09 червня 2025 рокусправа №380/25061/24
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:
- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення даних ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів протиправною;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_1 шляхом зазначення статусу військового обліку ОСОБА_1 «Виключений з військового обліку», відповідно військово-обліковим документам.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.05.2022 пройшов військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наслідками якої був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, про що було внесено відповідний запис до військово-облікового документу. Проте, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 не було внесено відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, внаслідок чого, дані зазначені у військово-обліковому документі позивача та у Єдиному реєстрі не узгоджуються між собою. Позивач вважає протиправною таку бездіяльність посадових осіб відповідача, що зумовило його звернення до суду з цим позовом.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 23.12.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
26.05.2022 за результатами медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача визнано непридатними до військової служби відповідно до наказу МОУ № 402 від 14.08.2008 "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" в особливий період.
Зазначена обставина підтверджується довідкою №115/4199, складеною 26.05.2022 за результатами медичного огляду позивача військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з якою позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з обліку на підставі статті 15-А графи ІІ Розкладу хвороб відповідно до наказу МОУ № 402 від 14.08.2008 "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" в особливий період.
26.05.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу до його військового квитка НОМЕР_3 , в графі 15 «Рішення військово-лікарської комісії (результати медичного огляду) внесено відповідачем результати медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.05.2022.
Відповідач 27.05.2022 до військового квитка НОМЕР_3 позивача, а саме в розділ VI військового квитка вніс відмітку про взяття на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 та вніс відмітку про визнання позивача непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку, на підставі довідки №115/4199, складеної 26.05.2024 за результатами медичного огляду позивача військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу від 29.11.2024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Оберіг) статус позивача зазначено «на обліку» у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В графі «постанова ВЛК» та «дата ВЛК» інформація відсутня, також в графі «підстава зняття/виключення» інформація відсутня.
Відповідач не вчинив жодних дій щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, стосовно непридатності ОСОБА_1 до військової служби та виключення його з військового обліку, що підтверджується копією витягу з мобільного застосунку «Резерв+».
З метою актуалізації даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, позивач засобами електронного зв'язку на офіційну електронну пошту відповідача 02.12.2024 направив відповідачу заяву, у якій просив внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів шляхом зміни статусу військового обліку позивача на виключений з військового обліку, на підставі записів військово-облікового документу.
Позивач вказує, що на його прохання внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідач не вчинив жодних дій на момент звернення до суду.
Адвокат Голубов С.Г. в інтересах позивача скерував електронною поштою відповідачу адвокатський запит 09.12.2024, яким просив надати результати розгляду заяви позивача від 02.12.2024.
На адвокатський запит відповіді не отримано.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невнесення даних позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Частинами першою- четвертими статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. (частина дев'ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2232-ХІІ, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону № 2232-ХІІ, військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина п'ята статті 33 Закону №2232-ХІІ).
Частиною першою статті 34 Закону № 2232-ХІІ визначено, що персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, визначені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» №1951-VIII від 16.03.2017. (далі - Закон № 1951-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ведення військового обліку громадян України; 2) забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом в мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку. (стаття 2 Закону № 1951-VIII).
Згідно зі статтею 3 Закону № 1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є:
1) обов'язковість внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру;
3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення.
Частиною п'ятою статті 5 Закону № 1951-VIII передбачено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування володільця Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних. (частини 8, 9 статті 5 Закону № 1951-VIII)
За змістом статті 6 Закону № 1951-VIII, до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про виконання військового обов'язку; відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; відомості про участь у бойових діях. (стаття 8 Закону № 1951-VIII)
Відповідно до статті 9 Закону № 1951-VIII, призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1951-VIII, ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом інформаційної взаємодії між Реєстром та інформаційно-телекомунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, зазначені у цій частині. (частина 3 статті 14 Закону № 1951-VIII)
Отже, за змістом вказаних норм, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов'язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.
На момент проходження позивачем військово-лікарської комісії був чинним Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 (далі- Порядок №921).
Відповідно до пунктів 1-3 Порядку №921, цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та виконавчими апаратами районних, обласних рад (далі - державні органи), територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями та закладами освіти незалежно від їх підпорядкування та форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Військовий облік ведеться з метою забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, особовим складом у мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 16 Порядку №921, військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Абзацами 17-18, 20 пункту 56 Порядку №921 передбачено, що персонально-якісний облік призовників і військовозобов'язаних ведеться районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки шляхом обліку персональних та службових даних призовників і військовозобов'язаних, які узагальнюються в особових справах призовників або в облікових картках військовозобов'язаних та реєструються в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників і військовозобов'язаних у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється за їх особистої присутності. При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 16 цього Порядку.
Про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Як вже встановив суд, 26.05.2022 за результатами медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача було визнано непридатними до військової служби відповідно до наказу МОУ № 402 від 14.08.2008 "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" в особливий період, що підтверджується довідкою №115/4199.
26.05.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу до його військового квитка НОМЕР_3 , в графі 15 «Рішення військово-лікарської комісії (результати медичного огляду) внесено відповідачем результати медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.05.2022.
Відповідачем 27.05.2022 до військового квитка НОМЕР_3 позивача, а саме в розділ VI військового квитка були внесена відмітка про взяття на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 та внесена відмітка про зняття позивача з військового обліку на підставі довідки №115/4199, складеної 26.05.2024 за результатами медичного огляду Позивача військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд зауважує, що згідно з положеннями Порядку № 921, відповідальними за організацію та забезпечення зберігання облікової документації військовозобов'язаних, персональних даних, які в них містяться, збереження підтвердних документів, що стали підставою для виключення з військового обліку військовозобов'язаних, а також своєчасне внесення даних про військовозобов'язаного, у тому числі й про виключення з військового обліку із зазначенням підстав, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, є саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки громадян.
У зв'язку з викладеним, суд висновує, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невнесення даних ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Суд вважає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов'язків, у тому числі й щодо своєчасного внесення даних про військовозобов'язаного до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов'язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов'язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров'я.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень згаданої Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Загальною Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
З огляду на те, що відповідач не надав суду доказів внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку з урахуванням відомостей про його непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, суд вважає, що ефективним засобом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 привести у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_1 шляхом зазначення статусу військового обліку ОСОБА_1 «Виключений з військового обліку», відповідно військово-обліковим документам.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
V. Судові витрати.
Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
17.03.2025 представник позивача подав до суду заяву про розподіл судових витрат, у якій просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8000 грн.
Заява обґрунтована тим, що на виконання укладеного з позивачем Договору про надання правничої допомоги адвокат Голубов С.Г. виконав роботи, загальна вартість яких становить 8000,00 грн.
Вирішуючи заяву про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що правова допомога позивачу надавалася на підставі договору від 20.11.2024 №20/11/24 про надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 5.12 згаданого договору складання актів приймання - передачі правової допомоги не здійснюється, а оплата правової допомоги здійснюється на підставі виставлених адвокатом рахунків.
З рахунку для сплати правничої допомоги адвоката від 17.03.2025 вбачається, що позвиачу надано правничої допомоги на 8000грн.
Детальним описом робіт від 17.03.2025 на виконання договору про надання правової допомоги від 20.11.2024 адвокат виконав такі роботи:
- попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування -1 год.;
- опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини та вивчення судової практики - 2 год.;
- складання позовної заяви - 3 год.;
- складання иа подання заяви про прискорення розгляу справи - 1год.;
- складання та подання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу - 1год.
Загальна вартість робіт за договором становить 8000,00грн.
Суд повторно зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати на послуги, надані згідно з вказаним переліком на загальну суму 8000,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є явно завищеними, оскільки справа за своїм характером не є складною, не потребує значного часу на виконання відповідних робіт (надання послуг) та не є співмірною із обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Отже, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн.
Тому заяву представника позивача про розподіл судових витрат необхідно задовольнити частково.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення даних ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 шляхом зазначення статусу військового обліку "Виключений з військового обліку" відповідно до військово-облікових документів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча)грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович