П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/386/25
Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В. Г.
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої суддівської винагороди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за жовтень, листопад, грудень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
зобов'язати територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачці за жовтень, листопад, грудень 2024 року на підставі частин другої, третьої, четвертої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 01.01.2024 у розмірі 3028 грн 00 коп., з урахуванням надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу, та доплати за адміністративну посаду в розмірі 10 % посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на користь позивачки недоплаченої суддівської винагороди за період за жовтень, листопад, грудень 2024 року включно;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачці недоплаченої суддівської винагороди за період за жовтень, листопад, грудень 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначено, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нараховувало і виплачувало їй суддівську винагороду за жовтень-грудень 2024 року відповідно до абзацу п'ятого статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік», якими установлено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 гривні. Натомість територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, на переконання позивачки, зобов'язаний був визначати базовий розмір її посадового окладу судді у 2024 році від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений абзацом четвертим статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме: в розмірі 3028,00 гривні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області і Державної судової адміністрації України задоволено частково.
Визнано протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Березнегуватського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.10.2024 по 31.12.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 (Дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.
Зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Березнегуватського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі частин другої-четвертої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3028 (Три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок, з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 30 % від посадового окладу та доплати за адміністративну посаду в розмірі 10 % посадового окладу, за період з 01.10.2024 по 31.12.2024 з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Державна судова адміністрація України та територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та надання висновків, що не відповідають викладеним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В своїй скарзі, ДСА України зазначає, що судом першої інстанції не врахувавши приписи статті 12 КАС України порушено норми процесуального права, оскільки ця справа не може бути віднесена до справ незначної складності. Посилається, що позовні вимоги, які стосуються невиплати в повному обсязі суддівської винагороди з 01.10.2024 по 31.12.2024 року, на них розповсюджується тримісячний строк звернення до суду, визначений ст. 233 КзпП України, який обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач повинен був дізнатись про отриманні заробітної плати у січні відповідного року після отримання суддівської винагороди, а отже вказує, що позивач пропустила строк звернення з адміністративним позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 01.10.2024 по 30.11.2024. Вказує, що визначення в Законі України "Про державний бюджет України" розрахункової величини для обрахунку базового окладу судді - прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. не суперечить статтям 126, 130 Конституції України статті 130 в частині належного забезпечення судді за рахунок Державного бюджету України, що гарантує його незалежність та встановлення розміру окладу судді в спеціальному Законі №1402-VIII, який визначив, що оклад судді розраховується, виходячи з розрахункової величини, яка визначається в законі. В спірному випадку це Закон України "Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Наведений висновок відповідає вимогам частини другої статті 4 Закону № 1402-VIII, за якою зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
В апеляційній скарзі територіальне управління ДСА вказує, що Територіальне управління, як розпорядник коштів нижчого рівня нараховує суддівську винагороду суддям у період 2021 - 2025 році на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні, тобто в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Звертає увагу, що положення Закону, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні, є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що Відповідно до Указу Президента України від 13.03.2013 № 134/2013 “Про призначення суддів» строком на п'ять років на посаду судді Березнегуватського районного суду Миколаївської області призначено ОСОБА_1 .
Наказом Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 19.03.2013 № 2/ос “Про призначення судді ОСОБА_1 » позивачку зараховано з 19.03.2013 до складу суддів Березнегуватського районного суду Миколаївської області.
Згідно з Указом Президента України від 12.12.2019 № 899/2019 “Про призначення суддів» позивачку призначено на посаду судді Березнегуватського районного суду Миколаївської області.
Відповідно до наказа Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 12.12.2019 № 68/ос “Про призначення судді ОСОБА_1 » позивачка приступила до виконання обов'язків судді Березнегуватського районного суду Миколаївської області з 12.12.2019.
За даними розрахункових листів за жовтень-грудень 2024 року розмір посадового окладу позивачки становив 63060,00 грн, надбавка за вислугу років - 30 % від посадового окладу і доплата за адміністративну посаду - 10 % посадового окладу.
На її переконання, це свідчить про те, що її посадовий оклад визначався з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн: 30 х ?2102,00 = ?63060,00, де 30 - кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» становить базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду; ?2102,00 - розмір прожиткового мінімуму, який було застосовано при нарахування посадового окладу позивачки.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний був нараховувати у жовтні-грудні 2024 року базовий розмір її посадового окладу судді від прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який установлений абзацом четвертим статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» (з 01.01.2024 - 3028,00 грн), а не в розмірі 2102,00 грн, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив з того, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди (перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці) відповідач має керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", а тому прийшов до висновку, про наявність у позивача права на виплату суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII(яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною п'ятою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Водночас пунктом 3розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цимЗакономне застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Закон № 966-XIVдає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зістаттею 1 цього Законупрожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьоюстатті 4 Закону № 966-XIVвизначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертогостатті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік'прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписамизакону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Колегія суддів наголошує, що наведені приписи цих законів є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача у спірних правовідносинах ТУ ДСА України в Закарпатській області діяло на законних підставах.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання, щодо правомірності застосування для розрахунку посадового окладу судді прожиткового мінімуму, визначеного законами Про Державний бюджет України на відповідний рік, починаючи з 2021 року, такої величини як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», неодноразово був предметом розгляду Касаційним адміністративним судом України.
Отже, з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 зробила правовий висновок, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Разом з тим, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Згідно з відомостями розрахункових листів за жовтень-грудень 2024 року, встановлено, що прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та для розрахунку всіх складових суддівської винагороди становить 2102,00 грн.
Відтак, суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Разом із тим, з урахуванням висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач здійснюючи позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-IX діяв правомірно.
Суд першої інстанції об'єктивно не міг врахувати зазначену правову позицію, оскільки така сформована після ухвалення судом першої інстанції рішення по цій справі.
Разом з тим, щодо доводів апелянта в частині строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2,3 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як передбачено ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Як вбачається з адміністративного позову та вже зазначалося судом, предмет спору в даній справі заключається в нарахуванні та виплаті позивачці суддівської винагороди за період з 01.10.2024 по 31.12.2024, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року.
Отже, вимоги адміністративного позову необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди. В свою чергу, суддівська винагорода охоплюється поняттями "заробітна плата" і "оплата праці" у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
Тобто, спір про суддівську винагороду набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у новій редакції, а саме:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що суддівська винагорода є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі, її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, який прожитковий мінімум для працездатних осіб застосовується для нарахування їй суддівської винагороди.
Аналізуючи вищенаведене можна дійти висновку, що з дня отримання суддівської винагороди, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Так, про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення за жовтень 2024 року позивач дізналасяся у другій половині жовтня початку листопада 2024 року (з урахуванням ст. 24 вищезазначеного закону.)
Тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати суддівської винагороди за жовтень 2024 року спливає через три місяці з дня, коли вона дізналася про порушення свого права.
Тобто, з урахуванням статті 24 Закону України «Про оплату праці», звернувшись до суду з позовом 15.01.2025 року, позивачка не пропустила строк звернення до суду, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
В свою чергу, з урахуванням встановлених обставин справи та висновків Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів
Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої суддівської винагороди відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 червня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова