ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3267/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді С.І. Колоколова,
суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького,
секретар судового засідання: Р.О. Кратковський,
за участю представників:
від позивача: Г.А. Ростомов,
від відповідача-1: К.П. Реу,
від відповідача-2: Д.С. Сергеєв,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-СЕРВІС"
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024, повний текст складено 16.12.2024
у справі №916/3267/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-СЕРВІС"
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АГТ ЛТД";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АБВ-ПРОМ",
про визнання недійсними договорів та зобов'язати вчинити певні дії,
суддя суду першої інстанції: Т.Г. Деркач
місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-СЕРВІС" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГТ ЛТД" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АБВ-ПРОМ", в якому просило:
- визнати недійсними договір купівлі-продажу №19-3819 від 01 грудня 2023 року та акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року;
- визнати недійсними договір купівлі-продажу №18-1589 від 01 грудня 2023 року та акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року;
- визнати недійсними договір купівлі-продажу №15-1584 від 01 грудня 2023 року та акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року;
- визнати недійсними договір купівлі-продажу №17-1583 від 01 грудня 2023 року та акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року;
- визнати недійсними договір купівлі-продажу №21-4587 від 01 грудня 2023 року та акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року;
-визнати недійсними договір купівлі-продажу №20-6007 від 01 грудня 2023 та акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року;
- відновити становище, яке існувало до укладення фраудаторних правочинів шляхом поновлення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГТ ЛТД" на наступні транспортні засоби: VAN HOOL 3В0070, 2005 року випуску, зареєстрований 08.12.2021 у ТСЦ №5142 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області, на підставі договору купівлі-продажу та договору комісії; DESOT D-3AT-38, 1998 року випуску, зареєстрований 04.09.2021 у ТСЦ №5142 РСЦ МВС в Одеській області, на підставі договору купівлі-продажу та договору комісії; RENDERS ROC 12.27, 1998 року випуску, зареєстрований 23.06.2021 у ТСЦ №5150 РСЦ МВС в Одеській області, на підставі договору купівлі-продажу, укладений нотаріально; RENDERS ROC 12.27, 1996 року випуску, зареєстрований 12.06.2021 у ТСЦ №5150 РСЦ МВС в Одеській області, на підставі договору купівлі-продажу, укладений нотаріально; RENDERS В 303, 2000 року випуску, зареєстрований 14.08.2021 у ТСЦ №5142 РСЦ МВС в Одеській області, на підставі договору купівлі-продажу та договору комісії; KOEHLER SC 173, 1990 року випуску, зареєстрований 12.06.2021 у ТСЦ №5150 РСЦ МВС в Одеській області, на підставі акту прийому-передачі та договору купівлі-продажу, укладеного нотаріально.
В обґрунтування позову позивач послався на фраудаторність спірних правочинів, укладення яких призвело до неплатоспроможності ТОВ "АГТ ЛТД" і, як наслідок, неможливості виконання іншого судового рішення на користь позивача.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Ухвалюючи вказане рішення, беручи до уваги, що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло, місцевий господарський суд виснував, що оспорювані правочини не відповідають в сукупності критеріям оцінки в розумінні фраудаторності, а відтак, у задоволенні позову слід відмовити.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-СЕРВІС" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до насутпного:
- рішення у справі №916/4894/23 не може бути виконане і в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 було встановлено неможливість виконання виконавчого листа у названій справі. Позивач зазначив, що оскаржує угоди, через які було унеможливлено виконання рішення суду про стягнення з боржника ТОВ «АГТ ЛТД» і вважав недопустимим масове відчуження ним транспортних засобів у період настання боргу, про який йому було достеменно відомо;
- суд першої інстанції не звернув увагу на рішення суду у справі №916/4894/23 та виснував про погашення ТОВ «АГТ ЛТД» біля 50 % суми боргу, що є не коректним, адже, за виконавчим листом у справі №916/4894/23 ТОВ «АГТ ЛТД» мав сплатити 1 124 156,83 грн. Підставою позову була неможливість виконання саме рішення суду із основною сумою боргу та неустойкою і відхід від суми, визначеної рішенням суду, в розрізі питання про боргове зобов'язання є не коректним. Це позбавляє можливості застосувати тезу про виконання ТОВ «АГТ ЛТД» зобов'язання на половину, а дає підстави для тверджень, що зобов'язання виконано не тільки не в повному обсязі, а й у значно меншій його частині. За таких обставин і рішення суду першої інстанції в цій частині є непереконливим, оскільки, допускає формальну разову оплату з метою виправдання ухилення від виконання рішення у повному обсязі;
