Справа № 513/579/25
Провадження № 2/513/644/25
Саратський районний суд Одеської області
05 червня 2025 року Саратський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді В.С. Миргород,
при секретарі судового засідання І.О. Аркуші,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко Наталі Анатоліївни до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ СТАРТ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, суд, -
28 квітня 2025 року до Саратського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника позивача адвоката Шевченко Н.А. до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ СТАРТ» (далі - ТОВ «ОЙЛ СТАРТ») в якій позивачка просить стягнути з ТОВ «ОЙЛ СТАРТ» на її користь заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період роботи з 01 листопада 2024 року по 28 січня 2025 року у сумі 57 339, 80 грн та компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 23 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року у розмірі 15 936,00 грн.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23 грудня 2022 року по 28 січня 2025 року, перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ОЙЛ СТАРТ». 28 січня 2025 року та звільнилась із займаної посади за власним бажанням.
Проте, при звільнені відповідач письмово не попередив про нараховані суми належні при звільненні та не провів з позивачкою повного розрахунку, а тому з листопада 2024 року по день звільнення утворилась заборгованість по заробітній платі та компенсації за 34 календарних дні відпустки.
05 грудня 2024 року позивачка отримала заробітну плату тільки за жовтень 2024 року. Отож, на момент звільнення заборгованість по заробітній платі за період з 01 листопада 2024 року по 28 січня 2025 року складає 57 339,80 грн (11 934,01 грн (листопад 2024 року) + 17 398,79 грн (грудень 2024 року) + 28 007,00 (січень 2025 року). Також, позивачці не зараховано страховий стаж за період роботи у січня 2025 року.
Крім того, при звільненні за власним бажанням позивачці невиплачено 34 календарних дні невикористаної відпустки за наступні періоди роботи: з 23 грудня 2023 року по 22 грудня 2024 року - 11 календарних днів; з 23 грудня 2024 року по 28 січня 2025 року - з календарні дні (1 календарний день невикористаної відпустки, право на який набуто до 32 грудня 2023 року, 13 календарних днів невикористаної відпустки, право на які набуто з 01 січня 2024 року). Невикористана відпустка, як матері, що працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за наступні періоди роботи: 202 рік - 10 календарних днів та 2025 рік - 10 календарних днів.
За викладених обставин позивачка, звернулась до суду, в якому просить стягнути з ТОВ «ОЙЛ СТАРТ» на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати за період роботи з 01 листопада 2024 року по 28 січня 2025 року у сумі 57 339,80 грн та компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 23 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року у розмірі 15 963,00 грн, посилаючись на ухиляння відповідача від добровільної сплати позивачці нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та компенсації за невикористану відпустку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2025 року, справу передано у провадження судді Миргород В.С.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 28 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 513/579/25 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; витребувано у ТОВ «ОЙЛ СТАРТ» інформації в якості доказів: довідку про доходи ОСОБА_1 за період роботи з 01 січня 2024 року по 28 січня 2025 року включно; довідку про розрахунок розміру компенсації за всі дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 ; довідку про заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 ; довідку про розмір середньогодинної та середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи ОСОБА_1 (листопад та грудень 2024 року).
13 травня 2025 року ТОВ «ОЙЛ СТАРТ», на виконання ухвали суду від 28 квітня 2025 року надано витребувані документи із відповідними розрахунками, а саме: довідку про доходи ОСОБА_1 , довідку про середньогодинну заробітну плату ОСОБА_1 ; розрахунок компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 та довідку про заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 (Вх. № 3046/25-Вх від 13.05 2025 р.).
Відповідач та її представник адвокат Шевченко Н.А., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання, до суду не з'явились, від представника позивачки - адвоката Шевченко Н.А. надійшло клопотання, яким позовні вимоги уточнено, а саме позивачка просить стягнути з відповідача заборгованість із невиплаченої заробітної плати за період з 01 листопада 2024 року по 28 січня 2025 року у сумі 50 141, 71 грн, а також компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 23 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року у розмірі 15 963,00 грн. Також зазначеним клопотанням просять справу розглядати без участі позивачки та її представника, не заперечуючи проти прийняття заочного рішення (№3557/25-Вх від 04.06.2024 р.).
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання, шляхом надсилання судової повістки в систему «Електронний суд», до суду не з'явився та про причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань до суду не подавав, відзиву на позов до суду не надано.
За змістом частин першої-другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ст.ст. 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
У справах «Осман проти Сполученого королівства», «Креуз проти Польщі» та у справі «Пономарьов проти України» (п. п. 40, 41, 42 рішення від 03.04.2008 та ін.) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).
Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства (ч.2 ст.121 ЦПК України).
Поняття розумних строків розгляду справи в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов'язане з тлумаченням права національними судами.
Європейський Суд з прав людини оцінює «розумність» тривалості провадження з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника та інші.
В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов'язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.
У відповідності до ч. 3 ст. 211, ст. 223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів. Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Питання у сфері трудових відносин регулюється положеннями Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно статті 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно частини першої статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться вдень звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Середня заробітна плата обраховується згідно з нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з правовим висновком, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі №6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Таким чином, встановлено, що позивач ОСОБА_1 за наказом ТОВ «ОЙЛ СТАРТ» № 45/к від 19 грудня 2022 прийнято на роботу оператором заправних станцій, а вже наказом від 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 , переведено на посаду оператора заправних станцій третього розряду, що підтверджується копію з трудової книжки ОСОБА_1
28 січня 2025 року на підставі наказу ТОВ «ОЙЛ СТАРТ» від 20 січня 2025 року № 13-К ОСОБА_1 , звільнено з займаної посади за власним бажанням, в порядку ст. 38 КЗпП України та встановлено компенсацію за 34 календарні дні відпустки, що підтверджується копією записів з трудової книжки ОСОБА_1 та копією наказу директора ТОВ «ОЙЛ СТАРТ».
З матеріалів справи слідує, що сума нарахованої, але невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2024 року по 28 січня 2025 року становить 50 141,71 грн.
У відповідності до довідки, наданої відповідачем, заборгованість по заробітній платі ТОВ «ОЙЛ СТАРТ» перед ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2024 року по 28 січня 2025 року становить 50 141,71 грн.
Отож, відповідачем та позивачем досягнуто згоди щодо суми виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка становить 50 141,71 грн.
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини 3 статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати 50 141,71 грн обґрунтовані і підлягають до задоволення.
Окрім того, на час звільнення позивач мав невикористані дні відпустки, тобто мав право на компенсацію за невикористані дні відпустки.
Громадянам, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати (ст. 74 КЗпП України). Аналогічна норма міститься і у ст. 2 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до положень частини першої ст. 75 КЗпП України, ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 20 ст. 10 Закону України «Про відпустки»).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується, зокрема, грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні приписи містить ч. 1 ст. 83 КЗпП України.
Так, абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана дана виплата.
Так, як зазначає позивач, вона має 34 календарних днів невикористаної відпустки за наступні періоди роботи: з 23 грудня 2023 року по 22 грудня 2024 року - 11 календарних днів; з 23 грудня 2024 року по 28 січня 2025 року 03 календарні дні (01 календарних днів невикористаної відпустки, право на які набуто до 31 грудня 2023 року, 13 календарних днів невикористаної відпустки, право на які набуто з 01 січня 2024 року). Також невикористана відпустка, як матері, що працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за наступні періоди роботи: 2024 року - 10 календарних днів та 2025 року - 10 календарних днів, що становить у сумі 15 963,00 грн.
Зазначене вище відповідач визнав, з огляду на наказ ТОВ «ОЙЛ СТАРТ» від 20 січня 2025 року № 13-к з особового складу та наданим ТОВ «ОЙЛ СТАРТ» розрахунком по співробітнику компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 , що становить 34 календарних днів невикористаної відпустки за наступні періоди роботи: з 23 грудня 2023 року по 22 грудня 2024 року - 11 календарних днів; з 23 грудня 2024 року по 28 січня 2025 року 03 календарні дні (01 календарних днів невикористаної відпустки, право на які набуто до 31 грудня 2023 року, 13 календарних днів невикористаної відпустки, право на які набуто з 01 січня 2024 року). Також невикористана відпустка, як матері, що працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за наступні періоди роботи: 2024 року - 10 календарних днів та 2025 року - 10 календарних днів і відповідає сумі 15 963,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невиплачену відпустку в розмірі 15 963,00 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із частинами 3, 4 статті 12, частинами 1, 6 статті 81ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Законом України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Позивачем у позовній заяві заявлено дві позовні вимоги майнового характеру.
Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2 422,40 грн, оскільки позивач відповідно до пункту 3 частини 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати при зверненні до суду з вказаною позовною вимогою.
Керуючись ст. 12, 13, 77, 81, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ СТАРТ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку - задовільнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ СТАРТ» (код ЄДРПОУ 45125637) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із невиплаченої заробітної плати за період роботи з 01 листопада 2024 року по 28 січня 2025 року у сумі 50 141,71 грн (п'ятдесят тисяч сто сорок одна гривня 71 к.).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ СТАРТ» (код ЄДРПОУ 45125637) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 23 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року у розмірі 15 963,00 грн (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят три гривні 0 к.).
Визначена судом сума заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану щорічну відпустку підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ СТАРТ» (код ЄДРПОУ 45125637), на користь держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чартиста двадцять дві грн 40 к.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 09 червня 2025 року.
Суддя В. С. Миргород