27.05.2025
Справа №607/3749/25
27 травня 2025 року м.Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
-головуючого судді Черніцької І.М.
-за участю секретаря Вітвіцької Х.Л.
-за участі: представника заявника - Покотила Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу, виданого 04 березня 2025 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі №607/3749/25, таким, що не підлягає виконанню,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ виданий Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 04 березня 2025 року у справі №607/3749/25.
В обґрунтування вимог заявник вказав, що він проживає разом із стягувачем та неповнолітнім сином. Він має постійну роботу, доходи, несе всі витрати на утримання та виховання сина, утримання житла, що підтверджується платіжними документами. ОСОБА_2 не працює, будь - яких доходів не утримує. Саме він утримує сина та стягувача.
Також зазначає на момент подання заяви між сторонами вже існував спір щодо поділу майна подружжя. Посилаючись на наведене, відсутність підстав для стягнення аліментів, просив заяву задовольнити.
Присутній в судовому засіданні представник позивача - адвокат Покотило Ю.В. просив заяву задовольнити.
Стягувач в судове засідання не з'явилася, хоча про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання останньої.
Судом встановлено, що судовим наказом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2025 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 (п'ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 (десяти) прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 23.02.2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання судового збору.
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку виконання судового рішення про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що підстави для стягнення з нього аліментів на сина ОСОБА_4 відсутні. Вказує, що він проживає разом з сином, повністю утримує його та стягувача.
На підтвердження власних доводів подає витяг з державного реєстру прав власності, що він власником квартири по АДРЕСА_1 , довідку про склад сім'ї за даною адресою, квитанції про переказ коштів сину та оплату комунальних послугу.
Суд, вивчивши матеріали справи, доходить висновку, що провадження по справі слід закрити, виходячи із наступного.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, зазначені у ч. 2 ст. 432 ЦПК України, згідно з якою суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього документа до виконання.
Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20.
Матеріально правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов'язку повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друг астатті 598 ЦК України,).
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основ основоположних свобод гарантовано право на справедливий суд. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).Так, у рішенні у справі «Руіз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23 червня 1993 року, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.
У рішенні у справі «Вержбицький проти Польщі» (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18 червня 2002, п. 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі «Домбо Бехер проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, п. 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента.
Наведена практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.
На досягнення цієї мети спрямовані правила ЦПК України, що регламентують позовне провадження.
Зокрема, відповідач може подати відзив із запереченнями проти позову. Відповідно до статті 178 Цивільного процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Позивач вправі подати відповідь на відзив. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. У відповідь відповідач може подати заперечення. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. Третя особа вправі подати пояснення щодо позову.
У спрощеному позовному провадженні відповідно відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі; треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Цивільним процесуальним кодексом України передбачена можливість витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, призначення експертизи та право суду доручити іншому суду вчинити певні процесуальні дії щодо збирання доказів.
Натомість, відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 432 ЦПК України, суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Таким чином, під час розгляду питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не можуть застосовуватися наведені вище норми Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд заяви боржника не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.
Тому суд дійшов висновку про те, що стаття 432 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору. У цьому разі заява про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Натомість за наявності спору, стаття 432 Цивільного процесуального кодексу України не підлягає застосуванню.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Отже, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції. Такі висновки відображені, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року, п. 40), «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, заява № 59498/00, від 19 березня 1997 року, п. 34).
Отже, наявність спору між сторонами щодо підстав стягнення аліментів не може бути перешкодою для звернення до суду із заявою в порядку наказного провадження про стягнення аліментів, із позовом про звільнення, припинення стягнення аліментів, бо у світлі практики ЄСПЛ це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Подібні висновки викладені у постанові Великої палати Верховного суду у постанові від 06 жовтня 2020 року у справі №2-24/494-2009, провадження № 12-4гс20.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Отже, за вказаних обставин, ОСОБА_1 вправі звернутися до суду із позовом про звільнення від сплати аліментів, якщо вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього аліментів на утримання сина.
Згідно із вимогами п.1 ч.1 статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Оскільки в цій справі вбачається спір про право між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з приводу наявності підстав про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на сина, тому провадження в цій справі за заявою ОСОБА_1 слід закрити.
Враховуючи наведене, зважаючи на наявність спору про право на стягнення аліментів, про що свідчать заява ОСОБА_1 , вважаю, що провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 04 березня 2025 року у справі №607/3749/25 слід закрити.
Керуючись ст. ст.19, 189, 223, 255, 256, 260, 261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 про визнання судового наказу №607/3749/25 виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 04 березня 2025 року таким, що не підлягає виконанню - закрити на підставі пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України.
Роз'яснити ОСОБА_1 його право звернутися до суду із вказаними позовними вимогами у порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Повний тексу хвали складено 02 червня 2025 року.
Головуюча суддя І.М. Черніцька