печерський районний суд міста києва
Справа № 757/24848/25-к
пр. 1-кс-22404/25
06 червня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/49157/24-к від 30.10.2024 року в рамках кримінального провадження №62024100130000414, -
28.05.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/49157/24-к від 30.10.2024 року в рамках кримінального провадження №62024100130000414.
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва 30.10.2024 постановлено ухвалу про накладення арешту на майно, належне ОСОБА_4 , а саме: транспортний засіб марки «Peugeot Rifter», Vin: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , вилучене 23.10.2024 в рамках кримінального провадження №62024100130000414 за результатами проведеного обшуку вказаного автомобіля, що знаходився за адресою: м. Київ, на перехресті вулиць Ямської та І. Федорова.
Так, адвокат вказує, що арешт його майна є цілком і повністю необґрунтованим, оскільки в рамках кримінального провадження №62024100130000414 в результаті обшуку транспортного засобу, за адресою його знаходження: м. Київ, на перехресті вулиць Ямської та І.Федорова, вилучено майно, належне саме ОСОБА_4 , а саме транспортний засіб марки марки «Peugeot Rifter», Vin: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 .
Зокрема, відповідно ухвали слідчого судді від 30.10.2024, яким накладено арешт на автомобіль ОСОБА_8, підставами накладення арешту є те, що автомобіль фактично належний та перебуває у користуванні підозрюваного ОСОБА_5 , а не законного власника ОСОБА_4 , і дані обставини не підтверджені жодним доказом, зібраним в рамках досудового розслідування понад 12 .
Зокрема, адвокат вказує, що власник майна не передавала право володіння чи користування підозрюваному (відсутні відповідні правочини), як і не уповноважувала його бути постійним повіреним з питань його розпорядження. Власник вказаного транспортного засобу не є підозрюваним, свідком, потерпілим у даному кримінальному провадженні (навіть фігурантом).
Також, зазначено, що автомобіль не є знаряддям, засобом чи предметом ймовірного протиправного діяння, яке інкриміновано підозрюваному ОСОБА_5 ч.3 ст.389 ККУ, та не є майном набутим власником протиправним шляхом. Жодних заборонених речей та предметів в ньому не було здобуто, та не вилучено в ході обшуку.
Окрім цього, у даному упровадженні мова не йде про легалізацію коштів отриманих незаконним шляхом, тобто нікому не інкриміновано ст.209 КК України.
Вказаний автомобіль, як майно не є речовим доказом у даному кримінальному провадження за критеріями визначеними ст.98 КПК України, та не є власністю підозрюваного, щодо, лише, де-юре майна якого може бути застосовано заходи забезпечення майбутньої конфіскації як виду покарання підозрюваному ОСОБА_5 , у випадку доведення його вини, на сьогодні не існує правових підстав для застосування арешту, та обмеження прав власника на його мирне володіння майном, належним йому.
Тягар утримання даного майна несе власник відповідно до витрат на технічне обслуговування та страхування цивільної відповідальності власників наземних ТЗ.
Окрім цього, в резолютивній частині оскаржуваної ухвали, слідчий суддя зазначив про накладення арешту на автомобіль марки «Peugeot Rifter», Vin: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_4 , який належить на праві власності ОСОБА_6 , що не відповідає відомостям реєстраційної картки ТЗ ІБД «НАІС».
Втім, як у мотивувальній частині ухвали від 30.10.2024 слідчий суддя вже зазначив про перебування у власності ОСОБА_4 ТЗ марки Peugeot Rifter», Vin: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_4 , що теж не відповідає фактичним даним наявним в реєстраційній картці ТЗ ІБД «НАІС» та даним технічного паспорту на автомобіль («Peugeot Rifter», Vin: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_5 ).
За таких обставин, не має правових підстав для накладення арешту на майно, яке на праві власності належить ОСОБА_4 , з метою забезпечення конфіскації майна підозрюваного, як виду додаткового покарання, що повністю не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, тобто не підтверджується доказами здобутими органом досудового розслідування, відтак рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Адвокат в судове засідання подав заяву про розгляд клопотання без фіксування технічними засобами, вимоги підтримав.
Прокурорв судове засідання подав заяву про розгляд клопотання без його участі, не заперечував щодо задоволення клопотання.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що Першим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100130000414 від 07.03.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 336, ч. 5 ст. 361, ч. 3 ст. 368, ч. 5 ст. 4261 КК України.
30.10.2024 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі №757/49157/24-к було накладено арешт арешт на майно, яке перебуває у власності та фактичному користуванні підозрюваного ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , зокрема: Об'єкт рухомого майна - автомобіль Peugeot Rifter, Vin: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_7 .
Так, з даної ухвали вбачається, що ОСОБА_5 підозрюється в організації одержання службовою особою неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України.
Зважаючи на те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, санкція якої передбачає конфіскацію майна.
Також, встановлено, що ОСОБА_5 є фактичним власником та використовує наступне рухоме майно, а саме об'єкт рухомого майна - автомобіль Peugeot Rifter, Vin: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_7 . Відтак, арешт на майно було накладено задля уникнення наслідків у вигляді додаткового покарання конфіскації майна як додаткового покарання за вчинення ймовірного злочину.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною ч. 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Частина 5 ст. 170 КПК України визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Статтею 59 КК України встановлено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Разом з цим, до суду звернувся представник власника майна, яка вказує, що даний арешт порушує права заявника.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, право власності є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд констатує порушення державою cm. 1, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності є непорушним. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна обмеження права власності.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяжень, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального провадження.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканість права власності.
Окрім того, Європейський суд прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Патрідіс проти Греції" (ВП), заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22 вересня1994 року, Series A N 296- А, П. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, п. п. 4962, від 10 травня2007 року). Будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого1986 року у справі "ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series A N 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
У рішеннях по справах "Фокм, Кемпбел і Гарлі проти Сполученого Королівства", "Нечипорук і Йонкало проти України" судом вказано на те, що доцільність та вмотивованість застосування заходів забезпечення кримінального провадження передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об'єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин; такі факти не можуть спиратися на голе припущення і повинні бути чимось більшим, ніж нечітка здогадка або непідтверджена підозра,
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних сводоб гарантує кожній фізичній або юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушниммає право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном.
Таким чином, дослідивши матеріали клопотання та ухвалу суду, якою було накладено арешт, слідчий суддя прийшов до висновку, що, станом на день розгляду клопотання, наявні підстави для скасування арешту, оскільки докази та аргументи зазначені в клопотанні є обґрунтованими.
Так, арешт був накладений у 2024 році, що свідчить про те, що в органу досудового розслідування було достатньо часу для дослідження арештованого майна та його відношення до кримінального провадження та чи може бути даний транспортний засіб засобом забезпечення кримінального провадження, оскільки належить третій особі, яка немає процесуального статусу у кримінальному провадженні, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію даного транспортного засобу.
Законодавець нормами кримінального процесуального законодавства передбачив, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві".
Таким чином, слідчий суддя прийшов до висновку про обгрунтованість доводів сторони звернення щодо відсутності підстав для подальшого арешту транспортного засобу та з урахуванням позиції прокурора, прийшов до висновку про задоволення клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
Клопотання - задовольнити.
Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30.10.2024 у справі №757/49157/24-к в частині майна, яке належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: транспортний засіб марки «Peugeot Rifter», Vin: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_8 .
Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.
Слідчий суддя ОСОБА_7