Справа № 420/9753/25
06 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_4 .; РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 квітня 2016 року включно;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_4 .; РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 квітня 2016 року включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць);
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_4 .; РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_5 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_4 .; РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Адміністративний позов поданий за допомогою системи “Електронний суд».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . При цьому, за період проходження служби у вказаній частині йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Позивач звернувся до Відповідача із заявою де просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по квітень 2016 року включно; нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Однак до даного часу Військова частина НОМЕР_2 мені не відповіла.
Вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідач, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 08.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, ухвалено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Також цією ухвалою витребувано від військової частини НОМЕР_2 інформацію, у вигляді належним чином засвідчених письмових доказів, щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 08 квітня 2016 року включно із зазначенням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін.
22.04.2025 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач з позовними вимогами не погоджується та заперечує щодо їх задоволення, посилаючись на те, що під час проходження військової служби в прикордонному загоні позивач з відповідним рапортом чи заявою до керівництва прикордонного загону про перерахування та виплати йому індексації грошового забезпечення з іншим базовим місяцем, не звертався.
Також відповідач не погоджується з базовим місяцем, що визначений позивачем. Проаналізувавши постанову Кабінету Міністрів України № 1294 в період її дії з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року, тобто періоду який охоплює період оскаржуваних правовідносин, відповідач вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців. Разом з тим, до 01 березня 2018 року військовою частиною НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 прикордонний загін) ОСОБА_1 базовий місяць для обчислення індексації був визначений вересень 2015 року, з огляду на наступне. При здійсненні вказаного розрахунку ОСОБА_1 прикордонний загін врахував ряд обставин, які суттєво впливають на розмір індексації грошового забезпечення та визначення базового місяця нарахування, зокрема, відбулось підвищення окладу за військове звання вересні 2015 року з 105 грн. до 110 грн., тому відповідно вересень 2015 року був визначений як базовий місяць для обчислення індексації.
Відтак, на думку відповідача, підстави вважати протиправними дії Відповідача в цій частині, є неаргументованими та непідтвердженими, а посадові особи прикордонного загону діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Крім цього, на переконання відповідача, право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, позивач набуде після набрання законної сили судового рішення та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, отже відповідні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
З підстав наведеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
До відзиву на адміністративний позов відповідачем додано витребувані ухвалою суду від 08.04.2025 року документи.
Відповідь на відзив, інші заяви, клопотання та додаткові докази станом на час вирішення справи по суті до суду не надходили.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Позивач - ОСОБА_1 , з 26.03.2015 року по 08.04.2016 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією витягу з особової картки підполковника ОСОБА_1 ..
Як вказано у позові, у період з 01.12.2015 по 08.04.2016 року позивачу не була нарахована та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Відповідачем на вимогу суду надані копії особистих карток грошового забезпечення лейтенанта ОСОБА_1 за 2015-2016 роки.
Відповідно до вказаних карток ОСОБА_1 у 2015-2016 роках індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена не була.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати індексації за період з 01.12.2015 по 08.04.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Також позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній станом на дату звернення позивача до суду) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами 2, 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регламентовано, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» законодавець навів визначення таких понять:
індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;
індекс споживчих цін показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;
поріг індексації величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Частинами 1 та 5 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Приписами ч.2 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з ч.6 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 чинній з 11.10.2017 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
За приписами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом №911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року, внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 111) цифри 101 замінено цифрами 103.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону №911-VIII від 24.12.2015 року, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абз. 2 цього пункту.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 внесено зміни в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та цифри 101 замінено цифрами 103.
Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України 77 від 11.02.2016, - застосовується з 01.01.2016 року.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до п.5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 року (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Тобто, відповідно до положень п.5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 року (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі Постанова №1013) були внесені значні зміни у вищевказаний Порядок, у зв'язку з чим з 01 грудня 2015 року вступили в дію нові правила індексації заробітної плати.
Так, відповідно до п.5 Порядку №1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Тобто з прийняттям постанови від 09.12.2015 №1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» збільшено грошове забезпечення військовослужбовців.
Зазначена постанова набрала чинності з дня втрати чинності указів Президента України, що визначають умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 01 січня 2008 року.
Указ Президента України Про внесення зміни до указу Президента України від 14.04.1999 р. №379 та визнання такими, що втратили чинність указів Президента України набрав чинності з 01.01.2008.
Таким чином, у зв'язку із прийняттям вказаної постанови базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача є січень 2008 року.
Відповідно до положень Порядку №1078, розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
В контексті спірного періоду (в частині з 01.12.2015 по 08.04.2016 року) ключовим є те, що із прийняттям постанови від 09.12.2015 №1013 базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є не місяць зростання грошових доходів військовослужбовця (в тому числі у зв'язку із встановленням надбавок, виплати премії), а саме місяць в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.
Тобто, із прийняттям постанови від 09.12.2015 №1013 місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації військовослужбовців є місяць наступний за місяцем, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець згідно з постановою Кабінету Міністрів України.
При цьому обчислення такого індексу за даними правилами відбувається незалежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли встановлено чергове військове звання або встановлені різні надбавки, доплати і премії.
Суд зазначає, що механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Порядок №260).
Відповідно до п.2 вказаного Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
Тобто, навіть за умов виплати у період проходження позивачем військової служби відповідачем на користь позивача щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто збільшення розміру його грошового забезпечення, вказаним збільшенням не відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач.
Підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось згідно постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, та якою затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
При цьому доказів того, що з дати підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294, яка набрала чинності 01.01.2008 року до дати підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось згідно постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, яка набрала чинності 01.03.2018 року, було прийнято інші рішення на підставі яких відбувались підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, до суду не надано.
Оскільки доказів підвищення, у період проходження позивачем служби у Військовій частині НОМЕР_2 , тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, до суду не надано та судом відповідні обставини не встановлено, суд дійшов висновку, що за вказаний період при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення, базовим місяцем повинен бути саме січень 2008 року.
При вирішенні даної адміністративної справи, суд також зазначає, що відповідно до п.3 Постанови №1013 установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
У той же час, з вказаних положень вбачається, що обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року лише за умов виконання абзацу 1 пункту 3 Постанови №1013, тобто за умов вжиття заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати).
Хоча абзацом 1 пункту 3 Постанови №1013 і установлено необхідність вжиття заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року, зокрема, розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), однак, відповідного збільшення посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) з 1 грудня 2015 року не відбулось.
При цьому суд зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (в редакції Постанови №1013), якими визначено, що базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є місяць в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці є спеціальними по відношенню до положень постанови Постанови №1013.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки спеціальним законом, який визначає базовий місяць для нарахування індексу споживчих цін є постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, то саме вказана постанова і підлягає застосуванню.
Також суд звертає увагу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Такий правовий висновок також міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а.
Наведене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах Кечко проти України, Ромашов проти України, Шевченко проти України.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v.Croatia) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Суд звертає увагу, що відповідач у відзиві на адміністративний позов не заперечує того факту, що позивач у період з 01.12.2015 по 08.04.2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , позивачу індексація за час проходження військової служби з 01.12.2015 по 08.04.2016 року не виплачувалась, що підтверджується також особовими картками про грошове забезпечення виплаченої за час проходження служби, виданими відповідачем.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 08.04.2016 року є протиправною.
Суд зазначає, що питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації не є передчасним, оскільки відповідно до положень чинного законодавства зазначених вище, таким місяцем, починаючи з 01.12.2015 року безальтернативно є січень 2008 року.
Тобто нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за спірний період має відбуватись з одночасним визначенням січня 2008 року як базового місяця для проведення індексації.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі №400/1118/21 та у постанові від 28.09.2022 року по справі №400/1119/21.
За таких обставин для належного захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 квітня 2016 року включно із визначенням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року.
Що стосується позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.
У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Суд зазначає, що нарахування та виплата на користь позивача спірної індексації грошового забезпечення ще не відбулось.
Відлік часу, відповідно до якого відповідач має здійснити нарахування та виплати спірної індексації грошового забезпечення починається з дати набрання рішенням суду у даній справі законної сили.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації буде порушене відповідачем, задоволення позову у цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
За таких обставин, у цій частині позовних вимог суд вважає необхідним відмовити.
Що стосується доводів відзиву щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
України.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Заявлені позовні вимоги необхідно оцінювати, як вимоги про стягнення заборгованості з виплати грошового забезпечення, яке охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 №8-рп/2013, а тому спір про грошове забезпечення набуває ознак трудового спору і, враховуючи те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої /заборгованої заробітної плати/ грошового забезпечення, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Отже, з 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Тобто, редакція ст. 233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 року.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
За таких обставин, враховуючи, що у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, строк звернення до суду відповідно до ст. 233 КЗпП обмежено не було, позивачем дотримано строк звернення до з даним позовом.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч. 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 квітня 2016 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 квітня 2016 року включно із визначенням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук