10 червня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/4068/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сіжук О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з такими позовними вимогами:
- визнати протиправними дії щодо не звільнення з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати звільнити позивача з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через такі сімейні обставини, наявністю та необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, із числа осіб з інвалідністю II групи (матір'ю - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби в Збройних силах України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», однак, відповідач не погодив звільнення позивача. Вказану відмову позивач вважає протиправною, оскільки ним до рапорту про звільнення надані належні та достатні докази на підтвердження встановлення II групи інвалідності його матері, у зв'язку з чим, на, думку позивача, наявні всі підстави для звільнення його з військової служби, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України правом на подання відзиву не скористалась.
Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Як слідує із матеріалів справи, 08.07.2024 позивач звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Судом встановлено, що командиром Військової частини НОМЕР_1 листом від 05.08.2024 №50/113/12-1679 повідомлено позивача, що наданими до рапорту від 08.07.2024 документами, не доведено потребу у постійному догляді ОСОБА_2 , а, отже, підстави для звільнення з військової служби позивача відповідно підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» відсутні.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні його з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями..
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Частиною шостою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави та порядок звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до пункту 3 частини дванадцятої вказаної статті військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин в період дії воєнного стану на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6 та 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до абзаців другого та третього пункту 12 Положення №№1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює спірні правовідносини в умовах воєнного стану.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 Положення №1153/2008.
Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з положеннями пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Абзацом четвертим пункту 241 Положення №1153/2008 визначено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Верховним Судом у постанові від 06.06.2024 у справі №140/25460/23 констатовано, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають командиру (начальнику) військової частини рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Як зазначалося судом, 08.07.2024 позивач звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З огляду на підстави відмови в задоволені рапорту позивача про звільнення з військової служби, викладені у листі командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 №50/113/12-1679, судом підлягає з'ясуванню обставина допустимості наданих позивачем доказів для підтвердження необхідності самостійного здійснення постійного догляду за хворою матір'ю.
Надаючи оцінку доводам та доказам сторін, суд зазначає таке.
Верховний Суд у своїх постановах від 11.04.2023 у справі №420/16689/23 та від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 звернув увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Так, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03.12.2009 №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
З урахуванням наведеного суд вважає, що необхідність здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, повинна бути підтверджена на вибір заявника (військовослужбовця) відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як зазначалось судом вище, для звільнення військовослужбовця з військової служби саме на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ підлягає доведенню, зокрема, факт необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи.
Суд зауважує, що сама по собі наявність в особи інвалідності ІІ групи не є підставою для здійснення постійного догляду за нею, тобто така особа може самостійно себе обслуговувати.
Зазначене кореспондується з абзацом шістнадцятим пункту 27 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до якого підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Відповідно, факт необхідності у здійсненні постійного догляду має бути взаємопов'язаний з фактом наявності в особи інвалідності ІІ групи. Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою фактів, а також за умови доведення військовослужбовцем відсутності в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо такі члени сім'ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, то він підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби надано копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №800527 від 26.04.2024, відповідно до якої його матері - ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню. У пункті 12 названої вище довідки вказано, що може працювати в спеціально створених умовах, а в пункті 13 «Д» нагляд.
Між тим, надана позивачем до рапорту про звільнення з військової служби довідка до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №800527 від 26.04.2024 не містить рекомендацій щодо необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю позивача ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, із зазначенням про систематичність чи іншу періодичність такого догляду.
Оскільки позивачем не доведено факту необхідності здійснення постійного догляду за своєю матір'ю - ОСОБА_2 (не надано відповідного медичного висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби не надав відповідачу усіх необхідних доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Позивач, наполягаючи на необхідності звільнення його з військової служби зазначає про наявність в його матері II групи інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №800527 від 26.04.2024.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що сама наявність у військовослужбовця матері, яка є особою з інвалідністю II групи не є достатньою підставою для звільнення з військової служби, оскільки обов'язковою умовою для звільнення є саме факт необхідності здійснення постійного догляду за особою, яка є особою з інвалідністю II групи
Таким чином, вказані доводи, якими позивач обґрунтовує заявлені у ньому вимоги, не спростовують висновків Військової частини НОМЕР_2 про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, що зазначено командиром Військової частини НОМЕР_1 в листі від 05.08.2024 №50/113/12-1679.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби. У даних спірних відносинах військова частина НОМЕР_2 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ).
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна