іменем України
06 червня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 729/893/24
Головуючий у першій інстанції - Демченко Л. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/978/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Бобровицька територіальна громада в особі Бобровицької міської ради Чернігівської області,
розглянувши в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 03 березня 2025 року (місце ухвалення - м. Бобровиця) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мусієнко В.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. В обґрунтування позову посилався на те, що в період з 01.06.2012 по 19.09.2023 позивачка та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю як чоловік і жінка, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, були пов'язані спільним побутом та займалися благоустроєм будинку, в ході спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 тривалий час був не працевлаштований, тому позивачка надавала кошти на його потреби та лікування.
Крім того, посилається, що вона постійно доглядала за матір'ю свого чоловіка - ОСОБА_4 , яка за життя мала проблеми зі здоров'ям, допомагала їй по господарству, а після її смерті всі витрати пов'язані з її похованням були покладені на неї, оскільки цивільний чоловік ОСОБА_3 на той час ніде не працював, не мав іншого доходу та інших близьких родичів та дітей.
За доводами позову, після смерті ОСОБА_3 залишився будинок його покійної матері в АДРЕСА_1 за яким вона разом з ОСОБА_3 здійснювали постійний догляд, займалися його благоустроєм, робили ремонт, купували меблі, насосну станцію та інші предмети домашнього побуту.
Як зазначає позивач, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 планували одружитися після повернення його зі служби в Збройних силах України, але ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 перебуваючи на службі в ЗСУ помер, а за життя останній підтримував родинні зв'язки з її родичами, брав участь у вихованні її дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , всі свята разом проводили в колі рідних та друзів.
Також посилається, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема житловий будинок за вищезазначеною адресою і позивачці стало відомо, що до Бобровицької державної нотаріальної контори звернулась із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 , зазначивши що вона є двоюрідною тіткою померлого.
Проте, як стверджує позивач, під час спільного проживання ОСОБА_3 їй ніколи не повідомляв про те, що ОСОБА_2 є його родичкою, оскільки не підтримував з нею жодних родинних відносин, остання не вчиняла жодних дій по благоустрою будинку, не допомагала доглядати за ОСОБА_4 , в той час коли вона хворіла, не вживала жодних дій з приводу її поховання.
У зв'язку з наведеним, з метою подальшого оформлення спадкових прав та отримання одноразової грошової допомоги після смерті військовослужбовця ОСОБА_3 , просить встановити факт проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 в період з 01.06.2012 по 19.09.2023.
Рішенням Бобровицького районного суду від 03.03.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували обставини спільного проживання позивача та ОСОБА_3 , в тому числі ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, побуту проведення спільних витрат та інших, у матеріалах справи відсутні, а показання свідків, допитаних під час судового розгляду, без наявності інших підтверджуючих доказів, не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту спільного проживання, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.05.2022 у справі № 208/6075/20.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Мусієнко В.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бобровицького районного суду від 03.03.2025 і ухвалити нове рішення, яким встановити факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу у період з 01.06.2012 по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За доводами скарги рішення судом ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення суду заявник посилається на те, що судом не надано обґрунтованої правової оцінки показам свідків, які підтвердили факт спільного проживання як чоловіка та дружини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . ОСОБА_10 , які в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно проживали з 2012 року до серпня 2023 року, до часу мобілізації його до лав ЗСУ.
Як стверджує заявник, судом першої інстанції при ухваленні рішення були враховані не всі пояснення свідка ОСОБА_11 та однобічно взято до уваги пояснення свідка ОСОБА_12 , а пояснення свідка ОСОБА_2 , яка змінювала свої пояснення, судом оцінені критично.
Також заявник вважає, що судом необгрунтовано не враховано надані позивачем письмові докази, а саме Акт депутатського обстеження щодо проживання громадян однією сім'єю від 09.10.2023, в якому зазначено, що депутат Бобровицької міської ради Маковій В.Г. та свідки провели обстеження та склали акт про те, що ОСОБА_1 проживала у своєму будинку в АДРЕСА_2 однією сім'єю з померлим ОСОБА_3 з 01.06.2012 по 26.08.2023; докази про перерахунок грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_3 , що також підтверджує факт сімейних відносин як чоловіка та жінки; долучені в якості доказів сімейні фотокартки за різні роки; облікову карточку до військового квитка ОСОБА_3 , яка є підтвердженням того, що ОСОБА_3 за життя зазначив те, що ОСОБА_1 являється йому цивільною дружиною; заяву, підписану мешканцями с. Кобижча, Ніжинського району Чернігівської області.
Тому заявник вважає, що відповідачем належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача не надано, а судом безпідставно залишено поза увагою пояснення свідків та докази, які підтверджують факт існування спільного сімейного життя, що призвело до однобічного розгляду справи.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, проте були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи (а.с. 205, 206, 208, 209).
ОСОБА_1 та Бобровицька міська рада Чернігівської області про причину неявки в судове засідання апеляційний суд не повідомили, заяв і клопотань подано не було.
Поштова кореспонденція (судова повістка), направлена на адресу ОСОБА_2 повернулась до апеляційного суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 209), що згідно положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.
06.06.225 через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - адвокатом Мусієнком В.О. було подано клопотання про відкладення розгляду справи за станом здоров'я та у зв'язку з перебуванням на лікарняному.
Заявлене представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає з огляду на таке.
За положеннями ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ст.ст. 43, 49 ЦПК України, і повинні здійснювати їх добросовісно (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Апеляційний суд враховує, що надана представником позивача медична довідка датована 05.06.2025, натомість з клопотанням про відкладення розгляду справи представник позивача звернувся 06.06.2025 в день призначеного судового засідання, про яке він був завчасно належним чином повідомлений. Крім того, представник позивача не був позбавлений можливості звернутись із заявою (клопотанням) про розгляд справи в режимі відеоконференції поза приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв'язку.
Ураховуючи наведене та зважаючи на розумність строків розгляду справи, на думку колегії суддів, клопотання адвоката Мусієнка В.О. про відкладення судового засідання не підлягає задоволенню через відсутність визначених цивільно-процесуальним законодавством підстав для відкладення судового розгляду, крім того ОСОБА_1 не повідомляла про поважні причини неявки в судове засідання, клопотань про відкладення не подавала.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання з урахуванням належного повідомлення ОСОБА_1 та її представника Мусієнка В.О.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явились.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився та був зареєстрований в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта ( а.с. 23).
Згідно копії облікової картки, сповіщення № 12 від 21.09.2023 та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 , 26.08.2023 був мобілізований до лав ЗСУ та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у стаціонарі військової частини НОМЕР_2 . Смерть настала внаслідок коронавірусної хвороби ( COVID 19). Сповіщення була направлено на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 36,38, 80, 85).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно, із заявами про прийняття спадщини до Бобровицької державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2 , до приватного нотаріуса Кізуб Т.Є. - ОСОБА_1 ( а.с. 41-44).
Згідно копії акта депутатського обстеження щодо проживання громадян однією сім'єю від 09.10.2023, складеного депутатом Бобровицької міської ради Маковій В.Г. та свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_13 , які провели обстеження та склали акт про те, що ОСОБА_1 проживала у своєму будинку в АДРЕСА_2 , однією сім'єю з померлим ОСОБА_3 з 01.06.2012 по 26.08.2023 ( а.с. 14).
Також судом були допитані свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 та досліджені надані позивачкою фотографії.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували обставини спільного проживання позивача та ОСОБА_3 , в тому числі ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, побуту проведення спільних витрат та інших, у матеріалах справи відсутні, а показання свідків, допитаних під час судового розгляду, без наявності інших підтверджуючих доказів, не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту спільного проживання, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.05.2022 у справі № 208/6075/20.
З такими висновками погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні матеріалів справи, доказів, наданих суду першої інстанції, та відповідають вимогам чинного законодавства, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») вказано, що обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю) тощо.
Водночас, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц (провадження№ 14-130цс19), неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах: від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27.02.2019 у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11.12.2019 у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24.01.2020 у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08.12.2021 у справі № 531/295/19 (№ 61-3071св21), та інших.
Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та інше. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались і мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Схожий за змістом висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування, яке здійснює учасник справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом із цим, у постанові від 17.10.2018 у справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд указав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належними та допустимими доказами факт проживання позивачки із ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу у заявлений період не доведено, адже саме по собі перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у близьких стосунках та спільна присутність їх на святах, спільний відпочинок та переодичне проживання за однією адресою не можуть свідчити, що між ними склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги акт депутатського обстеження щодо проживання громадян однією сім'єю від 09.12.2023, враховуючи, що допитані в судовому засіданні свідки, які складали зазначений акт, не підтвердили факт ведення позивачки та ОСОБА_3 спільного господарства, наявність спільного бюджету та здійснення ремонту будинку, в якому був зареєстрований ОСОБА_3 .
Надані позивачем роздруківки фотографій, на яких зображені позивачка та померлий ОСОБА_3 , не підтверджують факт ведення позивачкою з ОСОБА_3 спільного господарства, побуту, наявність спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків, й також не підтверджують, що між ними склалися та мали місце в період з 01.06.2012 до 19.09.2023 усталені відносини, які притаманні подружжю, крім того не охоплюють вказаний в позовній заяві період.
Надані суду позивачем копії медичних документів ОСОБА_3 обґрунтовано судом першої інстанції не прийняті до уваги як неналежні докази, оскільки із них не вбачається, хто і з якою метою здійснював оплату послуг та не надано доказів придбання ліків як зазначає позивачка у позові, отже інформація, що належить до предмета доказування відсутня.
Також перерахування ОСОБА_1 коштів на рахунок ОСОБА_3 не є доказом існування сімейного бюджету, оскільки це лише відображає факт грошових переказів без зазначення їх призначення. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження спільного використання коштів на потреби сім'ї.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не налаженим чином досліджені пояснення свідків є необґрунтованими, оскільки покази свідків, наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносин, що притаманні подружжю у спірний період не доводять, у звязку з тим, що переважно зводяться до констатації факту перебування у близьких стосунках й періодичного спільного проживання.
Зважаючи на вищевикладене, й враховуючи, що самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.02.2018 у справі № 129/2115/15-ц та від 22.04.2021 у справі № 707/2882/19) колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині.
Безпідставними є і посилання заявника на облікову картку до військового квитка ОСОБА_3 як на доказ підтвердження факту перебування у шлюбних відносинах, оскільки такий доказ не підтверджує факту спільного проживання, наявності спільного бюджету та існування відносин, притаманних подружжю.
Крім того, апеляційний суд враховує, що сповіщення від 21.09.2023 про смерть ОСОБА_3 19.09.2023 було направлено відповідачці ОСОБА_2 як члену його родини і свідоцтво про смерть ОСОБА_3 також знаходилось у відповідачки, яке вона надала до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить висновку, що позивач належними та допустимим доказами не довела та не підтвердила, що між нею та ОСОБА_3 склалися усталені відносини, притаманні чоловікові та жінці, що ними велося спільне господарство, планувався сімейний бюджет, тощо, тому правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повне судове рішення складено 09.06.2025.
Головуючий Судді: