03 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/32978/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 ( суддя Царікова О.В.) в адміністративній справі №160/32978/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови поновити нарахування та виплату йому сум страхових виплат з 01.10.2022 року і в подальшому.
Просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 сум страхових виплат з 01.10.2022 року і в подальшому, - які підлягають обов'язковому коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на підставі вимог ч.6 ст.245 КАС України упродовж 5 днів з дня набрання рішенням суду законної сили виконати це рішення шляхом невідкладної виплати ОСОБА_1 сум страхових виплат нарахованих та не виплачених за період з 01.10.2022 по день виконання рішення суду, - що забезпечить ефективний захист прав на належну виплату у розумний строк.
Обґрунтовуючи вимоги позову, позивач зазначив, що відповідачем протиправно припинено виплату щомісячних страхових виплат згідно Закону України «Про державне соціальне страхування» за період з 01.10.2022 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову Марганецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області №12023/361951/2750/55 від 07.10.2022.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з 01.10.2022.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Марганецькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області як отримувач щомісячних страхових виплат з 05.11.2014.
07.10.2022 Марганецьким відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області прийнято постанову №12023/361951/2750/55 про затримання щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01.10.2022 із зазначенням підстави затримання - не підтверджено місце проживання ВПО.
Не погоджуючись із затримання щомісячних страхових виплат, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, встановлених Законом для припинення та невиплати сум страхових виплат за попередній період. Також, суд першої інстанції прийшов висновку, що належним та допустимим способом захисту прав позивача є зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату позивачу щомісячної страхової виплати з 01.10.2022 року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Колегія суддів зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року №1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.
Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV(Закон № 1105-XIV).
Суд застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до ч. 1 та 7 ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, вказана стаття вказує на випадки, згідно з якими страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 року № 16/98-ВР передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом (згідно із Закону № 16/98-ВР) чи законодавством (згідно із Закону № 1105-XIV).
Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга відповідача взагалі не містить обґрунтування щодо підстав та мотивів припинення виплати позивачу страхових виплат, а містить лише перелік норм, які регулюють виплати внутрішньо переміщеним особам, в той час як предметом позову є припинення страхових виплат ОСОБА_1 як потерпілому на виробництві.
Апелянтом також зазначено, що рішенням від 12.02.2025 року у справі №160/32995/24 вже розглядалися спірні позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову Марганецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області №12023/361763/5783.1/49 від 07.10.2022 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з 01.10.2022 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стосовно зазначених обставин, колегія суддів зазначає, що обставини які з'ясувувалися в зазначеній справі та стали підставою для прийняття рішення, стосувалися братв позивача - ОСОБА_2 .
Так, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, встановлених Законом для припинення та невиплати сум страхових виплат за попередній період.
З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними.
Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, прийняті Кабінетом Міністрів України постанови від 01.10.2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07.11.2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» так само, як і постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 року № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції» та від 19.07.2018 року № 11 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», є підзаконними нормативно-правовими актами та не можуть звужувати або скасовувати права громадян, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, внаслідок чого у сфері спірних правовідносин, які врегульовані нормами Закону № 1105-XIV, застосовуватись не можуть.
Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Колегія суддів зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що ні Законом № 1105-XIV, ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі №200/619/21-а.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 в адміністративній справі №160/32978/24залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 03 червня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 09 червня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова