вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2025 р. Справа№ 910/1558/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Кравчука Г.А.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінська О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 04.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025
у справі № 910/1558/19(суддя - Грєхова О.А.)
за скаргою Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"
на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава"
до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"
третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 610 338, 09 грн,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, 27.03.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/1558/19, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 24.03.2025 у справі № 910/1558/19 (про розгляд скарги на бездіяльність державного виконавця). Скаргу Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити та: - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича щодо незакінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 19.09.2024 з примусового виконання виконавчого документу: наказ № 910/1558/19, виданий 20.11.2019 Господарським судом м. Києва, згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження"; - зобов'язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича усунути порушення (поновити порушене право заявника) - закінчити виконавче провадження ВП НОМЕР_1 від 19.09.2024 згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що у зв'язку із прийняттям рішення Правління Національного банку України від 18.07.2016 № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПуАТ «ФІДОБАНК» - виконавче провадження відносно боржника ПуАТ «ФІДОБАНК» підлягає закінченню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Натомість, постанова про закінчення виконавчого провадження разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі ч. 4 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що за загальним правилом, відносно банку-боржника, який перебуває в процедурі виведення з ринку шляхом ліквідації, виконання судових рішень здійснюється не державними виконавцями в примусовому порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а виключно Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб / Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в порядку, визначеному Законом України «Про систему гаранутвання вкладів фізичних осіб».
Скаржник вмотивовує апеляційну скаргу тим, що Велика Палата Верховного суду у постанові від 19.04.2023 у справі 5002- 17/1718-2011 не формувала правовий висновок щодо застосування до спірних правовідносин норми п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/1558/19. Витребувано матеріали оскарження щодо ухвали Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/1558/19 у Господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/1558/19. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 23.04.2025.
08.04.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов відзив на апеляційну скаргу, який вмотивовано тим, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002- 17/1718-2011 дійшла до висновку, що якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов'язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення.
Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) обґрунтовує відзив також тим, що Публічного акціонерного товариства "Фідобанк".
10.04.2025 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/1558/19.
23.04.2025 розгляд справи не відбувся, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А. у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025, з 28.04.2025 по 09.05.2025, з 12.05.2025 по 18.05.2025, суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025 та 28.04.2025 по 09.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 призначено до розгляду у судовому засіданні справу № 910/1558/19 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 на 04.06.2025
У судове засідання, що відбулось 04.06.2025 з'явились представник відповідача, надав свої пояснення, щодо суті спору та просив суд задовольнити його вимоги викладені в процесуальних документах. Виконавча служба, позивач та третя особа повідомленні належним чином 21.05.2025 згідно інформації наявній в системі «Електронний суд».
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та постановою Верховного Суду від 13.02.2020, позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" заборгованість у розмірі 533 722, 74 грн, 3 % річних в розмірі 17 294,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 58 030,80 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 135,71 грн, в іншій частині позову відмовлено.
20.11.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
26.02.2025 представником Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" подано скаргу на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в обґрунтування якої скаржник зазначає, що у зв'язку із прийняттям рішення Правління Національного банку України від 18.07.2016 № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» - виконавче провадження № НОМЕР_1 від 19.09.2024 відносно боржника ПАТ «ФІДОБАНК» підлягає закінченню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», в зв'язку з чим, оскільки 17.02.2025 ПАТ «ФІДОБАНК» звернувся до державного виконавця із заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», яка станом на 25.02.2025 не розглянута, скаржник просить суд :
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича щодо незакінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 19.09.2024 з примусового виконання виконавчого документу: наказ № 910/1558/19, виданий 20.11.2019 Господарським судом м. Києва, згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»;
- зобов'язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича усунути порушення (поновити порушене право заявника) - закінчити виконавче провадження ВП НОМЕР_1 від 19.09.2024 згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частино 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99, пункт 77, та від 05 липня 2005 року у справі «Агротехсервіс проти України», заява № 62608/00, пункт 42).
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини 1, 2 статті 55, частини 1, 2 статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (абзаци тринадцятий, чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону №1404-VIII (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).
Конституційний Суд України зазначив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев'ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 Кримінально-процесуального кодексу України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Як вже зазначалось, 20.11.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
При цьому, на підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 20 травня 2016 року № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» (далі - ПУАТ «ФІДОБАНК») з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 20.05.2016 до 19.06.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПУАТ «ФІДОБАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленку Олександру Володимировичу строком на один місяць з 20.05.2016 до 19.06.2016 включно.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18.07.2016 № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 19.07.2016 №1265, «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» (далі - ПАТ «ФІДОБАНК») з 20.07.2016 до 19.07.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПУАТ «ФІДОБАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Коваленку Олександру Володимировичу з 20.07.2016 року до 19.07.2018 року включно.
На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 02.07.2018 № 1836 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» строком на два роки з 20.07.2016 до 19.07.2020 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 874 від 31.10.2022 вирішено визначені Законом повноваження під час здійснення ліквідації ПУАТ «Фідобанк» здійснювати Фондом безпосередньо.
19.09.2024 ПП «ВКФ «Мава» звернулось із Заявою про примусове виконання рішення суду до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).
19.09.2024 головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
17.02.2025 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) отримано Заяву боржника № 069-60-24/25 від 12.02.2025 про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Листом вих. № 1184/27.10-25 від 26.02.2025 Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив боржника, що враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 500-217/1718-2011, оскільки зобов'язання у ПУАТ «Фідобанк» перед ПП «ВКФ «Мава» виникли як поточні, в порядку здійснення господарської діяльності в ліквідаційній процедурі банку, а тому відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:
1) верховенства права;
2) обов'язковості виконання рішень;
3) законності;
4) диспозитивності;
5) справедливості, неупередженості та об'єктивності;
6) гласності та відкритості виконавчого провадження;
7) розумності строків виконавчого провадження;
8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;
9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Так, пунктом 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Поряд з цим, законодавець врегулював, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема, Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Одним з таких актів є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати ФГВФО відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між ФГВФО, банками, НБУ, визначає повноваження та функції ФГВФО щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).
Відповідно до пункту 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.
Тобто у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов'язань перед його кредиторами, приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. Подібна правова позиція щодо пріоритетності норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відносно інших законодавчих актів України під час розгляду спору в правовідносинах з банком була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, від 29.08.2018 у справі № 127/10129/17, від 23.01.2019 року у справі № 761/2512/18, від 09.02.2021 року у справі № 381/622/17.
ФГВФО безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі ФГВФО з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: реалізує повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі НБУ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011 щодо застосування приписів пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» зробила висновок, що вказана правова норма має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості.
Разом з тим, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов'язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним.
Таким чином, доводи скаржника щодо неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011судом апеляційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані.
Враховуючи, що рішенням суду від 05.08.2019 в даній справі з відповідача було стягнуто заборгованість з компенсації за послуги по утриманню будівлі та компенсації орендної плати за земельну ділянку, яка є поточними вимогами, які виникли після запровадження процедури ліквідації банку, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011, норми Господарського процесуального кодексу України, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику ЄСПЛ, суд дійшов висновку щодо відсутності неправомірної бездіяльності державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича щодо не закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 19.09.2024 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/1558/19 від 20.11.2019, згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а тому скарга Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є необґрунтованою.
Згідно зі статтею 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/1558/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 4, 269, 270, 271, п. 6 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, ст. 280, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/1558/19 - залишити без змін.
3. Судові витрати, за перегляд ухвали у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 910/1558/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 06.06.2024
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді Г.А. Кравчук
О.В. Тищенко