П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39603/24
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. Дата і місце ухвалення: 28.03.2025р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку позивачу з 29 січня 2020 року по 15 жовтня 2021 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 11 листопада 2019 року № 294-ІХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ станом на 01 січня 2021 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок позивачу з 29 січня 2020 року по 15 жовтня 2021 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), грошової допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 11 листопада 2019 року № 294-ІХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ станом на 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІН "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем у спірний період протиправно обчислювався посадовий оклад та оклад за військовим званням без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2020-2021 рр.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 15.10.2021 року грошового забезпечення, а також виплачених у вказаному періоді виплат передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, без визначення їх розміру, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 15.10.2021 року, а також виплачених у вказаному періоді виплат передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, в частині задоволення позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 28.03.2025 р. та прийняти нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. А отже, в діях відповідача немає протиправності, а навпаки всі дії відповідають вимогами чинної редакції Постанови №704. Усім військовослужбовцям ЗСУ продовжують нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у відповідності до вимог Постанови №704 у чинній редакції.
Апелянт вважає, що за загальним правилом застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності та саме тому в даному випадку застосуванню підлягає механізм, який визначає множення саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., а не 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Також, не погоджуючись з вказаним рішенням, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 28.03.2025 р. в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що заявляла до суду першої інстанції клопотання про витребування у Військової частини НОМЕР_1 витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про зарахування та виключення зі списків особового складу частини ОСОБА_1 , проте таке клопотання задоволено не було. Позивачка зазначає, що суд першої інстанції фактично відмовив в задоволенні позову в частині вимог про перерахунок виплачених позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій, оскільки матеріали справи не містять доказів нарахування таких виплат відповідачем.
Крім того, позивач вважає, що наявні підстави для задоволення позову в частині нарахування та виплати їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати.
Під час апеляційного розгляду справи судом встановлено, що предметом розгляду у цій справі, зокрема, є непогодження ОСОБА_1 з діями військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку сум грошової допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій.
В свою чергу матеріали адміністративної справи не містять взагалі інформації щодо нарахування ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій.
З урахуванням викладеного ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 р. з метою офіційного з'ясування усіх обставин справи, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до суду витяги з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про зарахування та виключення зі списків особового складу частини ОСОБА_1 та відомості щодо нарахованих розмірів ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій.
02.06.2025 р. Військова частина НОМЕР_1 на виконання вимог ухвали суду надала копію витягів із наказу від 16.10.2018 р. № 227 та від 15.10.2021 р. №231, а також відомості щодо нарахованих розмірів ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходила військову службу у військові частині НОМЕР_1 з 16.10.2018 року по 15.10.2021 року, та по теперішній час проходить військову службу у в/ч НОМЕР_2 .
В період проходження військової служби у відповідача розмір посадового окладу та окладу за військове звання встановлювався без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 рік та Законом України « Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року.
Вважаючи вказаний розрахунок та розмір виплаченого грошового забезпечення відповідачем під час проходження у нього військової служби неправомірним, позивачка звернулася за захистом своїх порушених прав і інтересів з відповідною позовною заявою до суду.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову при обчисленні та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 15.10.2021 року та інших супутніх виплат, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного року.
Також суд враховав, що позивачем не надано до суду доказів, що протягом спірного період їй виплачувались певні виплати зазначені у позові, а саме : грошова допомога для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразова грошова допомоги при звільненні, грошова компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткова відпустка як учаснику бойових дій, та взагалі те, що вона є учасником бойових дій, а тому в цій частині вимог суд відмовив.
Також, судом залишено без задоволення вимоги позивачки щодо нарахування та виплати їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати, оскільки такі вимоги є передчасними.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Пунктом 6 постанови № 103, внесено зміни до постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Таким чином, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до пункту 4 постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 року діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
В той же час, при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020 року неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова № 704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Таким чином, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд дійшов висновку, що п.4 постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись у наступній редакції: Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14..
Так, у постанові від 02.08.2022 року по справі №440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону №2262-XII та Постанови №704 зазначив, що :
а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа Військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за Військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за Військовим (спеціальним) званням.
Отже, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2684,00 грн.
Разом з тим, 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, у період з 29.01.2020 року по 15.10.2021 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 р., на 01.01.2021 р. за Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач має право на перерахунок виплаченого їй грошового забезпечення та інших супутніх виплат, отриманих з 29.01.2020 року по 15.10.2021 року.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку в цій частині вимог про їх задоволення, доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 таких висновків суду не спростовують.
В свою чергу, що стосується інших супутніх виплат, отриманих ОСОБА_1 в період проходження служби, вимоги щодо яких не були задоволенні судом першої інстанції та щодо яких апелює позивач звертаючись до суду з апеляційною скарго, а саме грошової допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій, слід зазначити наступне.
Так, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції розглядаючи справу відмовив у задоволенні позову в частині перерахунку виплат Військовою частиною НОМЕР_1 таких як, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учаснику бойових дій, оскільки матеріали справи не містили доказів нарахування таких виплат взагалі.
Апеляційний суд з метою офіційного з'ясування усіх обставин справи, враховуючи, що відповідне клопотання про витребування доказів було заявлено позивачем як до суду першої так і суду апеляційної інстанцій, витребував відповідні докази у відповідача.
Дослідивши надані Військовою частиною НОМЕР_1 копії витягів із наказу від 16.10.2018 р. № 227 та від 15.10.2021 р. №231, а також довідки від 30.05.2025 р. №4993/1, колегія суддів встановила, що відповідачем ОСОБА_1 були нараховані та виплачені наступні виплати, зокрема із тих, які заявляються позивачем у позові та щодо яких судом першої інстанції було відмовлено в їх задоволенні, а саме компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік в кількості 23 доби, грошова допомога на оздоровлення за 2021 рік.
Надані до суду та матеріали справи не містять доказів нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки учаснику бойових дій.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє часткове підтвердження, а тому рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні вимог зобов'язання відповідача здійснити перерахунок таких виплат, як компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік в кількості 23 доби, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з ухваленням нового рішення про задоволення таких вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині позовних вимог про нарахування та виплати їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати.
Статтею 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Враховуючи, що Військова частина НОМЕР_1 не здійснила виплату грошового забезпечення за спірний період, тому вимога про виплату компенсації втрати частини доходів є передчасною.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 таких доводів суду не спростовують.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Враховуючи, що судом першої інстанції неповне з'ясовано обставин щодо нарахування позивачці компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік в кількості 23 доби, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, що мають значення для справи, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового про задоволення позову щодо зазначених вимог.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п.1, п.3, п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушення встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню в цій частині, з прийняттям нового судового рішення про задоволення частини позовних вимог, в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправними дії та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік в кількості 23 доби, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік в кількості 23 доби, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік в кількості 23 доби, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 червня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук