вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"09" червня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/412/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О., розглянувши заяву Комунального закладу "Рівненський обласний краєзнавчий музей" Рівненської обласної ради про забезпечення позову у справі
за позовом Комунального закладу "Рівненський обласний краєзнавчий музей" Рівненської обласної ради (вул. Михайла Драгоманова, 19, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ 02223951)
до Громадської спілки "Центр цифрової історії" (вул. Корольова, 4, кв.89, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33024, код ЄДРПОУ 44926024)
про стягнення 129 171, 77 грн
без виклику учасників справи
09 травня 2025 року від Комунального закладу "Рівненський обласний краєзнавчий музей" Рівненської обласної ради надійшов позов до Громадської спілки Центр цифрової історії" про стягнення 129 171, 77 грн заборгованості (з яких: 54 966 грн 71 коп. - за використану електричну енергію, 74 205 грн 06 коп. - пеня), котра виникла в результаті користування відповідачем квартирою № 2 на вул. Драгоманова, 32, Рівне за Договором (позички) надання приміщення у безоплатне користування та несплати за комунальні послуги.
Ухвалою від 14.05.2025 позовну заяву залишено без руху. Встановлено Комунальному закладу "Рівненський обласний краєзнавчий музей" Рівненської обласної ради строк та спосіб на усунення недоліків позовної заяви.
Позивачем усунуто недоліки позовної заяви в межах процесуального строку, встановленого судом.
Ухвалою від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/412/25. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 26.06.2025. Визначено відповідачу строк для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - 10 днів з дня вручення даної ухвали. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв. Повідомлено Громадську спілку "Центр цифрової історії" про її обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
06 червня 2025 року від позивача надійшла заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу у розмірі заявлених позовних вимог в сумі 129 171 грн 77 коп.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує, що у разі невжиття такого заходу існує висока ймовірність ускладнення виконання, ухилення від виконання або ж взагалі невиконання рішення суду. Акцентує увагу, що невжиття заходів забезпечення позову може настільки істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, що позбавить позивача ефективного захисту порушених та оспорюваних його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду. Заявляє, що адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у сумі заявлених позовних вимог є обґрунтованою, позаяк такий захід зможе забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Звертає увагу суду, що сума заявлена у забезпеченні позову, тотожна розміру позовних вимог - це заборгованість за спожиту відповідачем електричну енергію та штрафні санкції за прострочення оплати за договором позички надання приміщення у безоплатне користування. Рішенням Рівненської обласної ради від 20.12.2024 № 1033 зазначене приміщення було прийнято до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, а наразі у зв'язку із наявною заборгованістю, у приміщенні було припинено електроживлення, що унеможливлює його використання. Таким чином, невиконання рішення суду, у разі задоволення позову, призведе до значних втрат бюджету області. Підстав для зустрічного забезпечення позову позивач не вбачає.
Дослідивши матеріали заяви Комунального закладу "Рівненський обласний краєзнавчий музей" Рівненської обласної ради про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 4 ч.1 ст. 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пп.1).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/10598/21, від 28.08.2023 у справі №906/304/23 та інших.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, яка заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і ускладненням чи унеможливленням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Предметом позову у даній справі є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі129 171, 77 грн.
Таким чином, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Суд зауважує, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (висновок Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, висновок Верховного Суду у постанові від 08.01.2024 у справі № 910/152/23).
Крім цього, аналогічний за змістом висновок наводиться Верховним Судом у постановах від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Водночас оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається. Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 07.04.2025 у cправі № 915/1386/24.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2025 у cправі № 910/268/23.
Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому, у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21.
У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Частиною 4 ст. 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Суд звертає увагу, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на його рахунках в банківських установах, для задоволення вимог про стягнення 129 171 грн 77 коп., суд вважає за доцільне накласти арешт на грошові кошти відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення.
При цьому, суд звертає увагу на право сторін звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Стаття 139 ГПК України містить обов'язкові вимоги до змісту заяви про забезпечення позову. Зокрема, п.6 ч.1 ст. 139 ГПК України передбачає, що така заява має містити пропозиції щодо зустрічного забезпечення.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.12.2021 у справі №910/4564/21, щодо того, що є виконанням п.6 ч.1 ст. 139 ГПК України в частині надання пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору (постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі №646/6171/18, від 17.02.2021 у справі №760/19023/18, від 27.07.2021 у справі №22-з/824/477/2021, 22-з/824/535/2021).
Частиною 1 ст. 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зважаючи на ч. 4 ст. 141 ГПК України, постановлення ухвали про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічного забезпечення не позбавляє відповідача права звернутись до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову.
Тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про допущення судом істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування ухвали, якою було вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутись з клопотанням про зустрічне забезпечення. Наведена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2851/17, від 26.11.2018 у справі №904/2925/18, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 18.06.2019 у справі №904/661/19, від 24.06.2019 у справі №916/2933/18, від 10.10.2019 у справі №916/1572/19.
Враховуючи все вище зазначене, суд дійшов висновку, що заявник належним чином обґрунтував та довів наявність правових підстав для забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Громадській спілці "Центр цифрової історії", які знаходяться на рахунках в банківських установах, у межах суми позову, а тому заява про забезпечення позову від 06.06.2025 підлягає до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 222, 234, 235 ГПК України, суд
1. Заяву Комунального закладу "Рівненський обласний краєзнавчий музей" Рівненської обласної ради про забезпечення позову у справі № 918/412/25 задовольнити.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Громадській спілці "Центр цифрової історії" (вул. Корольова, 4, кв.89, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33024, код ЄДРПОУ 44926024), які знаходяться на рахунках в банківських установах у межах суми позову 129 171 (сто двадцять дев'ять тисяч сто сімдесят одна) грн 77 коп.
3. Ухвала є виконавчим документом та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Строк пред'явлення ухвали до виконання складає 3 роки, починаючи з наступного дня після набрання ухвалою законної сили.
Стягувач: Комунальний заклад "Рівненський обласний краєзнавчий музей" Рівненської обласної ради (вул. Михайла Драгоманова, 19, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ 02223951)
Боржник: Громадська спілка "Центр цифрової історії" (вул. Корольова, 4, кв.89, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33024, код ЄДРПОУ 44926024)
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду у порядку та строки визначені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено та підписано "09" червня 2025 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя І.О.Пашкевич