79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"29" травня 2025 р. Справа №914/1314/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.,
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглядає апеляційну скаргу Приватного підприємства “ТСМ Груп»
на рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 (повне рішення складено 10.09.2024, суддя Ділай У.І.)
у справі №914/1314/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Будтех-Пром», смт. Мізоч, Рівненський район, Рівненська область
до відповідача Приватного підприємства “ТСМ Груп», м. Львів
про розірвання договору купівлі продажу №14-15 від 26.05.2021 та стягнення 800000,00грн
за участю представників:
від позивача - Авдєєнко В.В.
від відповідача - Бевз Т.С.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Будтех-Пром» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства “ТСМ Груп» про розірвання договору купівлі - продажу №14-15 від 26.05.2021 та стягнення 800 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано істотним порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу №14-15 від 26 травня 2021 року, у зв'язку з не переданням відповідачем у власність позивача баштового крана POTAIN H20/14C, 1991 р.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 у справі №914/1314/24 позов задоволено; розірвано договір купівлі-продажу №14-15 від 26 травня 2021 року, укладений між Приватним підприємством “ТСМ Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будтех-Пром»; присуджено до стягнення з Приватного підприємства “ТСМ Груп» 800000,00 грн основного боргу та 12022,40 грн судового збору.
Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку з посиланням на те, що вказане рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, відтак - підлягає скасуванню з таких підстав:
- умовами договору купівлі-продажу №14-15 від 26.05.2021 між сторонами погоджена попередня оплата за майно в розмірі визначеному п.2.2. договору, а саме 1 520 100,00грн, яка повинна була бути сплаченою в термін до 5 (п'яти днів) з дати підписання договору;
- плата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця;
- з врахуванням положень п.3.1. договору, обов'язок передати майно покупцеві виникає у продавця протягом 30 робочих днів з дати здійснення оплати згідно п.2.2. договору;
- 31.05.2021 покупець, отримавши рахунок від продавця на суму 800000,00 грн, перерахував таку суму згідно платіжного доручення №852, решта суми залишилася не сплаченою, про що зазначено самим позивачем і не підлягає повторному доказуванню в порядку положень ст.75 ГПК України;
- ненадання рахунку - не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 313 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 ЦК України, а значить не звільняє покупця від обов'язку оплатити товар. Відтак, не виставлення рахунка чи виставлення його на меншу суму, не свідчить про зміну ціни договору, враховуючи що сторонами не погоджено іншого;
- погоджений сторонами порядок внесення змін до договору визначений у п.8.1., щодо необхідності дотримання письмової форми та необхідності підписання додаткових угод уповноваженими сторонами спростовує доводи позивача про односторонню зміну відповідачем його умов, в тому числі щодо зміни ціни договору;
- відповідно до правових висновків Об'єднаної палати ВС, що викладені у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов'язання. А відтак, надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту, як розірвання договору порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила умови договіру;
- враховуючи консенсуальний характер договору купівлі-продажу, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо усіх його істотних умов, сторона, яка не здійснила попередню оплату, всупереч договірним зобов'язанням, не може вважати договір неукладеним, а обов'язок із здійснення попередньої оплати неіснуючим;
- обов'язок із поставки товару, як в силу положень договору, так і в силу положень закону у відповідача перед позивачем не настав, саме з огляду на невиконання позивачем своїх зобов'язань щодо здійснення попередньої оплати у встановленому розмірі, тобто у зв'язку з невиконання саме позивачем умов укладеного договору;
- одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, позивачем не доведено наявності істотного порушення відповідачем умов договору, які б давали право на його розірвання у судовому порядку у відповідності зі ст. 651 ЦК України, натомість, , зобов'язання за договором порушено саме позивачем.
Позивач, скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи відповідача, покликаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, що вбачається з наступного:
- положення спірного договору купівлі-продажу передбачають оплату за майно згідно рахунка;
- рахунок був виставлений продавцем на суму 800000,00 грн та оплачений покупцем вчасно, інших рахунків покупцю не надсилалось, з огляду на що, продавець своїми діями погодив зменшення вартості майна до суми в 800000,00 грн.
Західний апеляційний господарський суд у постанові від 12.11.2024 скасував рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Позивач не погодився з постановою суду апеляційної інстанції та оскаржив таку в касаційному порядку.
Постановою Верхового Суду від 11.02.2025 у справі №914/1314/24 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» задоволено частково; скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №914/1314/24 та передано справу №914/1314/24 на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Направляючи справу на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду Верховним Судом, в порядку положень ст.316 ГПК України, надано вказівки, щодо необхідності суду апеляційної інстанції встановити:
1) правову природу договору купівлі-продажу;
2) умови поставки товару;
3) умовами договору купівлі-продажу передбачена попередня оплата повної вартості товару чи її частини;
4) яка сума повинна була бути сплаченою покупцем на виконання умов пункту 2.2. договору;
5) коли, за умовами договору купівлі-продажу, виникає момент поставки товару з огляду на пункти 3.1., 2.2. цього договору.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025, справу №914/1314/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Орищин Г.В., судді Галушко Н. А., Желік М.Б.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
В дане судове засідання прибули представники обох сторін, які підтримали свої доводи, міркування та заперечення щодо суті даного спору.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія встановила таке:
26 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Будтех-Пром» (надалі - покупець, позивач) та Приватним підприємством “ТСМ Груп» (надалі - відповідач, продавець) було укладено договір купівлі-продажу №14-15 (надалі - договір) зі специфікацією, відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність (поставити) покупцю баштовий кран POTAIN H20/14C, 1991 р. (надалі - майно), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити майно. Згідно з умовами договору продавець зобов'язаний здійснити доставку та монтаж цього майна.
Згідно з п.2.1 договору, вартість (ціна) майна у гривні становить 1520100,00грн на дату укладення договору, ціна у перерахунку до гривні з урахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 2.2. договору оплата майна здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів (гривні) на розрахунковий рахунок продавця зазначений у договорі на підставі рахунку продавця в термін протягом 5 банківських днів з дати підписання договору.
31.05.2021 покупець отримав рахунок від продавця на суму 800000,00грн.
31.05.2021 позивач перерахував відповідачу вказану суму. На підтвердження такої операції долучено платіжне доручення №852.
Згідно з умовами п. 3.1 договору продавець зобов'язаний передати майно покупцеві протягом 30 робочих днів з дати здійснення оплати майна згідно п.2.2. договору.
Відповідно до приписів розділу 7 договору - договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони не можуть відмовитись від виконання умов цього договору і розірвати його в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених чинним законодавством України або за взаємною згодою сторін.
28.02.2024 позивач звернувся до відповідача з листом-претензією, в якому виклав пропозицію про розірвання договору за згодою сторін та повернення сплачених коштів на його рахунок. Лист був направлений відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
02.04.2024 позивач повторно надіслав відповідачу лист-претензію з додатками засобами поштового зв'язку, який був отриманий відповідачем 22.04.2024. Також копії документів надсилались на засоби зв'язку директора ПП “ТСМ Груп» - через месенджер.
З моменту отримання листа-претензії і до моменту подачі позову, відповідач не надав жодної відповіді на претензію з метою врегулювання питання та не вчинив жодних інших дій з метою досудового врегулювання спору.
Матеріали справи також не містять доказів звернення позивача з 2021 року по час звернення до суду з відповідним позовом щодо передачі йому майна, визначеного умовами договору купівлі-продажу №14-15 від 26.05.2021.
Поставка майна покупцю продавцем не відбулась.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши та дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши подані сторонами докази та надані суду пояснення, враховуючи обовязкові до виконання вказівки Верховного Суду судова колегія вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке:
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного КодексуУкраїни. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (частина перша статті 693 ЦК України).
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед - у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
За приписами частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням.
Попередня оплата товару здійснюється на виконання умов договору до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина, однак, у разі нездійснення поставки, правова природа сплаченої суми не змінюється і покупець має право на її повернення.
Умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови, покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов'язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.
Судом апеляційної інстанції враховано зазначену правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №910/18530/23.
Окрім цього, при вирішенні даної справи, судом враховано правову позицію об'єднаної палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, в якій зазначено таке:
"Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника і вважає, що оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч.1 ст.655 ЦК України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця."
Разом з тим, у вказаній постанові Об'єднана палата зазначила:
"...що Верховний Суд у постановах від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 встановив, що, виходячи з вимог ст.538 ЦК України, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов'язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.
Однак, таке тлумачення приписів ч.3 ст. 538 Цивільного Кодексу є помилковим, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов'язана) зупинити виконання свого обов'язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов'язання з боку іншої сторони.
Вказівка «має право» означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов'язання.
Верховний Суд вважає, що таке тлумачення приписів ст. 538 ЦК України по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не у покупця.
Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.
Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов'язання. Втім, керуючись вказаним висновком Верховного Суду, суд має відмовити продавцю у стягненні попередньої оплати за товар, мотивуючи це тим, що до покупця ще не перейшло право власності на товар (не виконано поставку). Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника).
Відмовляючи у стягненні попередньої оплати, суд позбавляє продавця права вибору, передбаченого Цивільним Кодексом - наполягати на виконанні в натурі укладеного договору чи вимагати його розірвання та стягнення збитків.
Більше того, така правова позиція Верховного Суду по суті змушує продавця, зацікавленого у виконанні договору, на власний ризик здійснити виконання (поставку товару) без отримання попередньої оплати, що суперечить приписам частин 3, 4 ст. 538, частинам 3, 4 ст. 292 ЦК України та умовам договору.»
Також колегія суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у вказаній постанові дійшла до такого висновку:
"Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов'язкам не може вважати договір неукладеним, а обов'язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.
Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов'язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов'язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно, інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.
З огляду на зазначене, Об'єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст.538 ЦК, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19. Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч.1 ст.697 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов'язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов'язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов'язків з передачі товару (очікуване істотне порушення)."
Враховуючи означені правові висновки Верховного Суду, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також виконуючи обов'язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2025 у цій справі, з метою встановлення наявності чи відсутності факту прострочення продавця щодо передачі товару, факту належного виконання покупцем своїх обов'язків за договором, а звідси - і права покупця вимагати повернення суми попередньої оплати, та, з врахуванням правової позиції Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц в частині визначення загальних способів, що застосовуватимуться при тлумаченні умов договору, з метою усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень, судом встановлено наступне:
Між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу від 26.05.2021 за №14-15 зі специфікацією, відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність (поставити) покупцю баштовий кран POTAIN H20/14C, 1991 р., а покупець зобов'язався прийняти та оплатити майно. Згідно з умовами договору продавець зобов'язаний здійснити доставку та монтаж цього майна.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їхніми печатками; у договорі сторони погодили всі істотні умови, а відтак такий є укладеним та відображає волю сторін.
За умовами п. 2.1. договору, вартість (ціна) у гривні становить 1520100,00 грн (один мільйон п'ятсот двадцять тисяч сто гривень 00 коп.) на дату укладення договору, ціна у перерахунку до гривні з урахуванням ПДВ.
Відповідно до пункту 2.2. договору, оплата майна здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів (гривні) на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у договорі на підставі рахунка продавця в термін протягом 5 банківських днів з дати підписання договору.
Згідно з умовами пункту 3.1 договору, продавець зобов'язаний передати майно покупцеві протягом 30 робочих днів з дати здійснення оплати майна згідно з пунктом 2.2. договору.
Колегія суддів зазначає, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст. Тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 927/784/23, від 21.05.2024 у справі № 914/4127/21, від 16.01.2024 у справі № 918/86/22.
За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором купівлі-продажу, за умовами якого сторони погодили саме попередню оплату за договором, оскільки визначили обов'язок покупця перерахувати ціну предмету договору наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений. Така попередня оплата повинна була бути здійсненою в строки встановлені п. 2.2. та у розмірі визначеному п .2.1. договору, а саме в сумі 1520100,00 грн протягом 5 п'яти банківських днів з дати підписання договору.
Здійснивши аналіз укладеного між сторонами договору, колегія суддів робить виновок, що сторонами не погоджено попередньої оплати якоїсь частини вартості товару чи відтермінування оплати, а відтак покупець взяв на себе зобов'язання за договором сплатити повну ціну за товар у сумі 1520100,00 грн, в якості попередньої оплати за товар.
Натомість, як встановлено судом, покупець не здійснив повної попередньої оплати за товар, окрім сплачених 800000,00 грн, про стягнення яких подано позов у даній справі. Вказане зазначено і у позовній заяві, поданій ним до суду в межах даної справи, а відтак, в порядку положень ст.75 ГПК України, не потребує доказування. З огляду на викладене, обов'язки покупця за договором щодо сплати ціни договору в сумі, визначеній п.2.1.та у строки, визначені п.2.2. договору, не виконані у повному обсязі і саме покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є, у даному випадку, стороною, яка порушила зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що зобов'язання продавця, зацікавленого у виконанні договору, на власний ризик здійснити виконання (поставку товару) без отримання попередньої оплати, суперечить приписам частин 3, 4 ст.538, ЦК України, а відтак є неприпустими.
Щодо виставлення продавцем рахунку на меншу суму, а саме на 800000,00 грн, колегія суддів акцентує увагу на усталених правових висновках Верховного Суду щодо питання виставлення рахунку на оплату, які викладені у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 915/641/19, а саме, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги чи поставлений товар, тобто, носить інформаційний характер.
Тому, надання рахунку не на повну суму не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а значить не звільняє покупця від обов'язку оплатити товар. А відтак, не виставлення рахунку чи виставлення такого на меншу суму не свідчить про зміну ціни договору, якщо сторонами не погоджено іншого.
Крім цього, порядок внесення змін до договору купівлі-продажу №14-15 від 26.05.2021 визначено сторонами у п.8.1 договору, який встановлює, що всі зміни та/або доповнення до цього договору оформляються письмово і підписуються уповноваженими представниками сторін. Зміни та/або доповнення набувають чинності з моменту підписання та стають складовими і невід'ємними частинами цього договору.
Матеріали справи не містять доказів внесення сторонами змін до договору, зокрема, в частині зміни ціни як істотної умови договору. Позивачем протилежного не доведено, а також ним не заперечувалося, що додаткові угоди між сторонами не підписувалися.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи позивача щодо односторонньої зміни відповідачем умов договору шляхом виставлення рахунку на меншу суму аніж визначена сторонами у договорі, не підтвердженні належними та допустимими доказами в розумінні процесуального закону.
Натомість, розділом 3 договору купівлі-продажу від 26.05.2021 за №14-15 визначено строки та умови передачі товару, зокрема п. 3.1. встановлено, що продавець зобов'язаний передати майно покупцеві протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати здійснення оплати згідно п.2.2. договору. Тому, судова колегія дійшла висновку про відсутність факту прострочення продавця щодо передачі товару і, в сукупності із встановленим фактом часткового виконання зобов'язання покупцем, - про відсутність права покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.
Відтак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність істотного порушення продавцем умов договору купівлі-продажу №14-15 від 26.05.2021, з врахуванням того, що строк поставки товару не настав, і як наслідок, в даному випадку, відсутні правові підстави для його розірвання в судовому порядку, чому суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За приписами ст. 275 ГПК України до повноважень суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги належить право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
У відповідності до норм ст. 277 ГПК України, підставами, зокрема, для скасування судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, з врахуванням наведеного, судова колегія вбачає підстави для задоволення вимог апеляційної скарги, позаяк суд першої інстанції дійшов не правильних та не обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог, невірно встановивши фактичні обставини справи. Відтак, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
Вимоги апеляційної скарги Приватного підприємства “ТСМ Груп» задоволити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 у справі №914/1314/24 - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» на користь Приватного підприємства «ТСМ Груп» 18 033,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Місцевому господарському суду на виконання цієї постанови видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
повна постанова складна 10.06.2025
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік