Справа № 308/2273/23
Іменем України
29 травня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Собослоя Г.Г., Джуги С.Д.
за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 січня 2024 року, ухвалене головуючим суддею Деметрадзе Т.Р. у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, Закарпатської обласної прокуратури, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої надмірною тривалістю досудового розслідування
встановив:
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до держави України в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, Закарпатської обласної прокуратури, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої бездіяльністю органів державної влади.
Позов мотивує тим, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно №7621 від 25.02.2008. В будинку зареєстровані та проживають члени її родини: чоловік ОСОБА_2 , доньки: ОСОБА_3 , 2003 р.н., ОСОБА_4 , 2005 р.н., ОСОБА_5 , 2015 р.н., а також мати чоловіка ОСОБА_6 , 1936 р.н.
Вказує, що 08.09.2017 вона з родиною перебувала на відпочинку за містом і близько 24 години вечора їй повідомили родичі, що її будинок оточений невідомими особами, а працівники пожежно-рятувальної служби виламують двері. Оскільки ні відносно неї, а ні відносно членів родини не порушено жодних кримінальних проваджень, вони з чоловіком терміново повернулися додому для з'ясування обставин справи.
Зазначає, що коли вони приїхали додому, то побачили, що вхідні двері будинку за адресою АДРЕСА_1 , були виламані, в хаті перебувало шість невідомих осіб, які проводили обшук. Після спілкування із слідчим нею було встановлено, що ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.09.2017 у справі №308/8856/17 надано дозвіл на проведення обшуку житлового приміщення за місцем проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач наголошує, що будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , є окремими будинками, які належать їй на праві приватної власності, розташовані окремо, що підтверджується протоколом огляду місця події, здійсненого в ході розгляду кримінального провадження.
Оскільки нею та адвокатом було встановлено, що обшук проводиться не в будинку, який зазначений в ухвалі слідчого судді, ними було здійснено виклик на лінію 102 та повідомлено про вчинення злочинів, а саме: незаконне проникнення в житло та незаконне проведення обшуку.
Зауважує, що незабаром до будинку прибула слідчо-оперативна група в складі 5 чоловік, яка встановила проведення обшуку в будинку АДРЕСА_2 , як було зазначено в ухвалі слідчого судді, і оперативні працівники, які були допитані в ході досудового розслідування, були присутні в будинку до завершення незаконного обшуку та після його завершення було прийнято заяву про вчинення злочину. В ході проведення обшуку осіб, що його здійснювали, було повідомлено про неправомірні дії, здійснено ряд дзвінків на гарячі лінії СБУ, МВС та Урядову гарячу лінію щодо здійснення посадовими особами правоохоронних органів незаконних дій.
Однак, не зважаючи на вжиті нею заходи, обшук припинений не був, були вилучені речі, які не були зазначені в ухвалі суду та відповідно за ухвалою слідчого судді були їй повернуті. Будь-яких незаконних речей або предметів в будинку знайдено не було. З часу проведення обшуку по теперішній час ні вона, ні її чоловік не були та не є фігурантами будь-яких кримінальних проваджень та не залучались до таких навіть у якості свідків.
Зважаючи на вказані обставини, позивач звернулась до Хустського МРВ УМВС України в Закарпатській області та Хустської місцевої прокуратури із заявами-повідомленнями про злочини, передбачені ч. 2 ст. 162 КК України.
Позивач вказує, що після внесення кримінальних проваджень до ЄРДР, вони були об'єднані в одне під №42017071180000016. В ході тривалого здійснення досудового розслідування вказане кримінальне провадження неодноразово змінювало підслідність та закривалося, однак постанови слідчого про закриття кримінального провадження скасовувались.
Наголошує, що після скасування постанов слідчого, в ході подальшого здійснення досудового розслідування слідчим не було взято до уваги вказівки слідчого судді та здійснювалось розслідування неефективно, слідчим не прийнято жодного процесуального рішення стосовно проникнення до житла та не наведено мотивів відхилення тверджень заявника. Також слідчим систематично ігнорувались інші вказівки слідчого судді щодо недоліків здійснення досудового розслідування.
Позивач зазначає, що всі ці дії тривають вже більше шести років, і вона маючи на той час на утриманні трьох неповнолітніх дітей, змушена була витрачати більшу частину свого часу та коштів на адвокатів, несла витрати в тому числі по пересилці рекомендованих листів. Тривале нехтування законом, ненадання відповідей, затягування слідства, формальний підхід до виконання слідчим своїх посадових обов'язків, неможливість домогтися законного та справедливого рішення, погано вплинуло на її фізичний та психологічний стан.
Вказує, що у 2020 році, після неодноразового звернення до Закарпатської обласної прокуратури з приводу халатного відношення змінених процесуальних керівників у даному кримінальному провадженні, позивача було повідомлено, що процесуальне керівництво у даному провадженні здійснюється аж 11 прокурорами, не зважаючи на що слідство у справі триває по теперішній час, жодна постанова про закриття кримінального провадження не була скасована процесуальним керівництвом, натомість всі були скасовані слідчими суддями, як незаконні.
Зауважує, що вона має право на відшкодування шкоди від держави за те, що досудове розслідування проводиться тривалий час і є неефективним, що підтверджено чисельними ухвалами слідчих суддів. Тобто, її право порушено, в тому числі внаслідок неефективного розслідування кримінальної справи особами, які здійснюють свої офіційні повноваження. Разом з тим, на переконання позивача, вона має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного розслідування злочину, де вона є потерпілою особою.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 січня 2024 року у задоволенні позову було відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що в даному випадку у спорі про відшкодування шкоди особа повинна довести: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинно-наслідковий зв'язок між дією та її негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Тобто, саме на позивача покладено тягар доказування, що незаконними діями(бездіяльністю) органів державної влади їй було нанесено моральну шкоду, внаслідок чого вона зазнала мук та душевних страждань.
Позивач не довела належними і допустимими доказами факт завдання їй моральної шкоди внаслідок тривалості та неефективності здійснення досудового розслідування, натомість права ОСОБА_1 , про порушення яких остання вказувала, а саме відмови у задоволенні її клопотань та закриття кримінального провадження, за її заявою були відновлені шляхом оскарження дій/бездіяльності слідчого в порядку, визначеному КПК України.
Сам по собі факт задоволення слідчим суддею скарг не є підставою вважати, що вина державних органів доведена, оскільки таке розглядається в сукупності.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу.
Вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення, яке є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно досліджено обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
В своїх доводах позивачка посилається на те, що її процесуальні права було порушено, зокрема судом зазначалося про відсутність ухвал слідчого-судді про скасування ухвал слідчих ДБР, однак такі в матеріалах справи наявні, що підтверджується відповіддю керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду та що зачитувалось суддею в судовому засіданні. Наступне порушення полягає в тому, що під час судового засідання 15.09.2023 звукозапис не було розпочато належним чином, оскільки пояснення спочатку давали позивач з представником, а звукозапис починається з пояснень відповідача.
В порушення норм матеріального права ОСОБА_1 вказує, що доводи, які вона зазначала в позовній заяві не були висвітлені судом, а отже і не могли бути спростовані. Судом недостатньо досліджено та не взято до уваги те, які моральні страждання за цей час могла понести позивачка. Також зазначає, що суд некоректно посилався на Постанови ВС від 13.05.2020, оскільки такі стосуються інших обставин, ніж у даній справі.
У відзиві на апеляційну скаргу подану представником ТУ ДБР у м. Львів Онищак М.В. вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що позивач має довести причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діяннями та шкодою, яка була завдана внаслідок таких. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб не може свідчити про незаконність їх діяльності в цілому і не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу подану обласною прокуратурою зазначено, що сам факт винесення слідчим суддею ухвали за результатом розгляду скарги не встановлює незаконність, протиправність рішення, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокуратури і не є підставою для стягнення моральної шкоди.
Щодо надмірної тривалості кримінального провадження відповідач зазначає, про розумність строків, яка була дотримана прокуратурою і що притягнення прокурора, слідчого чи дізнавача за кожне процесуальне рішення до цивільно-правої відповідальності може свідчити про тиск на таку особу.
