Єдиний унікальний номер 643/1325/24
Номер провадження 22-ц/818/1353/25
05 червня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Супрун Я.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2024 року в складі судді Новіченко Н.В. по справі № 643/1325/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Позов мотивовано тим, що з 07 вересня 2019 року по 22 грудня 2020 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2020 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на її утримання та на утримання сина.
ОСОБА_2 належним чином не виконує свій обов'язок по сплаті аліментів, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Крім того, з січня 2020 року відповідач повністю самоусунувся від виховання сина та не піклується про нього, покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере будь-якої іншої участі у вихованні дитини.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на мати дитини у розмірі 23 618, 00 грн та на дитину в сумі 35 033, 00 грн.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 35 033 грн 00 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покладено на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 723 грн 46 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконує рішення про стягнення з нього аліментів на утримання сина, що призвело до утворення заборгованості, а тому наявні підстави для застосування до нього штрафних санкцій та стягнення пені у розмірі 35 033, 00 грн. В іншій частині вирішення спору про стягнення пені, суд виходив з того, що, враховуючи, що до заборгованості по аліментам на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку можуть бути застосовані інші санкції майнового характеру, передбачені цивільним законодавством, ніж стягнення неустойки, про стягнення яких позивачем заявлено не було, позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Також, матеріали справи не містять доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, що виключає необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.
На вказане судове рішення 16 грудня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про позбавлення батьківських прав та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що по справі зібрано достатньо доказів, які свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками щодо дитини та винну поведінку щодо невиконання своїх батьківських обов'язків.
У зв'язку з ухиленням ОСОБА_2 від сплати аліментів станом на 02 жовтня 2023 року за ним обліковується заборгованість зі сплати аліментів на утримання самої позивачки та утримання сина у розмірі 80932,11 грн та 115334,61 грн відповідно.
Також суд не надав належної оцінки і висновку Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Саме служби у справах дітей мають повноваження здійснювати акт обстеження умов проживання дитини, проводити бесіду з дитиною та її батьками, здійснювати оцінку потреб дитини, залучаючи психологів, соціальних працівників та інших фахівців задля повної фахової інформації задля захисту інтересів дитини.
Відзив на апеляційну скаргу подано не було.
У судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 05 червня 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 21 січня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с.148-149), крім того про день, час та місце судового засідання ОСОБА_2 повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с.146);
Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради отримано 17 січня 2025 року (а.с.148).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що з 07 вересня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року у справі № 643/17282/20 (а.с.7-10).
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4).
Позивачка ОСОБА_1 та дитина ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а.с.13,14).
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2020 року у справі № 643/11858/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 30 липня 2020 року, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 30 липня 2020 року і до досягнення дитиною 3-х років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).
Згідно з розрахунком, складеним державним виконавцем від 02 жовтня 2023 року у виконавчому провадженні ВПНОМЕР_1 заборгованість по аліментам, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її утримання за період з 30 липня 2020 року по 25 жовтня 2022 року складає 80 932, 11 грн (а.с. 5).
Відповідно до розрахунку, складеним державним виконавцем від 02 жовтня 2023 року у виконавчому провадженні ВПНОМЕР_2 заборгованість по аліментам, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 за період з 30 липня 2020 року по вересень 2022 року складає 115 334, 61 грн (а.с. 6).
Відповідно до висновку Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради № 352 від 17 вересня 2024 року, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із матір'ю, за адресою: АДРЕСА_3 , де створені умови для проживання дитини. Відповідно до розрахунку зі сплати аліментів, які стягнуті з ОСОБА_2 на утримання сина, станом на 01 жовтня 2023 року заборгованість складає 115334,61 грн.
Відповідно до інформації КНП «Міська дитяча поліклініка №15» Харківської міської ради ОСОБА_5 , 25 жовтня 2019 року є декларантом закладу охорони здоров'я. Під час спостереження з 19 березня 2023 року на прийом до лікаря педіатра з приводу захворювань та з метою проведення щеплень хлопчика приводить мати. Батько ОСОБА_2 на прийом в поліклініку сина не приводив, станом здоров'я хлопчика не цікавився. Батько дитини ОСОБА_2 був запрошений на співбесіду, за запрошенням не з'явився, причини неявки не повідомив. Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради на підставі наявних документів. Враховуючи вищезазначене, інтереси дитини та рекомендації Комісії, керуючись ст.ст. 19, 164 Сімейного кодексу України в інтересах дитини Департамент служб, який діє від імені органу опіки та піклування, вважав доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 83-84).
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною 2 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною 4 статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)) сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів […] Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки не можуть бути підставною скасування судових рішень, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв'язків між ним та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми з боку їх матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дітей. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своїми дітьми.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов'язків відносно доньки є помилковими».
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками щодо неповнолітнього сина, неможливість змінити поведінку батька у кращу сторону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позову про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 .
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки такий висновок не є достатньо мотивованим, суперечить інтересам дитини та не містить переконливих аргументів для застосування заходу впливу на батька.
При цьому, оцінюючи доводи апеляційної скарги та вимоги позову, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Матеріали справи не містять даних, що ОСОБА_2 вчинялись протиправні дії щодо неповнолітнього сина, а також неодноразового вжиття щодо нього заходів впливу, які не призвели до коригування його поведінки та ставлення до виконання батьківських обов'язків. Доказів щодо асоціальної поведінки (вжиття наркотичних засобів, зловживання алкогольними напоями) також відсутні.
Сам факт несплати аліментів не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав за відсутності інших доказів невиконання батьківських обов'язків щодо дитини.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 09 червня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина