печерський районний суд міста києва
Справа № 757/12697/24-ц
05 червня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань - Кошелюк Д.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві заяву Державної казначейської служби України про зміну способу та порядку виконання судового рішення по справі №757/12697/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, -
03.02.2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла заява Державної казначейської служби України про зміну способу та порядку виконання судового рішення по справі №757/12697/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Мотивуючи подану заяву заявник вказує, що з метою виконання судового рішення слід обрати належним способом виконання вказаного рішення шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 7 471,21 грн. інфляційних втрат у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення суду, 4 769,18 грн., три відсотки річних та 3000,00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, а всього 15 240,39 гривень та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 12 000,00 гривень.
Заява (подання) розглядається судом в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, при цьому їх неявка не є перешкодою для вирішення питання.
20.02.2025 до суду надійшли заперечення ОСОБА_1 , в яких позивач просив відмовити у задоволенні заяви про зміну способу виконання судового рішення. Розгляд заяви просив провести у його відсутність.
21.02.2025 до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про стягнення судових витрат.
05.06.2025 представник Державної казначейської служби України з'явився до суду та подав заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами, заяву підтримав.
Інші учасники розгляду у судове засідання не з'явилися, про час, дату і місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За приписами частини 1 статті 446 ЦПК України, процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
За викладених обставин та відповідних тому норм процесуального законодавства суд приходить до висновку про розгляд заяви у відсутність нез'явившихся осіб.
Згідно з ч.1ст.435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч.3 ст.435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно з ч.1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленост.16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.
Отже, зміна способу та порядку виконання рішення суду - це визначена законом послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання рішення суду визначається на підставіст.16 ЦК України. При вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суду суд має з'ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду. При цьому у будь-якому випадку при зміні способу і порядку виконання рішення суду суд не може змінювати останнє по суті.
З наведених норм вбачається, що суд може змінити спосіб виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин та тільки у випадку відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав, а зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08.05.2024 у справі 757/12697/24-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Київський апеляційний суд постановою від 27.11.2024 у справі № 757/12697/24-ц скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 08.05.2024 та ухвалити нове, яким позов задовольнив частково та стягнув з Державної казначейської служби України (адреса: 01610, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 7 471,21 грн. інфляційних втрат, у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення суду, 4 769,18 грн. три відсотки вічних та 3000,00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, а всього 15 240,39 гривень та стягнуто з Державної казначейської служби України (адреса: 01610, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 12 000,00 гривень.
На виконання постанови у справі № 757/12697/24-ц Печерським районним судом м. Києва 08.01.2025 видано виконавчий лист.
21.01.2025 до Державної казначейської служби України надійшла заява ОСОБА_1 від 17.01.2025 про виконання постанови та оригінал виконавчого листа.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Кабінет Міністрів України затверджує положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади. Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення № 215).
Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів (пункт 2 Положення № 215).
Згідно з пунктом 4 Положення № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Стаття 129 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон про гарантії) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону про гарантії виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (далі - Бюджетна програма КПКВК 3504040).
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845 ).
Відповідно до підпункту 2 пункту 5 Порядку № 845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання.
Поміж іншого, Казначейство вправі повідомляти органу, який видав виконавчий документ, про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його виконання, у спосіб і порядку, які визначені таким документом (підпункт 1 пункту 5 Порядку № 845).
В силу статті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
За вказаних підстав, суд приходить до висновку про наявність підстав для звернення Державної казначейської служби України до суду із заявою про зміну порядку і способу виконання судового рішення у разі наявність обставин, які унеможливлюють його виконання.
Як убачається зі змісту постанови, суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, яка містить висновок про те, що стаття 625 ЦК України дозволяє кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Крім того, на сторінці 9 постанови Київський апеляційний суд, послався на пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, згідно з яким:
«51. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило
стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов'язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні., суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах»».
Аналогічні висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19.
Отже, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 та від 09.11.2023 у справі №420/2411/19 сформулювала висновки про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України щодо прострочення виконання грошового зобов'язання за судовим рішенням (про відшкодування шкоди або гарантованим державою) передбачає відповідальність безпосередньо Держави Україна, але не певного державного органу (зокрема. Казначейства).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 у справі № 902/21/21 також сформульовано висновок щодо неможливості стягнення коштів із державного органу:
- коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками таких правовідносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, з які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2018 у справі *№ 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), зід 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80)) (підпункт 6.34 постанови).
- під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27.02.2019
у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)) {підпункт "ї 6.35 постанови).
- грошові кошти не можуть примусово стягуватись з міністерства чи іншого державного органу. Кожне міністерство, інший державний орган покликані виконувати державні функції, покладені на них відповідно до законодавства; саме з цією метою здійснюється їх фінансування. Примусове стягнення коштів з міністерства чи іншого державного органу може призвести до неможливості виконання ними покладених на неї функцій, а відтак до розбалансування державної влади (підпункт 6.39 постанови).
Таким чином, визначений судом спосіб виконання постанови Київського апеляційного суду шляхом стягнення з Казначейства на користь ОСОБА_1 7 471,21 грн інфляційних втрат, у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення суду, 4 769,18 грн., три відсотки річних робить неможливим її виконання.
Окрім цього, судом апеляційної інстанції стягнуто з Державної казначейської служби України ЩІадреса: 01610, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, СДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 3000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Так, суд посилався на загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Однак, ЦПК України містить спеціальні статті, які визначають підстави цивільно- правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Так, статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою. Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Разом з тим, Верховним Судом сформувалась відповідна практика щодо фоормулювання у судових рішеннях способу стягнення шкоди за рахунок держави (Державного бюджету України), який має відповідати приписам статті 56 Конституції України, статей 1173- 1176 Цивільного кодексу України, а також інших правових норм, що передбачають випадки такого відшкодування.
Зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 199/6713/14-ц, від 02.06.2021 у справі № 215/3408/18, від 08.08.2021 у справі № 751/7182/19, від 11.08.2021 у справі № 352/2255/19, від 18.08.2021 у справах № 200/8310/18 і № 591/6891/18, від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17, від 13.07.2022 у справі № 757/24363/20, від 25.01.2023 у справі № 753/22826/19, від 18.10.2023 у справі № 705/4489/20, від 25.10.2023 у справі № 291/383/19 сформульовано та підтверджено висновки, згідно з якими не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної впади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх г повноважень.
Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував (постанови від 25.09.2019 у справі № 607/5841/17, від 18.11.2020 у справі № 554/5980/18, від 15.06.2022 у справі № 398/2910/20, від 09.02.2022 у справі № 757/6203/21-ц, від 23.02.2022 у справі № 757/23994/20-ц, від 28.04.2022 у справі № 464/5200/19, від 25.01.2023 у справі №757/4091/20-ц, від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц, від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22), що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах компетенції, встановленої законом.
Згідно з частиною другою статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
Зазначаємо, що Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує таке.
В Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи Державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 Конституції України та інші).
Водночас, державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна (аналогічні положення містяться в ЦК України).
Специфіка відносин із виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб'єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.
Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу.
Таким чином, обраний судом спосіб стягнення шкоди з Казначейства унеможливлює виконання постанови в цій частині.
Також, постановою Київського апеляційного суду стягнуто з Державної казначейської служби України (адреса: 01610, м. Київ, вул. Бастіонна, б, ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 12 000,00 гривень.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частинами другими статей 137, 141 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами.
Водночас відповідно до частини другої статті 2, статті 170 ЦК України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
В даній справі відповідачем є Держава, яку в силу приписів статті 170 ЦК України представляти в суді наділено повноваженнями Казначейство.
Таким чином, відшкодування витрат на правничу допомогу у справі № 757/12697/24-ц повинно бути за рахунок Держави, а не за рахунок органу державної влади - Казначейства, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах.
З наведених вище норм законодавства, висновків Верховного Суду вбачається, що інфляційні витрати, 3% річних, моральна шкода та витрати на правничу допомогу підлягають стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України від 30.06.1999 № 783-ХІУ «Про джерела фінансування органів державної влади» (далі - Закон № 783-ХІУ) врегульовані питання фінансового забезпечення діяльності системи органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, міністерств, комітетів, агентств, служб, адміністрацій, департаментів, комісій, управлінь, палат, фондів, інспекцій, бюро та інших центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій), Верховної Ради України та її апарату, Рахункової палати, Президента України, його адміністрації та інших консультативних і дорадчих органів Президента України, судів України, органів прокуратури України, а також інших органів державної влади (далі - органи державної влади).
Частина перша статті 2 Закону № 783-ХІУ визначає, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.
Отже, стягнення з Казначейства коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, є неможливим, оскільки це може поставити під загрозу функціонування Казначейства та виконання покладених на нього функцій.
Тому суд приходить до висновку, що є усі підстави для задоволення заяви про зміну способу виконання судового рішення про заміну способу та порядку виконання виконавчого листа.
Керуючись ст. ст. 258, 260, 435 ЦПК України, суд, -
Заяву Державної казначейської служби України про зміну способу та порядку виконання судового рішення по справі №757/12697/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди - задовольнити.
Змінити спосіб виконання постанови Київського апеляційного суду від 27.11.2024 справі № 757/12697/24-ц шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 7 471,21 грн інфляційних втрат, у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення суду, 4 769,18 грн. три відсотки річних та 3000,00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, а всього 15 240,39 гривень. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 12 000,00 гривень.
Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА