П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 498/1638/24
Головуючий І інстанції: Тростенюк В.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Фрунзівського районного суду Одеської області від 27 лютого 2025 року (с-ще Захарівка, дата складання повного тексту ухвали - 27.02.2025р.) про відмову в ухваленні додаткового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, -
09.09.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Фрунзівського районного суду Одеської області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд скасувати постанову від 26.08.2024р. №5 по справі про адміністративне правопорушення про накладення штрафу в сумі 17000 грн. за ч.3 ст.210 КпАП України, посилаючись на те, що ця постанова була прийнята з порушенням норм чинного законодавства.
Також, зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 , окрім іншого, просив поновити йому процесуальні строки звернення до суду, оскільки спірна постанова оформлювалась за його відсутності, копії протоколу і вказаної постанови він не отримував, а про розгляд справи про адміністративне правопорушення не повідомлявся. При цьому, про наявність оскаржуваної постанови позивач дізнався тільки 03.09.2024р., а тому, на його переконання, строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.
Ухвалою судді Фрунзівського районного суду Одеської області від 18.09.2024р. позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху, у зв'язку із тим пропуском строків звернення до суду, не сплатою позивачем судового збору, а також поданням ним незавірених належним чином доказів.
При цьому, позивача повідомлено про необхідність у дводенний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви та роз'яснено, що в разі не усунення ним недоліків - заява буде повернута йому без розгляду.
27.09.2024р. позивачем на адресу суду 1-ї інстанції було направлено (засобами поштового зв'язку) заяву, в якій він, посилаючись на перебування на стаціонарному лікуванні, звернув увагу на те, що копію ухвали про залишення позовної заяви без руху було отримано його дружиною 25.09.2024р. Додавши до зазначеної заяви квитанцію про сплату ним суми судового збору у та довідку із КНП «Великомихайлівської багатопрофільної лікарні» від 20.09.2024р. №302, ОСОБА_1 просив суд збільшити строк виконання ухвали до десяти днів,
Також, 04.10.2024р. ОСОБА_1 було подано до суду (засобами поштового зв'язку) заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Однак, ухвалою судді Фрунзівського районного суду Одеської області від 04.10.2024р. дану позовну заяву - повернуто ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погоджуючись із вказаним вище судовим рішенням, позивач 30.10.2024р. подав апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2025р. апеляційну скаргу позивача - задоволено, ухвалу Фрунзівського районного суду Одеської області від 04.10.2024р. - скасовано, а справу №498/1638/24 - направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.02.2025р. позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майора ОСОБА_2 від 26.08.2024р. №5 про накладення на позивача адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП - закрито.
При винесенні даного рішення судом 1-ї інстанції не вирішувалось питання про судові витрати на правничу допомогу.
21.02.2025р. представником позивача - адвокатом Бориченко К.В. подано до суду 1-ї інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення суду у справі, в якому просив суд вирішити питання про компенсацію позивачу судових витрат, які складаються з: судового збору у розмірі 3633,60 грн.; витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. та витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій та підготовкою до розгляду справи у розмірі 154 грн.
Ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 27 лютого 2025 року (ухваленою у відкритому судовому засіданні) у задоволенні заяви представника позивача - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 03.03.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій наголосив, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати ухвалу Фрунзівського районного суду Одеської області від 27.02.2025р. та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги поданої заяви в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
12.03.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходь висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в ухваленні додаткового рішення, суд 1-ї інстанції виходив із того, що у поданій представником позивача заяві відсутнє будь-яке обґрунтування щодо стягнення судового збору у сумі 3633,60 грн., як і не зазначено порядку компенсації ОСОБА_1 судового збору та витрат пов'язаних із розглядом справи. При цьому, як зазначено судом першої інстанції, з дослідженої платіжної інструкції від 25.10.2024р. вбачається, що саме ОСОБА_3 , а не позивач у справі, сплатила за послуги ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 4000 грн.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, порядок ухвалення та повноваження суду при прийнятті додаткового судового рішення визначені ст.252 КАС України.
Згідно з цією статтею, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи або ж з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом, зокрема, не було вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що і судове рішення.
Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. При цьому, ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення може бути оскаржена.
