вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" травня 2025 р. Справа№ 911/1152/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 20.05.2025:
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд"
на рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 (повний текст рішення складено 02.11.2020)
у справі №911/1152/20 (суддя Лилак Т.Д.)
за позовом заступника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі
1) Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства
2) Державного підприємства "Димерське лісове господарство"
до 1) Вишгородської районної державної адміністрації,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд",
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк"
про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та витребування майна з незаконного володіння
Короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства "Димерське лісове господарство" до відповідачів - Вишгородської районної державної адміністрації, ТОВ "Проектехнотрейд" та ТОВ "Тренд Лендмарк", в якому просив (з урахуванням заяви про усунення недоліків):
- визнати незаконними та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 20 від 15.01.2008 "Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" під існуючу базу відпочинку на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області";
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 24.01.2008 між Вишгородською районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" зареєстрований приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області в реєстрі за № 361 та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки;
- витребувати на користь держави в особі ДП "Димерське лісове господарство" з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" земельну ділянку площею 1,4991 га з кадастровим номером 3221888600:02:147:0001, вартістю 55426,13 грн., яка розташована на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка, яка передана в оренду за спірним розпорядженням і оспорюваним договором, належить до земель державної власності лісогосподарського призначення і накладається на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП "Димерське лісове господарство"; така земельна ділянка вибула з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства, зокрема, без попереднього вилучення у постійного землекористувача ДП "Димерське лісове господарство", без отримання погодження органу з питань лісового господарства на зміну цільового призначення та без зміни цільового призначення земель лісового фонду.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач-2 проти позову заперечив, зокрема посилаючись на те, що на момент прийняття оскаржуваного Розпорядження, земельна ділянка пл. 1,5 га не перебувала у користуванні Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 06.12.1977 р. № 949-р та Додатку № 14 була вилучена з Димерського лісгоспзагу Мінлісгоспу УРСР та передана в довгострокове користування Науково-виробничому об'єднанню "Електронприбор" під зону відпочинку.
Крім того, відповідач-2 зазначив, що станом на момент прийняття оскаржуваного Розпорядження, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як орган, який погоджував зміну цільового призначення земель, зокрема, земель лісового фонду не існував, а отже права та інтереси цього органу не порушувались.
Також, відповідач-2 заперечуючи проти позовних вимог, вказував на пропуск строку для звернення із даним позовом до суду.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2020 позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано розпорядження від 15.01.2008; визнано недійсним договір оренди договір оренди землі від 24.01.2008 і скасовано державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки; витребувано на користь держави в особі ДП "Димерське лісове господарство" з незаконного володіння ТОВ "Проектехнотрейд" земельну ділянку площею 1,4991 га, кадастровий номер 3221888600:02:147:0001, вартістю 55 426,13 грн, розташовану на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в суді та, задовольняючи позов, виходив із того, що:
- розпорядження від 15.01.2008 прийняте в порушення вимог законодавства, зокрема, без отримання згоди на надання в оренду чи вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача - ДП "Димерське лісове господарство", без отримання погодження органу з питань лісового господарства на зміну цільового призначення та без зміни цільового призначення земель лісового фонду, тому вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування зазначеного розпорядження судом визнані правомірними;
- водночас, оскільки укладення оспорюваного договору здійснено на підставі неправомірного розпорядження, то такий договір також підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, а державна реєстрація права оренди земельної ділянки має бути скасована;
- стосовно вимоги про повернення спірної земельної ділянки, суд першої інстанції зазначив, що зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а тому позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, тому суд дійшов висновку про те, що прокурор не пропустив позовну давність у наведеному випадку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі №911/1152/20 та постановити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на момент прийняття оскаржуваного Розпорядження, земельна ділянка пл. 1,5 га не перебувала у користуванні Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 06.12.1977 р. № 949-р та Додатку № 14 була вилучена з Димерського лісгоспзагу Мінлісгоспу УРСР та передана в довгострокове користування Науково-виробничому об'єднанню "Електронприбор" під зону відпочинку.
Крім того, скаржник зазначив, що станом на момент прийняття оскаржуваного Розпорядження, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як орган, який погоджував зміну цільового призначення земель, зокрема, земель лісового фонду не існував, а отже права та інтереси цього органу не порушувались.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходили, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
Рух справи
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 скасовано. Позов заступника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Управління та ДП "Димерське лісове господарство" залишено без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Управління та ДП "Димерське лісове господарство".
Так, по-перше, суд зазначив, що прокурор не надав належних і допустимих доказів того, що Управління не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави; доказів, які би підтверджували доводи Управління про відсутність коштів на сплату судового збору для самостійного звернення з позовом у матеріалах справи немає.
По-друге, звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП "Димерське лісове господарство", яке не є органом державної влади або іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів, прокурор порушив норми частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається.
Порушення прокурором встановленої законом прямої заборони на звернення до суду в інтересах державної компанії виключає необхідність з'ясування питання невиконання або неналежного виконання таким позивачем дій, спрямованих на захист власних прав та інтересів або інтересів держави. При цьому суд апеляційної інстанції урахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №911/551/19, від 10.04.2019 у справі № 906/853/17.
Постановою Верховного Суду від 07.01.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 911/1152/20 скасовано в частині залишення без розгляду позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, поданого в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства. Справу в цій частині передати до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 911/1152/20 залишено без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2021, справу №911/1152/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_1 - головуючий суддя; судді: Коробенко Г.П., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" на рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі №911/1152/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1, судді: Коробенко Г.П., Станік С.Р. та розгляд вказаної апеляційної скарги призначити на 28.10.2021 на 09:50 год.
28.10.2021 судове засідання не відбулося, у зв'язку із перебуванням головуючого судді ОСОБА_1 з 19.10.2021 по 12.11.2021 на лікарняному.
У зв'язку з виходом головуючого судді ОСОБА_1 з лікарняного та з метою здійснення подальшого розгляду справи у визначеному раніше складом суду, ухвалою суду від 15.11.2021 розгляд даної справи призначено на 02.12.2021 на 09:40 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 зупинено апеляційне провадження у справі №911/1152/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №359/3373/16-ц.
У зв'язку з тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.03.2025 у справі №911/1152/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Північним апеляційним господарським судом встановлено, що 23.11.2021 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №359/3373/16-ц.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2025 справу №911/1152/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" на рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М., поновлено апеляційне провадження у справі №911/1152/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" на рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020, розгляд справи призначено на 02.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 відкладено розгляд справи на 20.05.2025.
Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 20.05.2025 з'явився представник скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд".
Інші учасники справи в судове засідання представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
В судовому засіданні 20.05.2025 представник відповідача (скаржника) - Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" просив скасувати рішення суду першої інстанції, а у позові прокурора відмовити у повному обсязі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджується наявними матеріалами справи, і що перевірено судом апеляційної інстанції, Досудовим розслідуванням кримінального провадження внесеного 26.02.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018111200000145, за інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства щодо незаконного відведення у власність земельних ділянок за рахунок земель лісового фонду встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 20 від 15.01.2008 передано в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування існуючої бази відпочинку, яка знаходиться на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області.
На підставі вказаного розпорядження 24.01.2008 між Вишгородською районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" (далі за текстом - ТОВ "Тренд Лендмарк") укладено договір оренди земельної ділянки зареєстрований в реєстрі за № 361 (далі за текстом - Договір).
Згідно п. 2 Договору в оренду передано земельну ділянку загальною площею 1,4991 га, з них під будинками відпочинку - 1,4991 га кадастровий номер 3221888601:21:147:0001.
Однак, згідно відомостей з Державного земельного кадастру України земельна ділянка, яка перебуває в оренді ТОВ "Тренд Лендмарк" має кадастровий номер 3221888600:02:147:0001.
В пункті 3 Договору вказано, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належить Орендарю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Голуб Л.А., приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області 31.10.2005 за № 5466.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" згідно договору купівлі- продажу від 15.08.2008 за № 5932 відчужило базу відпочинку за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Толокунь вул. Леніна, 54 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "САНТОС-КЛН".
В свою чергу ТОВ "САНТОС-КЛН" згідно договору купівлі продажу від 20.08.2008 за №21683 відчужило базу відпочинку за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Толокунь вул. Леніна, 54 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" (далі за текстом ТОВ "Проектехнотрейд").
Відчужуване нерухоме майно складається з: адміністративного будинку зазначеного на плані літерою "А", загальною площею 111,8 кв.м.; туалету, зазначеного на плані літерою "В"; літнього будинку, зазначеного на плані літерою "Г", загальною площею 21,3 кв.м.; сараю зазначеного на плані літерою "Д", складського приміщення, зазначеного на плані літерою "Є", загальною площею 73,2 кв.м.; їдальні зазначеної на плані літерою "Ж", загальною площею 27,3 кв.м.; погреба, зазначеного на плані літерою "З"; літнього будинку, зазначеного на плані літерою "І", загальною площею 26,3 кв.м.; убиральня, зазначена на плані літерою "К"; огорожі зазначені на плані № 1,2; навіс зазначений на плані літерою "Л", навіс зазначений на плані літерою "М".
Загальна площа нерухомого майна складає 259,9 кв.м., що становить всього 0,0259 га.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 120 Земельного та ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексів України до особи, яка набуває право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право користування земельною ділянкою, на якій їх розміщено, на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були в попереднього землекористувача.
А згідно із ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташовано такий житловий будинок, будівлю або споруду.
В постановах Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі № 922/3655/17 та від 07.11.2018 р. у справі № 910/20774/17 викладена правова позиція, що після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
Таким чином, до ТОВ "Проектехнотрейд" після набуття у власність бази відпочинку, під розміщення якої була передана в оренду земельна ділянка з кадастровим номером 3221888601:21:147:0001, також перейшли права та обов'язки орендаря земельної ділянки.
Згідно інформації наданої Українським державним проектним виробничим об'єднанням "Укрдержліспроект" листом № 493 від 24.06.2019 та наданих ним фрагменту публічної кадастрової карти України межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221888601:21:147:0001 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП "Димерське лісове господарство", а саме на 9, 10 виділи 22 кварталу Ясногородського лісництва ДП "Димерське лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування 2004 року.
Також згідно листа № 59 від 12.10.2017 Українського державного проектного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" та наданого ним фрагменту публічної кадастрової карти України межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221888601:21:147:0001 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП "Димерське лісове господарство", а саме на 12, 13 виділ 22 кварталу Ясногородського лісництва ДП "Димерське лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.
Згідно планшету № 3 (лісовпорядкування 1993 року) Ясногородського лісництва ДП "Димерський держлісгосп" та планшету № 3 (лісовпорядкування 2003 року) Ясногородського лісництва ДП "Київська лісова-науково дослідна станція" площа та контури 9, 10 виділів 22 кварталу Ясногородського лісництва не змінились.
Також, згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства Димерського державного лісового господарства 2004 року, (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків), земельна ділянка передана в оренду на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 20 від 15.01.2008 є частково земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та мали наступні таксаційні характеристики: виділ 9, берегозахисні лісові ділянки площа 1 га, склад - 10 сосни звичайної, береза повисла вік 48 років, середня висота -16м., середній діаметр - 18 см., запас на 1 га - 234 метрів кубічних; виділ 10, берегозахисні лісові ділянки площа 1,5 га, склад - 8 сосни звичайної, 2 береза повисла вік 48 років, середня висота - 16м., середній діаметр - 18 см., запас на 1 га - 203 метрів кубічних.
За проектом організації та розвитку лісового господарства ДП "Димерське лісове господарство" 2015 року, (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків), земельна ділянка передана в оренду на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 20 від 15.01.2008 також є частково земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та мали наступні таксаційні характеристики: виділ
берегозахисні лісові ділянки площа 1 га, склад - 10 сосни звичайної, береза повисла вік 59 років, середня висота -18м., середній діаметр - 22 см., запас на 1 га - 280 метрів кубічних; виділ
берегозахисні лісові ділянки площа 1,5 га, склад - 9 сосни звичайної, 1 береза повисла вік 59 років, середня висота -18 м., середній діаметр - 24 см., запас на 1 га - 210 метрів кубічних.
Як стверджує прокурор, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №20 від 15.01.2008 "Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" під існуючу базу відпочинку на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області" є незаконним та повинно бути скасовано, оскільки прийнято Вишгородською районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, всупереч вимогам ст. ст. 116, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, відведено в оренду земельні ділянки лісогосподарського призначення без попереднього вилучення у постійного землекористувача ДП "Димерське лісове господарство", без отримання погодження органу з питань лісового господарства на зміну цільового призначення та без зміни цільового призначення земель лісового фонду.
З огляду на вищевказане, Договір оренди від 24.01.2008, на думку прокурора, укладений всупереч положенням статей 6, 13, 14 Лісового кодексу України, 124, 149 Земельного кодексу України, 6, 15 Закону України "Про оренду землі" на підставі рішення неуповноваженого органу, у зв'язку з чим Договір оренди підлягає визнанню недійсним.
Крім того, прокурором зазначено про те, що держава, як власник спірної земельної ділянки лісового фонду та її постійний користувач ДП "Димерське лісове господарство" вправі вимагати її повернення.
У зв'язку з наведеними вище обставинами, прокурор звернувся з відповідним позовом до суду.
Відповідач-2 проти позову заперечив, зокрема посилаючись на те, що на момент прийняття оскаржуваного Розпорядження, земельна ділянка пл. 1,5 га не перебувала у користуванні Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 06.12.1977 р. № 949-р та Додатку № 14 була вилучена з Димерського лісгоспзагу Мінлісгоспу УРСР та передана в довгострокове користування Науково-виробничому об'єднанню "Електронприбор" під зону відпочинку.
Крім того, відповідач-2 зазначив, що станом на момент прийняття оскаржуваного Розпорядження, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як орган, який погоджував зміну цільового призначення земель, зокрема, земель лісового фонду не існував, а отже права та інтереси цього органу не порушувались. Крім того, відповідач-2 заперечуючи проти позовних вимог вказує на пропуск строку для звернення із даним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Так, статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Згідно ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Київське обласне та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, як державний орган, що здійснює контроль за дотриманням лісового господарства та реалізацією політики держави в цій сфері та ДП "Димерське лісове господарство", як постійний лісокористувач не вжили заходів щодо повернення спірної земельної ділянки у зв'язку з чим, заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом з метою повернення земельної ділянки, яка незаконно вибули з постійного користування ДП "Димерське лісове господарство" в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП "Димерське лісове господарство".
Не звернення Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП "Димерське лісове господарство" до суду із відповідним позовом, свідчить про не здійснення ними захисту інтересів держави в сфері ведення лісового господарства, захисту земель лісового фонду та інтересів держави в сфері регулювання спірних правовідносин, що і стало підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП "Димерське лісове господарство" з метою їх захисту у вказаному спорі.
Згідно листа ДП "Димерське лісове господарство" від 24.04.2019 № 01-364 про незаконність відведення в оренду земельної ділянки ТОВ "Тренд Лендмар" ДП "Димерське лісове господарство" було відомо принаймні вже з 24.04.2019, однак ніяких заходів реагування щодо повернення цих земель ним так і не було вжито, що свідчить про його бездіяльність.
Про відсутність можливості звернутися до суду за захистом Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повідомило в листі № 04-48/552 від 19.03.2020 зазначивши, що Управління не звертається до суду за захистом прав у зв'язку з відсутністю коштів на сплату судового збору.
ДП "Димерське лісове господарство" на запит прокурора чи буде підприємство звертатись до суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської РДА №20 від 15.01.2008, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки з незаконного володіння в листі від 24.04.2020 за № 01-260 лише зазначило, що не зверталось до суду з позовом.
Відповідно до правової позиці Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, згідно якої, розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Підставою звернення прокурора з позовною заявою став саме факт нездійснення уповноваженим державним органом та державним підприємством покладених на них законом обов'язків із захисту державних інтересів у сфері земельних правовідносин та ведення лісового господарства, яке полягає у невжитті Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ДП "Димерське лісове господарство" заходів щодо припинення порушень інтересів держави, визнання недійсним договору оренди та витребування з незаконного володіння земельних ділянок лісового фонду.
Сам факт не звернення уповноваженого органу до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо витребування з незаконного володіння земельних ділянок лісового фонду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначає, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.
Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла до висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, у постанові Верховного Суду від 07.01.2021 у даній справі, суд касаційної інстанції зазначив, що залишаючи без розгляду позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, суд апеляційної інстанції у цій частині мотивував свої висновки посиланням на недоведеність матеріалами справи доказів, на підтвердження доводів Управління про відсутність у нього коштів на сплату судового збору. Проте при цьому суд надав належної оцінки доводам прокурора про те, що невжиття Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, як уповноваженим органом, протягом тривалого часу заходів зі звернення до суду з відповідним позовом є свідченням бездіяльності у захисті інтересів держави у сфері земельних відносин та ведення лісового господарства, натомість наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. Зокрема, у листі, адресованому прокуратурі, Управління про наміри самостійно звернутися з відповідним позовом до суду не заявило, натомість повідомило про відсутність можливості вжиття заходів щодо повернення лісових ділянок у державну власність через відсутність фінансування на сплату судового збору. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.
Стосовно позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі Управління, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи сільської ради про неможливість самостійно звернутися до суду з позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом про повернення земельної ділянки, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що цей орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом.
Так, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є належним позивачем у цій справі з огляду на суб'єктний склад і зміст спірних правовідносин, і є органом, уповноваженим державою розпоряджатися земельною ділянкою відповідно до норм земельного та лісового законодавства, і законні інтереси потребують Управління судового захисту, з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, згідно положення затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.11.2012 № 401, підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом. Управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства; надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання в цілях не пов'язаних з веденням лісового господарства; надає дозвіл на переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов'язаних з веденням лісового господарства; здійснює управління об'єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством; координує діяльність підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства України
Отже, Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства є органом державної влади та підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом.
Завданням управління є реалізація повноважень Держлісагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
За змістом пункту 3 Положення основними завданнями Держлісагентства є, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
Згідно з підпунктами 4, 5, 6, 7, 8, 9, 21, 30, 33 Положення, Держлісагентство здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; здійснює державне управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають зазначені рішення; здійснює управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбачених законом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності.
Аналіз цих пунктів Положення дозволяє дійти висновку, що Держлісагенство є центральним органом, до основних завдань якого належить, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового господарства.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Держлісагенстство є органом державної влади, тобто суб'єктом владних повноважень, а відповідно до положень абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 911/3293/16.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором належно обґрунтовано підстави представництва інтересів держави, вірно визначено позивача - Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства - як орган, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних відносинах, належно в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" надано повідомлення про намір звернутися до суду з відповідним позовом. При цьому Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не оскаржило дії прокурора та не повідомило про жодні практичні дієві заходи до самостійного захисту інтересів держави та усунення допущених порушень.
Також, суд апеляційної інстанції враховує, що правові підстави позову прокурора, як і їх обгрунтування, є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, і досліджуються з урахуванням наявних у справі доказів, з урахуванням постанови Верховного Суду від 07.01.2021.
Стаття 55 Земельного кодексу України визначає, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
За змістом ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
В силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (редакції станом на момент виникнення правовідносин), спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Зокрема, статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Згідно статті ст. 17 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення правовідносин), у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Як визначено ст. 39 Лісового кодексу України, ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії до яких відносяться і захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції).
За статтями 45, 47, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення ДП "Димерське лісове господарство" підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства "Димерське лісове господарство" 2004 року, проектом організації та розвитку лісового господарства "Димерське лісове господарство" 2015 року, викопіюваннями з планшету № 3 Ясногородського лісництва ДП "Димерське лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування 2003, 2014 років, протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Димерського лісгоспу.
В свою чергу, в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (редакції станом на момент виникнення правовідносин), спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Відповідно до ч. 2 ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Частиною 5 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Згідно статті 124 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Стаття 5 Закону України "Про оренду землі" визначає, що Орендарями земельних ділянок можуть бути: районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), районні державні адміністрації на їх території надають у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Положеннями ч. 7 цієї ж статті установлено, що Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.
Частина 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб.
За ст. 18 Лісового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.
Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.
Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
Згідно листа ДП "Димерське лісове господарство" від 24.04.2019 № 01-364, спірна земельна ділянка розташована на землях лісогосподарського призначення лісового фонду та погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення та/або вилучення вказаних лісових ділянок підприємство, як землекористувач, не надавало.
Пунктом 3 розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 20 від 15.01.2008 визначено надати земельну ділянку загальною площею 1,4991 га, з них під будинками відпочинку (гр. 57) - 1,4991 га.
Згідно Форми державної статистичної звітності, № 6-зем "Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності" (річна) затвердженої наказом Державного комітету статистики України 05.11.98 № 377 графа 57 містить відомості про забудовані землі у тому числі землі, які використовуються для відпочинку, та інші відкриті землі у тому числі кемпінгів, будинків для відпочинку або для проведення відпусток.
Відповідно до ст. 52 Земельного кодексу України, до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуваним розпорядженням також порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена всупереч вимогам Земельного кодексу України та за відсутності згоди органу лісового господарства.
Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.
Відповідно до частини першої статті 57 Лісового кодексу України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Згідно з ч. 3 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Отже, процедура вилучення земельних лісових ділянок, а також зміна їх цільового призначення потребує обов'язкового погодженням органу з питань лісового господарства.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 20.03.2013 у справі № 6-13цс13 та від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від № 04-48/552 від 19.03.2020, останнє не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення.
Крім того, відповідно до вимог ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Порядок зміни цільового призначення земель державної та комунальної власності чинним на час прийняття спірного розпорядження законодавством не врегульовано, водночас порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у приватній власності є нормативно визначеним.
Так відповідно до ч. 3 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.п. 2-11 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 502, процедура зміни цільового призначення земельної ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб передбачає розробку відповідного проекту відведення земельної ділянки цільове призначення якої змінюється, його погодження з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, проведення державної землевпорядної експертизи та затвердження проекту відведення рішенням відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Таким чином, у даному випадку слід застосовувати норми законодавства, що врегульовують подібні за змістом відносини щодо зміни цільового призначення земельних ділянок приватної власності.
Однак, в порушення зазначених норм закону оскаржуваним розпорядженням не змінено цільове призначення земельних ділянок та передано Вишгородською районною державною адміністрацією у власність відповідачам землю лісового фонду.
Аналогічна правова позиція щодо протиправності рішень органу державної влади щодо відведення у приватну власність земельних ділянок без попереднього прийняття рішення щодо зміни цільового призначення викладена в постанову Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №761/1554/13-ц.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в порушення вищенаведених приписів вимог законодавства, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №20 від 15.01.2008 прийнято без отримання згоди на надання в оренду чи вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача - ДП "Димерське лісове господарство", без отримання погодження органу з питань лісового господарства на зміну цільового призначення та без зміни цільового призначення земель лісового фонду.
Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Згідно з ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора та про наявність обумовлених законом підстав для визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 20 від 15.01.2008 "Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" під існуючу базу відпочинку на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області". Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Щодо позовних вимог про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки, укладеного 24.01.2008 між Вишгородською районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" зареєстрований приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області в реєстрі за № 361 та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
За приписами частин 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За визначеннями, наведеними у ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.
Державній реєстрації прав підлягають, зокрема право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.
За приписами ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підп. "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
З огляду на зазначене та оскільки укладення спірного договору здійснено на підставі неправомірного рішення, тобто з порушенням вимог законодавства суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність обумовлених законом підстав для визнання укладеного 24.01.2008 між Вишгородською районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" договору оренди недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
Стосовно вимоги про повернення спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зайняття відповідачем-2 земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Згідно статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Тобто, тлумачення статті 391 Цивільного кодексу України свідчить, що негаторний позов застосовується для захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі №363/3032/16-ц).
Зважаючи на встановлені в ході розгляду справи обставини, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність у ТОВ "Проектехнотрейд" законних підстав користування спірною земельною ділянкою, а відтак остання підлягає поверненню на користь держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, у зв?язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні у відповідності до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно доводів скаржника про те, що спірна земельна ділянка була вилучена з постійного користування ДП "Димерське лісове господарство" станом на час прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією розпорядження № 20 від 15.01.2008, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 06.12.1977 № 949-р, земельну ділянка площею 1,5 га було вилучено з Димерського Лісгоспзагу Мінлісгоспу УРСР та передано в довгострокове користування Науково-виробничому об'єднанню "Електронприбор" під зону відпочинку та стоянку "Чернишевський".
Разом з тим, у вказаному розпорядженні Ради Міністрів УРСР від 06.12.1977 № 949-р зазначено, що земельні ділянки, що надаються в тимчасове користування, після закінчення строку користування мають бути повернуті попереднім землекористувачам у стані, придатному для господарського використання.
Відповідно до ст. 15 Земельного кодексу Української PCP (в редакції до діяла на час прийняття розпорядження Ради Міністрів УРСР від 06.12.1977 № 949-р) тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування.
Як вбачається з проекту організації та розвитку лісового господарства Димерського Держлісгоспу 1994 року, проекту організації та розвитку лісового господарства "Димерське лісове господарство" 2004 року, проекту організації та розвитку лісового господарства "Димерське лісове господарство" 2015 року, викопіювання з планшету № 3 Ясногородського лісництва ДП "Димерське лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, спірна земельна ділянка була повернута попередньому землекористувачу.
Суд апеляційної інстанції також не погоджується з доводами відповідача-2 стосовно того, що права Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не були порушені, з огляду на те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державна реєстрація Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства була проведена 05.02.2013 в результаті перетворення, однак як юридична особа код ЄДРПОУ:35278561 зареєстровано ще 13.07.2007 тобто до прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією оспорюваного розпорядження.
У відповідності до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, як зазначалось вище, негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Таким чином, прокурором не пропущений строк позовної давності.
Також, дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції в контексті способу обраного прокурором способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції прав людини та основоположних свобод.
Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі"Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).
В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine) , заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.
Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Отже, суд повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що фактично позов заявлено прокурором до належних відповідачів, а обраний прокурором спосіб захисту в контексті спірних правовідносин сторін та в сукупності заявлених позовних вимог - є ефективним, адже внаслідок задоволення позову прокурора відновиться правовий статус земельної ділянки та буде досягнута правова визначеність у її статусі.
Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції , проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора, з урахуванням висновків постанови Верховного Суду у даній справі від 07.01.2021, підлягають задоволенню.
Крім того, скаржником 28.10.2021 до суду апеляційної інстанції заявлено клопотання про долучення додаткових доказів по справі (листа УДПЛВО «Укрдержліспроект» від 06.10.2021), у задоволенні якого судом апеляційної інстанції відмовлено з огляду на приписи ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказаний доказ виник вже після ухвалення оскаржуваного рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення в частині вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до відповідачів про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та витребування майна з незаконного володіння - ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі № 911/1152/20 в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 20 від 15.01.2008 "Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" під існуючу базу відпочинку на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області", та в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 24.01.2008 між Вишгородською районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" зареєстрований приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області в реєстрі за № 361 та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, за наведених доводів апеляційної скарги.
Також, в частині витребування на користь держави з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" земельної ділянки площею 1,4991 га з кадастровим номером 3221888600:02:147:0001, вартістю 55426,13 грн., яка розташована на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту - рішення суду першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України слід змінити, витребувавши її на користь держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" на рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі № 911/1152/20 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі № 911/1152/20:
- в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 20 від 15.01.2008 "Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" під існуючу базу відпочинку на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області", та в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 24.01.2008 між Вишгородською районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" зареєстрований приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області в реєстрі за № 361 та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки - залишити без змін;
- в частині витребування на користь держави з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" земельну ділянку площею 1,4991 га з кадастровим номером 3221888600:02:147:0001, вартістю 55426,13 грн., яка розташована на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту - змінити, витребувавши її на користь держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.
3. Викласти пункт 4 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 у справі № 911/1152/20 в наступній редакції:
Витребувати на користь держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" земельну ділянку площею 1,4991 га з кадастровим номером 3221888600:02:147:0001, вартістю 55426,13 гри., яка розташована на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.
4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги - залишити за скаржником.
5.Матеріали справи №911/1152/20 повернути до Господарського суду Київської області, доручивши видати наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано:06.06.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга