Справа № 947/20697/25
Провадження № 1-кс/947/8258/25
06.06.2025 року м.Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , під час розгляду у судовому засіданні в м.Одесі клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025160000000386 від 16.04.2025 за ч. 2 ст. 364 КК України,
Відповідно до клопотання, слідчими слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12025160000000386 від 16.04.2025 за ч. 2 ст. 364 КК України.
Нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва здійснюється прокурорами Одеської обласної прокуратури.
Указане провадження розпочато на підставі матеріалів Одеської обласної військової адміністрації щодо можливого зловживання своїм службовим становищем посадовими особами органів місцевого самоврядування Одеської області при передачі в користування фізичним та юридичним особам земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а також умисного залишення без належного реагування їх незаконного використання останніми.
Зокрема, в ході досудового розслідування встановлено, що в комунальній власності Татарбунарської міської ради Одеської області перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 5125081900:01:002:006, площею 80 га, з цільовим призначенням «для сінокосіння та випасання худоби».
Згідно договору оренди землі № 31 від 06.11.2014 вказану земельну ділянку передано в оренду ОСОБА_4 строком на 25 років.
Пунктами 5.1, 5.3 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння і випасання худоби, орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Згідно п. а ч. 1 ст. 96 ЗК України та ст. 35 ЗУ «Про охорону земель» землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Разом з цим, 05.05.2025 під час проведення слідчим, із залученням спеціалістів, огляду земельної ділянки з кадастровим номером 5125081900:01:002:006, площею 80 га встановлено, що остання засаджена сільськогосподарською культурою - ріпак.
У кримінальному провадженні постановою слідчого від 29.05.2025 земельну ділянку з кадастровим номером 5125081900:01:002:006 з наявними на ній посівами сільськогосподарських культур визнано речовими доказами, оскільки існує сукупність достатніх підстав вважати, що згадане майно є об'єктом кримінально-протиправних дій та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Посилаючись на обставини, викладені в клопотанні, прокурор просить накласти арешт на земельну ділянку та сільськогосподарські культури.
Прокурор надав заяву в якій клопотання підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, у зв'язку із зайнятістю просив розглянути у його відсутності.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали, надані з клопотанням, приходить до наступного.
Відповідно до положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Положеннями ст.2, ст.7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Однак, з матеріалів, доданих з клопотанням вбачається, що прокурором під час складання вищевказаного клопотання не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України.
Так, на думку слідчого судді клопотання про арешт майна не відповідає вимогам кримінального процесуального Закону, з огляду на таке.
Слідчим при складанні клопотання про накладення арешту на майно не дотримані вимоги ч.2 ст.171 КПК України.
Слідчий суддя звертає увагу на неприпустимість переліку в прохальній частині клопотання майна, адже зазначене, має містити конкретні ідентифікаційні ознаки, а також яка саме правова підстава для накладення арешту на майно та яка його мета накладення саме в даному конкретному кримінальному провадженні.
Так, зазначене у клопотанні прокурора майно, на яке належить накласти арешт, не містить індивідуально-визначених ознак такого майна, а саме кількості/маси сільськогосподарських культур, які незаконно вирощуються на земельній ділянці, що унеможливлює його ідентифікацію, тобто вимоги, заявлені прокурором у клопотанні є некоректними та неконкретними.
Тобто, будь-яке обґрунтування, на підставі якого слідчий суддя міг би вирішити питання обґрунтованості вказаних доводів сторони обвинувачення, зокрема перевірити факт відповідності такого майна категорії речових доказів (ч.1 ст.98 КПК України), дане клопотання не містить.
Згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
За наявних недоліків клопотання та долучених до нього матеріалів слідчий суддя позбавлений можливості повно, всебічно та об'єктивно розглянути його.
Таким чином, клопотання та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч.2 ст.171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, слідчий суддя приходить до переконання, що на теперішній час наявні всі правові підстави для повернення клопотання прокурору для усунення недоліків, відповідно до вимог ч.3 ст.172 КПК України.
Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя
Клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025160000000386 від 16.04.2025 за ч. 2 ст. 364 КК України - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години з моменту отримання повного тексту ухвали.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1