Предметом розгляду районного суду була заява представника позивача - адвоката Бориченко К.В. з питання ухвалення додаткового судового рішення щодо відшкодування судових витрат на оплату судового збору, понесених позивачем у зв'язку з поданням цієї позовної заяви, апеляційної скарги на ухвалу судді Фрунзівського районного суду Одеської області від 04.10.2024р., а також витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. та витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій та підготовкою до розгляду справи у розмірі 154 грн.
Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі суду 1-ї інстанції, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються з судового збору і витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У силу приписів норми ч.2 цієї статті Кодексу, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
У відповідності до ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За правилами ч.ч.1 і 3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У той же час, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила чи має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (зокрема договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У силу ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.
Якщо ж сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому ч.3 цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному ст.252 цього Кодексу.
При цьому, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення чи ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
У випадку ж постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше 10 днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
У цій справі суд апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги по суті спору рішення суду першої інстанцій не змінив та не ухвалив нового рішення, а лише скасував ухвалу суду 1-ї інстанції про повернення позовної заяви та передав справу на продовження її розгляд до цього ж суду.
Виходячи зі змісту положень ч.6 ст.139 КАС України, можна зробити висновок, що питання про стягнення (визначення чи розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при остаточному закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.
Також, окремо питання про стягнення судових витрат вирішується в разі, якщо суд не вирішив його при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції лише передав дану справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, то саме названий суд - Фрунзівський районний суд Одеської області після ухвалення судового рішення по суті спору (а саме рішення від 18.02.2025р.) мав вирішувати питання про розподіл судових витрат за результатом розгляду позовної заяви.
Однак, зазначених вимог процесуального законодавства суд першої інстанції не дотримався та необґрунтовано відмовив у стягненні вказаних судових витрат.
Як підтверджується матеріалами даної справи, при зверненні з даним позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено - 605,60 грн. судового збору, а при поданні апеляційної скарги на ухвалу суду - 3028 грн.
На цій основі, судова колегія доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування сплаченої суми судового збору в розмірі 3633,60 грн.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.04.2025р. у справі №280/8788/21.
Щодо витрат позивача на поштову кореспонденцію, то колегія суддів зазначає, що у ч.3 ст.132 КАС України наведено вичерпний перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Докладніше кожна з категорій вказаних витрат конкретизована у ст.ст.134,135,137 та 138 КАС України, зокрема: 1) витрати на професійну правничу допомогу (ст.134 КАС України); 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду (ст.135 КАС України); 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз (ст.137 КАС України); 4) витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду (ст.138 КАС України).
При цьому, вжитий у ст.138 КАС України термін «інших процесуальних дій» стосується саме вчинення учасниками справи, або ж особами, які не є учасником судового процесу, дій пов'язаних саме з процесом доказування (збір доказів, їх огляд та забезпечення) у справі.
Встановлення КАС України вичерпного переліку судових витрат означає, що на присудження судом саме цих витрат у разі настання відповідних обставин (задоволення адміністративного позову, залишення його без розгляду, чи закриття провадження у справі), а не будь-яких інших може розраховувати особа, що звернулася до суду з позовом.
Разом з цим, «поштові витрати» жодним чином не відносяться до витрат на правову допомогу, а тому й не підлягають відшкодуванню.
Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 07.03.2019 по справі №200/10765/18-а.
Що ж стосується стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то, у даному випадку, варто наголосити, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У цьому контексті, слід звернути увагу, що відповідно до п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00), суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Відсутність же документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18.
У свою чергу, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 вищевказаного Закону, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ст.ст.27,30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати та умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення, а саме: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
У п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. №23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів та звернень, довідок, заяв, скарг, а також здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Як встановлено колегією суддів, представником позивача надано докази понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, а саме:
- копію договору про надання правової допомоги від 25.10.2024р.. укладеного між позивачем та адвокатом - Корой І.Д.;
- копію акта приймання-передачі наданої правової допомоги від 16.11.2024р.;
- копію платіжної інструкції від 25.10.2024р. №@2PL177886 про сплату 4000 грн. на користь Корой І.Д. за послуги у розмірі 4000 грн.
Згідно з актом наданих послуг, адвокатом виконано такі роботи:
- вивчення наданих клієнтом документів, аналіз та ознайомлення з судовою практикою щодо спірних правовідносин, підготовка стратегії змісту та вимог апеляційної скарги, обґрунтування її мотивів;
- складення від імені клієнта апеляційної скарги;
- складення від імені клієнта заяви про приєднання документів до апеляційного суду.
Загальна вартість наданих послуг склала 4000 грн.
На переконання колегії суддів, надані документи дійсно дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх загальну вартість. Між тим, наявні у матеріалах справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у вказаному розмірі (4000 грн.) з іншої сторони у справі, оскільки відповідний розмір має відповідати критерію розумності, пропорційності та співмірності таких витрат.
Суд апеляційної інстанції, детально проаналізувавши зміст наданих представником позивача документів на підтвердження заявленого розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зауважує на тому, що надані докази свідчать про невідповідність заявленої до стягнення суми витрат передбаченим ст.134 КАС України критеріям, з огляду на їх співмірність, а також необхідність.
Зокрема, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних із правовою допомогою адвоката, судова колегія враховує те, що питання дотримання ОСОБА_1 строків звернення до суду з даним позовом, а також факту усунення (не усунення) недоліків поданої ним позовної заяви, яке було спірним на стадії апеляційного провадження, було питанням виключно процесуального характеру, а предмет доказування не вимагали, у даному випадку, проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення її обставин. При цьому, колегією суддів проаналізовано відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reestr.court.gov.ua), за даними якого має місце оприлюднення численних судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій з аналогічного питання та подібними мотивами тим, що приведені і в даній апеляційній скарзі, що значно спрощувало роботу адвоката при її підготовці. До того ж, підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції, зважаючи на вказані вище обставини, не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, та витраченого часу, що свідчить про завищення розміру правової допомоги та, як наслідок, необхідність його зменшення.
Також, як уже зазначалося вище, справа розглянута в суді апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами, що не вимагало безпосередньої участі сторін, а, отже, і значних витрат часу.
Суд не оспорює права адвоката (адвокатського об'єднання) самостійно визначати гонорар, однак, у даному випадку, не може вважати, що при встановленні розміру гонорару врахована складність даної справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі (4000 грн.) з іншої сторони у справі, оскільки відповідний розмір має відповідати критерію «розумної необхідності» таких витрат.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, конкретні обставини справи, приписи ч.5 ст.134 і п.2 ч.9 ст.139 КАС України, несуттєву складність справи, яка, у свою чергу, не мала публічного інтересу, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, а також виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що понесені позивачем витрати (4000 грн.) є явно неспівмірними, належним чином необґрунтованими та явно завищеними.
В обсязі встановлених обставин, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для їх зменшення та стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у загальному розмірі - 2000 грн., що відповідає вимогам «розумності» та «співмірності».
Висновки ж щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться також у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020р. у справі №201/14495/16-ц.
Доводи ж суду 1-ї інстанції про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки відповідні витрати, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний підхід щодо застосування положення ч.7 ст.139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати відповідних витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постанові від 26.06.2019р. у справі №813/481/18, від 02.10.2019р. у справі №815/1479/18, від 29.10.2020р. у справі №686/5064/20, від 05.03.2021р. у справі №200/10801/19-а та від 18.08.2021р. у справі №300/3178/20.
Більше того, доказом понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу є саме платіжна інструкція від 25.10.2024р. №@2PL177886 про сплату 4000 грн. на користь Корой І.Д. за послуги у розмірі 4000 грн. (платником є дійсно ОСОБА_3 ) та розписка від імені позивача, надана ним під час апеляційного перегляду ухвали суду, згідно з якою останній попросив ОСОБА_3 перерахувати на рахунок Корой І.Д. (адвоката) 4000 грн. із подальшим зобов'язанням їх повернути.
Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати ухвалу суду 1-ї інстанції та прийняти нове судове рішення - про часткове задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст.139,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Фрунзівського районного суду Одеської області від 27 лютого 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про вирішення питання щодо відшкодування судових витрат у справі №498/1638/24 - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі - 3633,60 грн. (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок), а також судові витрати на правничу допомогу у загальному розмірі - 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
У стягненні решти суми витрат - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.06.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко