Справа № 462/2787/25
11 червня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючого судді Іванюк І.Д., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» в інтересах якого діє адвокат Романенко Михайло Едуардович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ «Діджи Фінанс» в інтересах якого діє адвокат Романенко М.Е. 24.04.2025 року звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №10003162017 від 14.02.2021 року у розмірі 24785,90 грн та судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 14.02.2021 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір № 10003162017 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». 14.02.2021 року ОСОБА_1 подав заявку на отримання кредиту №10003162017 в особистому кабінеті на сайті ТОВ «ФК «Інвест Фінанс». Електронний підпис накладено ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, при введенні якого ОСОБА_1 підтвердив прийняття умов кредитного договору №0003162017 від 14.02.2021 року.Таким чином, 14.02.2021 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір №0003162017 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 7300,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника, яка була зазначена позичальником при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті. 05.09.2022 року згідно із умовами договору факторингу №555/ФК-22 ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відступило право вимоги за кредитним договором №10003162017 від 14.02.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс». Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором №10003162017, тому у нього утворилася заборгованість в розмірі 24785,90 грн., з яких 7300,00 грн основного боргу та 17485,90 грн заборгованості за відсотками. На підставі викладеного, просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_1 відзив на позовну заяву, у визначений судом п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження, не подав, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не скеровано.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 14.02.2021 року з використанням сервісу онлайн кредитування ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» на сайті https://cashberry.com.ua/, ОСОБА_1 подав заявку на отримання кредиту № 10003162017 та шляхом використання одноразового пароля, що прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом чи електронного договору - електронним підписом, тим самим підтвердив умови Кредитного Договору, який знаходиться у його власному кабінеті на сайті https://cashberry.com.ua. Таким чином, ОСОБА_1 уклав Договір про споживчий кредит № 10003162017 від 14.02.2021 року з ТзОВ «ФК «Інвест Фінанс» та відповідно до умов договору погоджено надання відповідачу ОСОБА_1 коштів кредиту у сумі 7300,00 грн у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником /а.с.20-25/.
Згідно із умовами даного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 7300,00 грн., кредит надається строком на 30 днів, однак може бути продовжений у порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Пунктами 1.6.-1.7 Договору сторонами погоджена орієнтовна реальна річна процентна ставка у розмірі 416,1% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору становила за ставкою 9796,60 грн.
Відповідно до п. 3.1. нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом на кожен день користування кредиту протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Сторони Договору домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно Графіка розрахунків, крім випадку, визначеного в пп. 6.1.1. цього Договору.
Крім того, 26.03.2021 року було укладено між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 додаткову угоду про зміну умов договору №10003162017 від 14.02.2021 року, у якій зазначено, що кредит надається строком до 09.04.2021 року /а.с.34/.
Пунктом 2 Додаткової угоди передбачено, що у випадку, якщо в п.1.5.1. Договору знижена процентна ставка 0,01% в день від суми кредиту, яка отримана Позичальником від Кредитора відповідно до умов «Офіційних правил «Кредит під 0,01%» на перший кредит для нових користувачів фінансових послуг», які розміщені на веб-сайті Кредитора та у разі ініціювання таким Позичальником продовження (пролонгації) строку кредиту і за умови сплати Позичальником Кредитору в строк до 26/03/2021 року фактично нарахованих процентів по договору № 10003162017 від 14/02/2021 р. (надалі - "Договір") в сумі 1166 гривень, Сторони дійшли згоди змінити п. 1.2., п.1.3.1. Договору, виклавши їх у таких редакціях: «1.2. Кредит надається строком до 09/04/2021 року, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором.» та «1.3.1. Знижена процентна ставка 1,71 % в день від суми кредиту, застосовується у межах нового строку надання кредиту (з 1-го (першого) дня пролонгації), зазначеного у п. 3 цієї Додаткової угоди, якщо в цей строк Позичальник здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. При цьому Позичальник погоджується, що умови про встановлення різних процентних ставок за цим Договором застосовуються за домовленістю Сторін та не є наслідком погіршення умов користування кредитом для Позичальника /а.с.34/.
Як вбачається із долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості за наданим кредитом, у зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за Договором про надання споживчого кредиту від 14.02.2021 року, утворилась заборгованість за наданим кредитом, а саме станом на 20.01.2022 року загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 24785,90 грн.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У пункті 5 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа. Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Договір, укладений у електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19; від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18; від 07.10.2020 року № 127/33824/19.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного кредитного договору.
З розрахунку заборгованості за кредитом у гривні вбачається, що у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість в загальній сумі 24785,90 грн, з яких заборгованість за кредитом - 7300,00 грн, за відсотками - 17485,90 (а. с. 16-17).
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. ч. 1,2 ст. 1056-1 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (положення кодексу, що регулюють договір позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
05.09.2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу № 556/ФК-22 відповідно до умов якого позивач набув право вимоги, в тому числі і за кредитним договором №10003162017 від 14.02.2021 року, що укладений між ТзОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 /а.с.29-33/
Водночас суд зазначає, що хоча згідно із ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Однак, згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Аналогічної позиції щодо можливості зменшення процентів за прострочення виконання грошових зобов'язань передбачена і у постанові ВС від 12 лютого 2025 року у справа № 679/1103/23 /провадження № 61-92св24/.
За наведеного суд вважає, що стягнення процентів у розмірі, що значно перевищує суму отриманого кредиту, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, позивач не спростував доводів відповідача щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, а тому розмір заборгованості за процентами необхідно зменшити до розміру заборгованості за тілом кредиту, а саме до 7300 грн.
Із врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 14600 грн, а тому позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
З матеріалів справи встановлено, що при поданні позову позивачем сплачено 2422,40 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № С3133 від 01.04.2025 року (а. с. 38).
Водночас, враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме на суму 1426,90 грн (із розрахунку 14600 грн х2422,40 грн. : 24785,90 грн).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000, 00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача - адвокатом Романенко М.Е. надано договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 42649746 від 01.01.2025 року, укладений між позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Білецьким Б.М., детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М. за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № 42649746 від 01.04.2024 року, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» надано наступну професійну правничу допомогу: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 2,5 год; складання позовної заяви про стягнення заборгованості, копіювання та друк додатків до позовної заяви - 2,5 год; формування додатків до позовної заяви - 1 год., консультація - 1 год., загальна вартість професійної правничої (правової) допомоги становить 9 000,00 грн.
Відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Оскільки вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Тобто, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
У справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн за участь у даній справі, не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, їх необхідністю для постановлення судового рішення, написання позовної заяви здійснено на стандартному бланку у аналогічний категорії справ, а тому не потребує значних затрат часу на виконання таких робіт.
Таким чином, з урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності для постановлення даного судового рішення, суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача слід стягнути 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 81, 263-265, 280-287 ЦПК України, суд-
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" 14600 (чотирнадцять тисяч шістсот) грн 00 коп. заборгованості за договором №10003162017 про надання кредиту від 14.02.2021 року, а також 3426,90 грн судових витрат.
В решті вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Іванюк І.Д.