому гарант жодним чином не пов'язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них містяться в тексті гарантії; обов'язок гаранта - сплатити грошову суму, зазначену в гарантії, за поданням письмової вимоги та інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним у гарантії. Статтею 9 зазначених Уніфікованих правил встановлено, що всі документи, що надаються згідно з гарантією, включаючи платіжну вимогу, мають бути перевірені гарантом з належною увагою, аби визначити, чи відповідають вони за зовнішніми ознаками умовам гарантії. Якщо такі документи не відповідають за зовнішніми ознаками умовам, зазначеним у гарантії, вони мають бути відхилені.
64. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви від 11.12.1995 у статті 2 (1) визначає, що для цілей цієї Конвенції зобов'язання означає незалежне зобов'язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія або резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою ("гарантом/емітентом"), сплатити бенефіціару певну або таку, що може бути визначена, суму на просту вимогу або на вимогу поданням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобов'язання, які вказують або з яких випливає, що платіж належить за невиконання будь-якого зобов'язання або настання іншої обставини, або в сплату за позикові або авансовані кошти, або як платіж у погашення будь-якої строкової заборгованості принципала/наказодавця чи іншої особи. У силу статті 3 цієї Конвенції гарантія є незалежним зобов'язанням, тобто таким, що а) не залежить від наявності або дійсності основного правочину або будь-якого іншого зобов'язання або b) не визначається будь-якою умовою, не зазначеною у зобов'язанні, або будь-якою майбутньою невизначеною дією або подією за виключенням надання документів або іншої подібної дії або події у межах діяльності гаранта/емітента.
65. Пунктом 1 статті 16 тієї ж Конвенції встановлено, що гарант/емітент розглядає вимогу та будь-які супроводжуючі документи згідно зі стандартом поведінки, зазначеним у пункті 1 статті 14 [стаття 14 "Стандарт поведінки та відповідальності гаранта/емітента"]. При визначенні того, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками умовам зобов'язання і чи узгоджуються вони одне з другим, гарант/емітент гідним чином враховує міжнародний стандарт практики незалежних гарантій та резервних акредитивів.
66. Пунктом 1 статті 19 тієї ж Конвенції встановлено, що виключення з зобов'язання здійснити платіж можуть відбутися, "якщо явно очевидно, що: а) будь-який документ не є оригінальним або був підробленим; b) платіж не є належним на підставі, зазначеній у вимозі та допоміжних документах, або с) з урахуванням виду та мети зобов'язання відсутні достатні підстави, гарант/емітент, діючи добросовісно, має по відношенню до бенефіціара право призупинити платіж.
67. Згідно з Уніфікованими правилами для гарантій на вимогу 2010 року, затвердженими Міжнародною торговою палатою, гарантія за своєю природою не залежить від основного правочину та заяви, а гарант жодним чином не пов'язаний і не обмежений умовами правочину. Посилання в гарантії на основний правочин для мети його ідентифікації не змінює незалежної природи гарантії. Зобов'язання гаранта платити по гарантії не залежить від вимоги та заперечень, що випливають з будь-яких заперечень поза межами відносин поміж гарантом та бенефіціаром (п. "а" статті 5).
68. Статтею 12 "Межі відповідальності гаранта по гарантії" тих же Уніфікованих правил встановлено що гарант несе відповідальність перед бенефіціаром лише у відповідності, по-перше, з умовами самої гарантії, а по-друге, з цими правилами у тій мірі, в якій вони узгоджуються з умовами гарантії, у межах суми гарантії.
69. З огляду на аналіз міжнародних актів, що регулюють правовий обіг гарантій, об'єднана палата відзначає самостійність зобов'язання з гарантії, тобто непов'язаність такого зобов'язання з основним зобов'язанням.
70. Виходячи з викладеного, об'єднана палата дійшла висновку, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
71. Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання визначений підзаконним актом - Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 (далі - Положення № 639).
72. Відповідно до підпункту 9 пункту 3 розд. І цього Положення гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
73. Відповідно до п. 36 розд. V Положення № 639 банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.
74. Вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта / банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією / контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту (пп. 7 п. 2 розд. І Положення № 639).
75. Тобто, отримавши вимогу від бенефіціара, Банк (гарант) повинен був перевірити її на відповідність таким критеріям: 1) чи є така вимога належним представленням; 2) чи є така вимога достовірною.
76. Пп. 11 п. 2 розд. І Положення № 639 унормовано, що належне представлення - представлення документів за гарантією / контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії / контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія / контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії / контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями / контргарантіями.
77. Положення № 639 не дає визначення достовірності вимоги. Водночас зі змісту пунктів 54 (авізуючий банк (резидент), отримавши від іншого банку гарантію, перевіряє достовірність цієї гарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)), 69 (банк-гарант (резидент), отримавши від іншого банку контргарантію, перевіряє достовірність цієї контргарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)) випливає, що під перевіркою достовірності вимоги слід розуміти перевірку того, що вимога подана (підписана) бенефіціаром (від його імені), а не іншою особою.
78. У Положенні № 639 (п.п. 7 пункту 3) у відповідності з частиною третьою статті 563 ЦК України зазначено, що у вимозі має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією. Це положення корелюється з частиною першою статті 564 ЦК України, відповідно до якої після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Тобто зазначені положення спрямовані виключно на інформування боржника про дії його контрагента - кредитора, спрямовані на одержання коштів за гарантією (зокрема, для запобігання подвійної сплати боргу як гарантом, так і боржником). Ці положення не надають банку права відмовляти у сплаті коштів з підстав, не передбачених статтею 565 ЦК України.
79. Отже, наведені положення цього підзаконного акта відповідають § 4 глави 49 ЦК України.
80. Враховуючи висновки, сформульовані у цій постанові, об'єднана палата відступає від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
81. За висновками Великої Палати Верховного Суду у разі, коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).
82. Аналогічно у разі, коли об'єднана палата відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у такій постанові об'єднаної палати".
Як встановлено судом першої інстанції, в договорі про надання гарантії № 18-22GR0007, укладеного позивачем з Банком 09.10.2018 (далі - Договір гарантії) (зокрема, підп. 5.2.1, 5.2.2, 5.2.3 п. 5.2), Банк і принципал погодили між собою таке: у разі настання гарантійного випадку та/або події невиконання зобов'язань Банк:
перевіряє отриману від бенефіціара вимогу;
повідомляє принципала, як це зазначено у п. 9.3 цього Договору, про отримання вимоги та надає копію вимоги;
виконує зобов'язання за гарантією в порядку, передбаченому чинним законодавством України та згідно з умовами гарантії та цього Договору;
повідомляє принципала про виникнення заборгованості принципала перед Банком із зазначенням її суми.
Строк дії Банківської гарантії (з урахуванням змін № 2 від 10.09.2021) - до 30.12.2022 включно. Сума Банківської гарантії - 112 402 500,00 грн.
Положеннями статті 560 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, закріплені у ст. 563 ЦК України, а саме: у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії; вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії; у вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано; кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Відповідно до частини першої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Як встановлено вище, третя особа 2 звернулася до гаранта за Банківською гарантією з письмовими вимогами щодо настання гарантійного випадку № 36ВИХ-20-75 від 28.02.2020 про здійснення виплати їй грошової суми за Банківською гарантією в розмірі 736 835,48 грн. та № 1001ВИХ-22-5022 від 26.12.2022 про здійснення виплати їй грошової суми за Банківською гарантією в розмірі 111 665 664,52 грн.
Як встановлено судом, умовами Банківської гарантії (підп. 3.1.6 п. 3.1 Договору гарантії) передбачено, що гарант (Банк) надає бенефіціару (третій особі 2) саме безвідкличну та безумовну гарантію та приймає на себе безвідкличне і безумовне зобов'язання сплатити третій особі 2 обумовлену суму в розмірі 112 402 500,00 грн. протягом п'яти банківських днів після одержання письмової вимоги третьої особи 2, без необхідності для останнього обґрунтовувати свою вимогу, без подання інших документів крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов.
Пунктом 1.13 Договору гарантії визначено, що гарантійний випадок - отримання Банком від бенефіціара вимоги, за якою Банк зобов'язаний сплатити бенефіціару кошти у розмірі платежу, що не перевищує розміру, гарантованого гарантією.
Банківська гарантія передбачала, що виписана на бланку бенефіціара вимога має містити:
- посилання на номер і дату цієї гарантії;
- реквізити (номер і дата) Договору та дату набуття чинності цим Договором;
- повідомлення про невиконання/неналежне виконання принципалом зобов'язань за Договором, забезпечених цією гарантією;
- підписи уповноважених осіб бенефіціара та відбиток печатки бенефіціара;
- платіжні реквізити для перерахування суми, що вимагається за гарантією.
Строк дії Гарантії (з урахуванням внесених змін) - до 30.12.2022 включно.
Відповідно до тексту Банківської гарантії оригінал вимоги має бути надісланий:
- листом з оголошеною цінністю з описом вкладення або кур'єрською поштою на адресу гаранта: Україна, 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127 (до уваги Управління документарного бізнесу), разом із карткою бенефіціара із зразками підпису особи, що підписала вимогу, та відбитка печатки бенефіціара, завіреною нотаріально або Державною казначейською службою України;
або
- на зазначену вище адресу Гаранта через банк бенефіціара, який підтвердить дійсність підписів та печатки на вимозі та повноваження представника бенефіціара на підписання вимоги шляхом відправки гаранту автентичного SWIFT-повідомлення формату МТ799 з посиланням на реквізити гарантії та вимоги.
Відповідно до матеріалів справи, вимога бенефіціара передана відповідачеві 26.12.2022 через банк бенефіціара - АБ "Укргазбанк" (лист № 130/33358/2022 від 26.12.2022) разом із супровідним листом та SWIFT-повідомленням останнього з посиланням на реквізити Банківської гарантії і вимоги та підтвердженням дійсності підпису та печатки на вимозі та повноважень представника бенефіціара на підписання вимоги.
З метою додержання вимог ст. 564 ЦК України, а також пп. 5.2.1 п. 5.2 Договору гарантії гарант надіслав на адресу позивача лист № 0024000/39527-22 від 28.12.2022 із копіями вимоги бенефіціара і супровідного листа АБ "Укргазбанк" та лист № 0024000/39706-22 від 29.12.2022 із SWIFT-повідомленням.
Щодо посилань апелянта на ніби-то невідповідність вимоги бенефіціара критеріям належного представлення та достовірності через порушення формату SWIFT-повідомлення, відповідачем роз'яснено, що повідомлення формату 799 та 798 є SWIFT-повідомленням категорії 7**. Відповідно обидва вважаються автентичними повідомленнями, які є подібними за форматом основних полей (можуть містити довільний текст великого об'єму без використання спеціальних кодів).
В 2022 році відбулась зміна стандартів SWIFT, де окрім інших змін було додано формат повідомлення МТ765 - спеціалізований формат для передачі інформації, що стосується виставлення вимоги. Однак такий формат (МТ765) має значні обмеження щодо кількості символів (основне поле має обмеження в 50 строк).
В повідомленні 798 в полі 12 зазначено « 765». Це означає, що повідомлення виконує функцію повідомлення формату 765, тобто передача інформації, що стосується виставлення вимоги (в повідомленні Укргазбанку в основному полі міститься більше 110 строк інформації). В стандартах SWIFT визначено, що повідомлення формату 799 використовується для інформації, для передачі якої не був визначений інший тип повідомлення.
Відповідно використання формату 798 (із посиланням на 765) замістить 799 було коректним відповідно до стандартів SWIFT.
Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що в тексті позовної заяви відсутні аргументи, наведені апелянтом в апеляційній скарзі, щодо нібито невідповідності вимоги бенефіціара критеріям належного представлення та достовірності.
АТ «Укртрансгаз» в особі філії «Дирекція з будівництва та реконструкції газотранспортної системи Акціонерного товариства «Укртрансгаз» листом №3601ВИХ-20-75 від 28.02.2020 звернулось з письмовою вимогою до Гаранта сплатити протягом п'яти банківських днів грошові кошти в розмірі 736 835,48 грн.
Вказана вимога виконана Гарантом за Банківською гарантією.
Учасниками відносин згідно Банківської гарантії є юридичні особи: Принципал: ДП НВГК «Зоря»-»Машпроект», Бенефіціар: АТ «Укртрансгаз» та Гарант: АТ «Укрексімбанк».
Юридичні особи можуть діяти через філії та представництва.
Філії та представництва не є юридичними особами. Однак, вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (ч. 3 ст. 95 ЦК України).
Також, згідно ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР ЮО та ФОП) містяться, зокрема, відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи.
Згідно з даними ЄДР ЮО та ФОП АТ «Укртрансгаз» має відокремлені підрозділи -
філії, зокрема Філію «Дирекція з будівництва та реконструкції газотранспортної системи» (код 38605210) (далі - Філія).
Філія діє відповідно до Положення про Філію «Дирекція з будівництва та реконструкції газотранспортної системи» АТ «Укртрансгаз», затвердженого рішенням акціонера № 188 від 05.06.2018 (додається), (далі за текстом - Положення).
Згідно з Положенням:
Філія є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства Укртрансгаз, проводить свою діяльність від імені Товариства, не має статусу юридичної особи та здійснює частину функцій Товариства, що відповідає статутним цілям та завданням Товариства, відповідно до чинного законодавства України та цього Положення (пункт 1.2);
Філія має власну круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи, фірмові бланки.
Цим Положеннями, зокрема, передбачено, що Філія:
- у своїй діяльності Філія керується чинним законодавством України, Статутом Товариства, внутрішніми документами Товариства тощо (п. 1.6. Положення), укладає за дорученням Товариства договори (п. 2.3.7. Положення), своєчасно пред'являє від імені та за довіреністю Товариства претензії, вимоги, позови та ін. до підрядних організацій, постачальників, проектно-вишукувальних і інших організацій (установ, підприємств) за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань (п.2.3.9. Положення).
Філія має окремий баланс який є складовою балансу Товариства (п.1.5, п. 5.1. Положення).
Згідно із п. 6.1. Положення керівництво поточною діяльністю Філії здійснює директор.
Таким чином, вимога №3601ВИХ-20-75 від 28.02.2020 була підписана уповноваженою особою АТ «Укртрансгаз» в особі директора філії «Дирекція з будівництва та реконструкції газотранспортної системи Акціонерного товариства «Укртрансгаз» Сахна Олександра Миколайовича, уповноваженої особи відповідно до Положення про Філію та довіреності, а також містила відбиток печатки Бенефіціара (юридичної особи в особі філії), що повністю узгоджується з вимогами належного представлення та достовірності.
АТ «Укртрансгаз» листом №1001ВИХ-22-5022 від 26.12.2022 (Вимога) звернулось з письмовою вимогою до Гаранта сплатити протягом п'яти банківських днів грошові кошти в розмірі 111 665 664,52 грн.
Вказана вимога виконана Гарантом за Банківською гарантією.
Рішенням акціонера АТ «Укртрансгаз» від 16.12.2020 №431, до компетенції Генерального директора належать всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції загальних зборів та компетенції Директора дивізіону та/або Уповноваженого керівника корпоративної функції згідно з цим Статутом.
При цьому Статутом не передбачено обмежень щодо підписання т.в.о. Генерального директора Сергієм Переломою Вимоги на суму 111 665 664,52 грн.
З огляду на вищезазначене, Вимога Бенефіціара до Гаранта була виписана на бланку Бенефіціара (юридичної особи АТ «Укртрансгаз») та містила підпис т.в.о. Генерального директора АТ «Укртрансгаз» Сергія Переломи, уповноваженої особи відповідно до Статуту АТ «Укртрансгаз», а також відбиток печатки Бенефіціара (юридичної особи АТ «Укртрансгаз»), що повністю узгоджується з вимогами належного представлення та достовірності.
Таким чином, отримавши Вимогу від Бенефіціара, Гарант, перевірив її на відповідність належного представлення та достовірності, правомірно сплатив кошти АТ «Укртрансгаз» згідно вищезазначеної Вимоги.
Відтак, наведені в поясненнях від 20.09.2024 та від 24.09.2024 додаткові аргументи Апелянта та третьої особи-1 про нібито неправомірність дій Відповідача (внаслідок прийняття ним нібито неналежно оформленої Вимоги від особи, відмінної від тої, яка наведена в Гарантії та Договорі гарантії, яка була викладена не на бланку Дирекції, без печатки Дирекції та сплата Відповідачем коштів на рахунки відмінні від рахунків Дирекції), не грунтуються на нормах діючого законодавства України.
Отже, Вимога Бенефіціара виконана Гарантом за Банківською гарантією, оскільки така Вимога подана Бенефіціаром у строк дії Банківської гарантії з урахуванням умов Банківської гарантії та норм чинного законодавства, а також є належно представленою та достовірною.
Враховуючи наведені в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 висновки, які повністю узгоджуються в своїй сукупності з наявними у справі доказами та доводами відповідача, колегія суддів зазначає про наявність у відповідача обов'язку для виплати банківської гарантії.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 700 00 грн, списаних з депозитного рахунку позивача на сплату гарантії.
Оскільки відсутні підстави для задоволення позову у вказаній частині, у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 18 547 632,50 грн. сплачених за користування коштами та 18 610, 94 грн. комісії за управління гарантією, з вимогою про визнання припиненими усіх зобов'язань позивача перед відповідачем за договором гарантії №18-22GR0007 від 09.10.2018, як похідних, слід відмовити.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Доводи та міркування скаржника під час апеляційного перегляду прийнятого у справі рішення взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у мотивувальній частині постанови, однак не спростовують та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, належно оцінені та обгрунтовано відхилені під час апеляційного перегляду у справі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги позивача належить відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №910/15382/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №910/15382/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект".
4. Матеріали справи №910/15382/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 11.06.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
О.О. Хрипун