79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" травня 2025 р. Справа №914/1872/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів Н.М. Кравчук О.І. Матущака,
секретар судового засідання Фарина Х.І.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» б/н від 24.12.2024 (вх. № 01-05/3734/24 від 24.12.2024)
на рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2024 (повний текст рішення складено 06.12.2024, м. Львів, суддя П.Т. Манюк)
у справі № 914/1872/24
за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, м. Львів, в інтересах держави в особі
позивача-1 Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів
позивача-2 Міністерства оборони України, м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп», м. Луцьк
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів
про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення власнику державі,
за участю представників:
прокурор: Б.В. Лопійчук
від позивача-1: А.М. Бобер
від позивача-2: Б.В. Гудима
від відповідача: О.В. Мороз
від третьої особи: не з'явився
Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, припинення речових прав щодо неї та її повернення власнику - державі.
У подальшому прокурор подав заяву про зміну предмету позову, зазначаючи вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно окремо від вимоги про скасування державної реєстрації зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що рішенням виконавчого комітету Львівськоі? міської Ради народних депутатів від 08.02.1985 № 3-с «Про встановлення меж земельних ділянок віи?ськових містечок на територіі? м. Львова» за КЕВ м. Львова закріплено земельну ділянку площею 11, 98 га на АДРЕСА_1 ). З листа КЕВ м. Львова від 19.07.2024 № 575/Ю/4026 вбачається, що відповідно до запису у Шнуровій книзі земельних ділянок, відведених Міністерству оборони СРСР, що міститься у КЕВ м. Львова, земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 (колишня вул. Новоросійська) площею 11, 96 га закріплена за військовою частиною НОМЕР_2 .
Як зазначає прокурор, згідно із схемою передачі земельної ділянки від 29.07.1997 № 144/1/342 та акту прийому-передачі від 12.08.1997 частину земельноі? ділянки площею 0, 30 га та на підставі ухвали Львівськоі? міськоі? ради від 11.05.1995 із земельноі? ділянки загальною площею 11, 96 га вилучено частини земельноі? ділянки площею 0, 23 га та 1, 32 га у народне господарство, у зв'язку з чим у КЕВ м. Львова на обліку залишилась земельна ділянка загальною площею 10, 11 га.
09.10.2017 проведено державну реєстрацію права власності за Міністерством оборони України на об'єкти нерухомого майна військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1378427746101).
Прокурор вказує, що 16.10.2018 комісією у складі працівників КЕВ м. Львова проведено обстеження земельноі? ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , за результатами якої складено акт та установлено, що земельна ділянка площею 10, 11 га перебуває на балансі КЕВ м. Львова, закріплена за військовою частиною НОМЕР_3 (колишній 124 центр забезпечення продуктів і зберігання техніки) та використовується за призначенням. За даними Держгеокадастру за військовим містечком № НОМЕР_1 рахується площа земельноі? ділянки 10, 27 га, розбіжність обліку площі з Держгеокадастром становить 0, 16 га на користь КЕВ м. Львова. Також, виявлено, що зі сторони вулиці Левандівськоі? земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 площею 0, 16 га (з цільовим призначенням «Для будівництва та експлуатаціі? будівель і споруд, додаткових транспортних послуг»), накладається на земельну ділянку та входить в межі військового містечка № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).
На думку прокурора, на частину земельноі? ділянки на якій знаходиться військове містечко № НОМЕР_1 , накладається частина земельноі? ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 площею 0, 1236 га із загальноі? площі 0, 1600 га, яка перебуває у власності ТзОВ «Вест Ойл Груп» на підставі договору купівлі-продажу земельноі? ділянки від 04.07.2012 укладеного між СУАП «Західна нафтова група» та відповідачем.
Незважаючи на проведення державноі? реєстраціі? права власності на об'єкти нерухомого маи?на за Міністерством оборони Украі?ни (реєстраційний номер 1378427746101) та формування земельноі? ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , наявність в межах військового містечка сторонньої земельноі? ділянки площею 0, 16 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, у зв'язку з і?і? накладенням на земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 унеможливлює реєстрацію права власності Міністерства оборони Украі?ни на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме маи?но, що і стало підставою для звернення із даною позовною заявою.
Прокурор зазначає, що відповідно до законодавства України, рішення про відчуження військового майна, яким прокурор вважає спірну земельну ділянку, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, однак дозвіл на вилучення вказаноі? земельноі? ділянки зі складу земель оборони відсутній.
Для забезпечення державі реальноі? та безперешкодноі? можливості реалізувати усі правомочності власника щодо земельноі? ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042, необхідно усунути перешкоди в користуванні нею.
Відтак належним способом захисту порушеного права у цих спірних відносинах, на думку прокурора є усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державноі? реєстраціі? земельноі? ділянки належної відповідачеві в Державному земельному кадастрі з закриттям Поземельноі? книги та скасування державноі? реєстраціі? земельноі? ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки при реєстраціі? останньоі? на праві приватноі? власності не враховано приналежності частини земельноі? ділянки до земель оборони, які можуть перебувати виключно в державній власності та зобов'язання відповідача повернути власнику - державі, земельну ділянку площею 0,1236 га, яка є частиною земельноі? ділянки площею 0, 1600 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008.
Рішенням господарського суду Львівської області від 25.11.2024, позовні вимоги задоволено повністю, постановлено усунути перешкоди власнику державі в особі Львівської обласної державної адміністрації та землекористувачу Міністерству оборони України у розпорядженні та користуванні землями оборони, а саме: земельною ділянкою площею 0,1236 га, яка є частиною земельної ділянки площею 0, 1600 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» та накладається на земельну ділянку площею 9,9812 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042 військового містечка № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: вул. Левандівська, 5, м. Львів шляхом: скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» повернути власнику державі в особі Львівської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0, 1236 га, яка є частиною земельної ділянки площею 0, 1600 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008.
Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, враховуючи те, що ні Кабінетом Міністрів Украі?ни, ні Міністерством оборони Украі?ни не приймались рішення щодо передачі в комунальну (приватну) власність із земель оборони військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 частини спірної земельної ділянки, та подальше проведення державноі? реєстраціі? на частину земельноі? ділянки площею 0, 1236 га за суб'єктом права приватноі? власності, дійшов висновку про наявне порушення чинного законодавства України та інтересів держави на володіння зазначеними землями оборони.
Окрім того, місцевий суд зазначає, що відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України (станом на 20.06.2000 час прийняття ухвали Львівської міської ради № 688) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі оборони.
З огляду на те, що на спірній земельній ділянці з 1945 року знаходяться будівлі військового містечка № НОМЕР_1 , беручи до уваги положення Земельного кодексу України станом на 20.06.2000, то твердження відповідача про те, що заборони на передачу у приватну власність земель оборони Земельний кодекс України від 18.12.1990 не містив, є помилковим.
Місцевий суд, також зазначив, що з метою забезпечення реальної та безперешкодної можливості державі реалізувати усі правомочності власника щодо земельної ділянки земель оборони з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042 необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, відомості про яку містяться у Державному земельному кадастрі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки виключно Кабінет Міністрів України має право розпоряджатись землями оборони за поданням Міністерства оборони України, то у даному випадку проведена державна реєстрація на праві приватної власності на частину земельної ділянки зі складу земель оборони суперечить інтересам держави, у зв'язку з чим така реєстрація підлягає скасуванню у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та земельна ділянка підлягає поверненню до державної форми власності, що в сукупності буде єдиним ефективним способом захисту інтересів держави.
Не погодившись з даним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 24.12.2024 (вх. № 01-05/3734/24 від 24.12.2024) у якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 25 листопада 2024 року у справі № 914/1872/24, прийняти у даній справі нове рішення, згідно якого у задоволені позову Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, припинення речових прав щодо неї та її повернення власнику - державі, відмовити повністю.
Апелянт вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» уклавши 04.07.2012 договір купівлі-продажу земельної ділянки набуло права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Так, скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на 5 справ, які підтверджують законність договорів відчуження земельної ділянки (справи № 1/727-19/246, № 1/643-15/210а, № 7/219 (18/275), № 18/274, № 5015/4185/12).
Однак на переконання скаржника, приймаючи спірне рішення судом першої інстанції не взято до уваги доводи відповідача, щодо того, що земельна ділянка 4610136300:06:021:0042, знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, 5 - спірна земельна ділянка (4610136300:06:021:0008) знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, тобто земельні ділянки знаходяться за різними адресами, та те, що посилаючись на рішення № 3-с виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів від 08.02.1985 року Прокурор не додає жодних доказів виконання такого рішення - відведення земельних ділянок в натурі.
Скаржник також посилається на те, що в матеріалах справи № 914/1872/24 відсутні будь-які висновки земельно - технічної експертизи та інші належні та допустимі докази, які б підтвердили накладення земельних ділянок. Відтак, висновок суду першої інстанції про накладення земельних ділянок (4610136300:06:021:0042 та 4610136300:06:021:0008) не відповідає фактичним обставинам справи.
Ні прокурором, ні позивачами не наведено жодної обставини та не надано суду жодного доказу, які б вказували на наявність «суспільного», «публічного» інтересу, та не визначено жодного критерію, які суд повинен дослідити та врахувати при вирішенні питання про правомірність і допустимість втручання держави у право ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» на мирне володіння майном.
Таким чином, на переконання апелянта, висновок суду першої інстанції про те що позовні вимоги прокурора по суті не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є безпідставним.
Прокурор 15.05.2025 подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Колегія суддів розглянувши вказане клопотання, зазначає наступне.
Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи. Так, згідно ч.2, ст. 80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч.3 ст. 80 ГПК України).
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).
Приписами ч. 2 ст. 164 ГПК України імперативно встановлено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
До відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем (п. 2 ч.6. ст. 165 ГПК України).
Отже, за змістом вказаних норм, всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а відповідачем - з відзивом. При цьому неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена до суду та належним чином обґрунтована.
Водночас, згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
Колегія суддів вказує, що прокурор не був позбавлений можливості подати заявлені докази разом із позовною заявою, що встановлено приписами ч.ч2,3 ст. 80, ч2 ст. 164, п.2 ч.6. ст.165 ГПК України.
Заявляючи клопотання від 15.05.2025 прокурором не наведено жодних обставин, які об'єктивно перешкоджали йому реалізувати своє право на подання доказів у межах встановленого процесуального строку.
За імперативним приписом частини четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відтак, оскільки, докази, які заявлені прокурором в клопотанні від 15.05.2025 не були подані до суду першої інстанції, прокурором не надано суду апеляційної інстанції доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання прокурора підлягає залишенню без розгляду.
У судове засідання 21.05.2025 з'явився прокурор, позивач - 1, -2 та відповідач, надали пояснення.
У судове засідання 21.05.2025 третя особи явки уповноважених представника не забезпечила, хоча належним чином була повідомленна про час та дату розгляду справи.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морськоі?) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Украі?нського народу права власника здіи?снюють органи державноі? влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу Украі?ни (далі - ЗК Украі?ни) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Статтею 3 цього Кодексу визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією Украі?ни, цим Кодексом, а також прии?нятими відповідно до них нормативно-правовими актами
За змістом ст. 19 ЗК Украі?ни, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категоріі?: землі сільськогосподарського призначення; землі житловоі? та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаціи?ного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Статтею 77 ЗК Украі?ни передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постіи?ноі? діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил Украі?ни, інших віи?ськових формувань, утворених відповідно до законодавства Украі?ни. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону Украі?ни «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійноі? діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Зброи?них Сил Украі?ни, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства Украі?ни (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу Украі?ни.
Відповідно до ст. 84 ЗК Украі?ни у державній власності перебувають усі землі Украі?ни, крім земель комунальноі? та приватноі? власності. Право державноі? власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державноі? власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.
Згідно зі ст. 14 Закону Украі?ни «Про Збройні Сили Украі?ни» земля, води, інші природні ресурси, а також маи?но, закріплені за віи?ськовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил Украі?ни, є державною власністю, належать і?м на праві оперативного управління.
Як встановлено судом, постановою виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 11.07.1945 № 410 передано КЕЧ Львівського військового округу по м. Львову будинки згідно додатку № 1 як власність, що належала Львівському військовому округу до Великої вітчизняної війни, серед них будівлі на вул. Левандівській, 5 у м. Львові (додаток № 1, п. 68, колишні назви - вул. Янівська, Новоросійська).
У подальшому, 08.02.1985 на підставі рішення № 3-с виконавчого комітету Львівськоі? міськоі? Ради народних депутатів «Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м. Львова» за КЕВ м. Львова закріплено земельну ділянку площею 11, 98 га на АДРЕСА_1 ).
З листа КЕВ м. Львова від 19.07.2024 № 575/Ю/4026 вбачається, що відповідно до запису у Шнуровій книзі земельних ділянок, відведених Міністерству оборони СРСР, що міститься у КЕВ м. Львова, земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 (колишня АДРЕСА_1 площею 11, 96 га була закріплена за військовою частиною НОМЕР_2 .
Згідно зі схемою передачі земельноі? ділянки військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , яка зберігається у КЕВ м. Львова, на підставі рішення начальника розквартирування військ та капітального будівництва - начальника Головного управління Збройних Сил Украі?ни від 29.07.1997 № 144/1/342 та акту прийому-передачі від 12.08.1997 частину земельноі? ділянки площею 0, 30 га із земельноі? ділянки площею 11, 96 га передано у народне господарство. Також, на підставі ухвали Львівськоі? міськоі? ради від 11.05.1995 із земельноі? ділянки загальною площею 11, 96 га вилучено частини земельноі? ділянки площею 0, 23 га та 1, 32 га у народне господарство, у зв'язку з чим у КЕВ м. Львова на обліку залишилась земельна ділянка загальною площею 10, 11 га.
У подальшому, 09.10.2017 проведено державну реєстрацію за Міністерством оборони Украі?ни права власності на об'єкти нерухомого маи?на віи?ськового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого маи?на 1378427746101).
16.10.2018 комісією у складі працівників КЕВ м. Львова проведено обстеження земельноі? ділянки віи?ськового містечка № НОМЕР_1 , за результатами якоі? складено акт та встановлено, що земельна ділянка площею 10, 11 га перебуває на балансі КЕВ м. Львова, закріплена за віи?ськовою частиною А 2678 (колишній 124 центр забезпечення продуктів і зберігання техніки) та використовується за призначенням. За даними Держгеокадастру за військовим містечком № НОМЕР_1 рахується площа земельноі? ділянки 10, 27 га, розбіжність обліку площі з Держгеокадастром становить 0, 16 га на користь КЕВ м. Львова.
У ході обстеження комісією установлено, що на територіі? військового містечка № НОМЕР_1 , де дислокується військова частина НОМЕР_3 , розміщено 47 будівель (контроль-пропускний пункт, нежитлові будівлі (продуктові склади, сховища для техніки тощо; земельна ділянка даноі? територіі? огороджена залізобетонною огорожею).
Також, виявлено, що зі сторони АДРЕСА_1 ? земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 площею 0, 16 га (за цільовим призначенням «Для будівництва та експлуатаціі? будівель і споруд, додаткових транспортних послуг»), накладається на земельну ділянку та входить в межі військового містечка № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).
28.04.2023 розпорядженням голови Львівськоі? обласноі? державноі? адміністраціі? від № 84/0/5-23 надано Міністерству оборони Украі?ни дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою технічноі? документаціі? із землеустрою щодо інвентаризаціі? земель орієнтовною площею 10,1100 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 для розміщення та постійноі? діяльності Збройних Сил Украі?ни.
На підставі договору від 03.08.2023 № 407/1/1 про закупівлю послуг з ТзОВ «Лекс Статус», розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризаціі? земель військового містечка № НОМЕР_1 загальною площею 10, 11 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами чого установлено, що частина земельноі? ділянки площею 0, 3064 га знаходиться під реалізованими будівлями (№ 62, № НОМЕР_4 ), а фактична площа земельноі? ділянки, що використовує Міністерство оборони Украі?ни становить 9, 9812 га, що у свою чергу, унеможливлює встановлення на місцевості обліковоі? площі 10, 11 га (за геодезичними обмірами - 10, 2876 га).
Зазначені вище будівлі реалізовано на підставі додаткового переліку № 1 нерухомого віи?ськового маи?на Зброи?них Сил, яке може бути відчужено, затвердженого рішенням Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронноі? діяльності, протокол від 22.10.2004 № 20, договору комісіі? від 22.08.2005 № Д 29-1.3/621 та договору купівлі-продажу від 01.02.2006 № Д 29-2.5/63. Передачу будівель здіи?снено відповідно до акту приймання-передачі від 13.02.2006 будівлі № 62, загальною площею 712, 90 кв. м; будівлі № 107, загальною площею 105, 20 кв. м, військового містечка № 140, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
У листі Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони Украі?ни від 30.03.2024 № 220/68/661 зазначено, що у серпні 2023 року проведено інвентаризацію земельноі? ділянки військового містечка № НОМЕР_1 . У ході проведення інвентаризаціі? земельноі? ділянки військового містечка № НОМЕР_1 сформовано земельну ділянку площею 9, 9812 га та внесено відомості про неі? до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номеру 4610136300:06:021:0042.
При цьому, під час проведення камеральних робіт сертифікованим інженером-землевпорядником установлено, що на частину земельної ділянки площею 9, 9812 га (фактична площа) накладається частина земельноі? ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 площею 0, 1236 га із загальноі? площі 0,1600 га, яка перебуває у власності ТзОВ «Вест Ойл Груп».
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова листом від 29.02.2024 № 575/3/976 повідомив що на земельній ділянці площею 0, 16 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 знаходяться дві будівлі (№ 101 - водомаслогрійка, № 121 - вбиральня), які перебувають у власності Міністерства оборони України. Земельна ділянка розміщується в межах території військового містечка № НОМЕР_1 , де дислокується в/ч НОМЕР_3 , огороджена і використовується військовою частиною за призначенням. Доступ до зазначеної земельної ділянки можливий лише згідно пропускного режиму військової частини НОМЕР_3 .
У листі Головного управління віи?ськової юстиціі? Міністерства оборони Украі?ни від 21.06.2024 № 220/74/ВихЗПІ/58 вказано, що незважаючи на проведення державноі? реєстраціі? права власності об'єктів нерухомого майна за Міністерством оборони Украі?ни та формування земельноі? ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , наявність в межах військового містечка сторонньоі? земельноі? ділянки площею 0, 16 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, у зв'язку з і?і? накладенням на земельну ділянку віи?ськового містечка № НОМЕР_1 унеможливлює реєстрацію права власності Міністерства оборони Украі?ни на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відтак під час оформлення речового права на земельну ділянку державноі? власності за Міністерством оборони Украі?ни встановлено неможливість проведення реєстраціі? права державної власності щодо земельноі? ділянки із земель оборони з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042, зважаючи на наявність державноі? реєстраціі? земельноі? ділянки приватноі? форми власності з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, частина якоі? накладається на землі оборони.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідач стверджує що 31.12.2001 між Львівською міською радою (продавець) та ПП «Галицькі страви» (покупець-переможець) укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок, предметом якого є придбання покупцем-переможцем земельних ділянок для будівництва та обслуговування АЗС загальною площею 25 200 кв.м, в тому числі і земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, загальною площею 1 600 кв.м.
У подальшому ПП "Галицькі страви" відповідно до договору купівлі-продажу земельноі? ділянки від 20.10.2005 продало СУАП «Західна нафтова група» земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, загальною площею 1 600 кв.м. 09.07.2008 Управлінням земельних ресурсів у м. Львові видано СУАП «Західна нафтова група» Державний акт на право власності на земельну ділянку серіі? ЯД № 499780 площею 0, 16 га на вул. Левандівській у м. Львів для будівництва і обслуговування АЗС.
04.07.2012 між СУАП «Західна нафтова група» та ТзОВ «Вест Ойл Груп» укладено договір купівлі-продажу земельноі? ділянки площею 0, 16 га, кадастровий номер 4610136300:06:021:0008, що знаходиться за адресою: вул. Левандівська, м. Львів.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.05.2023 державним реєстратором за товариством з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» проведено державну реєстрацію на праві приватноі? власності на указану вище земельну ділянку (кадастровий номер 4610136300:06:021:0008) на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2012, укладеного між Спільним украі?нсько-англійським підприємством «Західна нафтова група» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та ТзОВ «Вест Ойл Груп», зареєстрованого приватним нотаріусом в реєстрі № 2238, та державного акту на право власності на земельну ділянку серіі? ЯД № 499780, виданого 09.07.2008 СУАП «Західна нафтова група». Цільове призначення земельноі? ділянки визначено для будівництва і обслуговування АЗС.
Частиною 2 ст. 19 Конституціі? Украі?ни передбачено, що органи державноі? влади та органи місцевого самоврядування, і?х посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами Украі?ни.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 Конституціі? Украі?ни повноваженням здійснювати управління державною власністю відповідно до закону наділено Кабінет Міністрів Украі?ни.
Статтею 1 Закону Украі?ни «Про управління об'єктами державноі? власності» визначено поняття управління об'єктами державноі? власності, згідно з яким це здійснення Кабінетом Міністрів Украі?ни та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізаціі? прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством Украі?ни, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів Украі?ни за поданням Міністерства оборони Украі?ни. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів Украі?ни (ст. 6 Закону Украі?ни «Про правовий режим маи?на у Зброи?них Силах Украі?ни»).
Суд звертає увагу, що оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні Міністерства оборони Украі?ни, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів Украі?ни, з врахуванням вимог визначених у ст. 142 ЗК Украі?ни, виключно Кабінет Міністрів Украі?ни має право припиняти право власності чи користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.
Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги наведені норми права, суд зазначає, що істотною передумовою для припинення права власності держави на землі оборони та передачу їх територіальній громаді, із подальшим правом останньоі? на передачу таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прии?няття Кабінетом Міністрів Украі?ни відповідного рішення за поданням Міністерства оборони Украі?ни.
Аналогічні правові висновки зазначено у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14, від 29.11.2018 у справі № 924/1025/14, від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що оскільки ні Кабінетом Міністрів Украі?ни, ні Міністерством оборони Украі?ни не приймались рішення щодо передачі в комунальну (приватну) власність із земель оборони військового містечка № 140 по АДРЕСА_2 частини спірної земельної ділянки, та подальше проведення державноі? реєстраціі? на частину земельноі? ділянки площею 0, 1236 га за суб'єктом права приватноі? власності, відтак наявне порушення вищевказаного законодавства та інтересів держави на володіння зазначеними землями оборони.
Щодо посилання апелянта на спірні рішення, якими на переконання скаржника підтвердженно законність відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, колегія суддів вказує наступне.
Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вірно установив суд першої інстанції, судові рішення, на які посилається відповідач в підтвердження факту набуття ним права власності, такі не мають преюдиційного значення для розгляду даної справи, оскільки в них не досліджувалося питання щодо прав на спірну земельну ділянку та їх набуття.
Зокрема, у судових рішеннях у справі № 1/727-19/246 предметом аналізу суду було встановлення факту прийняття чи неприйняття Львівською міською радою ухвали від 29.06.2000 за № 688, а не визначення (встановлення) статусу спірної земельної ділянки та її віднесення до земель оборони.
У подальшому, у інших, зазначених відповідачем судових рішеннях лише цитувалася позиція викладена у рішенні від 07.03.2007 у справі № 1/727-19/246, де у задоволенні позовних вимог Львівської міської ради, як органу, який прийняв ухвалу від 29.06.2000 № 688, та заперечує щодо вираження своєї волі на відчуження спірної земельної ділянки зокрема, а отже і включення її до додатку № 1 до ухвали через фальсифікацію додатку та в подальшому до договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 31.12.2001, відмовлено.
При цьому, оскаржуючи рішення господарського суду Львівської області від 02.03.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 у справі № 1/643-15/210а, Львівська міська рада та прокуратура, зазначала про те, що 15 ділянок (до складу яких входить ділянка, яка є предметом розгляду у справі№ 914/1872/24) відчужено на підставі підробленого додатку до ухвали Львівської міської ради від 29.06.2000 № 688 та сфальсифікованого договору від 31.12.2001.
Предметом спору у справі № 1/643-15/210а було визнання за Спільним українсько- англійським підприємством «Західна нафтова група» права власності на земельні ділянки у м. Львові по вул. Стрийській площею 0,35 га, по вул. Хуторівка площею 0,15 га, по вул. Зеленій, 147 площею 0,08 га, по пр. Червоної Калини - вулиці Хуторівка площею 0,17 га, по вул. Городоцькій - Станційній площею 0,21 га, по вул. Левандівській площею 0,16 га, по вул. Зеленій площею 0,11 га, по вул. Стрийській площею 0,25 га, по вул. Гетьмана Мазепи -вулиці Замарстинівській площею 0,22 га, по вул. Шевченка (території ВАТ «Електрон») площею 0,13 га, по вул. Любінській - Народній площею 0,08 га, по вул. Кульпарківській площею 0,07 га, по вул. Пасічній площею 0,15 га, по вул. Липинського площею 0,16 га.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що у згаданих відповідачем справах суди досліджували питання щодо прийняття чи неприйняття Львівською міською радою ухвали від 29.06.2000 за № 688, а не приналежність до складу земель оборони частини земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, яка є предметом даної справи, отже посилання відповідача на вищевказані судові рішення у даній справі є безпідставними, зважаючи, що такі рішення не містять преюдиції застосовної при розгляді справи № 914/1872/24.
Разом з тим, скаржник у своїй апеляційній скарзі, спростовуючи накладення зазначених земельних ділянок, стверджує про відсутність таких даних у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 07.09.2023.
Однак, як вже встановлено з матерів справи, на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 28.04.2023 №84/0/5-23 Міністерству оборони України надано дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовною площею 10,1100 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.
28.09.2023 земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042 сформовано як об'єкт цивільних прав, на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 07.09.2023 земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 площею 9,9812 га зареєстровано у Державному земельному кадастрі.
При цьому, за результатами проведення указаної інвентаризації земель військового містечка № НОМЕР_1 площею 10,11 га сертифікованим інженером-землевпорядником ТОВ «Лекс Статус» на виконання п. 8.6 Технічного завдання, що є невід'ємною складовою договору від 03.08.2023 № 407/1/1, складено висновок щодо причин розбіжностей даних.
Відповідно до даного висновку установлено, що частина земельної ділянки площею 0,3064 га знаходиться під реалізованими будівлями (№ 62, № 107), а фактична площа земельної ділянки, що використовує Міністерство оборони України становить 9,9812 га, що у свою чергу, унеможливлює встановлення на місцевості облікової площі 10,11 га (за геодезичними обмірами - 10,2876 га).
Зазначені вище будівлі реалізовано на підставі Додаткового переліку № 1 нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, затвердженого рішенням Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності, протокол від 22.10.2004 № 20, договору комісії від 22.08.2005 № Д 29-1.3/621 та договору купівлі-продажу від 01.02.2006 № Д 29-2.5/63. Передачу будівель здійснено відповідно до акту приймання-передачі від 13.02.2006 будівлі № 62, загальною площею 712,90 кв. м; будівлі № 107, загальною площею 105,20 кв. м, військового містечка No 140, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, 5.
При цьому, топографо-геодезичні роботи виконувались згідно з фактичними межами землекористування (по паркану) та у присутності уповноваженої особи від КЕВ м. Львова, у зв'язку з чим установлено фактичні межі землекористування оборонного відомства площею 9,9812 га.
У ході проведення камеральних робіт сертифікованим інженером-землевпорядником установлено, що на частину земельної ділянки площею 9,9812 га (фактична площа) накладається частина земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 площею 0,1236 га із загальної площі 0,1600 га, яка перебуває у власності ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП».
Окрім того, у матеріалах справи наявний зведений інвентаризаційний план земельної ділянки по АДРЕСА_2 , на якому містяться наступні умовні позначення: межа земельної ділянки, згідно фактичних меж землекористування, площею 9,9812 га; межа земельної ділянки, переданої згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів від 08.02.1985 № 3-с, загальною площею 0,3064 га; межі земельних ділянок, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі, серед яких наявна земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 та її часткове розташування в межах земельної ділянки, згідно фактичних меж землекористування, площею 9,9812 га.
У зв'язку з наведеним, за результатами інвентаризації земель оборони та проведеними топографо-геодезичними роботами установлено площу земельної ділянки, зареєстрованої на праві приватної власності за відповідачем, яка фактично накладається на землі оборони (0,1236 га).
Окрім того, колегія суддів зазначає, що місцезнаходження спірної земельної ділянки із кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 в межах земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042 підтверджується в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи №914/1872/24, зокрема: наявності на території земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042 на праві власності Міністерства оборони України об'єктів нерухомого майна, 2 з яких знаходяться на території земельної ділянки із кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 ; акт обстеження земельної ділянки військового містечка № 140 від 16.10.2018; план військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: вул. Левандівська, 5, м. Львів, як додаток до акту обстеження від 16.10.2018; розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 28.04.2023 № 84/0/5- 23 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель»; висновок сертифікованого інженера-землевпорядника ТОВ «Лекс Статус» щодо причин розбіжностей даних, отриманих за результатами проведення інвентаризації земель військового містечка № НОМЕР_1 площею 10,11 га за адресою: АДРЕСА_2 ; зведений інвентаризаційний план земельної ділянки по АДРЕСА_2 ; лист Головного управління військової юстиції Міністерства оборони України від 21.06.2024 № 220/74/ВихЗПІ/58, з якого вбачається неможливість реєстрації права власності Міністерства оборони України на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно через накладення на неї сторонньої земельної ділянки.
Указані докази в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України є належними та допустимими, а також в сукупності доводять наявність накладення земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042, встановлюють обставини, що складають предмет доказування.
Колегія суддів зазначає, що прокурор визначив правову підставу позову - усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц надала роз'яснення щодо важливих аспектів вибору способу захисту прав власника земельної ділянки через негаторний та віндикаційний позови, визначивши критерії їх розмежування.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові, є необхідність розрізнення цих двох позовів залежно від стану володіння власника земельною ділянкою:
- негаторний позов використовується тоді, коли власник земельної ділянки не позбавлений фактичного володіння, але йому перешкоджають у реалізації права користування чи управління своєю ділянкою. Тобто, власник залишається власником і має контроль над ділянкою, але зазнає втручання, яке порушує його можливість ефективно користуватися своїм правом власності. Метою негаторного позову є усунення цих перешкод, але не відновлення володіння.
- віндикаційний позов спрямований на захист у випадку, коли власник втратив фактичне володіння своєю земельною ділянкою. Цей позов подається для того, щоб повернути ділянку з незаконного володіння іншої особи, яка неправомірно нею користується або тримає її у власності. Важливим є те, що віндикаційний позов може бути застосований незалежно від того, чи особа, яка володіє майном, є добросовісним чи недобросовісним набувачем.
Отже, визначальним питанням для розгляду цього спору в контексті належного способу захисту відповідно до вимог чинного законодавства є з'ясування правового статусу спірної земельної ділянки в силу її просторового розташування, географічних особливостей, характеру фактичного користування, а також цільового призначення.
До земель оборони належать земельні ділянки, які надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, підприємств, установ і організацій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України. Це землі, які використовуються для потреб оборони, і їх правовий статус регулюється спеціальними законодавчими актами, такими як Земельний кодекс України, Закон України «Про використання земель оборони» тощо.
Використання земель оборони суворо регламентується чинним законодавством. Передача таких земель у приватну власність або їх використання для інших цілей без попередньої зміни цільового призначення заборонена. Будь-які зміни в статусі чи порядку використання земель оборони повинні здійснюватися виключно з урахуванням інтересів обороноздатності держави, що є пріоритетним завданням.
Такі обмеження спрямовані на збереження функціонального призначення земель оборони та запобігання їх використанню всупереч державним інтересам, що пов'язані з забезпеченням національної безпеки та оборони. Верховний Суд у постанові від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20 зазначив, що закріплення за землями статусу «землі оборони» є частиною загальної системи забезпечення національної безпеки, яка гарантує ефективне використання цих земель виключно для потреб оборони держави та недопущення їх неправомірного використання.
За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, зайняття земельної ділянки земель оборони з порушенням Земельного кодексу України, Закону України «Про використання земель оборони» треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, що охоплюється визначенням негаторного позову.
Право власності держави на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, тому не потребує доведення правового титулу.
У такому випадку позовну вимогу про повернення земельної ділянки земель оборони необхідно кваліфікувати саме як негаторний позов, оскільки власник не позбавлений володіння земельною ділянкою, але зазнає перешкод у здійсненні своїх прав щодо користування та розпорядження земельною ділянкою.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20 (справа стосувалась незаконного використання сторонніми особами земель оборони в межах прикордонної смуги).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц також визначила, що залежно від фактичних обставин справи, вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
Відтак, до земель державної власності підлягає повернення саме частини земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 площею 0,1236 га.
Щодо правових підстав для скасування державноі? реєстраціі? спірноі? земельноі? ділянки в Державному земельному кадастрі з закриттям Поземельноі? книги та припиненням речових прав щодо неі? із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме маи?но, то слід зазначити наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері державноі? реєстраціі? речових прав на нерухоме маи?но, розміщене на територіі? Украі?ни, та обтяжень таких прав врегульовані Законом Украі?ни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та і?х обтяжень».
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та і?х обтяжень (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону Украі?ни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме маи?но та і?х обтяжень»).
За змістом наведеноі? норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державноі? реєстраціі?. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якіи? особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такоі? підстави закон не передбачає.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великоі? Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
Суд повторно зазначає, що як вбачається з відомостей Державного земельного кадастру, земельна ділянка площею 0, 1600 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, до складу якоі? входить земельна ділянка площею 0,1236 га, приналежна до земель оборони, зареєстрована в Державному земельному кадастрі та перебуває в приватній? власності.
З метою забезпечення реальноі? та безперешкодноі? можливості державі реалізувати усі правомочності власника щодо земельноі? ділянки земель оборони з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042 необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державноі? реєстраціі? права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, відомості про яку містяться у Державному земельному кадастрі.
Згідно з ч. 6. ст. 16 Закону Украі?ни «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державноі? реєстраціі? земельноі? ділянки. Зміна власника чи користувача земельноі? ділянки, зміна відомостеи? про неі? не є підставою для скасування кадастрового номера.
У постанові Великоі? Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) зазначено, що «з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьоі? статті 26 Закону № 1952-ІV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності». До схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі № 759/5454/19.
Аналізуючи в сукупності вищевказане законодавство, колегія суддів вказує, що місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що, оскільки виключно Кабінет Міністрів України має право розпоряджатись землями оборони за поданням Міністерства оборони України, то у даному випадку проведена державна реєстрація на праві приватної власності на частину земельної ділянки зі складу земель оборони суперечить інтересам держави, у зв'язку з чим така реєстрація підлягає скасуванню у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та земельна ділянка підлягає поверненню до державної форми власності, що в сукупності буде єдиним ефективним способом захисту інтересів держави.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність втручання в його право власності, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у п. 122-126 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об'єкт, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту.
Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об'єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.
Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц(пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).
Отже, законодавство України гарантує право особи заявити до відповідного суб'єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.
Висновки ЄСПЛ, потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, оскільки ЄСПЛ рекомендує оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого заявника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із недобросовісною поведінкою самого набувача майна.
Зважаючи на вищевикладене, рішення суду першої інстанції про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом повернення їх законному власнику - державі, є правомірним, пропорційним та відповідає практиці ЄСПЛ, зокрема щодо дотримання балансу між публічними інтересами держави та правами власника в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого останнім ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги, у свою чергу, є безпідставними та не впливають на законність судового рішення.
У той же час, обґрунтування апеляційної скарги не спростовує висновків суду першої інстанції та свідчить про незгоду скаржника із правовою оцінкою суду попередньої інстанції обставин справи.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» б/н від 24.12.2024 (вх. № 01-05/3734/24 від 24.12.2024) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2024 у справі № 914/1872/24 залишити без змін
3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя Н.М. Кравчук
Суддя О.І. Матущак