Справа № 278/1730/24
21 квітня 2025 року м. Житомир
Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О.М., за участю секретаря судового засідання Кравчук Д.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лазор Андрій Олегович, до ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Сіра Аліна Василівна, про стягнення заборгованості, -
У провадженні суду перебуває вказана вище цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 07.06.2018 року у розмірі 89000,00 доларів США, з яких: 20000,00 доларів США - основний борг та 69000,00 доларів США - заборгованість за відсотками. Судові втрати просив покласти на відповідача.
Ухвалою від 05.04.2024 року постановлено відкрити провадження у справі та розглядати справу за правилами загального провадження.
29.07.2024 року була задоволена заява позивача про зменшення позовних вимог та закрито підготовче провадження у справі. Даною заявою позивач зменшив позовні вимоги до 26709,5 доларів США, з яких: 20000,00 доларів США - основного боргу, та 6709,5 доларів США - заборгованість за відсотками. Судові втрати просив покласти на відповідача.
У судове засідання 21.04.2025 року сторони та їх представники не з'явились, просили проводити розгляд справи у їх відсутність за наявними матеріалами справи.
У попередніх судових засіданнях представники сторін підтримали свої позиції щодо вказаного спору, які викладені у позовній заяві стороною позивача та відзиві на позов стороною
відповідача.
У відповідності до ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши доводи позовної заяви та додані до неї письмові документи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, вище вказана норма матеріального права визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 204 ЦК України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частина 3 статті 1049 ЦК України регламентує, що позика вважається повернутою у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
За звичаєм ділового обороту, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Судом встановлено, що 07.06.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 20000 (двадцять тисяч) доларів США під 5% місячних, строком до 31.12.2018 року (а.с.93). Позика була надана у готівковій формі. Сторони домовились, що позика повертається у готівковому порядку.
На зворотній сторінці вказаного договору позики (а.с. 93 звор. стор.) міститься розписка про те, що ОСОБА_2 вказані кошти у сумі 20000,00 доларів США отримав від ОСОБА_1 .
Відповідач не заперечує, що йому були передані кошти у розмірі 20000 доларів США.
Разом з тим, його представником, адвокатом Сірою А.В., долучені до матеріалів справи платіжні інструкції на суму: 170000 гривень, 30000 гривень, 60000 гривень, 10000 гривень (а.с.42-45), як підтвердження часткового виконання зобов'язань за договором позики відповідачем. З даних платіжних інструкцій вбачається, що платник ОСОБА_2 перераховував кошти на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , однак у призначені платежу вказано «перерахунок особистих коштів».
Представник позивача, посилаючись на договірні зобов'язання та призначення платежу, висловив заперечення щодо врахування даних коштів як погашення даного боргу, посилаючись на наявність інших боргових зобов'язань між позивачем та відповідачем, однак щодо надходження вказаних коштів не рахунок позивача не заперечував.
На підтвердження інших боргових зобов'язань між сторонами представником позивача надані платіжні інструкції на суму 28600,00 грн та 4500 доларів США (а.с.46-47). Останній вказував, що дані платіжні документи підтверджують саме інші кредитні відносини, крім тих, які виникли з договору позики від 07.06.2018 року.
Водночас, представник відповідача закцентувала увагу на тому, що дані платіжні інструкції досліджувались у справі №278/1196/24, рішення по якій було ухвалено суддею Житомирського районного суду Житомирської області 11.06.2024 року Татуйком Є. О., яке Житомирський апеляційний суд постановою від 21.01.2025 року залишив без змін. Відтак адвокат Сіра А. наполягала на тій позиціїї, що докази підтвердження оплати частини боргових зобов'язань її довірителем саме за спірним договором позики є належними, не дивляись на те, що у платіжних документах не вказане конкретне цільове призначення грошових коштів.
Суд погоджується з позицією сторони відповідача з огляду на рішення у справі №278/1196/24 (а.с. 154-157; звор. стор. а.с. 154).
Щодо перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, то представник відповідача повідомила, що такі перекази були узгоджені між сторонами, оскільки сам позивач надав реквізити свого банківського рахунку. У призначені ж платежу відповідач не мав змоги вказати інше, окрім наявного, оскільки договір позики було укладено в одному примірнику, оригінал якого знаходився у позивача.
Порядок виконання платіжних операцій в іноземній валюті за рахунками користувачів платіжних послуг регламентовано Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (надалі за текстом - Положення від 28.07.2008 № 216).
Згідно підпункту 10 пункту 14 Розділу ІІ «Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах» вказаного Положення від 28.07.2008 № 216 платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити обов'язкові реквізити, зокрема, одним з обов'язкових реквізитів платіжної інструкції є графа «призначення платежу».
Пунктом 15 Розділу ІІ «Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах» вказаного Положення від 28.07.2008 № 216 передбачено, що платник заповнює реквізит призначення платежу платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.
Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що допустимим доказом призначення коштів, які перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.
Отже, саме відповідач зобов'язаний був правильно зазначити призначення платежу, перераховуючи грошові кошти на рахунок позивача.
Водночас, суд приймає до уваги, що позивач не заперечує факт перерахування йому коштів, вказаних у платіжних інструкціях, та той факт, що позивач не повернув їх відповідачу у супереч відсутності реквізитів договору позики у призначенні платежу.
Відповідно до п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Представник відповідача наголошує на тому, що наявний факт усної зміни договору позики в частині порядку повернення позики, що підтверджується фактичною наявністю реквізитів розрахункового рахунку позивача у відповідача. Позивач даний факт не спростовує.
Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору можуть здійснюватися: за згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.
У цьому відбувається принцип свободи договору, адже учасники цивільного обороту є вільними не тільки у вирішенні питань щодо укладення договору, вибору виду договору та визначення його умов. Особи, які досягли домовленості при укладенні договору, можуть також домовитися про зміну його умов або взагалі про дострокове розірвання договору.
Відповідно до положень статті 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Крім того, суд враховує доводи представника відповідача та посилання на постанови Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, з яких вбачається, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що вказані платіжні інструкції є належним та допустимим доказом часткового виконання боргового зобов'язання відповідачем перед позивачем за договором позики від 07.06.2018 року.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, враховуючи вимоги законодавства, якими врегульовано дані правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Судом також встановлено, що сторонами не було визначено валюту платежу в договорі. Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.
За змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У Постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) ВП ВС виснувала, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Стягнення судом з виконавця на користь позивачки заборгованості в сумі, еквівалентній сумі викладеній у доларах США за курсом НБУ на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам ч. 2 ст. 533 ЦК України. Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.
Відтак, суд вважає за доцільне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07.06.2018 року у сумі 18060,96 доларів США, що складають суму основного боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лазор Андрій Олегович, до ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Сіра Аліна Василівна, про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07.06.2018 року у сумі 18060,96 доларів США, що складають суму основного боргу.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 7436,65 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 10.06.2025 року.
Суддя О. М. Дубовік