- беручи до уваги купівлю-продаж 21 транспортного засобу, у власності ТОВ "АГТ ЛТД" залишалося 8 транспортних засобів. Заслуговує на увагу той факт, що суд встановив продаж 21 транспортного засобу з 29, що говорить про те, що комерційна діяльність ТОВ «АГТ ЛТД», основним видом діяльності якого є вантажне перевезення, очевидно значно скорочується або взагалі завершується. Натомість, суд першої інстанції переклав відповідальність з боржника, який не сплатив заборгованість, та який уникнув виконання рішення суду за допомогою оскаржуваних угод, на приватного виконавця та встановив неналежне виконання ним своїх обов'язків;
- ТОВ «ЛІДЕР СЕРВІС» звертав увагу на те, що погоджена сторонами ціна не підкріплена жодним звітом про оцінку відчужуваних активів. Так, з угод вбачається, що всі ціни на транспортні засоби є договірними. Вказану обставину підтвердив і представник ТОВ «АБВ - ПРОМ», вказуючи, що ціноутворення є реалізацією права, передбаченого ст. 627 ЦК України на свободу договору. Тобто, звіт про оцінку майна не проводився, погодження ціни відповідачами проводилося у довільній формі;
- на переконання скаржника, сам факт не ігнорування кредиторської вимоги з боку ТОВ «АГТ ЛТД», а письмове прохання піти на зустріч в світлі тривалої співпраці, навпаки, призвів до того, що ТОВ «ЛІДЕР-СЕРВІС» не став вживати заходів, які б зашкодили (ускладнили або унеможливили) господарській діяльності ТОВ «АГТ ЛТД» і подальше ігнорування боргу з боку ТОВ «АГТ ЛТД» та відвертий розпродаж майна змусив позивача звертатися до суду із заявою про забезпечення позову у справі №916/4894/23. Наведену поведінку, після письмових гарантій повернення боргу та відвертість у заходах, що вживаються, суд не розцінив, як відверту оману кредитора щодо виконання зобов'язань перед ним, а навпаки, вказав на добросовісність такої поведінки. ТОВ «АГТ ЛТД», попри отримані кошти у розмірі понад один мільйон гривень не сплатив їх за борговими зобов'язаннями, не виконав обов'язку за договором, всупереч наданим письмовим гарантіям вжив заходів, що призвели до унеможливлення задоволення вимог кредитора, що можна розцінювати як обман кредитора;
- суд першої інстанції звернув увагу на надану позивачем довідку за результатами проведення маркетингового аналізу з визначення найбільш імовірної ринкової вартості, оскільки вона була єдиним доказом того, що напівпричепи, продані у кількості 7 одиниць, коштують на багато дорожче. Жодна сторона доказів на її спростування не представила. Між тим, суд при винесенні рішення мав враховувати не тільки дану довідку, а й те, що напівпричепи очевидно не можуть коштувати ті суми, які вказані у угодах. Наведене мало щонайменше, породити у суду розумний сумнів щодо такої ціни. При дослідженні єдиного наявного у матеріалах справи доказу ринкової вартості напівпричепів суд мав врахувати, що докази є належними, у разі, якщо на підставі них можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Під час слухання справи у суді першої інстанції представник ТОВ «АГТ ЛТД» заявив клопотання про призначення оціночної експертизи, проти якої заперечила сторона ТОВ «АБВ - ПРОМ». Свою відмову, обґрунтувало, зокрема, тим, що напівпричепи задіяні у господарській діяльності, знаходяться в інших частинах країни та за кордоном. З цього випливає, що позивач був позбавлений можливості будь-яким іншим шляхом представити суду ринкову вартість напівпричепів. Натомість, відповідачі не представили суду будь-яких доказів на спростування довідки про результат маркетингового аналізу. Однак, суд застосував до даного доказу Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», тобто, застосував законодавство України у сфері саме експертної оцінки, хоча довідка такою не є, та вказав, що ТОВ «АБВ - ПРОМ» доступу до транспортних засобів не надавав;
- скаржник звертає увагу, що ТОВ «АБВ - ПРОМ» з метою перешкоджання виконання рішення суду у справі №916/4894/23 не тільки формально оскаржило рішення Господарського суду Одеської області у вказаній справі, не сплативши судовий збір (апеляційну скаргу було повернуто ухвалою ПЗАГС від 01 травня 2024 року), а й звернулося з окремою заявою до Господарського суду Одеської області із проханням не видавати судовий наказ у справі №916/4894/23 до розгляду справи апеляційним судом, що затягнуло процес видачі ТОВ «ЛІДЕР - СЕРВІС» судових наказів.
Враховуючи викладене, апелянт вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування.
Одночасно скаржником заявлено клопотання (вх.№147/25) про витребування доказів.
Відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 автоматичний розподіл не відбувся у зв'язку з відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3267/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЛІДЕР-СЕРВІС" на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 у справі №916/3267/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.
28.01.2025 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3267/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-СЕРВІС" на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 у справі №916/3267/24. Встановлено учасникам справи строк до 20.02.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 20.02.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Запропоновано відповідачам в строк до 20.02.2025 надати до суду свої міркування та/або заперечення з приводу клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-СЕРВІС" про витребування доказів. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-СЕРВІС" на рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 у справі №916/3267/24 призначено на 03.04.2025 о 10:30 год.
10.03.2025 від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, а також заперечення на клопотання про витребування доказів.
Вказаний відзив та заперечення колегією суддів залишено без розгляду, оскільки відповідачем на підтвердження надсилання на адресу суду відзиву та заперечень надано кур'єрські накладні без платіжних документів, що підтверджують здійснення такої поштової операції. Відтак, колегія суддів не може встановити, коли саме вказані документи були направлені на адресу суду, а тому, з огляду на те, що вони надійшли з пропуском строку, встановленого судом, колегія суддів залишає їх без розгляду.
Судове засідання, призначене на 03.04.2025, не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Колоколова С.І. з 02.04.2025 по 01.05.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/3267/24 відбудеться 29.05.2025 о 10:30 год.
При цьому, колегією суддів враховувалось наступне.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія постановила розглянути вказану апеляційну скаргу у розумний строк.
З метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, в судовому засіданні, яке відбулось 29.05.2025, протокольною ухвалою суду оголошено перерву у судовому засіданні до 05.06.2025 о 12:45, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 29.05.2025.
05.06.2025 від скаржника надійшло клопотання про долучення доказів.
Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З огляду на викладене, те, що відповідачем не обґрунтовано, у чому полягає винятковість випадку, не надано доказів неможливості отримання зазначених доказів під час розгляду справи судом першої інстанції та неможливості його подання з причин, що об'єктивно не залежали від нього, колегія суддів відмовила у задоволенні вказаного вище клопотання.
Також колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.
Так, скаржник просив витребувати рахунки на оплату напівпричепів №№ 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 24 від 06.12.2023, а також договори, на виконання яких були виставлені вказані рахунки.
Між тим, колегія суддів не вбачає підстав для витребування таких доказів, оскільки ціна господарської операції щодо продажу напівпричепів, які є предметом даного спору, підтверджена відповідними договорами, які містяться в матеріалах справи, а обставини встановлення ціни господарської операції щодо продажу інших напівпричепів, що не є предметом розгляду даної справи, не входять до предмета доказування у даній справі.
У судове засідання 05.06.2025 з'явились представники сторін.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
01.11.2023 листом № 01/11 ТОВ "АГТ ЛТД" повідомило ТОВ "ЛІДЕР-СЕРВІС" про те, що ТОВ "АГТ ЛТД" має намір продати напівпричепи.
08.11.2023 ТОВ "ЛІДЕР-СЕРВІС" звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до ТОВ "АГТ ЛТД" про стягнення заборгованості за договором про надання транспортно-експедиційних послуг від 12.07.2022 № 12/07-ЛС в розмірі 1 124 156,83 грн.
Згідно з листом ГСЦ МВС в Одеській області від 20.11.2023 за ТОВ "АГТ ЛТД" було зареєстровано 29 (двадцять дев'ять) одиниць транспортних засобів.
01.12.2023 ТОВ "АБВ-ПРОМ" у ТОВ "АГТ ЛТД" придбало 21 транспортний засіб, у тому числі 6 (шість) спірних:
- RENDERS В 303, 2000 року випуску (договір купівлі - продажу № 19-3819 від 01 грудня 2023 року на суму 13 830,00 гривень, рахунок 27 від 06 грудня 2023 року, Акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року);
- RENDERS ROC 12.27, 1998 року випуску (договір купівлі - продажу № 18-1589 від 01 грудня 2023 року на суму 16 712,40 гривень, рахунок № 26 від 06 грудня 2023 року, Акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року);
- RENDERS ROC 12.27, 1996 року випуску (договір купівлі - продажу № 15-1584 від 01 грудня 2023 року на суму 16 680,00 гривень, рахунок 23 від 06 грудня 2023 року та Акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року);
- KOEHLER SC 173, 1990 року випуску (договір купівлі - продажу № 17-1583 від 01 грудня 2023 року на суму 16 202,40 гривень, рахунок 25 від 06 грудня 2023 року, Акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року;
- VAN HOOL 3В0070, 2005 року випуску, (договір купівлі - продажу № 21-4587 від 01 грудня 2023 року на суму 12 282,40 гривень, рахунок 29 від 06 грудня 2023 року, Акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року);
- DESOT D-3AT-38, 1998 року випуску (договір купівлі - продажу № 20-6007 від 01 грудня 2023 року на суму 12 282,40 гривень, рахунок 28 від 06 грудня 2023 року, Акт прийому передачі транспортного засобу від 06 грудня 2023 року).
Згідно з платіжною інструкцією від 08.12.2023 № 152 ТОВ "АБВ-ПРОМ" оплатило вартість транспортних засобів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2023 у справі № 916/4894/23 забезпечено позов ТОВ "ЛІДЕР-СЕРВІС" та накладено арешт на 7 (сім) транспортних засобів, 6 (шість) з яких які на момент постановлення ухвали належали ТОВ "АБВ-ПРОМ", а саме: VAN HOOL 3В0070, 2005 року випуску; LAG 0-3-39L, 1996 року випуску; DESOT D-3AT-38, 1998 року випуску; RENDERS ROC 12.27, 1998 року випуску; RENDERS ROC 12.27, 1996 року випуску; RENDERS В 303, 2000 року випуску; KOEHLER SC 173, 1990 року випуску.
В межах розгляду питання про забезпечення позову у справі № 916/4894/23 на підтвердження актуальної вартості транспортних засобів ТОВ "ЛІДЕР-СЕРВІС" надав Довідку за результатами проведення маркетингового аналізу з визначення найбільш імовірної ринкової вартості 7 одиниць колісних транспортних засобів, які належать ТОВ "АГТ ЛТД" від 20.12.2023, складеної ПП "КК "Укрексперт". Згідно цієї Довідки середня ринкова вартість транспортних засобів: VAN HOOL 3В0070, 2005 року випуску; LAG 0-3-З9L, 1996 року випуску; DESOT D-3AT-38, 1998 року випуску; RENDERS ROC 12.27, 1998 року випуску; RENDERS ROC 12.27, 1996 року випуску; RENDERS В 303, 2000 року випуску; KOEHLER SC 173, 1990 року випуску, становить 29 970 дол. США, що за курсом НБУ станом на 20.12.2023 становить 1 118 480,00 грн.
Зазначену Довідку долучено до матеріалів цієї справи.
Згідно з довідками ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.12. 2023, виданими ТОВ "АГТ ЛТД", спірні транспортні засоби зняті з війського обліку. Відповідно до довідок, виданими ІНФОРМАЦІЯ_2 , 28.12.2023 транспортні засоби, що належать ТОВ "АБВ-ПРОМ" поставлені на військовий облік.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 березня 2024 року у справі № 916/4894/23, залишеною без змін судом касаційної інстанції, скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.12.2023 в частині накладення арешту на 6 (шість) транспортних засобів, що належали ТОВ "АБВ-ПРОМ".
Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 22 лютого 2024 року у справі № 916/4894/23 з ТОВ "АГТ ЛТД" на користь ТОВ "ЛІДЕР-СЕРВІС" стягнуто 745 999,44 грн основного боргу, 5 157,67 грн 3 % річних, 372 999,72 грн штрафу та 18 204,35 грн.
06.03.2024 ТОВ "АГТ ЛТД" оплатило частково борг ТОВ "ЛІДЕР-СЕРВІС" в сумі 335 117,40 грн, у тому числі: 329 117,40 грн згідно платіжної інструкції №35, та згідно платіжної інструкції від 06.03.2024 № 37 в сумі 6000 грн.
На виконання рішення суду видано наказ № 916/4894/23 від 21.05.2024.
24.05.2024 відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Одеської області № 916/4894/23 від 21.05.2024.
Постановою від 24.06.2024 приватний виконавець наклав арешт на майно ТОВ "АГТ ЛТД".
Згідно з листом приватного виконавця від 10.07.2024 № 199497 після відкриття виконавчого провадження за результатами проведених виконавчих дій грошові кошти на рахунках ТОВ "АГТ ЛТД" відсутні, нерухомого майна за боржником не виявлено. Натомість виявлено транспортні засоби, запит про надання інформації про які направлено до органів МВС. Однак станом на 10.07.2024 транспортних засобів не знайдено, керівник боржника на виклики приватного виконавця не з'являвся.
Зважаючи на викладені обставини, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними 6 (шести) договорів та актів прийому передачі з підстав фраудаторності, на підставі яких ТОВ "АБВ-ПРОМ" придбало у ТОВ "АГТ ЛТД" 6 транспортних засобів (VAN HOOL 3В0070, 2005 року випуску; DESOT D-3AT-38, 1998 року випуску; RENDERS ROC 12.27, 1998 року випуску; RENDERS ROC 12.27, 1996 року випуску; RENDERS В 303, 2000 року випуску; KOEHLER SC 173, 1990 року випуску, а саме:
-договір купівлі - продажу № 19-3819 від 01 грудня 2023 року, акт прийому передачі від 06 грудня 2023;
-договір купівлі - продажу № 18-1589 від 01 грудня 2023 року, акт прийому передачі від 06 грудня 2023;
-договір купівлі - продажу № 15-1584 від 01 грудня 2023 року, акт прийому передачі від 06 грудня 2023;
-договір купівлі - продажу № 17-1583 від 01 грудня 2023 року, акт прийому передачі від 06 грудня 2023;
-договір купівлі - продажу № 21-4587 від 01 грудня 2023 року, акт прийому передачі від 06 грудня 2023;
-договір купівлі - продажу № 20-6007 від 01 грудня 2023 року, акт прийому передачі від 06 грудня 2023.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до частини 1 статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16 тощо.
Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2022 року у справі №912/2007/18, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Крім того, під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
У постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі тощо);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- ціна договору;
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16:
"Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 08/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).
Таким чином, фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Водночас, категорія фраудаторності спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором. У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Щодо оцінки ознак фраудаторності спірних правочинів у даній справі колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Так, скаржник вказує, що відчуження майна відбулося за наявності значної непогашеної заборгованості.
Дійсно, рішенням Господарського суду Одеської області від 22 лютого 2024 року у справі № 916/4894/23 встановлено заборгованість відповідача перед позивачем.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ТОВ "АГТ ЛТД" сплатило в добровільному порядку ТОВ "ЛІДЕР-СЕРВІС" 335 117,40 грн. Колегія суддів зауважує, що вказана сума, яка сплачена на погашення боргу, є значно більшою від загальної суми коштів, яку отримав відповідач внаслідок відчуження спірних транспортних засобів. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відчуженню спірного майна передувало звернення відповідача до позивача з повідомленням про вказані обставини. На думку колегії суддів, вказане свідчить про добросовісну поведінку відповідача.
Наведені обставини спростовують також другу ознаку фраудаторності, яку наводить скаржник, а саме відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості, оскільки, як вже зазначено, доказів ухилення відповідача від сплати боргу матеріали справи не містять.
Стосовно третьої ознаки - майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо), то скаржник стверджує, що спірні транспортні засоби були продані за заниженою вартістю.
Так, скаржником надано Довідку за результатами проведення маркетингового аналізу з визначення найбільш імовірної ринкової вартості 7 одиниць колісних тарнспортних засобів, які належать ТОВ "АГТ ЛТД" від 20.12.2023, що складена ПП "КК "Укрексперт", середня ринкова вартість транспортних засобів: VAN HOOL 3В0070, 2005 року випуску; LAG 0-3-З9L, 1996 року випуску; DESOT D-3AT-38, 1998 року випуску; RENDERS ROC 12.27, 1998 року випуску; RENDERS ROC 12.27, 1996 року випуску; RENDERS В 303, 2000 року випуску; KOEHLER SC 173, 1990 року випуску, становить 29 970 дол. США, що за курсом НБУ станом на 20.12.2023 становить 1 118 480,00 грн.
Між тим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказаний доказ не може бути належним, оскільки як вбачається із вказаної довідки, визначення ринкової вартості спірного майна відбувалося без безпосереднього огляду та дослідження транспортних засобів, тобто без оцінки їх технічного стану, фактичного зносу тощо. Відтак, колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, враховуючи роки випуску транспортних засобів, їх ціна може відрізнятися від ринкової ціни.
Посилання скаржника на те, що він був позбавлений можливості будь-яким іншим шляхом представити суду ринкову вартість напівпричепів, оскільки не мав доступу до напівпричепів для колегії суддів є зрозумілими, між тим це не спростовує того, що тягар доказування покладається на того, хто стверджує, а відтак, доводи скаржника у цій частині є безпідставними.
Щодо того, що після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у цій частині та зазначає наступне.
Так, як було встановлено судом, згідно з листом приватного виконавця від 10.07.2024 №199497 після відкриття виконавчого провадження за результатами проведених виконавчих дій грошові кошти на рахунках ТОВ "АГТ ЛТД" відсутні, нерухомого майна за боржником не виявлено. Натомість виявлено транспортні засоби, запит про надання інформації про які направлено було до органів МВС.
Однак за відомостями приватного виконавця станом на 10.07.2024 транспортних засобів не знайдено, керівник боржника на виклики не з'являвся.
Місцевий господарський суд зазначив, що незрозумілим є те, що приватний виконавець виявив у власності транспортні засоби у боржника, однак вже станом на 10.07.2024 стверджував, що транспортні засоби не виявлено. Тобто, питання з приводу 8 транспортних засобів приватним виконавцем з'ясовано не було.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції переклав відповідальність з боржника, який не сплатив заборгованість, та який уникнув виконання рішення суду за допомогою оскаржуваних угод, на приватного виконавця та встановив неналежне виконання ним своїх обов'язків.
Колегія суддів критично оцінює такі доводи скаржника, оскільки суд зобов'язаний оцінити всі докази та надати оцінку усім обставинам, на які посилаються учасники справи.
Колегія суддів погоджується із тим, що, як вбачається із матеріалів справи, питання з приводу 8 транспортних засобів приватним виконавцем з'ясовано не було, що у сукупності із іншими обставинами свідчить про відсутність ознак фраудаторності спірних правочинів.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а відтак вказана апеляційна скарга залишається судом без задоволення.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,
апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕР-СЕРВІС" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 у справі №916/3267/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.06.2025.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.І. Діброва
Суддя Я.Ф. Савицький