Номер провадження: 22-ц/813/3669/25
Справа № 523/7208/22
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Назарова М. В.
03.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивачка (відповідачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2023 року, ухвалене Суворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Дяченко В.Г. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Суворовська районна адміністрації Одеської міської ради, як орган опіки та піклування про оскарження батьківства та виключення з актового запису відомостей про батька дитини,
У липні 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що сторони проживали без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком яких записаний відповідач. Діти проживають разом з позивачкою та перебувають на її утриманні.
Відповідач ОСОБА_2 нехтує своїми батьківськими обов'язками, не піклується про фізичний і духовний розвиток синів, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти.
Останній раз відповідач бачився з дітьми в 2017 році та вже п'ять років не бачиться з синами, не вітає з днем народження, хоча ставши батьком у 40 та 45 років давав позиваці обіцянку бути добрим та турботливим батьком. Старший син вже майже не пам'ятає батька, а молодший - навіть не уявляє, хто це, а батька дітям замінив батьком позивачки - дідусь дітей.
У зв'язку з викладеним, позивачка із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 150, 157, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України просила суд позбавити відповідача батьківських прав щодо двох його малолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
08 листопада 2022 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про оскарження батьківства та виключення з актового запису відомостей про батька дитини, яку мотивував тим, що сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували, однією сім'єю не проживали, а проживали та проживають окремо. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_5 . Сумнівів у ОСОБА_2 про те, що він є батьком дитини не було, а тому державну реєстрацію народження провели на підставі спільної заяви сторін в органі РАЦС відповідно до ст. 126 СК України. На укладення шлюбу ОСОБА_1 не погоджувалася. Після народження дитини стосунки між сторонами погіршилися. ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_6 . Державну реєстрацію народження провели відповідно до ст. 126 СК України - на підставі спільної заяви сторін. Всі намагання сторін створити повноцінну сім'ю закінчувалися сварками. Так, у 2017 року в ході чергового конфлікту ОСОБА_1 повідомила, що ОСОБА_2 немає ніякого відношення до дітей, останній не є їхнім батьком і вона має намір позбавити його батьківських прав.
У листопаді 2021 року після встановлення діагнозу онкологічного захворювання ОСОБА_2 продовжував утримувати дітей, своєчасно виплачуючи аліменти, однак, на теперішній час має сумніви щодо свого батьківства відносно дітей, звернувся до суду з вказаною позовною заявою, просив на підставі ст. 136 СК України виключити з актового запису про народження дітей відомості про нього як батька дитини, а саме: щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 03.08.2011, видане Другим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 523 відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як батька дитини; щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 12.03.2016, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 2583 як батька дитини; призначити по справі судову молекулярно-генетичну експертизу на встановлення кровного споріднення ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Від відповідачки ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву надійшов відзив, в якому просила зустрічну позовну заяву повернути, оскільки подана з порушенням вимог частини першої статті 193 ЦПК України.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2023 року по справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Медико-Генетичного центру «ПАПА-МАМА».
20 червня 2023 року від Медико-Генетичного центру «МАМА- ПАПА» до суду надійшло повідомлення, що ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з'явилися, на дзвінки не відповідає, оскільки для проведення на встановлення батьківства необхідно мати зразки як передбачуваного батька, так і дитини, а від дітей зразки відсутні, ухвалу суду залишено без виконання.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Суворовська районна адміністрації Одеської міської ради, як орган опіки та піклування про оскарження батьківства та виключення з актового запису відомостей про батька дитини задоволено.
Виключено запис про ОСОБА_2 як батька з актового запису № 523 від 03 серпня 2011 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Другим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.
Виключено запис про ОСОБА_2 як батька з актового запису № 2583 від 12 березня 2016 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції. Вирішено судові витрати.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивачка (відповідачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2023 року повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та позбавити відповідача батьківських прав щодо двох його синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оскарження батьківства та виключення з актового запису відомостей про батька дитини.
Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 193, 188 ЦПК України, оскільки зустрічний позов відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) ОСОБА_2 поданий з пропуском строку, оскільки останній отримав первісний позов 20 жовтня 2022 року, а в ухвалі від 14 лютого 2023 року зазначено, що представник відповідача звернувся з клопотанням про прийняття зустрічного позову, а в клопотанні про поновлення строку не наводить поважних причин пропуску строку та не доводить їх наявність відповідними доказами, не надано копій зустрічного позову та всіх документів, що додаються до нього іншим учасникам справи.
Крім того, всупереч вимогам ч. 3 ст. 188 ЦПК України, суд першої інстанції ухвалою суду від 14 лютого 2023 року вирішив прийняти та об'єднати в одне провадження зустрічну позовну заяву.
Всупереч вимогам ст. 185, 194 ЦПК України суд не залишив зустрічну позовну заяву без руху.
Що стосується позовних вимог позивача за зустрічним позовом, то суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем за зустрічним позовом позовні вимоги сформульовані як «виключити з актового запису у свідоцтві про народження…актовий запис №…. відомості про ОСОБА_2 , як батька дитини».
Проте, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та вирішив «Виключити запис про ОСОБА_2 як батька з актового запису № … про народження дітей». Вважає, що з актового запису неможливо виключити актовий запис, посилаючись п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 № 3; доручив проведення призначеної судової молекулярно-генетичну експертизу не існуючий установі, повідомлення Медико-Генетичного центру «МАМА- ПАПА» поклав у якості доказу для обставин, якими обґрунтував своє рішення, що свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та про недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; не надав правової оцінки доказам, які надав позивач за первісним позовом та визнав ці докази недопустимими без будь-якого обґрунтування; не надав правової оцінки висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, яким встановлено доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей.
Скаржник зазначає, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не доведено факт відсутності спорідненості з дітьми.
Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідачем було пред'явлено зустрічний позов на позов, який отримав 20 жовтня 2022 року, що підтверджується копією конверту. В свою чергу, ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, надала до суду відзив на зустрічну позовну заяву. Питання щодо об'єднання позовів вирішено 14 лютого 2023 року, оскільки інших засідань в період з 20.10.2022 по 14.02.2023 не було, що підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, відповідачем не порушено строки на подання зустрічного позову, а судом не порушено ЦПК України, так само як суд не виходив за межі та предмет спору, тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення - залишити без змін.
Оскільки ОСОБА_2 не визнає себе батьком малолітніх дітей, а відповідачка за зустрічним позовом не визнає позов, вважає повторно призначити по справі експертизу судову молекулярно-генетичну експертизу.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 вказаної норми).
У судове засідання, яке призначене на 03 червня 2025 року о 14-й год, учасники справи не з'явилися, зокрема, позивачка ОСОБА_1 повідомлена належним чином у відповідності до вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України в установленому законом порядку, оскільки поштове повідомлення повернулося з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», яку сама позивачка вказувала у листуванні із судом (а.с. 148-151, т.2), ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України, в установленому законом порядку, оскільки його представник повістку отримав 25.04.2025 21:09:36 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 147, т. 2), до судового засідання не з'явилися, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглядаючи справу, колегія суддів бере до уваги, що саме позивачка за первісним позовом є ініціатором судового провадження, у тому разі і апеляційного провадження, справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду з грудня 2023 року, апеляційне провадження відкрито 13 грудня 2023 року, справу призначено до судового розгляду на 23 квітня 2024 року о 13.30 год, у якому особисто ОСОБА_1 брала участь та за її участі 23 квітня 2024 року постановлено ухвалу про призначення у справі судової молекулярно-генетичну експертизу.
Після чого розгляд справи неодноразово відкладався на 23 липня 2024 року, на 15 жовтня 2024 року, на 26 листопада 2024 року, на 11 лютого 2024 року (через відсутність відомостей про належне повідомлення позивачки - повернення рекомендованого відправлення за закінченням терміну зберігання - а.с. 96-97,109-110, 119-120, 140-143, т. 2), і тільки на 03 червня 2025 року о 14-й год вона вважається належно повідомленою.
Передбачений частиною першою статті 371 ЦПК України строк розгляду справи апеляційної скарги сплинув у лютому 2024 року, у той час коли правом на справедливий судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, складовою якого є розумність строків розгляду справи, наділені всі учасники справи, у тому разі і відповідач за первісним позовом.
Участь позивачки ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції не визнавалася судом обов'язковою. Свої міркування щодо позовних вимог та законності рішення суду першої інстанції позивачкою висловлено у заяві по суті справи - в апеляційній скарзі.
Тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_1 , яка є ініціатором апеляційного провадження в суді апеляційної інстанції та має демонструвати готовність на всіх його етапах належну зацікавленість у розгляді справи (рішення ЄСПЛ у справі Каракуця проти України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00037289590 від 25 жовтня 2022 року ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 523, складений 03 серпня 2011 року Другим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, відомості про батька - ОСОБА_2 , відомості про матір - ОСОБА_1 . Державна реєстрація проведена відповідно до статті 126 СК України, відомості про заявника - ОСОБА_2 (а.с. 117-118 т. 1).
На підставі вказаного актового запису 03 серпня 2011 року Другим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис № 523 (а.с. 117-118, т. 1).
Згідно Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00037289787 від 25 жовтня 2022 року ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 2583, складений 12 березня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції, відомості про батька - ОСОБА_2 , відомості про матір - ОСОБА_1 . Державна реєстрація проведена відповідно до статті 126 СК України, відомості про заявника - ОСОБА_2 .
На підставі вказаного актового запису 12 березня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , актовий запис № 2583 (а.с. 115-116, т. 1).
Отже, сторони - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 червня 2018 року з ОСОБА_2 (справа № 523/7049) на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 10-12 т. 1).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування - Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 28 березня 2023 року № 01-05-3/100 вх встановлено доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 145-148 т. 1).
Підставою вказаного висновку зазначено, що матір'ю створені необхідні умови для проживання та побуту дітей, їх навчання та розвитку, вони забезпечені усіма предметами вжитку, а ОСОБА_2 не виявив бажання спілкуватися з працівниками Служби у справах дітей, свою думку висловить під час судового засідання, в складенні акту обстеження умов проживання відмовив, а його представник надав письмові пояснення про непогодження із позбавленням батьківських прав, оскарження свого батьківства та з роз'яснень лікарів йому стало відомо про свою безплідність, натомість сплачує аліменти, але мати дітей ОСОБА_1 забороняє йому бачитися із дітьми.
За клопотанням представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвоката Журик Т.В. ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2023 року за участю позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 по справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої було доручено експертам Медико-Генетичного центру «ПАПА-МАМА», сторонам роз'яснено положення ст. 109 ЦПК України, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Відповідно до повідомлення Медико-генетичного центру «МАМА-ПАПА» ОСОБА_2 на здачу зразків з'явився в призначений час, пройшов ідентифікацію і фотофіксацію, у нього було взято зразки для виконання дослідження. ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з'явилась. На дзвінки не відповідає або відбиває повідомлення в месенджері Vіbег до цього номера від нашого центру заблоковані користувачем. Оскільки для проведення дослідження на встановлення батьківства, необхідно мати зразки як передбачуваного батька, так і дитини, а від дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зразки відсутні, ухвалу суду залишено без виконання, про що повідомлено суд 20.06.2023 з додаванням копій поштових чеків про направлення ОСОБА_1 листа 08.06.2023 (а.с. 161, 162 т. 1).
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітніх дітей, суд виходив з того, що позивачка не довела суду жодного доказу в порядку ст. 76-80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України на підтвердження обґрунтованості таких.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 про оскарження батьківства та виключення з актового запису відомостей про нього як про батька дітей, суд виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 за первісним позовом та відповідачка за зустрічним позовом, категорично заперечуючи походження дітей від іншого чоловіка, ухилилася від участі в судовій молекулярно-генетичній експертизі, призначеній для вирішення питання про походження дітей від ОСОБА_2 , а призначену судом ухвалу неможливо провести саме через відсутність зразків дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при цьому мати дітей була обізнана достовірно про дату, час та місце проведення судової експертизи, не з'явилася разом із дітьми для забору біологічних зразків, на власний розсуд розпорядилася належними їй процесуальними правами. Тому суд визнав факт відсутності кровного споріднення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Щодо первісного позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Колегія суддів зауважує, що в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце має ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що суд зробив, в цілому, правильні висновки щодо відсутності підстав для доцільності позбавлення батьківських через відсутність доказів свідомого нехтування останнім такими своїми правами.
Частинами п'ятою, шостою статті 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд першої інстанції правильно не взяв в основу свого рішення, і доводи апеляційної скарги наведеного не спростували, висновок органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 28 березня 2023 року №01-05-3/100 вх , яким виснувано про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки такий проведено виключно згідно наданих матр'ю дітей відомостей та належного виконання нею своїх батьківських обов'язків, чого по справі ніким не оспорюється.
Натомість, небажання батька дітей спілкуватися з представниками служби не свідчить про його свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, він надав в особі свого представника пояснення про непогодження із позбавленням його батьківських прав, він сплачує аліменти, але мати дітей ОСОБА_1 забороняє йому бачитися із дітьми.
Вказане свідчить про недостатню обґрунтованість висновку, натомість, він підлягає дослідженню та оцінці судом разом з іншими докази у сукупності, а інших доказів навмисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків і необхідності застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав позивачкою не надано.
Повно встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, а також установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого нехтування батьком своїми обов'язками відносно дітей та врахувавши те, що батько дитини позов не визнає, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Отже, рішення суду першої інстанції в наведеній частині є достатньо мотивованим та таким, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо доводів апеляційної скарги про прийняття зустрічного позову з порушенням вимог ч. 1 ст. 193 ЦПК суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Частина 7 ст. 178 ЦПК України визначає, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження від 27 липня 2022 року встановив відповідачу п'ятнадцятиденний термін з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позову заяву.
Відповідач 20 жовтня 2022 року отримав ухвалу про відкриття провадження та копію позову про позбавлення батьківських прав, що підтверджується копією конверту, де зазначена дата направлення 19 жовтня 2022 року (а.с. 119 т. 1).
П'ятнадцятиденний строк для подання відзиву, а разом з тим і для подачі зустрічної позовної заяви, сплив 04.11.2022.
Зустрічна позовна заява зареєстрована судом першої інстанції 08 листопада 2022 року та в підготовчому судовому засіданні 14 лютого 2023 року її прийнято та об'єднано в одне провадження ухвалою суду.
Проте, вказане порушення норм процесуального права у відповідності до вимог ч. 3 ст. 376 ЦПК України не є обов'язковою підставою для зміни або скасування судового рішення та не призвело до неправильного вирішення вказаного процесуального питання, оскільки предметом первісного позову є позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно двох малолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а предметом зустрічного позову є вимоги ОСОБА_2 про виключення його з актового запису про народження вказаних дітей як батька таких. Такий зустрічний позов є взаємопов'язаним із первісним позовом і існує доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема позови виникають з одних правовідносин та задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 916/3245/17).
Щодо посилання заявниці на не залишення без руху зустрічного позову через недодавання копій додатків до нього, то вказаний позов містить перелік таких, а акт суду про відсутність копій для іншої сторони відсутній. Проте можливі порушення ЦПК України, на яке посилається заявниця, також не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Довід про те, що суд вийшов за межі позовних вимог під час розгляду позову ОСОБА_2 , оскільки той просив виключити з актових записів у свідоцтвах про народження дітей відомості про нього як батька дітей, а суд виключив запис про відповідача як батька дітей з актових записів про народження дітей, то таке не ґрунтується на вимогах закону.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Оскільки особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ст. 136 СК України), а відповідачем у зустрічному позові оспорюється своє батьківство та ставиться питання про виключення запису про нього як батька дітей з посиланням на відповідні актові записи, то помилкове зазначення ним про те, що такі актові записи містяться у свідоцтвах про народження, не спростовує вказаних вимог, які викладені у зустрічній позовній заяві із відповідним обґрунтуванням такого, ґрунтуються на вимогах закону.
Крім того, відповідно до п. 2.13.1. Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема рішення суду про виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження.
Отже, наведене не свідчить про порушення судом засад диспозитивності та змагальності цивільного судочинства.
Як не спростовує правильних висновків суду і посилання заявниці на допущену судом неправильність у написанні експертної установи, якій було призначено судову генетично-молекулярну експертизу - «Папа Мама», якої не існує, замість фактичної «Мама Папа», та покладення повідомлення такої установи в основу свого рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вказана експертиза була призначена ухвалою Суворовського районного суду м. Одеса від 26 квітня 2023 року за участю самої позивачки, в ухвалі про призначення експертизи зазначена юридична адресою експертної установи, що виключає двоякісне тлумачення такої установи, їй було роз'яснено передбачені ст. 109 ЦПК України наслідки ухилення від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо у вигляді визнання певного факту, для з'ясування якого експертиза була призначена.
До повідомлення ТОВ «Мама Папа» від 20 червня 2023 року про неможливість проведення експертизи, яку було призначено на 19 червня 2023 року о 12-й, додано копії поштових чеків на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 08 червня 2023 року (а.с. 162 т. 1).
Діючи в межах доводів апеляційної скарги, ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року , за участю сторін по справі, задоволено клопотання ОСОБА_2 - адвоката Журик Т.В. та призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Товариства з обмеженою відповідальністю Медико-Генетичного центру «МАМА ПАПА» (ЄДРПОУ 40652411, місцезнаходження : вул. Успенська, буд. 59 м. Одеса), на вирішення якої поставлені питання:
- чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ?
- якщо так, чи є ОСОБА_2 біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ?
- чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ?
- якщо так, чи є ОСОБА_2 біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ?
16 травня 2024 року на адресу Одеського апеляційного суду від експертної установи Товариства з обмеженою відповідальністю Медико-Генетичного центру «МАМА ПАПА» надійшов лист вих. № 0138-24 від 16 травня 2024 року щодо виконання вищевказаної ухвали, в якому просили посприяти забезпеченню явки ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 29 травня 2024 року о 12-й год. за адресою: МЦ «Арніка» м. Одеса, вул. Успенська, буд. 59 задля проведення експертного дослідження.
17 травня 2024 року Одеський апеляційний суд направив лист ОСОБА_1 на адресу ( АДРЕСА_1 ), яку остання зазначила у листуванні із судом, про необхідність забезпечення явки дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ТОВ Медико-Генетичного центру «МАМА ПАПА» у визначений експертом день 29 травня 2024 року о 12-й год за адресою: МЦ «Арніка» м. Одеса, вул. Успенська, буд. 59 з паспортами та свідоцтвом про народження дітей для відібрання біоматеріалів, який повернувся на адресу суду із позначкою «за закінченням терміну зберігання».
05 червня 2024 року від Медико-Генетичного центру «МАМА- ПАПА» до суду надійшло повідомлення, що ОСОБА_1 15.05.2024 було направлено рекомендований пріоритетний лист Укрпоштою за номером 0103333520854 з повідомленням про необхідність явки разом з дітьми. ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з'явилися, причину неявки не повідомляла, оскільки для проведення на встановлення батьківства, необхідно мати зразки як передбачуваного батька, так і дітей, а від дітей зразки відсутні. ОСОБА_2 з'явився в призначений час, пройшов ідентифікацію та фото фіксацію, у нього відібрано біологічні зразки. Ухвалу суду залишено без виконання.
Передумовою звернення до суду у теперішній справі в частині оспорення свого батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Таким чином, висновок генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У справі, яка переглядається, установлено, що з метою з'ясування обставин у справі судом першої інстанції за клопотанням відповідача (позивача за зустрічним позовом) призначено судову молекулярно-генетичну (біологічну) експертизу, на дослідження якої було поставлені питання про те, чи є кровне споріднення відповідача та дітей.
Проте експертиза проведена не була у зв'язку із неявкою до експертної установи для відібрання біологічних зразків ОСОБА_1 з дітьми.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з'ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з'ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц.
Саме позивачка як особа, яка ініціювала апеляційне провадження, мала виявляти належну зацікавленість у належному розгляді справи, натомість, будучи обізнаною у судовому засіданні 23 квітня 2024 року про передбачені статтею 109 ЦПК України наслідки у вигляді визнання судом факту для з'ясування якого була призначена експертиза, або відмову у його визнанні, до експертної установи не з'явилася, тривалий час не отримувала поштову кореспонденцію, спрямовану апеляційним судом на її адресу як адресу, вказану нею особисто для листування (скільки разів поверталися), що не відповідає добросовісному здійсненю учасником справи своїх процесуальних прав та обов'язків, що у сукупності з її незгодою в судовому засіданні 23 квітня 2024 року з призначенням експертизи свідчить про свідоме її ухилення від участі у такій.
Погоджуючись із вказаним висновком суду, колегія суддів також бере до уваги надані відповідачем в обґрунтування своєї позиції та спростування доводів апеляційної скарги консультаційний лікарський висновок спеціаліста щодо ОСОБА_2 від 06.04.2024, згідно якого вказана особа в дитинстві перехворіла на вірусний паратит з двобічним орхітом, і об'єктивно має яєчки, значно зменшені у розмірах, що підтверджено УЗД-дослідженням, а сперматозоїди в еякуляті відсутні (спермограма від 02.03.2024) (а.с. 50 т. 2).
За обставин ухилення позивачки від проведення експертизи на предмет батьківства відповідача щодо дітей, колегія суддів не лише керується вимогами ч. 1 ст. 109 ЦПК України, а оцінює всю наявну в матеріалах справи сукупність доказів по справі та має підтвердити висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про виключення з актових записів про народження дітей записів про нього як про батька дітей.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд вірно дав оцінку виниклим спірним правовідносинам сторін, надав належну оцінку наявним у справі доказам та вірно витлумачив норми права, що підлягають застосування до таких правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 3ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Частинами 2 та 8 статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: уразі задоволення позову - на відповідача; у разі відмовив позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Суворовського районного суду від 26 квітня 2023 року у справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу (а.с. 155, т. 1), за проведення експертного дослідження (оплата за підготовку документів та відправлень запрошень сторонам на забір матеріалу для проведення генотоскопічного дослідження) ОСОБА_2 було сплачено 3000 грн, що підтверджується квитанцією № ПН 1675 від 23.05.2023 року (а.с. 90, т. 2).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.04.2024 повторно було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу (а.с. 65, т. 2), за проведення експертного дослідження (оплата за підготовку документів та відправлень запрошень сторонам на забір матеріалу для проведення генотоскопічного дослідження) ОСОБА_2 було сплачено 3000 грн, що підтверджується квитанцією № ПН 9341-5557-3617-7590 від 08.05.2024 (а.с. 89, т. 2).
Враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді попередньої сплати за проведення експертизи в розмірі 6000 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 6000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 03 червня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко