Постанова від 10.06.2025 по справі 916/3156/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3156/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року м. Одесі, суддя першої інстанції Рога Н.В., повний текст складено та підписано 03.02.2025 року

у справі № 916/3156/24

за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави

до відповідачів: 1- Любашівської селищної ради, Подільського району Одеської області

2-Фермерського господарства «Людмила», смт. Любашівка Одеської області

про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації, зобов'язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У липні 2024 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідачів Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області та Фермерського господарства «Людмила», смт.Любашівка Одеської області, в якій просив суд:

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, укладений 12.03.2024 між Любашівською селищною радою та Фермерським господарством «Людмила» щодо земельної ділянки площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 для сільськогосподарських потреб (зрошення) та водного об'єкта - Кричунівського ставка №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.;

скасувати рішення державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Ганни Миколаївни від 13.04.2024р. №72586093 про державну реєстрацію права оренди Фермерського господарства «Людмила» на земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649);

зобов'язати Фермерське господарство «Людмила», смт. Любашівка Одеської області повернути Любашівській селищній територіальній громаді в особі Любашівської селищної ради земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - Кричунівським ставком №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, посилаючись на наявність у нього законних підстав для представництва інтересів держави, зазначив, що рішенням Любашівської селищної ради від 31.01.2024 № 6503 передано Фермерському господарству «Людмила» в оренду земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, під ставками - 17,7399 га, для сільськогосподарських потреб (зрошення), за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада. Рішенням державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Ганни Миколаївни від 13.04.2024р. № 72586093 проведено державну реєстрацію права оренди Фермерського господарства «Людмила» на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649).

Проте, на думку прокурора, Любашівською селищною радою здійснено передачу земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом в оренду Фермерському господарству «Людмила» без проведення земельних торгів (аукціону), в порушення цільового призначення земельної ділянки, всупереч встановленим законодавством вимогам щодо мети передачі в оренду земель водного фонду та водних об'єктів, а також в протиріччя з вимогами паспорта водного об'єкта.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року у справі №916/3156/24 (суддя Рога Н.В.) у задоволенні позову Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса до Любашівської селищної ради Одеської області та Фермерського господарства «Людмила», смт. Любашівка Одеської області про визнання недійсним договору, скасування рішення державного реєстратора, зобов'язання повернути земельну ділянку у справі №916/3156/24 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, місцевий господарський суд дійшов висновку, що передача Любашівською селищною радою в користування Фермерському господарству «Людмила», смт. Любашівка Одеської області земельної ділянки з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 за договором оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, з метою спеціального водокористування, було здійснено правомірно, на підставі попередньо отриманого дозволу, що відповідно до норм чинного законодавства не потребує проведення процедури передачі земельної ділянки в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) у відповідності до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса з рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року у справі №916/3156/24 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на обставини, визначені ним в позовній заяві, наголошує, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Жодних вимог щодо необхідності оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку та водний об'єкт для отримання такого дозволу законодавством не передбачено. Так само отримання дозволу на спеціальне водокористування не зобов'язує особу вживати заходи для оформлення правовстановлюючих документів на водні об'єкти, з яких здійснюватиметься забір води. Тобто, прокурор стверджує, що законодавством розрізняються підстави, умови та порядок використання водних об'єктів на умовах оренди та здійснення забору води на умовах спеціального водокористування.

Також, прокурор наголошує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення порядку передачі в оренду водних об'єктів у комплексі з земельними ділянками» від 04.11.2020 №963-ІХ, який набрав чинності 02.03.2021, внесено зміни до ряду законодавчих актів України, у тому числі, до Водного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».

При цьому, на переконання прокурора, наявність дозволу щодо забору води за допомогою вказаного насосного агрегату не вимагає оформлення у користування земельної ділянки та водного об'єкту Кричунівського ставка № 1 загальною площею 17,7399 га.

Таким чином, прокурор наголошує, що наявність дозволу для спеціального водокористування (забір води за допомогою насосного агрегату) використано лише як черговий формальний привід для уникнення проведення процедури земельних торгів, а тому, на думку прокурора, Фермерське господарство не могло законно набути право користування земельною ділянкою та водним об'єктом. Натомість, останній набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування рішення, яке не є таким.

Також, прокурор наголошує, що дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки, відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв'язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власність фізичним або юридичним особам, а також забезпечення конкурентного способу розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Такий підхід забезпечує раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.

Разом з тим, прокурор вважає, що рішення суду першої інстанції може становити прецедент, згідно з яким для отримання у користування будь-якого водного об'єкта в обхід встановленої конкурентної процедури достатньо буде отримати дозвіл на спеціальне водокористування за більш спрощеним порядком та умовами, ніж участь у відкритих торгах з продажу права оренди на земельну ділянку та водний об'єкт.

Щодо неможливості передачі у користування земельної ділянки з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 та водного об'єкта для сільськогосподарських потреб (зрошення), прокурор наголосив, що Любашівська селищна рада, укладаючи договір оренди землі від 12.03.2024 року, допустила використання земельної ділянки для зрошення всупереч існуючому цільовому призначенню земельної ділянки (землі водного фонду) та її виду використання (для рибогосподарських потреб).

Також, посилаючись на частину 1 статті 51 Водного кодексу України, прокурор зазначає, що визначено вичерпний перелік цілей, для яких можуть передаватись у користування на умовах оренди водні об'єкти, до яких використання водних об'єктів для сільськогосподарських цілей (зрошення) не відноситься.

Скаржник наголошує, що поза увагою суду першої інстанції залишились відомості паспорту водного об'єкта на Кричунівський ставок №1, погодженого 30.08.2023 сектором у Херсонській області та м. Севастополі Держводагентства України, відповідно до якого призначення водного об'єкта (водосховища, ставка) відповідно до проекту будівництва: по проекту відомості відсутні, фактично - рибництво. В свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 51 Водного кодексу України, надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта. Невід'ємною складовою договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом є паспорт водного об'єкта (ч. 8 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»). Таким чином, на думку прокурора, використання Кричунівського ставка №1 для сільськогосподарських цілей (зрошення) прямо суперечить паспорту водного об'єкта, який є невід'ємною частиною договору оренди.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року у справі №916/3156/24, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 року прийнято апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року у справі №916/3156/24 до свого провадження колегією суддів у новому складі : головуючий суддя Діброва Г.І., судді: Богацька Н.С., Савицький Я.Ф., призначено справу до розгляду.

26.03.2025 року через підсистему «Електроний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства «Людмила», смт. Любашівка Одеської області надійшов відзив, в якому останній просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві, відповідач-2 наголошує, що чинним законодавством прямо встановлено, що не підлягають передачі в користування на конкурентних засадах ділянки у разі їх використання для потреб спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів, а у дозволі прямо прописано, що метою спеціального водокористування є зрошення і водозабір здійснюється для зрошення.

Більш того, відповідач-2 наголошує, що спеціальне водокористування жодним нормативним актом не ставиться в залежність до цільового призначення, а отже, не може його порушити та не може визначатись як використання не за цільовим призначенням.

З огляду на вказане, відповідач - 2 наголошує, що вимога апелянта про необхідність в судовому порядку визнати договір недійсним суперечить нормам чинного законодавства та не знаходить свого підтвердження у нормах чинного законодавства, оскільки умови договору сторонами не порушувались, а укладання договору ніяким чином не відбувалось з порушенням норм закону.

Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представники учасників справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином про що свідчать довідки про доставку до їх електронних кабінетів шляхом направлення ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду.

10.06.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від представників Любашівської селищної ради та Фермерського господарство «Людмила» надійшли заяви про проведення судового засідання без їх участі (вх.№№847/25/Д4,847/25/Д3), колегією суддів зазначене клопотання задоволено.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема “Іззетов проти України», “Пискал проти України», “Майстер проти України», “Субот проти України», “Крюков проти України», “Крат проти України», “Сокор проти України», “Кобченко проти України», “Шульга проти України», “Лагун проти України», “Буряк проти України», “ТОВ “ФПК “ГРОСС» проти України», “Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов'язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року у справі №916/3156/24 не потребує скасування, з огляду на наступне.

Господарським судом Одеської області, Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з інформаційної довідки №384470819, власником земельної ділянки кадастровий номер 5123382600:02:002:0016, площею 17,7399 га, є Любашівська селищна рада, ЄДРПОУ 04380040.

13.09.2023 Державне агентство водних ресурсів України видано дозвіл на спеціальне водокористування №230/ОД/49д-23 Фермерському господарству «Людміла», ЄРДПОУ:30715239, 66511, Одеська область, Подільський район, Зеленогірська ТГ, село Познанка Перша.

Фактичне місце здійснення діяльності (водокористування): Забір води з Кричунівського ставка №1 (за допомогою пересувного насосного агрегату МЕС-DMR-65-2/2) в межах с. Кричунове Любашівської ТГ Подільського району Одеської області, Басейн р.Гедзилів Яр/басейн р. Кодима/басейн р. Південний Буг, район басейну р. Південний Буг.

Мета водокористування: зрошення.

Строк дії дозволу - з 13.09.2023 по 13.09.2026.

30.08.2023 Держводагенством України було погоджено паспорт водного об?єкта - Кричунівського ставка №1 площею 17,7399 га, що розташований на території Любашівської селищної ради в Подільському районі Одеської області, що був виготовлений ФОП Єгоращенко В.Б. на замовлення Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області.

Відповідно до даного паспорту, по проекту будівництва відомості про призначення водного об'єкту відсутні, фактично - рибництво.

Після отримання дозволу на спеціальне водокористування, Фермерське господарство «Людмила» звернулося до Любашівської селищної ради з листом №Г-1483 від 28.09.2023, в якому відповідно до вимог ч.2 ст.124, ч.2 ст.134 Земельного кодексу України просив передати йому в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 площею 17, 7399 га строком на 25 років.

Рішенням №6503 від 31.01.2024 «Про передачу в оренду земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом Фермерському господарству «Людмила» кадастровий номер 5123382600:02:002:0016 на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області» Любашівська селищна рада вирішила:

1) передати Фермерському господарству «Людмила» в оренду вищезазначену земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом;

2) Фермерському господарству «Людмила» укласти з селищною радою договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом терміном на 7 років загальною площею - 17,7399 га, під ставками - 17,7399 га, для сільськогосподарських потреб (зрошення) за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада. Встановити орендну плату за користування земельною ділянкою в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом із розрахунку:

- за земельну ділянку в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної;

- за водний простір згідно з Методикою визначення розміру плати за надані в оренду водні об'єкти, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 28.05.2013р. №236.

3. Зобов'язати Фермерське господарства «Людмила» :

- погодити укладений договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом терміном на 7 років загальною площею - 17,7399 га, для сільськогосподарських потреб (зрошення) за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада у секторі в Одеській області Державного агенства водних ресурсів;

- утримувати земельну ділянку в належному санітарно-екологічному стані.

Контроль за виконанням даного рішення покладено на постійну комісію з питань земельних містобудування, відносин та охорони природи.

На підставі вказаного рішення 12 березня 2024 між Любашівською селищною радою (орендодавець) та Фермерським господарством «Людмила» (орендар) укладено договір № 32 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, відповідно до п. 1 якого Любашівська селищна рада надає, а Фермерське господарства «Людмила» приймає у строкове платне користування земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - Кричунівським ставком № 1 площею 17,7399 га, що розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області (в межах населених пунктів), для цілей - сільськогосподарських потреб (зрошення).

Відповідно до п. 2 договору №32 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 17,7399 га, у тому числі земельна ділянка площею 17,7399, вид угідь - ставки, з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, цільове призначення земельної ділянки: сільськогосподарські потреби (зрошення), яка розташована на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області (за межами населених пунктів) та водний об'єкт (водний простір), у тому числі рибогосподарська технологічна водойма: Кричунівський ставок № 1 площею 17,7399 га, об'єм при НПР 100,7 тис. м3. Рибогосподарська технологічна водойма згідно з цим договором надається в оренду з урахуванням вимог Закону України «Про аквакультуру».

Згідно п.7 Договору №32 його укладено на 7 років.

18 грудня 2024 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом від 12.03.2024 №32, якою доповнили п.1 договору після слів «для цілей сільськогосподарських потреб (зрошення) словосполученням «цільове призначення земельної ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру -10.07 «для рибогосподарських потреб».

Інших належних та допустимих доказів щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, укладеного 12.03.2024 між Любашівською селищною радою та Фермерським господарством «Людмила» щодо земельної ділянки площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 для сільськогосподарських потреб (зрошення) та водного об'єкта - Кричунівського ставка №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.;скасування рішення державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Ганни Миколаївни від 13.04.2024р. №72586093 про державну реєстрацію права оренди Фермерського господарства «Людмила» на земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649);зобов'язання Фермерського господарства «Людмила» повернути Любашівській селищній територіальній громаді в особі Любашівської селищної ради земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - Кричунівським ставком №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі №916/3158/24 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Отже, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження із здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.

Згідно зі ст. 10 Водного кодексу України, до відання сільських рад у галузі регулювання водних відносин на їх території серед іншого належить здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, встановлення правил загального користування водними об'єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу та ін.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 24 Прикінцеві та перехідні положення Земельного кодексу України передбачено, зокрема, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад; земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки; інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Відтак, Любашівська селищна рада є уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою з розташованим на ній водним об'єктом, а також уповноваженим суб'єктом владних повноважень на виконання завдань із захисту інтересів Любашівської територіальної громади, у тому числі, щодо раціонального використання земель і водних об'єктів комунальної власності.

Прокурор Одеської обласної прокуратури на обґрунтування підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що Любашівська селищна рада є уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою з розташованим на ній водним об'єктом, а також уповноваженим суб'єктом владних повноважень на виконання завдань із захисту інтересів Любашівської територіальної громади, у тому числі, щодо раціонального використання земель і водних об'єктів комунальної власності.

У даному випадку умовою визнання недійсним договору в судовому порядку є порушення прав особи - територіальної громади Любашівської селищної ради на мирне володіння землею.

Таким чином, повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності в межах Любашівської селищної територіальної громади наділена саме Любашівська селищна рада.

Проте, саме вказаним органом допущено порушення вимог закону під час здійснення розпорядження земельними ділянками комунальної власності, що виключає можливість здійснення ним захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор.

Одеською обласною прокуратурою відповідно до листа від 30.05.2024р. № 12-649ВИХ-24 повідомлено Любашівську селищну раду про порушення вимог законодавства, допущених, на його думку, при передачі земельної ділянки та водного об'єкта у користування Фермерському господарству «Людмила». Водночас, з листа Любашівської селищної ради від 07.06.2024 № 1840/02-20 можна дійти висновку, що сільська рада не вбачає порушень вимог законодавства при відведенні земельної ділянки та водного об'єкта в оренду Фермерському господарству «Людмила».

У зв'язку з тим, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, - Любашівська селищна рада виступає в справі відповідачем, прокурор самостійно звернувся до суду за захистом інтересів держави.

З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, судова колегія вважає, що прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави самоситійно, та обґрунтовано визначено Любашівську селищну раду одним із співвідповідачів у справі, оскільки Любашівська селищна рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин, стороною оспорюваного правочину і вчинила дії, які, за думкою прокурора, порушують інтереси держави. Таким чином, прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно вирішення спору по суті, необхідно зазначити таке.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами статті 14 Конституції України, ст.1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори, правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України, яка кореспондується з ст.1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі").

При цьому Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 39 цього ж Закону визначено, що до природних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) внутрішні морські води та територіальне море; б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; в) атмосферне повітря; г) підземні води; д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; е) лісові ресурси державного значення; є) природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" і які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення; з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Правові засади регулювання охорони та використання водних ресурсів визначаються у ВК України, в преамбулі якого зазначено, що усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водним кодексом України передбачено, що в комплексі із заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

В такий спосіб Водний кодекс України по відношенню до системи водного законодавства виступає рамковим та системоутворюючим законом, а його приписи щодо регулювання водних правовідносин у співвідношенні з нормами інших галузей права мають спеціальний характер, що випливає зі змісту його статті 2, відповідно до якої завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

В статті 1 Водного кодексу України надано визначення його основних термінів, зокрема:

води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води;

водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт);

водойма - безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об'єкт;

водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів);

водокористувач - фізична або юридична особа, яка здійснює водокористування;

водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку;

водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних);

рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів;

рибогосподарський водний об'єкт - водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей;

Води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим (стаття 6 Водного кодексу України).

Водним кодексом України передбачено випадки необхідності розробки паспортів водних об'єктів: для визначення цілей та параметрів водосховища комплексного призначення та технологічної водойми (стаття 1 цього Кодексу); паспортизації річок і джерел питного водопостачання (стаття 16 цього Кодексу); надання водних об'єктів у користування на умовах оренди (стаття 51 цього Кодексу); оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (стаття 81 цього Кодексу) тощо.

Порядок розроблення паспорта водного об'єкта затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99.

Замовником робіт із розроблення паспорта водного об'єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними ЗК України (далі - розпорядник земельної ділянки під водою).

Складовою паспорта водного об'єкта є коротка пояснювальна записка, де зазначаються: назва водного об'єкта; назва річки (водотоку), на якій (якому) розташований водний об'єкт, басейн річки; місцезнаходження водного об'єкта; місцезнаходження греблі (у разі наявності), відстань від гирла річки до греблі; призначення водного об'єкта (водосховища, ставка) відповідно до проекту будівництва; тип водного об'єкта (русловий/нерусловий); вид експлуатації (у каскаді/ізольовано, з можливістю/без можливості регулювання рівня води); вид регулювання стоку (сезонний/річний/багаторічний); наявність правил експлуатації водного об'єкта; власник/балансоутримувач/користувач гідротехнічної споруди.

Хоча Водний кодекс України не дає вичерпного переліку видів цільового призначення водних об'єктів (в т. ч. водосховищ), а їх цільове призначення може визначатися, зокрема, проектами їх будівництва, однак аналіз його положень дає можливість виокремити серед основних видів їх призначення: задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, рекреаційних, сільськогосподарських (у тому числі зрошення), промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури), протипожежних та інших державних і громадських потреб.

Відповідно ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений у статті 123 Земельного кодексу (у відповідній редакції), передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання в користування земельної ділянки, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання в користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

За частинами першою, другою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

У відповідності до ст. 51 Водного кодексу України, у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об'єктом поширюється на такий водний об'єкт.

Водні об?єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об?єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з ч. 11 ст. 51 Водного кодексу України, ч. 2 ст. 14 Закону України "Про оренду землі", типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 65 Водного кодексу України передбачено, що користування водами для потреб сільського і лісового господарства здійснюється у порядку як загального, так і спеціального водокористування.

Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення та забруднення цих земель. Якість води, що використовується для зрошення земель сільськогосподарського призначення, повинна відповідати встановленим нормативам.

Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центрами контролю та профілактики хвороб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини.

Зрошення сільськогосподарських угідь та скидання дренажних вод у водні об'єкти здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому цим Кодексом порядку.

Під час осушення земель сільськогосподарського призначення повинні здійснюватися заходи щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об'єктів.

Згідно зі статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

Зі змісту положень частин 1, 2 статті 134 Земельного кодексу України убачається, що частиною 2 цієї статті передбачено перелік виняткових випадків, коли не застосовується загальне правило щодо обов'язковості проведення земельних торгів із метою продажу чи передачі в користування земельних ділянок державної чи комунальної власності, зокрема, в разі, коли земельна ділянка передається користувачу для потреб, передбачених спеціальними дозволами (абзац 3 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України), тобто для настання такого виняткового випадку необхідно, щоб саме майбутній землекористувач мав спеціальний дозвіл з певним видом водокористування, а земельна ділянка має передаватися такому користувачу саме для потреб, визначених у спеціальному дозволі, який (дозвіл) вже має такий майбутній користувач (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 910/2358/21).

Так, як вбачається із матеріалів господарської справи і зазначалося вище за текстом постанови, 13.09.2023 Державне агентство водних ресурсів України видано дозвіл на спеціальне водокористування №230/ОД/49д-23 Фермерське господарство «Людмила», ЄРДПОУ:30715239, 66511, Одеська область, Подільський район, Зеленогірська ТГ, село Познанка Перша

Мета водокористування: зрошення.

Строк дії дозволу - з 13.09.2023 по 13.09.2026.

- за земельну ділянку в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної;

3. Зобов'язати Фермерське господарства «Людмила» :

- утримувати земельну ділянку в належному санітарно-екологічному стані.

Враховуючи, що у Фермерського господарства «Людмила» наявний дозвіл на спеціальне водокористування від 13.09.2023 №230/ОД/49д-23 та з урахуванням укладеного між сторонами договору оренди землі №32 в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом 12.03.2024 року, тобто, вже після виданого дозволу, колегія суддів вважає, що земельна ділянка в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом не підлягала передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах), а тому підстави, зазначені прокурором у позовній заяві для визнання зазначеного договору недійсним відсутні.

У зв'язку із вищезазначеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що передача Любашівською селищною радою в користування Фермерському господарству земельної ділянки з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, за договором оренди № 32 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, з метою спеціального водокористування, було здійснено правомірно, на підставі попередньо отриманого дозволу, що відповідно до норм чинного законодавства не потребує проведення процедури передачі земельної ділянки в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) у відповідності до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що прокурором у даному випадку ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами по справі не доведено наявності правових підстав протиправності передачі Любашівською селищною радою до Фермерського господарство «Людмила» земельної ділянки кадастровий номер 5123382600:02:002:0016 в комплексі з водним об?єктом (ставок) Кричунівським ставком №1 площею 17,7399 для цілей спеціального водокористування (зрошення) на підставі попередньо отриманого Фермерським господарством «Людмила» дозволу на здійснення відповідного водокористування саме на момент укладення оспорюваного правочину.

Крім того, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи, прокурором не було доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами зворотнє, як і не було доведено, що відповідач-2 використовує даний водний об'єкт тільки з метою здійснення рибальства, а не ще й для зрошення, зокрема, відомостей з Державного реєстру рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), з яких би вбачалося цільове використання водного об'єкта відповідачем-2 (рибальство чи аквакультура) в матеріалах справи немає.

Також, прокурором не доведено належними та допустимими доказами у справі, в чому полягає протиправність використання земельної ділянки з водним об'єктом цільове призначення якої - для рибогосподарських потреб, зокрема для зрошення сільськогосподарських земель, шляхом забору води з такої водойми в дозволених Держводагенством лімітах, а також не доведено пряму заборону такого законом та порушення інтересів держави або шляхом спричинення шкоди (при відсутності заборгованості зі сплати орендної плати як за користування земельною ділянкою, так і за користування водним об'єктом. З цих же підстав судовою колегією розглянуто та відхилено довід апелянта щодо нібито створення прецеденту стосовно можливості уникнення конкурсної процедури у такому випадку, оскільки саме законом передбачено укладення договору оренди без її застосування у випадку наявності спеціального дозволу на водокористування.

До того ж, відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 Цивільного кодексу України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.04.2025 № 904/186/23 зауважив, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Тому, як вже наголошувалось раніше за текстом постанови, суд апеляційної інстанції у даному випадку не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, укладеного 12.03.2024 відповідачами у справі.

Крім того, вимога про зобов'язання повернути територіальній громаді отримане відповідачем -2 майно в даному випадку, як зазначено прокурором, є похідною та наслідком визнання правочину недійсним, а тому також не підлягає задоволенню.

Отже, у зв'язку із вищенаведеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року у справі №916/3156/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року у справі №916/3156/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року у справі №916/3156/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.06.2025 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.С. Богацька

Я.Ф. Савицький

Попередній документ

128029887

Наступний документ

128029889

Інформація про рішення:

№ рішення:	128029888
№ справи:	916/3156/24
Дата рішення:	10.06.2025
Дата публікації:	12.06.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; що виникають з договорів оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (03.02.2025)
Дата надходження:	16.07.2024
Предмет позову:	про визнання недійсним договору, скасування рішення та зобов

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

15.08.2024 11:00	Господарський суд Одеської області
29.08.2024 14:30	Господарський суд Одеської області
19.09.2024 16:00	Господарський суд Одеської області
10.10.2024 12:30	Господарський суд Одеської області
21.11.2024 11:30	Господарський суд Одеської області
17.12.2024 14:00	Господарський суд Одеської області
03.01.2025 12:00	Господарський суд Одеської області
10.01.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
24.01.2025 12:00	Господарський суд Одеської області
28.04.2025 10:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
10.06.2025 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
27.08.2025 15:30	Касаційний господарський суд