П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12562/25
Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В. А.
Місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи Одеської обласної прокуратури (далі - третя особа) в якій просить :
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича про закінчення виконавчого провадження від 07.03.2025 № 77170109 ;
- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича відновити виконавче провадження та здійснити усі необхідні заходи щодо належного та у повному обсязі виконання Одеською обласною прокуратурою рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2022 по справі № 420/10861/21 та отримати від Одеської обласної прокуратури копії документів, які підтверджують оплату та подачу Одеською обласною прокуратурою до ГУ ДПС в Одеській області Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2022 по справі № 420/10861/21, в якому відображені періоди за які вказані нарахування здійснені, а податки, збори та обов'язкові платежі відраховано, зокрема з 09.09.2020 по 24.03.2021 включно та, зокрема, отримати дані, що виплата єдиного соціального внеску (ЄСВ) за зазначений період рознесена помісячно, а не однією сумою.
Ухвалою суду від 25.04.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме, шляхом зазначення у змісті позовної ідентифікатора для повного доступу до інформації про виконавче провадження ВП № 77170109; надання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом з обов'язковим зазначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій, або докази дотримання строку звернення до суду.
30.04.2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою усунуто її недоліки щодо ідентифікатору доступу до інформації про виконавче провадження ВП №77170109 та подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску строку.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 разом з доданими документами повернуто позивачеві.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що про порушення своїх прав та, відповідно, незаконність Постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.03.2025 ОСОБА_2 про закінчення виконавчого провадження № 77170109 він дізнався отримавши лист Одеської обласної прокуратури від 14.04.2025 за № 21- 50ВИХ-25, яку представник ОСОБА_1 - адвокат Негара Р.В. отримав на електрону пошту 15.04.2025. З позовною заявою до Одеського окружного адміністративного суду щодо скасування незаконної Постанови Позивач звернувся 24.04.2025, тобто у межах десятиденного строку, встановленого ч. 2 ст. 287 КАС України.
Вказує, що дізнатися про порушення свого законного права Позивачу вдалося лише за результатами отримання листа - відповіді від Одеської обласної прокуратури від 14.04.2025 № 21-50ВИХ-25 зі змісту якого слідує, що Одеська обласна прокуратура не погоджуючись з висновками та рішенням суду у зазначеній справі, не виконала судове рішення у повному обсязі не сплативши ЄСВ, який є обов'язковим до сплати
Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені ст. 287 КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Колегія суддів зазначає, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.
За правилами частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Отже, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а в разі подання заяви про поновлення строку відсутність поважних причин його пропуску.
Суд першої інстанції зазначив, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду не містить жодних обставин, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне в звернення до суду, суд дійшов висновку про повернення позивачеві позовної заяви.
Колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
За змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості особи знати про ці факти.
Зокрема, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.
Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 240/12017/19 від 31.03.2021 року та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, в межах цієї справи позивачем оскаржується постанова про закриття виконавчого провадження від 07.03.2025 року, яка листом Відділу примусового виконання Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України від 07.03.2025 р. №20.1/77170109/20 була направлена позивачу для виконання та до відома.
Водночас, апелянт вважає, що строк звернення до суду слід обраховувати після отримання від Одеської обласної прокуратури листа - відповіді від 14.04.2025 № 21-50ВИХ-25 про не нарахування на середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника ЄСВ.
Так, матеріалами справи підтверджено та вірно зазначено судом першої інстанції, що Одеська обласна прокуратура листом від 05.03.2025 за №21-34ВИХ-25 на адвокатський запит від 27.02.2025 №27/02/2023-аз, зареєстрований за № 12963-25, щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 по справі №420/4196/20 повідомила адвоката позивача про те, що на виконання резолютивної частини рішення суду, видано наказ керівника Одеської обласної прокуратури від 25.02.2025 №46, про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року включно у розмірі 141 769,12 грн з обов'язковим відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, обласною прокуратурою буде надано до Пенсійного фонду України в терміни передбачені чинним законодавством.
Тобто, про нараховану суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 по справі №420/4196/20 позивачу було відомо до прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Вчинення позивачем дій, за допомогою яких він намагався з'ясувати підстави винесення оскаржуваної постанови державного виконавця, зокрема звернення до прокуратури з листом, у квітні місяці, більше як через місяць з моменту прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови, не можуть бути такими що вчинені у розумний строк та як вірно зазначено судом першої інстанції не змінює момент, з якого особа повинна була звернутись до суду, пов'язуючи порушення своїх права з протиправністю рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується, з висновком суду першої інстанції, що позивач не навів переконливих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту, а доводи апелянта щодо початку перебігу строку звернення до суду гуртуються на помилковому тлумаченні норм права.
При цьому позивачем не вказано про поважність причин пропуску строку, вчинення у найкоротший термін дій, причин які перешкоджали звернутися до суду у строк визначений ст. 287 КАС України, а лише зазначено про те, що такий строк рахується з дати отримання листа від Одеської прокуратури.
Колегія суддів звертає увагу, що право на звернення до суду з позовом виникає, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а тому доводи апелянта є безпідставними.
Так, ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 10 червня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова