вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" травня 2025 р. Справа № 910/3813/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Кравчука Г.А.
Гончарова С.А.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 29.05.2025
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Дарницької окружної прокуратури міста Києва
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025
про відмову у відкритті провадження
у справі № 910/3813/25 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом виконуючого обов'язки керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва
в інтересах держави в особі Київської міської ради
до ОСОБА_1
про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,-
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 910/3813/25 відмовлено виконуючому обов'язки керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва у відкритті провадження.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність господарських відносин між сторонами та відсутність у відповідача статусу фізичної особи-підприємця виключає розгляд вказаного позову за правилами господарського судочинства. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що господарська діяльність, яку здійснював відповідач на самовільно зайнятій земельній ділянці, зокрема, щодо надання послуг харчування та оренди альтанок, не пов'язана з предметом заявленого позову, тому спір у даній справі не підлягає розгляду в господарських судах України, а має бути розглянуто в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 910/3813/25, 14.04.2025 Дарницька окружна прокуратура міста Києва звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 910/3813/25 про відмову у відкритті провадження та направити справу № 910/3813/25 для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржувану ухвалу прийнято з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2025 матеріали апеляційної скарги Дарницької окружної прокуратури міста Києва по справі № 910/3813/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Кравчук Г.А., Яценко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/3813/25.
01.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/3813/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3813/25 за апеляційною скаргою Дарницької окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 та призначено розгляд справи на 29.05.2025.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 № 09.1-08/1339/25 у зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/3813/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2025 для розгляду справи № 910/3813/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Кравчук Г.А., Гончаров С.А.
29.05.2025 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято до свого провадження справу № 910/3813/25 за апеляційною скаргою Дарницької окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 та призначено розгляд справи на 29.05.2025.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, апеляційну скаргу Дарницької окружної прокуратури міста Києва слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 910/3813/25 без змін, з наступних підстав.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом, виконуючий обов'язки керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва (прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідач) про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням права територіальної громади в особі Київської міської ради на володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою площею 0,5130 га в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 на території регіонального ландшафтного парку "Партизанської Слави" у Дарницькому районі міста Києва через самовільне зайняття її відповідачем та розміщення на ній тимчасових споруд.
Зокрема, у позовні заяві прокурор посилається на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 04.12.2024 у справі № 753/13191/22, яким затверджено угоду, укладену між прокурором відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Київської міської прокуратури та обвинуваченим ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 Кримінального кодексу України. У вироку встановлено, що ОСОБА_1 за відсутності рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки з квітня 2016 року на території регіонального ландшафтного парку «Партизанської Слави» на земельній ділянці площею 94,9875 га з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,5130 га, яка є частиною вищевказаної земельної ділянки, на якій розмістив сезонний майданчик для харчування з тимчасовими спорудами: кафе, 25 альтанок і 2 господарських приміщення, здійснюючи на ній свою господарську діяльність по наданню в оренду вказаних тимчасових споруд (альтанок) та по обслуговуванню і належному функціонуванню закладу громадського харчування (кафе).
Враховуючи вищевикладене, прокурор просить усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні частиною земельної ділянки природно-заповідного фонду площею 0,5130 га в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 на території регіонального ландшафтного парку "Партизанської Слави" у Дарницькому районі міста Києва, та зобов'язати ОСОБА_1 огли звільнити її від тимчасових споруд (будівля кафе, дерев'яні будиночки відкритого типу у формі альтанок, бетонні плити, пластикові та дерев'яні доріжки, декоративні плетені паркани, столи та лавки).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі № 910/15031/24 за позовною заявою б/н від 05.12.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОК ГМБХ" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 180 199,23 грн.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що відсутність господарських відносин між сторонами та відсутність у відповідача статусу фізичної особи-підприємця виключає розгляд вказаного позову за правилами господарського судочинства. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що господарська діяльність, яку здійснював відповідач на самовільно зайнятій земельній ділянці, зокрема, щодо надання послуг харчування та оренди альтанок, не пов'язана з предметом заявленого позову, тому спір у даній справі не підлягає розгляду в господарських судах України, а має бути розглянуто в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, в ч. 1 якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор зазначає, що ОСОБА_1 самовільно займає земельну ділянку площею 0,5130 га в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 на території регіонального ландшафтного парку "Партизанської Слави" у Дарницькому районі міста Києва, розмістивши на ній тимчасові споруди (будівлю кафе, дерев'яні будиночки відкритого типу у формі альтанок, бетонні плити, пластикові та дерев'яні доріжки, декоративні плетені паркани, столи та лавки), чим перешкоджає власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні частиною цієї земельної ділянки.
За твердженнями прокурора, Київська міська рада не приймала рішень про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачу у власність чи користування земельної ділянки площею 0,5130 га в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 на території регіонального ландшафтного парку "Партизанської Слави" у Дарницькому районі міста Києва.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України людина, як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право також закріплено у ст. 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18).
Отже, фізична особа без державної реєстрації як підприємець не може здійснювати підприємницьку діяльність, в тому числі пов'язану із використанням та розпорядженням об'єктом нерухомості.
Судова колегія зауважує, що у даному випадку відповідач у даній справі -ОСОБА_1, як фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, не мають господарського характеру, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Судом встановлено, що доказів використання ОСОБА_1 будівлі кафе, дерев'яних будиночків відкритого типу у формі альтанок, бетонних плит, пластикових та дерев'яних доріжок, декоративних плетених парканів, столів та лавок для власної господарської діяльності з метою отримання прибутку прокурором до суду не надано.
Суд зауважує, що фізична особа, будучи власником будь-якого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Однак, для встановлення факту використання такого майна з порушенням здійснення господарської, зокрема підприємницької діяльності, потрібно довести, що спір виник саме у зв'язку із використанням такого майна для ведення господарської діяльності саме фізичною-особою підприємцем.
Судова колегія вважає, що в даному випадку відсутні ознаки господарського спору, оскільки відповідач не є суб'єктом підприємницької діяльності, між сторонами відсутні господарські відносини, прокурором жодним чином не доведено факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, а також відсутні у законі норми, що прямо передбачали б вирішення цього спору господарським судом.
Враховуючи наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, колегія суддів дійшла висновку, що спір у даній справі підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки прокурором не надано доказів, що ОСОБА_1 станом на момент подання даного позову здійснює підприємницьку діяльність, зареєстрований як фізична особа-підприємець, а в матеріалах позовної заяви відсутні належні докази, що на момент звернення до суду з даним позовом земельна ділянка використовується ним для здійснення підприємницької діяльності.
Отже, колегією суддів не встановлено обставин наявності у спірних правовідносинах ознак господарських, а отже не встановлено обставин, які б свідчили про недоцільність застосування при визначенні юрисдикції цього спору критерію за суб'єктом, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.
Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Дарницької окружної прокуратури міста Києва слід відмовити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Дарницької окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 910/3813/25 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 910/3813/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи № 910/3813/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 06.06.2025.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді Г.А. Кравчук
С.А. Гончаров