Справа № 703/941/25
2/703/660/25
10 червня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючої судді Криви Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Холодняк Л.П.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та виділення часток у користуванні спільним нерухомим майном подружжя,
встановив:
До Смілянського міськрайонного суду Черкаської області звернулась позивач ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; визначити частки у користуванні спільною сумісною власністю подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 : ОСОБА_3 - кімнату № 2 загальною площею 21,9 кв.м. ОСОБА_2 виділити у користування кімнату № НОМЕР_1 загальною площею 11,6 кв.м. та кімнати № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 залишити у спільному користуванні.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08 серпня 2009 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано виконавчим комітетом Плескачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, актовий запис № 03.
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 травня 2023 року шлюб між ними було розірвано.
Перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, а саме 23 березня 2020 року, сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу було оформлено на ім'я відповідача по справі та був посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Таран Г.В. В договорі зазначено, що дружина покупця (відповідача) ОСОБА_1 , надала свою згоду на купівлю вищевказаної нерухомості, про що свідчить заява посвідчена приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В. від 23.03.2020.
На сьогоднішній день в квартирі зареєстровані та проживають вони з відповідачем та двоє спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач вказує, що після розірвання шлюбу вона разом з дітьми проживає в кімнаті АДРЕСА_3 (загальною площею 11,6 кв.м.), передпокій, кухня та ванна кімната знаходяться у спільному користуванні.
Позивач стверджує, що у них з відповідачем постійно виникають конфлікти з приводу користування їхньою спільною квартирою, відповідач вважає, що квартира це його особиста власність і вимагає, щоб вона шукала собі інше майно.
Вказані обставини змусили позивачку звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Просить позов задовольнити.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
У підготовче судове засідання позивач та її представник не з'явились, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі. В зв'язку з визнанням позову відповідачем, просив його задовольнити.
У підготовче судове засідання відповідач не з'явився, подав до суду заяву, про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав повністю.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Згідно ч.1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає доцільним ухвалити рішення по справі.
За ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились то фіксація судового засідання не здійснювалась.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін та враховуючи визнання позову відповідачем, ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
А у відповідності з ч.1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Так, судом встановлено, що 08 серпня 2009 року сторони зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Плескачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, актовий запис № 03.
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 травня 2023 року шлюб між сторонами було розірвано.
В шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать копії свідоцтв про їх народження, надані в матеріали справи.
23 березня 2020 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (продавці) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В. та зареєстровано в реєстрі № 332. В договорі зазначено, що дружина покупця (відповідача) ОСОБА_1 , надала свою згоду на купівлю вищевказаної нерухомості, про що свідчить заява посвідчена приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В. від 23.03.2020.
Згідно технічного паспорта на вищевказану квартиру, остання складається з: 2 кімнат житловою площею 32,9 кв.м., у тому числі: 1-а кімната 21,3 кв.м., 2-а кімната 11,6 кв.м., кухня площею 5,6 кв.м., передпокій 0,3 кв.м., вбудовані шафи ванної кімнати площею 2,2 кв.м., вбиральня 1,1 кв.м., коридор 6,7 кв.м. Загальна площа квартири 48.8 кв.м.
Згідно довідки № 8017, у вказані квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Статтею 60 СК України закріплено презумпцію спільності майна, набутого подружжям за час шлюбу. За цією статтею майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст.61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст.69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.1,2 ст.71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
Таким чином, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана під час шлюбу сторін, відтак є у спільній сумісній власності подружжя.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) виснувала, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (пункт 70).
Отже, заявлені ОСОБА_3 вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Вирішуючи вимоги про встановлення порядку користування квартирою, суд зазначає наступне.
Верховний Суд України у пункті 14 постанові Пленуму «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.1995, зазначив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Згідно технічного паспорта на вищевказану квартиру, остання складається з: 2 кімнат житловою площею 32,9 кв.м., у тому числі: 1-а кімната 21,3 кв.м., 2-а кімната 11,6 кв.м., кухня площею 5,6 кв.м., передпокій 0,3 кв.м., вбудовані шафи ванної кімнати площею 2,2 кв.м., вбиральня 1,1 кв.м., коридор 6,7 кв.м. Загальна площа квартири 48.8 кв.м.
Позивач вказує, що вона разом з дітьми проживає в одній кімнати, тому вона вважає за необхідне виділити їй у користування кімнату № 2 загальною площею 21,9 кв.м.
Згідно з ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
У постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Судом встановлено, що на момент звернення до суду із позовом, між співвласниками квартири не досягнуто згоди щодо порядку користування належною їм на праві спільної часткової власності квартирою.
Разом з тим, згідно поданої заяви відповідача, останній визнав позовні вимоги, відтак, суд вважає за необхідне визначити частки у користуванні спільною сумісною власністю подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 : ОСОБА_3 - кімнату № 2 загальною площею 21,9 кв.м. ОСОБА_2 виділити у користування кімнату № НОМЕР_1 загальною площею 11,6 кв.м. та кімнати № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 залишити у спільному користуванні
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та виділення часток у користуванні спільним нерухомим майном подружжя - задовольнити частково.
Визначити частки у користуванні спільною сумісною власністю подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 : ОСОБА_3 - кімнату № 2 загальною площею 21,9 кв.м., ОСОБА_2 виділити у користування кімнату № 2 загальною площею 11,6 кв.м. та кімнати № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 залишити у спільному користуванні.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 10 червня 2025 року.
Головуючий: Ю. В. Крива