Провадження № 22-ц/803/502/25 Справа № 214/4112/23 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
09 червня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №214/4112/23 за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пізняк Віктор Іванович,
на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2023 року,
встановив:
У червні 2023 року АТ «Криворізька теплоцентраль» звернулось до суду з позовною заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу постачання теплової енергії.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач є постачальником теплової енергії за адресою проживання та реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 , на квартиру відкрито особовий рахунок. Відповідач не здійснює оплату за отриману послугу централізованого опалення, у зв'язку з чим виникла заборгованість за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2023 року у розмірі 68 525,02 грн., плату за абонентське обслуговування за період з 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2023 року у розмірі 110,51 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача, також у зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку щодо сплати заборгованості просить стягнути з неї інфляційні втрати у розмірі 11 153,11 грн., 3% річних у розмірі 4603,14 грн., а також відшкодувати судові витрати по справі у вигляді судового збору у сумі 2684,00 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2023 року позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за спожиту послугу з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2023 року у розмірі 68 525,02 гривень, плата за абонентське обслуговування у розмірі 110 грн. 51 коп., інфляційні втрати у розмірі 11 153,11 гривень та 3% річних у розмірі 4 603, 14 гривень, а всього стягнути 84 391,79 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» 2 684 гривень в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат ПізнякВ.І.,посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» залишити без задоволення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на недотримання відповідачем договірних обов'язків, при цьому судом проігноровано, що відповідач не користується вказаними послугами та зазначає, що 03 листопада 2008 року КПТМ «Криворіжтепломережа», яка на той момент була обслуговуючою організацією, складено акт обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого встановлено факт відключення квартири від центрального опалення та встановлено теплове навантаження 0,00158 Гкал, що не відповідає розрахунку здійсненого АТ «Криворізька теплоцентраль». При цьому, актом також встановлено, що квартира обладнана газовим котлом, тобто, отримання теплової енергії здійснюється автономно. Відповідачем договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався.
Крім того, позивачем при зверненні до суду з даним позовом пропущено строк позовної давності у три роки, визначений ст. 257 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Криворізька теплоцентраль» вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на обслуговуванні у АТ «Криворізька теплоцентраль», на квартиру відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги централізованого опалення (а.с.5).
АТ «Криворізька теплоцентраль» по специфіці своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно зі ст. 67, 68, 162 Житлового Кодексу України зобов'язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунка і встановлених тарифів.
Відповідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з жовтня 2015 року по квітень 2023 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 за послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення), заборгованість станом на квітень 2023 року складає 68 525,02 гривень, плата за абонентське обслуговування у розмірі 110,51 гривень (а.с. 6).
Доказів погашення заборгованості та спростування розрахунку заборгованості до суду відповідачами не надано.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачі належним чином не виконують покладені законом обов'язки з утримання житла, оплату за надані позивачем житлово-комунальні послуги у повному обсязі в спірний період не здійснювали, чим завдали позивачеві збитків, тому право позивача є порушеним і підлягає відновленню шляхом стягнення з відповідачів на його користь суми заборгованості в вищезазначеному розмірі, індексу інфляції та трьох відсотків річних.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Між сторонами виникли правовідносини по наданню (з боку позивача) та споживанню (з боку відповідачів) комунальних послуг з постачання теплової енергії, які врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV від 24 червня 2004 року, Законом України «Про теплопостачання» №2633-ІV від 02 червня 2005 року, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року (далі Правила).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно ст. 4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суб'єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Водночас, відповідно п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону, такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 .
Так, згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч.1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 19,25 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується у судовому порядку.
У пункті 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою КМУ від 08 жовтня 1992 року №572, визначено, що власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У рішенні Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13 зроблено правовий висновок щодо застосування положень пункту 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносно відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати житлово-комунальних послуг та роз'яснено, що споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати за надані послуги.
Таким чином, згідно з зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, він є незмінним.
Таким чином, посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пізняк В.І., на те, що на неї не розповсюджується обов'язок щодо сплати житлово-комунальних послуг, оскільки нею не було укладено догорів про отримання послуг з опалення, колегія суддів апеляційного суду відхиляє.
Враховуючи ту обставину, що відповідачка ОСОБА_1 є споживачем послуг, які надавались АТ «Криворізька теплоцентраль», у встановлені законом строки та повній мірі не вносила плату за надані позивачем житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані позивачем послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволені позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не є споживачем послуг, які надаються АТ «Криворізька теплоцентраль», так як не отримує послугу з централізованого опалення, оскільки, відповідачем було здійснено відключення квартири від мереж централізованого опалення.
Питання відключення від мереж централізованого опалення регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Відповідно п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
У п. 26 Правил вказано, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування, відповідно до Закону України «Про теплопостачання», схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 22 листопада 2005 №4 затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання (далі - Порядок).
Відповідно п. 1.2 Порядку, для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від вказаних мереж.
Згідно п. 2.1. Порядку, для вирішення питання відключення житлового будинку (будинку) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання.
До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканця будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.
Комісія після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації. Засідання комісії відбувається за участю заявника або його уповноваженого представника. Рішення комісії оформлюється протоколом, витяг з якого у десятиденний строк надається заявникові.
Відповідно п. 2.2.1 Порядку, при позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) опалення.
Згідно п. 2.3. Порядку, отримання технічних умов може виконуватися безпосередньо заявником або відповідно до договору проектною чи проектно-монтажною організацією.
Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником.
Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж.
Відповідно п. 2.5. Порядку, відключення приміщень від внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири, або уповноваженої ним особи.
Згідно п. 2.6 Порядку, в редакції, чинній на час початку процедури по встановленню індивідуального автономного опалення квартири за адресою споживача, по закінченню робіт складається акт про відключення квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання (п.2.2 Порядку).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-1192цс15 від 11 листопада 2015 року, постанові Верховного Суду від 02 квітня 2018 року у справі № 212/2214/15-ц.
Отже, з наведеного вище слідує, що відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається лише на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням визначеної Порядком відключення від мереж ЦО і ГВП процедури, прийнятого на підставі заяви власника (власників) будинку.
Рішенням Криворізької міської ради від 08 лютого 2006 року № 90 «Про створення комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води», створено комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази установлення системи автономного опалення з відключенням від системи централізованого опалення в житловому приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку.
Самовільне відключення від мережі централізованого опалення не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку сплати за надані послуги із централізованого опалення та обслуговування внутрішньо-будинкових мереж опалення.
Щодо посилання відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат ПізнякВ.І.,в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачки, не повідомленої належним чином про розгляд справи, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріали справи містять поштовий конверт, адресований судом відповідачці, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, одержаного 08 липня 2023 року відповідачкою, що підтверджується її підписом. У вказаному поштовому відправленні суд повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та направляв їй копію позовної заяви з додатками (а.с. 15,16).
Доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин слід застосувати строк позовної давності у відповідності статті 257 ЦПК України також не є підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення виходячи з наступного.
Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина 1 статті 256 ЦК України).
Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
В силу статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність - це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб'єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Законом установлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Позовна давність може бути застосована лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом першої інстанції рішення у справі.
Отже, відповідач була повідомленою про наявність в суді першої інстанції зазначеної справи, але не скористалася своїм правом надання відзиву та не подала заяви про застосування строків позовної давності.
Всупереч доводів апеляційної скарги, відповідач належними доказами не довела, що у неї відсутній обов'язок по оплаті за надані послуги з централізованого опалення.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці та повторюють доводи відзиву на позовну заяву. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пізняк Віктор Іванович,залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді:
Повне судове рішення складено 09 червня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста