Провадження № 22-ц/803/764/25 Справа № 227/3230/23 Суддя у 1-й інстанції - Корнєєва В.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
09 червня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №227/3230/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 серпня 2024 року,
встановив:
У листопаді 2023 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.02.2020 року між АТ «Альфа-банк» та відповідачем укладено договір про надання кредиту №491021081, відповідно до умов якого АТ «Альфа-банк» надав позичальнику кредит у сумі 51 771,37 гривень, строк кредитування 60 місяців, на споживчі потреби з відсотковою ставкою 39,90%. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі та підписано сторонами. АТ «Альфа-банк» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти у розмірі 51 771,37 гривень, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 20.09.2021 року становить 81 790,53 гривень та складається з: 51 489,98 гривень - тіла кредиту, 30 300,55 гривень - відсотків за користування кредитом. 20.09.2021 між AT «Альфа-банк» та TOB «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором №491021081 від 27.02.2020 року.
Просили суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору в загальному розмірі 81 790,53 гривень та судові витрати.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 серпня 2024 року позов ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість по кредитному договору №491021081 від 27.02.2020 у загальному розмірі 81 790,53 гривень, яка складається з: 51 489,98 гривень - тіла кредиту, 30 300,55 гривень - відсотків за користування кредитом та судовий збір в сумі 2 684 гривні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що, останній платіж ним було зроблено 30.06.2020 року, а з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 15.11.2023 року, отже, до даних правовідносин повинна застосовуватися позовна давність.
На адресу апеляційного суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення суду залишити без змін як обґрунтоване та законне, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Відповідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що 27.02.2020 року між АТ «Альфа-банк» та відповідачем підписано оферту на укладення угоди про надання кредиту №491021081 (споживчий кредит), згідно умов якої відповідачу надано грошові кошти у розмірі 51 771,37 гривень на погашення заборгованості за кредитним договором №630820358 від 28.12.2017 року шляхом перерахування коштів на рахунок відкритий в АТ «Альфа-банк», процентна ставка 39,30%, строк кредитування 60 місяців, а саме, датою повернення кредиту зазначено 28.02.2025 року (а.с.5).
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором позивач виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по особовим рахункам (а.с. 13-25). Натомість, як зазначив позивач, відповідач свої зобов'язання не виконав, в зв'язку із чим існує заборгованість позичальника.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2021 між AT «Альфа-банк» та TOB «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №3, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача.
Таким чином, TOB «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 27.02.2020, укладеним між AT «Альфа-банк» та відповідачем, що підтверджується копією договору факторингу №3 від 20.09.2021 року та додатком 1-1 до Договору факторингу №3 від 20.09.2021 року (а.с. 7-12).
Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20.09.2021 року обліковується заборгованість в розмірі 81 790,53 гривень (а.с. 35).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті, зобов'язання за вказаним договором належним чином відповідач не виконав, протягом дії договору не сплачував кредит вчасно та у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ТОВ "ФК "Еліт Фінанс".
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2020 року між АТ «Альфа-банк» та відповідачем укладено договір про надання кредиту №491021081, відповідно до умов якого, АТ «Альфа-банк» надав позичальнику кредит у сумі 51 771,37 гривень, строк кредитування 60 місяців, на споживчі потреби з відсотковою ставкою 39,90%. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі та підписано сторонами.
Позов у даній справі подано у листопаді 2023 року.
Колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні »№ 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який Указами Президента України неодноразово продовжувався.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, який набрав чинності 17 квітня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Таким чином, з огляду на те, що з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон, згідно з яким в Україні запроваджений з 12 березня 2020 року загальнодержавний карантин, який тривав до 30 червня 2023 року, а з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє на усій території України, а також на встановлені судом обставини, а саме, звернення позивача з даним позовом 15 листопада 2023 року, тому трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступлення права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов'язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора.
З метою визначення переліку таких зобов'язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 договору про надання кредиту №491021081, факт отримання відповідачем грошових коштів, існування заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків по сплаті кредиту та факт набуття позивачем права вимоги.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок неналежного виконання обов'язків за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 20.09.2021 року становить 81 790,53 гривень. Наданий позивачем розрахунок заборгованості, як належний, допустимий і достовірний доказ, відповідачем спростований не був. Відповідачем не оспорюється розмір заборгованості, зазначений в позові, відповідач лише зазначає, що на його думку строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу, сплив.
Але, зважаючи на вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, враховуючи продовження строків позовної давності на строк дії карантину з 12.03.2020 року та зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану з 24.02.2022 року, позивачем не пропущений строк позовної даності з часу виникнення у нього права вимоги за кредитним договором і до часу винесення рішення по справі.
Доводи апеляційної скарги не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 серпня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді:
Повне судове рішення складено 09 червня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста