10 червня 2025 р. № 400/1478/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 НГУ, АДРЕСА_3 ,
прозобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 НГУ (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 НГУ здійснити перерахунок з урахуванням 5 днів та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанi дні щорічної основної відпустки за 80 днів;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 НГУ здійснити перерахунок з урахуванням10 днів та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки як батьку, який має 2 дітей віком до 15 poків за 40 календарних днів;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 НГУ виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.
Позов мотивовано тим, що відповідач при звільненні позивача виплатив останньому компенсацію за 75 днів щорічної відпустки замість компенсації за 80 днів, компенсацію за 30 днів додаткової відпустки замість компенсації зо 40 днів. Позивач стверджує, що мав право на додаткову відпустку за 2021 рік, оскільки станом на 2021 його донька ще не досягла НОМЕР_2 - річного віку. Також, позивач вважає протиправною невиплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.
Ухвалою від 21.02.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 НГУ про зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали суду від 21.02.2025 позивач надав заяву про усунення недоліків позову разом з клопотанням про поновлення строку звернення до суду. Викладені в клопотанні підстави для поновлення строку суд розцінив як поважні і ухвалою від 11.03.2025 відкрив провадження у справі, визначив, що розгляд справи буде відбуватись у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) учасників справи, встановив строки для подання сторонами заяв по суті.
Відповідач проти позову заперечив, у відзиві зазначив, що відповідно до довідки № 28 від 06.02.2025 та довідки розрахунку № 228 штаб-сержанту ОСОБА_1 виплачено всі належні види грошового забезпечення та одноразові види забезпечення при звільненні з військової служби визначені відповідно до наказу командира військової частини. Так, за твердженням відповідача, позивачу виплачено належну компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки. Щодо доводів позивача про наявність у нього права на отримання додаткової відпустки у 2021 році, відповідач зауважив, що у зв'язку з відсутністю доданих документів (свідоцтв про народження) до адміністративного позову, неможливо встановити наявність або відсутність права на грошову компенсацію додаткової відпустки як батьку, який має 2 дітей віком до 15 poків за 2021 рік. Що стосується матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідач зазначив, що така допомога є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника). Враховуючи зазначене, у зв'язку з тим, що військовослужбовець не звертався до командування військової частини з рапортом про виплату матеріальної допомоги та не вказував причин для виплата (сімейні обставини, інші поважні причини), вимога про нарахування допомоги, на думку відповідача, не підлягає задоволенню.
Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, в якій зазначив, що він звертався з рапортом про виплату матеріальної допомоги, який був прийнятий та погоджений, але згодом усно представники відповідача повідомили, що ця виплата не має гарантованого характеру. Позивач з таким твердженням не погоджується і посилається на окреме доручення Міністра оборони № 183/уд від 16.01.2024. Також позивач додав до відповіді на відзив копії свідоцтв про народження своїх дітей.
Справу розглянуто в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини.
З заяв по суті суд встановив, що позивач проходив службу в спірний період у військовій частини НОМЕР_1 НГУ.
Згідно наказу командира (по стройовій частині) № 282 від 24.09.2024 штаб сержант ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як особа, і мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер.
Цим наказом передбачено, серед іншого, виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки: 45 календарних днів за 2022 рік, 15 календарних днів за 2023 рік, 15 календарних днів за 2024 рік; за невикористані дні додаткової відпустки як батьку, який має 2 дітей віком до 15 років за 2018-2020 роки в кількості 30 календарних днів. В наказі № 282 від 24.09.2024 зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не виплачена.
Відповідно до довідки-розрахунку № 228 від 24.09.2024 зазначена вище грошова компенсація за невикористані дні щорічної і додаткової відпуски нарахована і виплачена. Відомостей про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань довідка не містить.
Позивач вважає, що розрахунок невикористаних днів щорічної і додаткової відпусток виконаний відповідачем не вірно, протиправно не виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, що стало підставою для звернення до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМ України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам регулюються Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністра оброни України 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Розділ XXXI Порядку № 206 передбачає можливість грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки у разі звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, за приписами пункту 3 цього розділу у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується.
Застосовуючи ці приписи до обставин справи, суд зауважує, що між сторонами не є спірним, що щорічна і додаткова відпустка не були використані позивачем в повному обсязі на час звільнення, відтак, йому була нарахована відповідна компенсація.
Як вбачається з позову, позивач вважає, що він має право на отримання компенсації за 80 календарних днів щорічної відпустки, тобто на п'ять дні більше, ніж розраховано і компенсовано відповідачем.
Проте, позов не містить жодного обґрунтування, як позивач дійшов такого висновку. Так, позивач не зазначає, за який саме рік невикористані дні відпустки визначені відповідачем невірно і чим це підтверджується.
Суд нагадує, що статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, суд звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду у п. 47 постанови від 25.06.2020 у справі № 520/226/19 зроблено висновок, що визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Оскільки позовна заява не містить належного обґрунтування вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невірного розрахунку невикористаних позивачем днів щорічної відпуски, а також, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження такої протиправності, позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Водночас, суд вважає такими, що знайшли підтвердження під час розгляду справи, обставини, пов'язані з безпідставною невиплатою позивачу компенсації невикористаних днів додаткової відпустки за 2021 рік.
При цьому суд виходить з такого.
Статтею 19 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР передбачено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Між сторонами не є спірним, що позивач є одиноким батьком. Відтак, позивачу нарахована і виплачена відповідачем компенсація невикористаних 30 днів зазначеної вище додаткової відпустки за 2018-2020 роки.
Натомість, спірним є право позивача на додаткову відпустку за 2021 рік.
Позивачем додано до матеріалів справи свідоцтва про народження своїх дітей: свідоцтво серія НОМЕР_3 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , свідоцтво серія НОМЕР_4 про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
Оскільки старша дитина - ОСОБА_3 досягла 15-річного віку в 2021 році, позивач в 2021 році відповідав критеріям особи, яка має право на додаткову відпустку. Передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки».
Проте, нарахування і виплата компенсації за невикористанні дні такої додаткової відпустки відповідачем здійснена не була.
Суд відхиляє як такі, що не мають значення по суті спору, посилання відповідача на ненадання позивачем до позову копій свідоцтв про народження дітей, оскільки в цій справі перевірці і оцінці підлягають дії чи бездіяльність відповідача, що мали місце під час здійснення розрахунків з позивачем при звільненні останнього, а не на час звернення з позовом до суду. Відповідачем нараховано позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2018-2020 роки, отже, відомості про дати народження дітей позивача, які були підставою для такого нарахування, відповідачу були відомі.
Оцінюючи позовні вимоги в частині нарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд виходить з того, що порядок виплати цього виду грошового забезпечення визначено Розділом ХХІV Наказу № 260, а саме:
військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов'язків за посадами;
військовослужбовцям, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися у встановленому порядку;
військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули;
військовослужбовцям, які були призвані (прийняті) на військову службу та до призову (прийняття) працювали в бюджетних організаціях, виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за умови ненадання за попереднім місцем роботи матеріальної допомоги, встановленої відповідними нормативно-правовими актами України за рік, в якому вони були призвані (прийняті);
військовослужбовцям, які прибули до Збройних Сил України після відрядження до державних органів, установ та організацій або прикомандирування до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування із залишенням на військовій службі, виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за умови ненадання цієї допомоги за місцем відрядження (прикомандирування) за рік, в якому вони прибули.
Згідно з п. 7 Розділу ХХІV наказу № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.
Відповідно до п. 9 Розділу ХХІV Наказу № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відтак, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за заявою військовослужбовця на підставі наказу командира військової частини, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Слушними є посилання відповідача на те, що наведеними вище нормами чинного законодавства, які врегульовують спірні правовідносини, не визначено імперативного обов'язку для командира військової частини надавати в обов'язковому порядку щороку матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, які в свою чергу є додатковими видами грошового забезпечення, не є постійними та обов'язковими і надаються в межах затверджених асигнувань.
З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів щодо звернення позивача до командира військової частини НОМЕР_1 НГУ із рапортом стосовно виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, що є обов'язковою умовою, в розумінні п.9 Порядку №260, яким визначено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Отже, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та на підставі аналізу наведених вище положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Суд звертає увагу, що позов містить лише вимоги зобов'язального характеру.
При цьому, за частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відтак, вимога про визнання протиправними дії чи бездіяльності, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положення є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права (зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідок протиправності дії чи бездіяльності.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення" роз'яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що в даному випадку позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає правам позивача, які він вважає, що порушені відповідачем.
Відтак, суд вбачає наявність підстав для виходу за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн
Враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 НГУ ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо ненарахування та не невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 10 днів додаткової відпустки як батьку, який має 2 дітей віком до 15 poків, за 2021 рік.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 10 днів додаткової відпустки як батьку, який має 2 дітей віком до 15 poків, за 2021 рік
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 НГУ ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати в розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя Л.Л. Дерев'янко