09 червня 2025 року Єдиний унікальний № 501/755/25 Провадження № 2/501/914/25
Іменем України
5 червня 2025 року м. Чорноморськ
Чорноморський міський суд Одеської області
у складі:головуючої Тордія Е.Н., секретаря судового засідання Буряченко Д.О.,
номер справи 501/755/25 номер провадження 2/501/914/25
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за позовною заявою
позивача ОСОБА_1 до
відповідача ОСОБА_2
предмет та підстави позову про стягнення аліментів на утримання батька, -
Стислий виклад обставин справи.
24 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 9 січня 2025 року отримує пенсію, має вади зі здоров'ям, є інвалідом ІІІ групи. З 2019 року по 2021 рік офіційно ніде не працює. Має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Добровільно донька допомоги не надає тому, звернувся до суду та просить стягнути з неї аліменти на його у тримання в розмір 2361.00 грн. щомісячно з дня подачі заяви та до зміні матеріального та сімейного стану.
В судове засідання позивач не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за своєї відсутності позовні вимоги підтримав та прохав задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні заперечувала проти пред'явлених вимог, в обґрунтування заперечень надала відзив та зазначила, що позивач дійсно є її біологічним батьком, проте вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.
ОСОБА_1 проживав з нею та її матір'ю не тривалий час та періодично. Загалом вона перебувала на утриманні матері. Починаючи з 2016 року за рішенням суду позивач мав сплачувати аліменти, проте робив це не постійно, через що виникла заборгованість, яка існує і на теперішній час. Щодо інвалідності зазначила, що відомостей про це не мала, як і про захворювання, так як спілкування з 2022 року припинилось проте згідно наданих довідок інвалідність встановлена на 1 рік тобто до 1 червня 2025 року. Відомостей щодо продовження терміну інвалідності матеріали справи не містять, як і відсутня інформація, що позивач непрацездатний. Проте їй надана інформація щодо тривалої заборгованості позивача зі сплати аліментів, що є самостійною обставиною для відмови у задоволенні позову.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії по справі.
25 березня 2025 року після усунення недоліків позовної заяви, визначених ухвалою суду від 28 лютого 2025 року та отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача по справі постановлена ухвала про відкриття провадження та розгляд справи за правилами спрощеного провадження, призначено судове засідання на 23 квітня 2025 року. Відповідачу надано строк для подання відзиву на позовні вимоги.
06 травня 2025 року відповідачем надано відзив на позовні вимоги з доданими обґрунтуваннями заперечень.
Позивач в судове засідання не з'явився, надавши до суду письмову заяву з клопотанням про розгляд справи за його відсутності та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши відповідача, свідка, дослідивши надані суду підстави та докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Фактичні обставини встановлені судом.
З довідки МСЕК (серія 12 ААГ № 950652) вбачається, що ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності строком до 1 червня 2025 року ( а.с.5).
ОСОБА_2 не заперечується той факт, що ОСОБА_1 є її біологічним батьком. Проте відповідних доказів на підтвердження вказаного факту позивачем суду не надані.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31 травня 2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто аліменти у розмірі 1250.00 грн. щомісячно починаючи з 21 серпня 2016 року і до її повноліття ( а.с.57-58).
21 липня 2021 року за рішенням Іллічівського міського суду Одеської області збільшено розмір аліментів на змінено спосіб їх стягнення, так з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 у розмірі частини, від усіх видів заробітку з часу звернення до суду 11 березня 2021 року та до її повноліття (а.с.61-66).
З розрахунків заборгованості в ВП АСВНОМЕР_1, вбачається що станом на 13 грудня 2024 року (повноліття ОСОБА_2 ) заборгованість ОСОБА_1 по не сплаченим аліментам, становить 155146.48 грн. ( а.с.60).
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , зазначила, що відповідач є її донькою. Окрім неї вона має що двох дітей. З ОСОБА_1 вона перебувала в цивільному шлюбі. Після народження доньки їх відносити не тривалий час були повними та нагадували родину, проте пізніше позивач почав періодично з'являтись в їх житті. Здебільшого з'являвся для того щоб укласти кредитні договори на її ім'я, які вона потім виплачувала. На той час вона мешкала в Полтавській області мала своє господарств. Фактично дітей вона утримувала за рахунок своєї родини, допомагали батько та матір, які на той час ще були живі. У 2010 році вона переїхала до м. Чорноморську, оскільки позивач знов появився в їх житті. Проте, через деякий час з будинку, який він найняв їх висилили за не сплату. Вона влаштувалась на роботу, були підробітки. У 2016 році вона звернулась до суду за стягненням аліментів. Позивач весь час працював на будівництві без укладання трудових договорів. Також він отримує грошові кошті від оренди за земельний пай. Про його захворювання дізналась лише після звернення до суду, його інвалідність також сумнівна. Вона зверталась до поліції з заявою щодо несплати аліментів, порушалась кримінальне провадження. Також, позивача за не сплату аліментів притягали до адміністративної відповідальності. Доньки він уваги не приділяв в її вихованні участі не приймав. Ті грошові кошти, які він надав були не постійними, міг два три місяці не платити потім сплати. Це все що він робив для доньки.
Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно до ч. 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Пунктом 1 ч. 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України під час ухвалення рішення Суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
ОСОБА_2 не заперечується той факт, що ОСОБА_1 є її біологічним батьком. Проте належних доказів на підтвердження вказаного факту позивачем суду не надано.
З довідки МСЕК (серія 12 ААГ № 950652) вбачається, що ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності строком до 1 червня 2025 року.
Проте станом на розгляд справи відомостей щодо наявності у позивача інвалідності відсутні, як і відсутні, відомості щодо отримання загального доходу позивачем.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними ті потребують матеріальної допомоги.
Стаття 205 Сімейного кодексу України встановлює, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Позивач ОСОБА_1 стверджує, що його становище є вкрай нужденним, він має захворювання серця, йому мають зробити операцію, проте надані медичні довідки цього не доводять.
Належних та допустимих доказів, що через стійку втрату здоров'я він не може бути працевлаштований, а також що його статус інваліда ІІІ групи (тощо) продовжено суду не надано.
В заяві посилається ,що постанова про встановлення тимчасового обмеження у праві користування транспортним засобом, винесена старшим державним виконавцем 10 травня 2022 року з приводу примусового виконання рішення суду, щодо сплати аліментів на утримання доньки, позбавила його тимчасового заробітку, тому донька має компенсувати йому та сплачувати аліменти.
Також Суд звертає увагу, що позивач, посилаючись на фінансову спроможність відповідачів надавати йому утримання, не надає жодних доказів щодо розміру її доходів та фінансового стану, клопотань про витребування таких даних судом (в разі неможливості їх самостійного отримання) позивач також не заявляв.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 Сімейного кодексу України), не є абсолютним.
При цьому, суд враховує правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, що тлумачення статті 202 Сімейного кодексу України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі.
Зобов'язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
У постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 643/6735/20 (провадження № 61-1510св21) Верховний Суд висловив правову позицію про те, що критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
Таким чином, необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків.
До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Таким чином, позивачем не доведено, що він потребує матеріального допомоги, а відповідач має фінансову можливість надавати йому таку допомогу, а згідно п. 4 ч. 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України, він зобов'язаний подати усі докази в підтвердження вимог.
Водночас, Суд бере до уваги надані відповідачами докази на підтвердження заборгованості зі сплати позивачем аліментів, а також той факт, що хоча вона і працює проте отримує мінімальну заробітну плату, яка може задовольнити лише її проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Сімейного кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 80 цього Кодексу достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять предмета доказування.
Висновок суду.
Оцінивши надані докази у їх сукупності надавши їм належну правову оцінку, Суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено його потребу у матеріальній допомозі, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вищенаведеного, Суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
Судові витрати:
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати Суд залишає за рахунок позивача.
Керуючись, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 202, 203, 205 Сімейного Кодексу України Суд -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька - відмовити.
Повний текст рішення виготовлено 09 червня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття
Головуючий