Також наголошує на тому, що повинні настати негативні наслідки внаслідок протиправних дій державного органу, такі як: позивач зазнав каліцтва чи ушкодження здоров'я, знищено чи пошкоджено майно позивача, принижено честь та гідність позивача, тощо.
Відзив на апеляційну скаргу поданий також Державною казначейською службою зводиться до того, що наявність завданої шкоди діями чи бездіяльністю державними органами не доведена позивачем ніякими належними чи допустимими доказами. Розмір моральної шкоди має бути спів мірним завданим стражданням, однак такий вимогам законодавства не відповідає.
У дане судове засідання з'явилась прокурор Романюк Д.В., яка просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 23 травня 2025 року задоволено клопотання ОСОБА_7 про участь головного спеціаліста-юриста відділу матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Львові Онищак М.П. у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Однак, оскільки через технічні проблеми з відеозв'язком саме у Онищака М.П. він не зміг підключитися до відео конференції, то судовий розгляд проводився без участі такого представника, оскільки він сам несе ризики технічної несправності власних технічних засобів.
Згідно довідки про доставку електронного листа від 18.03.2025 ТУ ДБР у м. Львів було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи належним чином на їх офіційну електронну адресу (Т3 а.с.159).
Адвокат Перегінець О.Г., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , повідомлена шляхом надсилання повісток в електронному вигляді, зокрема на її офіційну електронну адресу та в додаток «Viber», про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки від 18.03.2025 (Т3 а.с.160-161).
Позивач ОСОБА_1 повідомлена шляхом надсилання повідомлення у додаток «Viber», що підтверджується довідкою від 18.03.2025 (Т3 а.с.162).
Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що шостим слідчим відділом ТУ ДБР здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження №42017071180000016 від 01.12.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України. Заявником у вказаному кримінальному провадженні є позивач ОСОБА_1 .
Обставини справи підтверджуються відповіддю на адвокатський запит наданою ГУНП в Закарпатській області від 19.09.2017 (Т1 а.с.38-39).
08.09.2017 Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області задоволено клопотання слідчого відділу СУ прокуратури Закарпатської облатсі молодшого радника юстиції Угринюк Б.С. та надано дозвіл на проведення обшку в будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у рамках кримінального провадження №420146070000000246 (Т2 а.с.50-52).
Крім цього, сам процес обшуку та його підстави і наслідки описано свідками та потерпілими (Т2 а.с.61-139).
За результатами обшуку складено протокол обшуку від 08-09 вересня 2017 року, в якому було вилучено деякі речі, які зазначено в ухвалі слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.09.2017 та деякі інші речі, зокрема планшети та мобільні телефони (Т2 а.с.140).
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.10.2017 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, повернуто всі речі та грошові кошти вилучені з протокол обшуку та опису вилученого майна(Т1 а.с.46-47).
В 2017 році ОСОБА_1 зверталася зі скаргами на дії працівників СБУ, прокуратури в Управління внутрішеьої безпеки СБУ, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Хустську місцеву прокуратуру, Прокуратуру Закарпатської області, тощо (а.с.48-54).
Постановою від 28.09.2018 ГУ НПУ в Закарпатській області закрило кримінальне провадження №42017071180000016 від 01.12.2017 у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення (Т1 а.с.11-15).
22.03.2019 Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області постанову слідчого відділу СУ ГУНП в Закарпатській області підполковника поліції Цільо В.В. про закриття провадження №42017071180000016 від 28.09.2018 скасовано. Матеріали кримінального провадження повернуто слідчому для продовження досудового розслідування (Т1 а.с.16-19).
12.12.2019 винесено постанову слідчим Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Львів Качмар С.В. про закриття кримінального провадження №42017071180000016 від 01.12.2017, у зв'язку з відсутністю в діях слідчого прокуратури Закарпатської області та співробітників УСБУ складу кримінального правопорушення (Т1 а.с.20-22).
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 13.07.2020 скасовано постанову ТУ ДБР у м. Львові про відмову у задоволенні клопотання від 16.06.2020, прийняту у кримінальному провадженні №42017071180000016 від 01.12.2017 та зобов'язано слідчого надати відповідь (Т1 а.с.64).
16.12.2020 Постановою Слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові кримінальне провадження №42017071180000016 від 01.12.2017 закрито у зв'язку з відсутністю в діях осіб складу кримінального правопорушення (Т1 а.с.25-28).
25.03.2021 Личаківським районним судом м. Львів скасовано постанову слідчого ТУ ДБР у м. Львові Качмара С.В. від 16.12.2020 про закриття кримінального провадження (Т1 а.с.29-30).
28.07.2021 Постановою п'ятого слідчого п'ятого слідчого відділу(з дислокацією в м. Ужгород) ТУ ДБР у м. Львові Гундеі П. закрито кримінальне провадження №42017071180000016 від 01.12.2017 у зв'язку з відсутністю в діях осіб складу кримінального правопорушення (Т1 а.с.31-34).
10.02.2022 ухвалою Личаківського районного суду м. Львова скасовано постанову слідчого ТУ ДБР у м. Львові Качмара С.В. від 12.12.2019 про закриття кримінального провадження (Т1 а.с.23-24).
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.06.2022 Постанову п'ятого слідчого п'ятого слідчого відділу(з дислокацією в м. Ужгород) ТУ ДБР у м. Львові Гундеі П.М. від 28.07.2021 про закриття кримінального провадження №42017071180000016 від 01.12.2017 скасовано та направлено матеріали кримінального провадження для продовження досудового розслідування (Т1 а.с.35-36).
Крім цього, ОСОБА_1 цікавилась станом розгляду кримінальної справи, про що свідчать відповіді на запити від різних органів, зокрема від: Прокуратури Закарпатської області, слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області, ТУ ДБР у м. Львові, тощо (Т1 а.с.55-63).
Зокрема, ухвалою слідчого судді від 04.05.2023 скасовано постанову слідчого Шостого відділу ТУ ДБР від 24.03.2023 про відмову у задоволенні клопотання потерпілої ОСОБА_1 від 15.03.2023, подане нею у кримінальному провадженні №42017071180000016, та зобов'язано слідчого повторно розглянути клопотання потерпілої ОСОБА_1 .
Слідчим Шостого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Львові від 08.06.2023 постановлено закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях осіб складу кримінального правопорушення (Т1 а.с.229-233).
Ухвалою слідчого судді 03.08.2023 скасовано постанову слідчого Шостого відділу ТУ ДБР від 01.06.2023 про відмову у задоволенні клопотання потерпілої ОСОБА_1 від 15.03.2023, подане нею у кримінальному провадженні №42017071180000016, та зобов'язано слідчого повторно розглянути клопотання потерпілої ОСОБА_1 (Т2 а.с.27).
Ухвалою слідчого судді від 04.10.2023 скасовано постанову слідчого Шостого слідчого відділу ТУ ДБР від 08.06.2023 про закриття кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за №42017071180000016 від 01.12.2017 року, та направлено матеріали кримінального провадження для продовження досудового розслідування (Т2 а.с.30-33).
Сім'я ОСОБА_9 є багатодітною, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою виданою начальником управління соціального захисту населення Хустської міської ради від 12.11.2015 за №505 (Т1 а.с.78).
Згідно свідоцтва на право власності №9532 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 на підставі рішення Виконкому Хустської міської ради від 14.12.2012 (Т1 а.с.79-80).
Так само, будинок за адресою: АДРЕСА_1 також знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Хустської міської ради від 14.11.2007 (Т1 а.с.81).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом частини першої статті 1173, статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право
на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення
або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На вказаному неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Так, під час розгляду справи, так само як і в апеляційній скарзі, позивач ОСОБА_1 наголошувала, що позов заявлено саме у зв'язку з тривалістю та неефективністю досудового розслідування та відсутністю остаточного рішення, безвідносно того, яким воно буде.
Тобто, в даному випадку позивач доводить саме причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю органів державної влади та завданою їй моральною шкодою у зв'язку з надмірною тривалістю досудового розслідування.
Щодо порушень норм матеріального права, позивач ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що тривалим досудовим розслідуванням в рамках кримінального провадження №42017071180000016 від 01.12.2017 їй завдано значних моральних страждань, які пов'язані з постійною невизначеністю, напругою. Через такі дії органів досудового розслідування вона систематично зверталася до таких органів з метою отримання інформації про стан розгляду її клопотань.
Саме неодноразове та неправомірне закриття кримінального провадження з подальшим їх скасуванням ухвалами слідчого-судді, затягування розгляду кримінального провадження №42017071180000016, не відновлення її порушених прав, неефективність досудового розслідування призвело, на її думку, до понесених нею моральних страждань та принесло шкоду її сім'ї та моральному самопочуттю.
З приводу доводів позивачки, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає такі складові елементи як: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Саме на позивача в такій категорії справ покладено обов'язок доведення завданої йому/їй шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування та негативними наслідками, які проявляються в моральних (душевних) стражданнях позивачки, що призвело до порушення її нормального способу життя.
Перелік підстав для відшкодування моральної шкоди передбачений ст. 23 ЦК України, зокрема такі полягають у: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 посилається саме на п. 2 ст. 23 ЦК України, оскільки вважає, що протиправною поведінкою, яка виражена у тривалому розгляді кримінального провадження порушено її права та завдано їй душевних страждань.
Однак, зазначене позивачем не відповідає дійсності, оскільки нею не доведено причинно-наслідкового зв'язку між подією та наслідками.
Крім цього, слід погодитись з доводами Закарпатської обласної прокуратури, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Так, допит свідків та потерпілих в рамках кримінального провадження проводився, на запити та листи ОСОБА_1 органи досудового розслідування реагували та надавали відповіді, розслідування проводилось. До відповідальності за незаконні дії чи бездіяльність під час досудового розслідування працівники прокуратури, ДБР чи СБУ не притягались.
У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.03.2023 у справі №757/221/21 виснував, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора чи слідчого. Суд, в даному випадку, є регулятором, який перевіряє чи існує в діях слідчого чи прокурора винна поведінка (дія чи бездіяльність).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 11.10.2023 у справі №752/8448/21 прийшов до висновків, що скасування слідчим-суддею процесуальних рішень слідчого та прокурора не є безумовною підставою для визнання позовних вимог про стягнення моральної шкоди завданої внаслідок незаконних дій чи бездіяльності органами прокуратури чи слідства обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.
Таким чином, право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування передбачено КПК України і скасування ухвалою слідчого-судді таких процесуальних рішень є відновленням порушеного в рамках кримінального провадження прав позивачки.
Ухвали слідчих суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області свідчать про реалізацію ОСОБА_1 передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів та не є підставою для відшкодування шкоди в розуміння статей 1166, 1167, 1173 ЦК України. Дана позиція узгоджується із вищезгаданою позицією викладеною у Постанові Верховного Суду.
У справах про відшкодування моральної шкоди важливим є причинно-наслідковий ланцюг та моральні страждання, які пов'язані з неправомірними діями чи бездіяльністю, яка вплинула на душевний спокій та самопочуття заявника. В будь-якому випадку, наявність моральних страждань потрібно довести наводячи докази, факти чи інші обставини, які істотно погіршили самопочуття та звичний спосіб життя особи.
Підставно буде зазначити, що ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 12.11.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.09.2024, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого Шостого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) ТУ ДБР у м. Львові від 06.09.2024 про закриття кримінального провадження №42017071180000016 від 01.12.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України залишено без змін.
Апеляційний суд вказав, що слідчий провів всі першочергові та необхідні слідчі дії, надав оцінку наявним доказам, всебічно, повно та об'єктивно дослідив всі обставини кримінального провадження, в тому числі вжив необхідних заходів, передбачених КПК України, щодо витребування необхідних доказів та інформації в межах предмету розслідування.
Тобто, в діях слідчого відсутня будь-яка протиправна діяльність/бездіяльність, доводи ОСОБА_1 не свідчать про неповноту та неправильність висновків слідчого за результатами проведеного досудового розслідування та не є підставою для скасування оскаржуваної постанови про закриття кримінального провадження.
Кримінальне провадження №42017071180000016 - закрито, судом встановлено, що у діях слідчого не прослідковується неправомірна бездіяльність, яка б свідчила про надмірну тривалість досудового розслідування.
З вищенаведеного слід зробити висновок, що доводи ОСОБА_1 в цій частині не знайшли свого підтвердження, оскільки остання не довела причинно-наслідковий зв'язок між надмірною тривалістю досудового розслідування та завданою їй моральною шкодою.
Щодо доводів апеляційної скарги, які стосуються некоректного посилання суду першої інстанції на Постанову Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №686/13212/19 та на Постанову Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №638/8636/17-ц слід зазначити наступне.
Так, у вищезгаданих справах предметом розгляду стала бездіяльність органів прокуратури, ДБР щодо не внесення відомостей до ЄРДР. Позивачі вказували, що моральна шкода була нанесена їм у зв'язку з бездіяльністю таких органів, що призвело до порушення їх звичного способу життя, до душевних страждань та приниженню їх честі та гідності.
Суди в даних справах відмовили у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позивачами обставин на які вони посилаються. Зокрема, не було доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їм моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований.
Зокрема в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.03.2020 у справі №686/13212/19 колегія суддів акцентувала увагу на недоведеності позивачем всіх складових деліктної відповідальності. На дану обставину також посилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Суд першої інстанції послався на дані постанови з огляду на те, що в цих справах фактором, який об'єднує такі справи з розглядуваною є саме наявність деліктної відповідальності, доведення причинно-наслідкового зв'язку між тривалістю досудового розслідування, бездіяльністю прокуратури, ДБР, тощо та моральною шкодою, яка була спричинена у зв'язку з такою бездіяльністю, яка проявляється в надмірній тривалості досудового розслідування, позивачу.
А тому, слід констатувати, що дані правовідносини є релевантними до розглядуваної судом справи і доводи ОСОБА_1 в цій частині не заслуговують на увагу.
Що ж стосується посилання позивачки на постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 року в справі № 757/30529/22 то така не є релевантною до правовідносин у переглядаємій справі. Оскільки правовідносини у даних справах не є подібними бо різняться між собою за предметом, підставами позовів, суб'єктним складом цих відносин, тобто не являються тотожними.
Щодо порушень процесуального права, які відображені в апеляційній скарзі, слід зазначити наступне.
ОСОБА_1 просить звернути увагу на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказує на відсутність ухвал слідчих суддів про скасування постанов слідчих ДБР, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Однак, в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції чітко зазначає, що сам по собі факт задоволення слідчим суддею скарг позивача та покладення на слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією в м. Ужгороді) ТУ ДБР, розташованого у м Львові обов'язку розглянути клопотання ОСОБА_1 та скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження, не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю слідчого ТУ ДБР, яка виразилась у негативному для позивача розгляді клопотань, закритті кримінального провадження, та настанням шкоди.
Тобто, доводи позивачки в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Щодо запису судового засідання від 15.09.2023 в якому відсутні пояснення представника позивача та позивачки, а тільки наявні пояснення представника ДБР, то на розгляд даної справи дана обставина ніяким чином не впливає, не змінює суті спору та його підстав. Позивачка мала можливість висловитись, надати свої пояснення та заперечення, як під час розгляду справи в суді першої інстанції так і в апеляційному суді. Технічна несправність обладнання суду не може свідчити про процесуальні порушення, оскільки право позивачки бути почутою було реалізоване в будь-якому випадку.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків щодо недоведеності позивачкою всіх істотних обставин справи на які вона посилається, оскільки останньою не було доведено всіх складових деліктної відповідальності, а тому на підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки оскаржуване рішення ухвалене без порушення норм процесуального та матеріального права, з урахуванням всіх істотних обставин справи та практики Верховного Суду щодо подібних правовідносин.
Оскільки, апеляційний суд залишає рішення суду першої інстанції, яким у позовних вимогах ОСОБА_1 було відмовлено, без змін, то на підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на позивача.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 12, 18, 141, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 січня 2024 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 червня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: