ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" червня 2025 р. справа № 640/28255/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд м.Києва із позовною заявою до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно не виплачено при звільненні грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки у кількості 70 днів. Як наслідок, слід зобов?язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити вказану грошову компенсацію у кількості 70 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.09.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з витягом із наказу від 27.09.2019 №1282-ОС його з 29.09.2019 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу. Однак, при звільненні відповідачем не здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки у кількості 70 днів. Вказав, що згідно зі статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Як наслідок, слід зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки у кількості 70 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.09.2019.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки для учасників бойових дій відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не може виплачуватися, оскільки відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися невикористаною. Статтею 18 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України. Оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, законодавством чітко не передбачена, у відповідача, як у бюджетної установи, не було достатніх правових підстав для її виплати. Водночас вказав, що Службою безпеки України прийнято рішення про виплату такої компенсації військовослужбовцям, які звільняються з військової служби з 01.01.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.10.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №640/28255/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судову справу №640/28255/21 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.
В Івано-Франківському окружному адміністративному суді справа №640/28255/21 зареєстрована 09.04.2025.
Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/28255/21, розгляд справи розпочато з початку за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 21.05.2015 серії НОМЕР_1 (а.с.14).
Згідно з витягом з наказу голови Служби безпеки України від 27.09.2019 №1282-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Служби безпеки України з 29.09.2019 (а.с.17).
Як вбачається з довідки відповідача від 09.09.2021 №21/2/2-1108 грошова компенсація за додаткову відпустку, відповідно до Закону України від 22.10.1993 №3551-ХII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за час проходження військової служби у період з 2015 по 2019 роки позивачу не нараховувалася та не виплачувалася (а.с.18).
Позивач подав до Служби безпеки України звернення від 31.08.2021 в якому просив здійснити виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2014-2019 роки (а.с.20-22).
На вказане звернення відповідач листом від 10.09.2021 №21-3-1-В-37/5 повідомив, що вказана компенсація законодавством чітко не передбачена, тому у Служби безпеки України, як у бюджетної установи, не було достатніх правових підстав для її виплати. Водночас, у зв?язку з прийняттям Верховним Судом України рішення від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 щодо виплати військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки учасникам бойових дій, керівництвом Служби безпеки України прийнято рішення щодо виплати компенсації військовослужбовцям, які звільняються з військової служби з 01.01.2020. Враховуючи, що позивач не є військовослужбовцем Служби безпеки України, відсутні правові підстави для виплати вищевказаної компенсації (а.с.23).
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд застосовує нормативно-правові акти в редакції чинній на момент виникнення таких правовідносин і виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII).
Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За змістом статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 за № 3551-ХІІ (надалі Закон № 3551-ХІІ) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ).
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 за № 504/96-ВР (надалі Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (стаття 16-2 Закону № 504/96-ВР).
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за № 2011-ХІІ (надалі Закон № 2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом статті 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Приписами пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття «особливого періоду» наведене у Законах України від 21.10.1993 за № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 за № 1932-XII «Про оборону України» (надалі Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З системного аналізу наведених норм слідує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Крім того, Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України, виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначає Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, яке затверджене Указом Президента України від 27.12.2007 року за № 1262/2007 (надалі Положення № 1262/2007). Положення № 1262/2007 застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Службі безпеки України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Порядок надання відпустки регламентовано розділом VI Положення № 1262/2007. Так, згідно з абзацом 3 пункту 56 Положення № 1262/2007 військовослужбовцям Служби безпеки України, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, встановлені пунктами 54 та 58 цього Положення.
Відповідно до абзацу 4 пункту 56 Положення № 1262/2007 у рік звільнення зазначених в абзацах другому та третьому цього пункту військовослужбовців Служби безпеки України зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям, які мають дітей.
Пунктом 60 Положення № 1262/2007 встановлено, що додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються військовослужбовцям відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України (абзац 2 пункту 68 Положення № 1262/2007).
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Таке застосування згаданих положень в спірних правовідносинах забезпечуватиме правову визначеність як складову принципу верховенства права та гарантовані статтями 43, 45 Конституції України трудові права особи, і як наслідок, право особи на компенсацію Державою невикористаного права на відпустку без будь-яких обмежень як складову, гарантованого статтею 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права на «мирне володіння майном».
Така правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду в зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, Служба безпеки України не провела з позивачем розрахунку щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ за період 2015-2019 роки, починаючи з дня набуття статусу учасника бойових дій по день виключення позивача зі списків особового складу включно. Вказане підтверджується довідкою відповідача від 09.09.2021 №21/2/2-1108.
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .
Одночасно, суд відхиляє як безпідставні, посилання відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, як на підставу для невиплати вищевказаної грошової компенсації, та зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року в справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року в справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року в справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
Водночас, суд враховує, що позивач набув статус учасника бойових дій з 21.05.2015 та був звільнений з військової служби з 29.09.2019, а додаткова відпустка учаснику бойових дій надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу у відповідному році. Тобто, право працівника на цю відпустку не залежить від відпрацьованого часу в такому календарному році. Таким чином, обгрунтованою є вимога позивача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у загальній кількості 70 днів.
З урахуванням наведеного, з метою належного захисту прав позивача, слід зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки у загальній кількості 70 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.09.2019.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії підлягає задоволенню.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.09.2019.
Зобов'язати Службу безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, м.Київ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки у загальній кількості 70 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.09.2019.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.