П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9682/24
Суддя першої інстанції: Дерев'янко Л.Л.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Миколаїв
Повний текст судового рішення складений 17.01.2025
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.10.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії щодо відмови у проведенні нарахування та виплати їй компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно; зобов'язання нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно по день фактичного розрахунку - 17.09.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання судового рішення по справі №400/4759/22, відповідачем 17.09.2024 виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. Враховуючи, що військова частина не здійснила своєчасну виплату грошової компенсацію вартості за неотримане речове майно, позивачка вважає, що на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 у задоволенні позову відмовлено з підстав того, що компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення та носить одноразовий характер, оскільки закупівля відповідного речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і, виключно при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, здійснюється виплата грошової компенсації відповідно до п.7 «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно», затвердженого постановою КМУ від 16.03.2016 №178.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачка, як і в позовній заяві, наголошує про те, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням військовою частиною строку виплати їй грошової компенсації за неотримане речове майно, яка відноситься до складу належних звільненому працівникові сум, у розумінні ст.116 КЗпП України. Також, в апеляційній скарзі позивачка посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які, на її думку, є релевантними до спірних правовідносин та мають бути враховані при вирішенні даної справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 ; згідно з витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 №7-РС на підставі п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІ1 звільнена з військової служби у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини (військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років). /а.с.6/
17.09.2024, на виконання судового рішення у справі №400/4759/22, відповідач нарахував та виплатив позивачці компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 18742,42грн. /а.с.12/
Також, 17.09.2024 позивачка звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів на підставі Закону України №2050-ІІІ у зв'язку з порушенням строку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за весь час затримки по день фактичного розрахунку. /а.с.13/
28.09.2024 військова частина НОМЕР_1 листом №350/174/308/1689/пс повідомила позивачку про відсутність підстав задоволення заяви. /а.с.16/
Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-III (надалі - Закон України №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. (надалі - Порядок №159).
Згідно ст.1 Закону України №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами ст.2 Закону України №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому вищезазначеному законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно приписів ст.ст.3, 4 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до п.1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п.2 Порядку №159).
За змістом п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - органом прокуратури) добровільно чи на виконання судового рішення.
Так, у подібних правовідносинах у постанові від 15.08.2018 у справі №653/3356/17 Верховний Суд дійшов висновку, що наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.46 Закону №1058-IV, ст.2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Так, предметом спору в даній справі є встановлення наявності/відсутності права позивачки на отримання виплати компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати їй грошової компенсації за неотримане речове майно.
З матеріалів справи вбачається, що 17.09.2024, на виконання судового рішення у справі №400/4759/22, військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачці компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18742,42грн. /а.с.12/
Колегія суддів зазначає, що право на грошову компенсацію за неотримане речове позивачка набула на підставі Порядку №178, що також не заперечується відповідачем.
Разом з тим, відповідно до ст.1-2 Закону України №2011-XII у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене ст.9-1 Закону України №2011-XII, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.
Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній вище справі, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням положень ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ зазначила про те, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, щорічні, щоквартальні та разові додаткові види грошового забезпечення, окрім щомісячних, або ж тих, що виплачуються раз на місяць.
На підставі наведеного, враховуючи, що закупівля відповідного речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і, виключно при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, здійснюється виплата грошової компенсації відповідно до пункту 7 Порядку №178, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби. Речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Таким чином, при вирішенні справи, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за речове майно та, як наслідок, відмові в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивачки на постанови Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі №825/1571/16, від 30.07.2020 у справі №820/5767/17, від 12.05.2022 у справі №480/5934/21, від 22.06.2023 у справі №380/152/20, від 10.07.2023 у справі №520/28624/21, від 09.01.2024 у справі №400/5062/22, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносини.
За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв